Жахливі напади на свободу в Пуерто Ріко

Від “Пробудись!” кореспондента в Пуерто Ріко

ЧАС був по півночі. П’ять озброєних чоловіків приступили до великого будинка в Сан Ван, Пуерто Ріко. Троє з них були поліцаї в мундурах, а інших двоє були таємні агенти.

Було дуже тихо, як вони пішли до вищого поверха будинка, де до них прилучилося троє жінок. Цих вісьмох осіб тоді повільно приступили до дверей маленької кімнати.

Чи в кімнаті ховався якийсь небезпечний кримінальник? Або терорист, що був загрозою для життя людей тієї околиці? Судячи по тому, що тоді сталося, то виглядало так.

Лишаючи одного поліцая вартувати назовні інших, семеро ввійшли до середини після того, як двері були відкриті їм. Вони наблизилися до ліжка на якому лежала сорок п’ятирічна жінка, яка виглядала ніби вмирала. Бачучи, що вони хотіли зробити з нею, вона дуже голосно викрикнула і відпихала їх. Але нічого не помогло. Її схопили силоміць і прив’язали до ліжка. Її протестуючому чоловікові і трьом дітям не дозволили увійти, щоб допомогти їй.

Кілька годин пізніше, проти її волі і проти волі її чоловіка та дітей, цю критично хвору жінку перенесли до іншої кімнати. Там притулили ніж до її горла. Горло розрізали розкрити яремну жилу!

Жінка не могла витерпіти такого жорстокого відношення й дістала шок. Вона ніколи не вернулася до пам’яті. Її чоловік, діти і друзі дуже гірко оплакували її смерть.

Злочин проти людства

У багатьох країнах, таке жахливе відношення до цієї жінки вважали б за жорстокий злочин. Цей вчинок був би такий, як викрадання особи, з нападом та образою. Справді, що це був злочин проти людства, проти свободи вибору, якого людям належиться мати.

А чому це так? Тому що жертва, пані Ана Паз Де Розаріо, не була винна ні в чому. Її шанували, як спокійну, законну горожанку. То чому ж до неї віднеслися так жорстоко?

Вона мала операцію на дуже серйозну хворобу. Вона дала свою згоду на цю операцію, і також на різні лікування. Але мала одну просьбу. З усіх видів лікування, що були в наявності, вона не погоджувалася з одним. Вона противилася цьому лікуванню, не лише на медичних підставах, але також тому, що воно нарушувало її сумління.

Її лікар погодився, що вона може обійтися без цього лікування. По суті, він зробив операцію без нього. Він сказав, що це лікування не мало великої користі для неї через природу її хвороби.

Однак, перед і після операції, без її відома і без відома її чоловіка або дітей, один родич (через подружжя) дістав судовий наказ, щоб пробувати змусити лікаря дати їй лікування на яке вона не дала своєї згоди. У цьому випадку, це лікування було переливання крові.

Відразу почався ряд подій. Позиваючі адвокати, судді, поліцаї, медсестри та інші почали змовлятися, щоб відібрати від цієї жінки її свободу рішати, що їй мали робити з її тілом. Три різні судові накази були ухвалені, без поради з пацієнткою, її чоловіком, або її дітьми, двоє з яких були законного віку. Двоє судових наказів були ухвалені навіть без поради її лікаря!

Потреба свободи вибирати

Чи ви хотіли б, щоб з вами так поводилися, якби ви були дорослі і при здоровому розумі? Наприклад, коли б лікар радив якусь їжу, яка він вірив є добра для вас, але ви не хотіли б її, то чи ви оціняли б коли б вас прив’язали до ліжка і силою пхали її у живіт проти вашої волі? Або, якби він радив якісь ліки з якими ви не погоджувалися б, то яке почуття ви б мали коли б він силоміць запускав їх у ваші жили?

А що сказати, тоді, коли б ви противилися якомусь лікуванню на кількох підставах? Що коли б ви противилися через сумління і тому що це лікування признано вбиває тисячі людей кожного року і шкодить іншим десяткам тисяч? Певно, що як доросла особа, ви хотіли б бути вільними рішати самі відносно того, яке лікування будете приймати для вашої недуги.

У справі пані Розаріо, вона померла після такого жорстокого лікування. Дуже правдоподібно, що таке жорстоке відношення прискорило, можливо навіть спричинило її смерть шоком. Також є дуже можливо, що її тіло дуже спротивилося переливанню крові і кров пошкодила їй. Цікаво зауважити, що цей самий лікар уже робив іншим операції без крові. Він не загубив ані одного пацієнта, тому що не вживав крові.

Більше операцій без крові

Все більше і більше лікарів роблять операції без крові. А чому? Тому що кров спричиняє багато ускладнень.

Дуже славний хірург на серце д-р Дентон А. Кулі з Тексас Серцевого Інституту в Гюстоні сказав: “Факт тепер є ясний, що можна робити більшість важних операцій без крові. . . . Наш намір є побачити, як мало крові ми можемо вживати”. Д-р Джером Г. Кей писав слідуюче до Журналу Американського Медичного Товариства (в анг. мові): “Ми обминаємо переливання крові наскільки можливо. . . . Ми вже зробили приблизно 6.000 операцій відкритого серця у Святий Вінсент Лікарні в Лос Анжелос. Тому що для більшости пацієнтів ми не давали крові то віримо, що вони краще видужують”.

Медичні Світові Вісті (в анг. мові) каже: “Навіть хоч і провіряють всю кров від кроводавця найкращими способами . . . , то багато пацієнтів таки захворіють на після-переливний гепатит (хвороба печінки)”. І статистики показують, що принаймні 10 процентів таких жертв гепатиту вмирають. Славний хірург відкритого серця, д-р Чарлс П. Бейлі з Святого Варнава Лікарні в місті Нью-Йорку сказав: “Пошкодження від несумісности та зараження нирок від переливання крові, хоч багато зменшено, ніколи не можна усунути не робить різниці, як уважно ‘⁠допасовують⁠’ кров”.

У журналі Let’s Live, один хірург сказав: “У більше, як 20.000 операціях, я ніколи не давав переливання крові і не загубив ані одного пацієнта через брак крові”. Також, авторитетний Дейвіс-Крістофер Підручник Хірургії зауважує, що “лише приблизно 1 процент є дані, як життя-зберігаючі процедури”.

Отже можна бачити, що переливання крові є рискована процедура. Так як ми вже згадали, тисячі вмирають і десятки тисяч є ушкоджені кожного року. З огляду цього, то певно, що пацієнт повинен мати право приймати або відкидати таке лікування. Це було б таке саме право, як ваше право вибирати власну їжу, ліки, вітаміни, лікарів або дентистів. Тіло є ваше. Як доросла людина при здоровому розумі, ви хочете мати право рішати, що станеться з ним.

Але відмовити людям це право і перемагати їх силою, є вчинки, яких ми сподівалися б за “Темних Віків”, або по націстських концентраційних таборах. У цивілізованому суспільстві немає місця на таке поводження.

Релігійне заперечення

Крім цього, коли хтось заперечує процедуру на релігійних підставах, то тут на карті стоїть сумління такої особи. Тут її поклоніння Всемогутньому Богу є включене. Закон з його чинниками примушувати його повинен ще більше охороняти таку свободу вибору.

Пані Розаріо не хотіла переливання крові, не лише на медичних підставах, але головно на релігійних підставах. Вона наслідувала пораду Святої Біблії, яку вона прийняла за Боже надхнене Слово. Вона вживала її за провідника для тих, що хотіли відповідно поклонятися Богу.

Пані Розаріо знала, що Святе Писання забороняє брати кров у тіло. А де Біблія каже це? В кількох місцях, в Єврейських, як і Грецьких Писаннях. Навести лише один приклад, Переклад Єрусалимської Біблії (Римо-Католицький переклад) каже в Діях Апостолів, в 15-му розділі, у віршах 20 і 29, щоб християни “стримувалися . . . від крови”. Католицький Дуя Переклад каже, “Щоб стримувалися . . . від крови” (20-ий вірш), і “стримуйтеся . . . від крови” (29-ий вірш). Цю заборону повторяється по інших місцях Біблії.⁠— 1 Мойс. 9:3, 4; 3 Мойс. 17:10⁠—⁠14.

Деякі можуть казати, що тут лише забороняється пити кров, брати її в тіло через рот. Але заборона є не брати кров у тіло яким-не-будь способом. Наприклад, якби лікар наказав вам не пити алкогольний напій, то чи було б правильно запускати його просто в жили голкою? Певно, що ні.

Правда, багато людей відкидають Біблійну заборону проти крови. Це є їхня справа і відповідальність. Але пані Розаріо серйозно корилася цій забороні. Отже, на підставі релігійного сумління, як і на медичних підставах, а також на підставі людського права вибирати, що станеться з тілом, то вчинок проти пані Розаріо був жорстокий напад на її свободу. Це сором, що такий варварський вчинок був зроблений проти неї. Справді, що такий вчинок був нападом і образою.

Як справа розвилася

Справа почалася тоді, коли пані Розаріо пішла до сусідньої клініки, бо мала болі в животі. Їй дали пілюлі заспокоїти біль і відіслали додому. Але тиждень пізніше, її взяли до лікарського шпиталю в Сан Ван в критичному стані і поставили під нагляд лікаря.

На протязі сім днів лікар робив різні тести. Він не міг нічого віднайти. Проте, сказав пані Розаріо якщо їй треба буде робити операцію, то він не буде робити її без крови. Тому що пан і пані Розаріо відчували, що її не дуже добре доглядали там, то вони рішили пошукати іншого лікаря, який буде шанувати її погляд відносно крові.

Пані Розаріо виписалася з Лікарського Шпиталю. Її взяли до Сан Мартін Лікарні в Сан Ван. Там, лікар, який шанував її погляд про кров згодився лікувати її. З його дослідження лікар встановив, що вона мала гангрену на малій кишці і потребувала операцію.

Втручання

Проте, день перед тим, один родич пані Розаріо, через подружжя, пішов до позивального адвоката районового суду в Сан Ван. Він сказав, що пані Розаріо мусіла мати операцію і що лікарі хотіли дозволу вживати кров. Безперечно, це не відбивало погляду лікаря в Сан Мартін Лікарні. Воно лишє відбивало погляд попереднього лікаря першої лікарні.

Прийнявши слово цього чоловіка і не порадившись ні пана, ні пані Розаріо або її теперішнього лікаря, суддя Району, Карлос Делґадо виписав судовий наказ. Це дало лікарському директорові першого шпиталю, Лікарського Шпиталю, дозвіл уживати кров. Але, безперечно, пані Розаріо вже була вийшла з тієї лікарні.

Наступного дня, в Сан Мартін Лікарні, пані Розаріо мала операцію. Її лікар вирізав дев’ять футів (2.7 метрів) змертвілої малої кишки. Операцію зробили без крови, за просьбою пацієнтки й її чоловіка. Після операції пані Розаріо була в серйозному стані, але трималася стійко і була притомна.

Слідуючого дня, до лікаря у лікарні Сан Мартін прийшов судовий наказ судді Делґадо. Він прийшов запізно, тому що його були перше відіслали до першого шпиталю, Лікарського шпиталю. Але тому що в Сан Мартін Лікарні операцію вже зробили без крови, то лікар не бачив потреби тепер переливати кров.

Справа повинна була закінчитися тут. Але втручання далі продовжалося. День після операції, вищезгаданий родич знову самовільно пішов назад до позивального адвоката районового суду і знову підписав підприсяжну заяву. Він повторив те саме, що попередньо. Суд іґнорував лікарем, який зробив операцію. Він не порадився з лікарем, з пацієнткою, ні з її чоловіком, ані з дітьми.

Незважаючи на це, суддя Алберто Торо Назаріо з районового суду тоді видав ще інший наказ. Слово у слово він повторив попередній наказ. Лише цього разу він був спрямований до лікаря у Сан Мартін лікарні.

Пізніше, лікар запитав пані Розаріо чи вона хотіла переливання крові. Рішучо, вона відповіла НІ! Вона була доросла особа. Вона добре розуміла свій стан у справі відносно крові, і її чоловік погоджувався з нею. Тоді лікар попросив, щоб три медсестри, які доглядали її підписали заяву показати, що пацієнтка була цілком притомна і відмовилася переливання крові.

Наказ заарештувати

Тому що пацієнтці не дали крови, то суд дав наказ, щоб заарештувати лікаря! Його обвинувачували за непідкорення судовому вирокові. Того самого дня його покликали з’явитися перед Суддею Районового Суду Едґардо Маркез Лізарді. Пацієнтка, чоловік і діти не були запрошені на переслухання. Вони навіть не порадилися в них. По суті, родина навіть не знала про переслухання або про наказ заарештувати їхнього лікаря.

Суддя дуже довго розпитував лікаря. Лікар оборонявся, кажучи, що не нарушував судового вироку, тому що попередній наказ судді Торо Назаріо не казав, примусово робити переливания крові, проти волі пацієнтки. Він також посвідчив, що через поступову натуру цієї хвороби, він не міг дати гарантію, що пацієнтка видужає навіть коли б і дали їй кров.

Суддя Маркез Лізарді тоді виписав інший наказ, того самого дня в якому було переслухання. Але цього разу докладніший. Він наказав спеціально, щоб пацієнтці дали кров незважаючи на її бажання. Наказом заборонили кому-небудь перешкоджати цьому накиненому переливанні крові. Суддя наказав, щоб поліція Пуерто Ріко постаралася, щоб цей наказ був виконаний.

Всупереч всіх прохань, суддя не хотів скасувати свого наказу. Його мали виконати наступного дня.

Пацієнтка падає в шок

О пів до другої наступного ранку, озброєні чоловіки — троє поліцаїв і двоє таємних агентів — прилучилися до трьох медсестер у лікарні. Вони ввійшли в напівприватну кімнату і наказали всім вийти. Чоловік намагався дозволу залишитися і йому дозволили. Але він не міг нічого зробити, щоб зупинити цю процедуру.

Коли пані Розаріо протистояла, вона крикнула “Не робіть цього мені! Я не є злочинка!” Вона пробувала припинити медсестер, але її швидко перемогли. Її руки і ноги прив’язали до ліжка. В цей спосіб вона не могла більше впиратися, як у неї силою мали вливати кров. У цей момент пані Розаріо стала непритомна і впала в шок.

Але лікарі не могли запускати кров через її руку. Отже вони зробили розпорядок на операцію для єдиної цілі розрізати її шию, щоб досягнути яремну жилу і запустити кров у неї. Її повезли до операційної кімнати, відкрили яремну жилу і мусово влили в неї кров.

На протязі кількох днів пані Розаріо була напівпритомна, вже ніколи більше не могла говорити ні з ким, а тоді мала конвульсію (корчі по цілому тілі). Медсестри зараз поставили її на машину від нирок, на машину від легенів і на іншу машину. Лікар дав ще більше крови. Скоро після того пані Розаріо померла.

Подумайте про всі можливі шкідливі наслідки переливання крові. Додайте до цього шок або розтривоження тому, що кров була примушена проти бажання пацієнтки, навіть зв’язали їй руки та ноги. Так, цілком може бути, що все це було відповідальне, або принаймні додало до її передчасної смерти. Кров цієї жінки мусить упасти на голову тих, що були відповідальні за цілу цю ганебну та жахливу справу.⁠— 2 Мойс. 20:13; Дії 20:26.

“Де я є”?

Пан і пані Розаріо просили допомоги від своїх друзів, а також кількох вісників їхньої релігії. Але навіть вони не могли припинити ту подію. Всі їхні прохання до властей нічого не помагали.

Один із цих вісників стояв біля кімнати, коли це огидне діло відбувалося. Він чув, як пані Розаріо стогнала та кричала. Але тому що поліцай вартував двері, він не міг нічого зробити.

На хвилину, двері розкрилися і чоловік, пан Розаріо, вийшов. “Подивіться, що вони роблять моїй дружині!” він крикнув. Але хтось схопив його і втягнув назад у кімнату, як вартовий поліцай обернувся до нього. Двері зараз зачинилися.

Вісник не міг більше знести цього. Він пішов на долину, дуже розбитий і розхвильований. Те, що там діялося було дуже огидне йому. Він описує своє почуття оцими словами, говорячи сам до себе: “Де я є? Чи це Пуерто Ріко? Чи то в цій країні, що на безпомічну та критично хвору жінку нападають у лікарні? Це виглядає неможливе, щоб така страшна річ відбувалася саме тут у Пуерто Ріко! Однак так було!”

Її власний лікар, на його честь співпрацював так, як міг із родиною Розаріо. Але, так, як пацієнткові зв’язали руки буквально, його руки були зв’язані символічно. Він не міг більше допомогти. Але так, як пізніше сказав часопис Сан Ван Ель Восеро, лікар був сказав перед судом, що “в її стані переливання крові не запевняло, що пацієнтка видужає через поступовий стан цієї хвороби так, як це є в більшости випадків”.

Часопис також зауважив вислів славного конституційного адвоката в Пуерто Ріко. Цей адвокат сказав, що таке примусове накинення лікарської практики проти релігійного переконання, коли те переконання не противиться законові, є “нарушення цивільних прав”.

Інші випадки

Такий огидний напад на свободу не є лише якась відокремлена справа. Це не є єдиний раз, що так сталося в Пуерто Ріко. У недавніх роках було кілька подібних випадків. Судовими наказами змушували переливання крові на дорослих, як і дітей.

Наприклад, недавно один чоловік тридцять шість років віку не хотів брати крови під час своєї хвороби. Він підписав папір звільняючи лікарню і лікарів від усякої відповідальності за те, що не буде брати крови. Його дружина зовсім погоджувалася з його поглядом. Але лікарі наполягали на те, щоб йому дати переливання крові. Цей чоловік з його дружиною мусіли перенести страшне випробовання. Йому дали наркотики, щоб він заснув, а тоді, коли він був непритомний дали йому кров, проти його волі.

Так, як пані Розаріо, цей чоловік шанував закон держави. Він був добрий горожанин. Але так, як пані Розаріо, він вірив, що коли людські вимоги були в конфлікті з Божими вимогами, то правильна річ була “Бога повинно слухатися більш, як людей”, так як каже Боже власне Слово.⁠— Дії 5:29.

Правда, інші можливо не будуть так сумлінно відноситися до такої справи. І це є їхній привілей. Проте, тим, що мають таке сумлінне почуття повинні дозволити на їхнє Богом-дане право вибирати лікування, якого вони хочуть. Змушувати на пацієнта небажане лікування є лікарське зухвальство. Це образа свободі за якою люди так дуже боролися продовж багатьох століть. Це образа людської гідності Найважніше, це образа Богові. І колись так, як Біблія каже в книзі Римлян 14:12: “Кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові”. І між цими, будуть ті, що тепер пробують перешкоджати щирим поклонникам Бога коритися Його Законам.

[Ілюстрація на сторінці 11]

Тисячі вмирають і десятки тисяч є ушкоджені від переливання крові кожного року. Д-р Чарлс П. Бейлі каже: “Пошкодження від несумісности та зараження нирок від переливання крові, хоч багато зменшено, ніколи не можна усунути, не робить різниці, як уважно ‘⁠допасовують⁠’ кров”.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Пан Розаріо регулярно студіює Біблію з своєю родиною. Його дружина також студіювала Біблію, навчаючись про Божий закон про кров з Святого Писання

[Ілюстрація на сторінці 13]

Сан Мартин Лікарня, в Сан Ван, Пуерто Ріко. Це тут пані Розаріо була прив’язана до ліжка і в неї насильно запустили кров проти її волі, без згоди її чоловіка