Я був євангельським священиком
У СУЧАСНИХ роках було багато змін у релігійному стані в Коломбії. Більшість моїх земляків далі визнають римо-католицьку віру. Але лише кількох можна назвати ревними католиками. На протязі кількох минулих десятиліть все більше і більше людей переходили до інших релігій, включаючи основні протестантські релігії, які в свойому проповідуванні кладуть наголос на особисте спасіння.
На протязі перших вісімнадцяти років мого життя я був вірний римо-католик. Щоденно я ходив на Службу Божу, сповідався, брав причастя два або три рази на тиждень, і брав участь у таких церковних організаціях, як Організація Ісусового Серця. У моєму містечку, Арменія Квіндіо, наша родина розвила близьку дружбу з священиками.
Десь коло 1945 р., до нас прийшла старша пара євангелистів шукаючи приміщення переночувати. Вони мали Біблію, першу, яку ми бачили. Мати так зацікавилася нею, що майже до світанку говорила з гостями про неї. Вона зараз побачила, що її церковна наука не була в цілковитій гармонії з Божим Словом. Мати стала євангелисткою. Незадовго, батько і решта родини почали досліджувати Біблію разом із нею.
Ми навіть не уявляли собі, що чекає когось, що живе в римо-католицькому суспільстві, але відступить від Церкви. Колишні приятелі стали нетерпимими ворогами. Коли мій немовля брат помер, то священик не дозволив нам поховати його на церковному кладовищі. Тому що там не було іншого кладовища, то ми не мали іншого виходу і поховали його на нашому подвір’ї.
Коли мати померла рік пізніше, ми мали той самий досвід. “За те, що вона студіювала Біблію”, священик сказав із кафедри, “ця жінка не є гідна бути похована в святій землі. Її вистачить поховати в дільниці де плекають каву”. Таке поводження не приваблювало мене до Церкви, яку я любив за молодого віку. Не мігши дістати дозволу поховати її на кладовищі, батько з розпачі попросив погребника, який згодився відкрити кладовище о третій годині рано. Отже, перед світанком, мати була похована так, що священик навіть не знав.
Останній раз, що я був у Католицькій церкві було у 1948 р. Відвідуючи родичів в Санта Роза де Кабал, я був на Службі Божій в якій священик виступав проти одної газети, яка надрукувала щось образного проти Церкви. У свойому обвинуваченні він сказав, що коли хтось купить цю газету, то буде горіти в вогнях пекла так само, як би був лібералом. Я не дуже любив те, що він сказав про ліберали, тому що сам був католицький ліберал.
Того самого року в Коломбії вибухнув політичний переполох, коли в Боґоті вбили популярного провідника Ліберальної партії, Джорджа Еліесера Ґаїтана. Протягом років країна стояла на порозі громадянської війни. Таке пролиття крови між католицькими консерваторами, яких священики підтримували, а католицькими лібералами лишали мене дещо збентеженим і розчарованим відносно церкви.
Коли насильство розвилося до найвищої точки, мій вуйко був поліцаєм. Ставши стурбований вбивством між так званими католиками, він запитав священика з містечка Арменії чи він не думав, що таке поводження було дуже грішне. Священик запевнив, що коли вуйко боявся вживати його зброю, то він поблагословить її і тоді не буде жодної небезпеки. Священик пригадав йому те, що Петро зробив коли старався оборонити Христа, коли він витягнув меч і відрізав вухо раба первосвященика, Малха. (Ів. 18:10, 11) Так само, додав священик, Церква мусіла обороняти римо-католицьку віру, коли б і треба нищити ворогів від самого народження. Це ще більше відчужило мене від Церкви.
Я продовжував досліджувати Біблію з євангелистами і в 1949 р., вони охрестили мене. Слідуючого року мене висвятили на священика в Переірі і призначили мене служити в моєму містечку Арменія.
Моє життя, як євангелист
Засновник євангелистів з якими я перше став товаришувати був американець. Вернувшись назад до Сполучених Штатів коло 1930 р., він продав, не лише церковний будинок, але також релігійний рух. Кілька членів відчували, що продавати збір не було морально, мов він складався з нерозумної скотини. Отже вони заснували незалежну групу, яку назвали “Основна Апостольська Церква Коломбії”. Один статут цієї церкви казав, щоб священикам не платити за їхню службу. Вони пам’ятали Ісусові слова про ‘наймита, який не доглядає овець’.— Ів. 10:11—15.
Коло тридцять років пізніше, засновник оригінальної церкви вернувся до Коломбії. Поступ цієї нової групи зробив на нього таке велике враження, що він просив дозволу товаришувати з нею. Позірно він погодився з статутами нової групи. Але, за якийсь час, деякі з нас зауважили, що багато священиків не працювали, щоб заробляти на життя. Ми довідалися, що цей американець платив їм потаємно. Коли поставилося перед ним це нарушення статуту, то він сказав, щоб справу залагодити голосуванням. Більшість священиків були дуже задоволені підтримувати цього американця.
Я був знеохочений фактом, що більшість священиків проповідували за гроші. Я знав, що Божественне Слово казало, щоб не проповідувати за гроші. (Мат. 10:8) Крім цього, бувши спеціалістом брати відбитки пальців і бухгалтером, я відмовив кілька добрих робот, щоб бути священиком. Мене також знеохочували сварки та конкуренція між священиками і я турбувався тим, що євангелисти розколювалися на дуже багато різних сект.
Тоді у 1954 р., з економічних причин я переїхав до Боґоти, і там не служив за священика аж поки не вибрався з міста в 1960 р. Проте, на протязі того часу я далі студіював Біблію і порівнював її науки з науками різних сект. Розчарувавшись одною сектою, я переходив до другої.
Перше я ходив на служби П’ятдесятників. Для мого здивовання, там жінка служила за Священика. З Писання я знав, що жінка не повинна брати влади над чоловіком. (1 Тим. 2:11, 12) Коли я запитав їх про це, то довідався, що їхній священик покинув збір тому, що люди не могли платити йому платні, яку він вимагав. Вони дали мені нагоду служити за священика. Отже одного вечора я зустрівся з керівниками церкви порівняти їхню науку з моєю власною.
Між іншими речами, вони заявляли, що мали дар зціляти, отже їм не треба було лікарів або медицини. Лише треба молитися, вони казали, і будуть зціляти від всіх недуг. Пізніше, ми почали говорити про Господню Вечерю, і я запитав їх чому вони вживали кожен свою особисту чашу. Вони признали, що коли Ісус був на землі, то всі пили з одної чаші. Проте, тоді не було такого риску від зараження, як тепер. Я тоді запитав їх де є їхня віра в так звану силу зціляти, коли вони так боялися, щоб не набратися хвороби від одної чаші у наслідуванні приклада Господа. Це зараз закінчило наше зібрання о третій годині ранку.
Кілька днів пізніше я відвідав церкву, але не бачив жінки, що колись провадила збором. Вона захворіла того ранку і її мусіли взяти до лікарні. Це переконало мене, що вони не мали сили зціляти.
Потім я почав товаришувати з іншою релігійною організацією з подібними напрямами. На кампанії відродження на ярмарку в Боґоті, останнього дня мали зціляти вірою. Піддавшись наполегливості друга і через мою власну цікавість я пішов подивитися.
На платформу привели старенького сліпого чоловіка і він став на коліна. Чоловіки і жінки почали молитися над ним, просячи, щоб з нього вигнати духа сліпоти і відновити йому зір. Потім запитали сліпого чоловіка чи він міг бачити. Він повернув голову з одного боку до другого і відповів, що не міг.
Тоді вони запросили всіх присутніх встати на ноги і молитися. Недовіряючи цьому я не встав на ноги. Побачивши мене, вони почали тепер говорити, що я був винуватець. Тому що мені бракувало віри, вони не могли зцілити цього чоловіка. Заохочуючи мене брати участь, вони знову стали молитися над сліпим чоловіком. Я таки не співпрацював з ними. Запитавши сліпого чи він бачить, відповідь знову була ні. Знову вони стали спихати вину на того “невіруючого”, який був між ними.
Коли пізніше до мене приступили відповідальні священики, я пояснив їм, що коли Ісус зціляв людей, то віра не вимагалася від невіруючих. (Мат. 8:16; Ів. 9:1—7, 35—39) Навпаки, часто Він зціляв невіруючих переконувати їх, що Бог справді послав Його. (Ів. 10:37, 38, 42; 11:42—45) Отже, коли вони справді зціляли Божою силою, то нехай поборять мою невіру і зроблять чудо!
Моя зустріч зі Свідками Єгови
Тепер я мушу розказати вам про іншу точку мого життя. Вона відноситься до мого споріднення зі Свідками Єгови продовж багатьох років.
Все це почалося у 1952 році. Одного разу коли я пішов до моєї нареченої, то зауважив книжку, яку її батько був купив собі. Книжка була під заголовком “‘Це Значить Вічне Життя’”. Знаючи, що я цікавився релігійними справами, він дав мені цю книжку. Співсвященик сказав мені, що це були “Расолісти”, ім’я, яке він уживав на Свідків Єгови. Хоч у книжці було дещо доброго, то вона була небезпечна, він попереджував мене, тому що вона поміщала помилку. Я був цікавий знати, що це за помилка була. Чим більше я досліджував, то тим більше навчався про Свідків Єгови.
Мій друг, Фабіо Родас і я були разом висвячені на священиків. Але, скоро після цього, Фабіо стався Свідком Єгови. Зустрівши його іншим разом, він спростував мої сумніви відносно цієї книжки. Відтоді, коли б ми не зустрічалися, він завжди давав мені більше видавництв Свідків.
Тому що Фабіо так ласкаво просив мене, з часом я погодився студіювати Біблію зі Свідками. Але вперто, я не хотів зріктися мого переконання про Трійцю, ту “таємницю”, яка припускає, що Бог не є один, але три особи в одній. Я засновував своє переконання лише на одному вірші, 1 Івана 5:7. Стало Свідки показували мені, що та частина вірша була додана пізніше, і що вона не була надхненою частиною Святого Писання. Мені виглядало, що то був слабий аргумент, якого вони вживали обманути мене.
Але, у 1956 р., у Боґоті, я знову випадково зустрівся з Фабіом. Я прийняв його запрошення піти до Залі Царства Свідків Єгови. Там мене представили до Рівера родини і зробили розпорядки студіювати зі мною. Я зараз представив їм своє переконання про Трійцю. Спокійно, один із них узяв іспанську Католицьку Накар-Колунґа Біблію, розгорнув її до 1 Івана 5:7, і запросив мене прочитати примітку до того вірша. Я читав: “Цей вірш, що в перекладі Вулґата каже: ‘Є три, що свідкують на небі: Отець, Син і Святий Дух, і ці три є один’, не знаходиться в стародавніх рукописах, ні в грецьких, ні латинських, і т. п., і був незнаний Отцям. Виглядає, що він походить із іспанського джерела і помало появився у тлумаченні попереднього вірша. Лише у 13-му столітті він узяв свою теперішню форму так, як бачимо у Вулґаті”.
Прочитавши цю примітку, я зараз побачив, що Свідки Єгови не помилялися, коли казали, що той вірш не повинен бути в надхненому Писанні. І я дуже здивувався, що євангелисти практикували такий самий обман, як римо-католики, коли вживали його підтримувати науку про Трійцю.
Відтоді, я збільшив своє довір’я до Свідків. Коли я знову служив за священика, то їхня наука впливала на зміст моїх проповідей. За джерело свого матеріалу, я навіть приліпив у свою Біблію “Список Писань, Без Тлумачення, Основної Науки”, яку Свідки помістили при кінці їхньої книжки “Приспособлені до Всякого Доброго Діла” (в анг. мові).
Однак, я не хотів відступати від євангелистів. А чому ні? Понад усе, я не хотів образити свою родину; всі вони були євангелистами, і кілька з них служили за священиків, навіть мій батько. Я також таїв безосновні упередження проти Свідків. Може бути, що я шукав способу втечі, щоб відперти відповідальність, яку я бачив все більше і більше, як студіював зі Свідками Єгови.
Мій відступ від євангелистів
Коли я побачив важливість ім’я правдивого Бога Єгови, то стало вживав Його в свойому проповідуванні. Тому, моя старшина бажала знати до якої міри Свідки Єгови вже вплинули на мене. Мене покликали перед церковний суд. Щоб потвердити мою вірність до церкви, вони попросили мене дати проповідь в якій я повинен був виявити помилки Свідків Єгови. Тому що так зробити значило б суперечити моєму власному переконанню, я відповів: “Я ніяк не дам такої проповіді. Якщо те, що я вчив з Біблії сходилося з науками Свідків Єгови, то я мушу приєднатися до них. ‘Виберіть собі, кому будете служити, а я та дім мій будемо служити Єгові’ ”.— Єг. (Іс. Нав.) 24:15, НС.
Щоб порвати всі зв’язки з євангелистами, я перевів свою родину з Переіри до Калі. Це сталося при кінці 1967 р. Одної неділі пополудню, я пішов до центру міста бажаючи знайти Свідків. Тоді на автобусі, я зауважив Вартову Башту у кишені одного чоловіка. Отже вирішив йти за ним. Він завів мене саме до Залі Царства. Після зібрання, зробили розпорядки знову на студію.
Раніше я студіював зі Свідками до точки хрещення. Але вони не признали мого хрещення в євангелистів, хоч я думав собі, що був занурений в ‘ім’я Отця, Сина і святого духа’. (Мат. 28:19) Цей раз коли ми приступили до цієї теми, то я запитав Свідка, що студіював зі мною, Госей Патросініо Гернандез: “Але, чому я знову повинен хреститися?” Він просто запитав мене: “Чи ти знав ім’я Отця, коли охрестився?” Тому що я не знав ім’я Отця, то було ясно, що не охрестився в ‘Його ім’я’.
Тоді у зв’язку з хрещенням в ім’я святого духа’, він запитав мене: “Чи організація, яка охрестила вас мала доказ Божого духа збереженням миру і єдности?” (Ефес. 4:3) Відразу я пригадав собі, що той самий євангельський священик, який охрестив мене, Ангел де Ісус Велез, лише два тижні пізніше сформував нову, відступницьку секту. Тому що “сварки, розділи, секти” не є “плід духа”, але “учинки тіла”, то було ясно, що вони не мали Божого духа.— Гал. 5:19—23.
Нарешті, 10-го травня, 1969 р., разом із моїми двома старшими дітьми, я прийняв християнське хрещення на символ своєї посвяти Богові. Моя дружина і двоє молодших дітей охрестилися пізніше. Розмірковуючи про минуле, я оціняю відчуття апостола Павла, коли він сказав: “Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, поводьтеся, як діти світла, бо плід світла . . . правда”. (Ефес. 5:8, 9) Коли пригадую собі свої досвіди з релігійними системами так званого Християнства, то бачу, яка велика моя темрява дійсно була. Тепер, бувши дитиною світла, який вдячний я є, що можу служити, як Богом-висвячений пастор або пастир і приносити плід світла, а саме, правду.— Внесок.