Пригадування більше спокійніших часів в Алстері

Від “Пробудись!” кореспондента в Алстері

“СПОКІЙНІ часи в Алстері? Ніколи!” Таке відношення легко зрозуміти, тому що тепер у Північній Ірландії відбувається жорстока сектантська війна, страшні вбивства, спустошуючі бомбардування, трагічне пролиття невинної крови і безумне знищення майна.

Але, лише кілька миль від тліючої напруги у центрі Бельфаст, можна знайти дійсний оазис безтурботного спокою. Це пригадування більш спокійніших часів в Алстері є народний музей.

Це є художній і викликаючий проект, влаштований на 136 акрах (55 гектарах) спокійного, гарного лісистого, паркового краєвида, чудово відбиваючи життя та обставини робітників, які процвітали в цій провінції, на протязі минулих двох або трьох століть. Тут, у природному оточенні, маємо відновлені доми найбідніших людей, сільських батраків, хліборобів та робітників, ткачів та інших, що колись мешкали в Алстері. Перше огляньмо доми сільського батрака.

Доми батраків

Ваше перше враження може викликати ось які відношення, ‘⁠Які гарні та чарівні! Лише подивіться на той гарний солом’яний дах і дим що крутиться з комина⁠’. Ці доми були дуже уважно відбудовані. Камінь за камнем і балку за балкою їх розбирали, а тоді уважно перебудовували. Один дім має лише одну кімнату, не більше як десять футів (3 метри) квадратова, з глиняною підлогою, грубими кам’яними стінами і маленькими вікнами та низьким солом’яним дахом.

Очевидно, що все життя зосереджувалося навколо домашнього вогнища де стоїть камін зроблений з кругляків замурованих в глиняну підлогу. На підлозі цієї хати батрака горить дерен або торф навколо якого стоять примітивні куховарські казани та інша посуда.

Тут, на тій великій чорній сковороді, господиня приготовляла такі основні харчі їхньої діети, як прісний хліб, або вівсяний корж, якого пізніше сушили коло вогню. Чи ви думаєте, що змогли б спекти гарні буханці свіжого содового хліба, якого четвертували і їли з свіжим маслом; або картопляний хліб, якого пекли з мішанини пшеничної муки змішаної з вареними картоплями?

Необроблені побілені стіни мало розвівають почуття клострофобії (ненормальний страх почуття стиснення), яке обгортає нас у цій дуже маленькій хатині. І ми не можемо собі уявити, що було б дуже вигідно спати на тому маленькому, твердому ліжку вбудованому в стіні біля вогнища.

Однак, навіть тут падає думка,⁠— що ми дійсно досягнули, щоб поліпшити життя в цьому ‘⁠сучасному⁠’ двадцятому столітті? Що сказати про якість сьогоднішнього життя в кам’яних джунглях, що є Белфаст, поза його основним матеріальним рівнем?

Правдоподібно, мешканець цього дому дуже перестрашився б з болючих наслідків так званої цивілізації з її смертельними можливостями на раптове, нерозбірливе знищення. Може вони радо втекли б назад до цього спокійного притулку, хоч життя могло бути дуже тяжке часами.

Крім цих маленьких, смирних домів, проте де часами цілі родини жили разом, і спали скупчені разом з ногами до вогню, бачимо гарні приклади господарських домів. Тут ми драпаємося трошки до гори по суспільній драбині і бачимо деяке поліпшення долі хлібороба і господарського робітника.

Доми хлібороба

Навіть тут, хоч правдоподібно підлога в кухні була вибита камнем замість висушеним болотом, в них було дуже мало матеріальних вигод.

Тут також бачимо відкрите вогнище на підлозі, горючий торф, де більшість диму, залежачи від вітру, вився до гори комином побудованим при стіні. Подивіться на той великий залізний підіймальний кран, з лівої сторони, якого вживали витягати ті великі залізні горщики і чорні чайники з вогню! Що ви подумали б коли б мусіли варити в одному з тих горщиків, деякі з них можуть бути двадцять п’ять галонів (95 літрів) величини? Вони не виглядають аж такі великі, але яка протилежність від трьох пінтових (1.5 літрів) електричних чайників, яких тепер бачимо по домах в Ірландії.

Усі доми хліборобів за тієї спокійної доби не мали багато меблів — необроблений столик, одно або двоє невигідних крісел і відкриту шафу для череп’яного посуду. У кутику могло бути ліжко, яке складалось в лавку на день, а біля вогню неминуча коробочка солі. Той стілець із трьох ніжок був дуже практичний для нерівної підлоги. Більшість із цих необроблених меблів, крім тяжких балків, які підтримують хату, були вироблені з дуба, якого колись не бракувало тут в Ірландії.

Одна цікава річ в цих домах, яку ми зараз зауважуємо, є ‘⁠одвіркова-стіна⁠’, яка зустрічає нас, коли ми входимо до середини, що також часто є єдині двері. Цю перегородну стіну з маленьким віконцем, щоб бачити прихожих із подвір’я, часто будували прямокутно із стіною при якій було домашнє вогнище. Таким чином вона припиняла трохи протягу від вогнища формуючи вигідний кутик де родина і приятелі могли гоститися.

Принаймні, мешканці цих домів не зустрічали сучасний жах, якого багато, що живуть по самітних домах Північної Ірландії мусять переносити, по яких мародерські зграї або сектантські вбивці вбивають багато мешканців. Та підзорна дірочка в їхній ‘⁠одвірковій-стіні⁠’ є подібна до односторонних щілин по багатьох домах сьогодні через які можна дивитися чи наступає якийсь нападач.

Не всі були такі вбогі, як ці звичайні люди у минулих роках, а особливо під час і після Великого Голоду в 1845 р. Деякі заможні в громадах жили у більших вигодах. Це можна бачити в тому, коли подивимося на більший двох-поверховий дім в якому колись жив священик.

Дім священика

Цей дім відзначається від усіх інших. Як входимо через передні двері, то бачимо велику кухню з вітальнею на ліво, а на право є спальня і робочий кабінет. На другому поверсі знаходимо величезну спальню в якій є двоє великих ліжок, з посудинами на гарячу воду, мідяним огрівачем і туалетними горщиками, з гардеробом і комодами на одяг. Меблі відбивають майстерність і якість, яких ми не бачимо по домах парафіянів.

Те, що на нас робить велике враження в цьому домі є величезне вогнище. Цей прекрасний камін є такого великого розміру, що ми можемо стояти під ним і дивитися через димар в якому можна було вішати деяку їжу задимлювати або заготовляти її. Також, у цьому домі є щось чого ми не бачили в жодному іншому — він має піч! Господині попередніх домів мали лише горщики занурені в горючому торфові.

Але пані цього дому розжарювала свою піч якимось бездимним паливом, як вугілля, і коли її добре розжарила, то вибирала залишаюче вугілля і пекла на ньому хліб. Вона навіть могла приготовляти для своєї родини такі делікатності, які були досяжні коло 1776 р.: “Голуби, 2 ш. [два шілінги] за дюжину; зайці, 4 п. [пенні] за один; морський язик [риба], 10 п. за дві; раки, 5 ш. за дюжину; дику качку, від 10 п. до 1 ш. за одну”.

Багато мешканців Алстеру за того часу виробляли полотно, індустрія, яка була дуже гарно пристосована до цього клімату. Їхнє життя, так як хліборобів було досить тяжке.

Працівники коло полотна

Працювати коло льону, рослина, яка постачає фіброву тканину для полотна, мусіло бути дуже тяжко і страшно втомляюче. Стебла вимикали з корінням зв’язували разом, а тоді намочували по льонових тамбах від вісім до чотирнадцять днів, щоб бактерія відділювала волокно.

З цього виробляли полотно, коли сплітали тканину в нитки приготовляючи до плетіння. Полотно, яке спочатку є блідо-смуглявого кольору, розкладали по луках, щоб воно побіліло. Між іншим, кара за крадіж полотна з лука була смерть. Справді, що це були тяжкі часи.

Деякі з місцевих людей можливо працювали в млині з його величезним водяним колесом постачати силу ‘⁠тіпати⁠’ льон, коли це перестали робити руками, але майстер усього цього безперечно був ткач.

Дім ткача

Ілюструючи обставини праці стародавнього ткача, то тут в його домі ми бачимо сучасного ткача, що повторяє його працю. Входячи через передні двері, за ‘⁠одвіркову⁠’ стіну знаходимося у маленькій кухні, дуже подібна до кухні, яку ми бачили по домах хліборобів. На право є спальня, досить велика помістити двоє подвійних ліжок, а на ліво за стінкою з каміном є кімната поміщаючи варстат ткача.

Немає жодного сумніву, що цей чоловік діставав велике задоволення від своєї роботи. Він захоплювався своєю працею. Ткачі працювали від світанку до смерку, тому в їхній кімнаті було багато вікон. Один відвідувач каже ткачеві, що тепер працює в цьому домі, що такі довгі години праці десь перемінювали ткача в машину, роблячи ткача ніби частиною машини. Але цей ткач відчуває, що в його випадку, машина була поширення його самого, з своїми власними настроями.

То є дуже захоплюючо дивитися як взірець розвивається на полотні, коли ткач працює ногами і руками перше підносячи ці нитки, а тоді другі, а човник бігає взад то вперед. Яка координація і концентрація!

Інші пригадування минувшини

Інші вистави в цьому музею помагають нам оціняти минувшину. Лікарська торба з приладами страшить нас. Це пригадує нам, що колись, безперечно не було анестезуючих ліків. Коли лікар мусів уживати ту страшну пилку відрізувати, скажім ногу, то пацієнта перше брали до місцевої гостиниці і там добре його напоїли до оп’яніння перед операцією. Місцевий швець приготовляв навосковану нитку з льону, яку вживали перев’язувати розрізані жили!

І дерев’яне ярмо з ланцюгами, яким носили посудини з молоком, також не виглядає дуже вигідне, і нас дивує дещо необроблене приладдя, яких вони мусіли вживати. Дуже мало осіб в Ірландії сьогодні вибирали б такі обставини для життя у порівнянні з тим чим вони тепер утішаються через сучасну технологію.

Але також, є сумнів чи люди, що мешкали в тих тяжких часах і які вживали всі ті прилади хотіли б жити під теперішніми страхами, небезпекою, напругами та ненавистю, у порівнянні з спокоєм за їхнього часу. Здається, що ми заступили несправедливість за їхнього часу ще більшим лукавством. Задумуючись над теперішнім розтроєнням багатьох людей, один дотепник написав на стіні в Белфасті наступне питання: “Чи є життя перед смертю?” Отже нам добре пригадувати собі спокійніші часи з надією, що колись цей спокій буде відновлений.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Дім сільського батрака

[Ілюстрація на сторінці 11]

Дім хлібороба

[Ілюстрація на сторінці 11]

Дім священика

[Ілюстрація на сторінці 12]

Дім ткача