Чи це є християнський звичай?
Від “Пробудись!” кореспондента в Ель Сальвадор
ВЕЧІР був теплий з типічною вогкістю тропічних околиць. Коли моя дружина і я завертали куток вулиці, то щось перервало наші думки і бесіду. Ми чули гамір, що був подібний до фієсти, або забави.
Наближаючись до хати з якої гамір виходив, ми зауважили звичайні знаки дикої вечірки. Деякі, бувши п’яні дуже галасували. На пішоході біля хати деякі чоловіки сперечалися.
Але ця вечірка відрізнялася від інших. Усі були вбрані на чорно. Перейшовши на другий бік вулиці, щоб не мішатися з товпою, щось у хаті захопило нашу увагу. При одному кінці кімнати була маленька труна, правдоподібно дитяча. Труна була покрита вінками (коронас) цвітів. Перед труною стояли свічки.
Усе це дуже зацікавило нас. Очевидно зауваживши наш замішаний вигляд, один чоловік, що йшов на нашій стороні вулиці приступив до нас і пояснив: “Ес уна вела”, що значить: “Це поминки”. Він додав: “Вони будуть там цілу ніч”.
Нам зараз спало багато питань на думку. Ми бажали знати: Яка є причина пильнувати цілу ніч біля померлого? Чому вони прикрашують труну вінками і кладуть запалені свічки біля неї? У часі смерти, то чи це правильно для плакальників упиватися і бенкетувати? Чи відбувати нічні поминки за померлих є християнський звичай?
Знаходячи деякі відповіді
Ми вернулися до дому того вечора з постановою знайти відповіді до цих питань. Проводячи дослідження ми вели переговори з людьми тут в Ель Сальвадор, а також зверталися до різних довідкових підручників. Що ж ми знайшли?
Іспанська Enciclopedia Ilustrada Cumbre зауважує, що справляють поминки, щоб погоститися з родиною і віддати померлим повагу. Тіло не завжди кладуть у труну. Часами його лишають на смертній постелі. Навколо трупа переважно складають релігійні речі і засвічують воскові свічки. Часами вони палять зілля або ладан і обкладають труну цвітами. Так як було з помином, якого ми бачили, родина часто приготовляє їжу і напитки плакальникам на поминках.
Ми довідалися, що звичаї змінюються по різних околицях. Наприклад, по деяких Латино-Американських країнах мертву дитину вбирають, як ангела і садять на крісло. Це тому, що люди вірять, що “безсмертна душа” дитини піде просто до неба. Про це саме читаємо в щоденникові Ель Сальвадор, EL Diario de Hoy:
“По деяких околицях Ель Сальвадор і Центральної Америки, коли хтось помре, а особливо якщо це є дитина, то вистрілюють фаєрверки і відспівують веселі пісні до ритму гітар і скрипок. Приготовляють тамалі (мексіканський харч) з печивом і подають з алкогольними напитками. . . . Ці вірять, що діти зараз відлітають до неба і перемінюються в ‘маленьких ангелів Божих’. Добре поінформовані кажуть, що цей звичай співати по поминах або на похороні є мішанина Християнства з незнаними рідними [індійськими] традиціями”.
Не-християнське джерело
Той останній вислів, “мішанина Християнства з незнаними рідними [індійськими] традиціями”, підкреслює важну точку. Помини не походять із християнського джерела. Потверджуючи це маємо параграф із англійської Енциклопедії Британіка про помини в Англії:
“Цей звичай, принаймні в Англії, є давніший від Християнства і перше появився між кельтами. Правдоподібно цей обряд походить із забобонства і страху від лукавих духів, які вони думають можуть пошкодити або навіть забрати тіло, а також, щоб його не роз’їдали щури та інші паразити. . . . З приходом Християнства до цього передодня, на якому досі лише приспівували жалобні пісні і деклямували життєву історію померлого, додали молитву. Переважно, трупа з тарілкою солі на грудях, клали під стіл, на якому стояв міцний напій для вартових. Незабаром ці приватні поминки розвилися в нестримне пияцтво”.
Крім того, що джерело поминок не є християнське, то такі церемонії, як класти вінки і засвічувати свічки, як і дивний звичай вбирати померлих дітей, як “ангелів”, противляться Християнству. А як це? Тому що такі речі натякають, що люди мають безсмертну душу, яка живе по смерті.
Біблія, проте, говорить про смерть у цілком іншому світлі. Ісусові слова про одного з Його друзів, який був помер, викривають її науку. Ми читаємо: “ ‘Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити його’. А учні сказали Йому: ‘Як заснув, то він, Господи видужає’. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: ‘Умер Лазар’ ”.— Ів. 11:11—14.
Ісус порівнював смерть до сонного відпочинку. Так, як люди не є притомні, коли сплять, то Біблія запевняє: “Померлі нічого не знають (не є свідомі)”.— Еккл. 9:5; Йова 3:11—13; Пс. 146:3, 4.
Чи це значить, що ми вже ніколи не будемо бачити наших любимих мертвих? Навпаки, Ісус обіцяв: “Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять”. (Ів. 5:28, 29) Під час Його земної служби, Ісус виявив Свою силу воскрешати. Біблія згадує про троє осіб, яких Він воскресив. (Луки 7:11—17; 8:41, 42, 49—56; Ів. 11:1—44) Цікаво, що коли померлі воскреснули, то вони вернулися назад до людського життя. Цими вчинками Ісус запевняв надію про воскресення, замість пережиття безсмертної душі в якійсь невидимій сфері.
Наше дослідження доказалося дуже виявляюче. На підсумок, ми довідалися, що нічні поминки за померлих почалися з перед-християнською і не-біблійною релігією. Також, цей звичай поширює фальшиву науку, що при смерті безсмертна душа переходить до життя в невидимій сфері. На поминках також нарушують Біблійні принципи, через пияцтво і нестримне поводження, так як часто це буває.— Рим. 13:13, 14; 1 Пет. 4:3.
Безперечно, що відвідувати позбавлених і сумуючих, щоб потішити і допомогти їм є гарна річ. Кожна особа мусить рішити сама чи буде відвідувати по похоронних заведеннях чи вдома. Але довге сумування й нічні поминки не є християнський звичай.