Як протестантизм підриває поваги до Біблії

ЧЕРЕЗ довготривалу опозицію Католицької Церкви до читання Біблії загальними людьми в якій-небудь рідній мові, то багато щирих католиків вірять, що Біблія є „протестантська Книга”. І, як звичайно, протестанти самі вірять, що їхня релігія є цілком заснована на Біблії. Один авторитет каже: „Це не є помилка казати, що досі основа [протестантизму] є Біблія, яка містить в собі Слово Боже, або що вона є книгою Церкви, родини й особи, книга до якої протестант звертається за практичною порадою про його моральне життя, його громадське життя й його думки про людину, його природу, його долю й спорідненість з Богом”.a

Інформуюча стаття про історію протестантизму вміщає підзаголовок „Роль Біблії”, і каже: „Спільний фактор протестантизму був прийняття верховної влади Біблії над церковною; переконання, що церковні служби або їхні ієрархії мали випробовуватись об Біблію як Слово Боже; догма, що все що є потрібне для спасіння, знаходиться в Святому Письмі”.— Британська Енциклопедія, 1979 р.

Таким то чином, звичайний протестант взагалі відчуває себе бути в ближчій спорідненості з Біблією як звичайний католик, який знає, що від нього сподіваються щоб він так само вірив у церковну традицію як у Святі Писання. Але чи це правда, що Біблія є „сама основа” протестантської догми, і чи звичайний протестант (будь він священик, чи мирянин) звертається до Біблії „за практичною порадою про його моральне життя?”

Прихильність до Біблії перебільшена

Факти показують, що спочатку Реформації перебільшувалось протестантську вимогливу вірність до Біблії. Хоч Лютерове ім’я є незмивно пов’язане з його перекладанням Біблії, то в його теології він ставив „особисте розуміння” вище того, що є ясно написане в Біблії. В його намаганні доказати „виправдання милосердям через віру”, то Лютер дав більшої пошани таким біблійним книгам як до Римлян і до Галатів, а принижував такі канонічні книги як до Євреїв, Якова, Юди й Об’явлення, і таким чином витворив так званий канон у межах канону”.

Подібно, Жан Кальвін нещиро вихвалював Біблію, однак в його головному творі Institutes of the Christian Religion (Основи християнської релігії) він розяснював такі небіблійні догми як трійця (Книга 1), що людина родиться без свободи волі (Книга 2), цілковите приречення долі (Книга 3) і хрещення немовлят (Книга 4). Він також був частково відповідальний за арешт і наступне спалення Михаїла Сервета, реформатора, який не вірив у Кальвіновий погляд про трійцю. Чи ж цим визнавалось „верховну владу Біблії”, як наприклад її пораду до Римлян 12:17—21, щоб не мститись? Ледве!

Крім того, реформатори й протестантські церкви, яких вони були отцями, продовжували приймати такі віровчення раніших вселенських соборів Католицької Церкви,— нікейське й атаніське — які викладали такі небіблійні догми як трійця й пекельний вогонь. Протестантизм створив свої власні віровчення, між іншими, Лютеранське Аугсбурзьке Віросповідання, Друге Гельветське Віросповідання Реформатських Церков, а також Тридцять дев’ять Догматів Англіканського й Єпіскопального Віросповідання,— всі вимагаючи віри в такі небіблійні догми як трійця. Більше сучасно, протестантська Всесвітня Рада Церков видала як „основа” для членства необхідність визнавати, що Ісус — це „Бог”. Таким то чином, з самого початку протестантизму аж донині, дуже перебільшувалось його догматичну відданість до Біблії.— Дивіться до Івана 17:3, 1 Коринтян 8:6, Дії 3:23 і Псалма 146:4, де Біблія ясно показує, що, не Ісус, але Його Отець є „єдний правдивий Бог” і що душа не переживає, коли людина вмирає.

Протестантизм і вища критика

Сама природа протестантизму, народженого з бунту проти традицій й влади римського папи, зробила його більш уразливим від консервативної Католицької Церкви щодо раціоналізму (розсудливості у вчинках) і до заперечення негативного критикування Біблії. Безсумніву, було б корисно пояснити, що це значить критикування Біблії. Її поділено на дві галузі: Нижча критика — це вчене дослідження біблійних рукописів, їхнього походження, збереження й порівняльну цінність у спорідненості з оригіналами, яких уже неможливо дістати. Іноді, це називають критичне вивчання тексту. Вища критика — це дослідження авторства, часу писань й історичної акуратності Біблії, у світлі археології й історії.

Нижча критика дуже сприяла на вченість Біблії, підчищаючи з неї уставки в текст, видаючи вірогідні майстерні тексти, які постачають основу на краще перекладання Біблії. З другого боку, вища критика розкрила нагоду на течію псевдоучених творів, які підривали довір’я людей в Біблію.

Коментуючи про уразливість протестантизму до раціоналізму й руйницької вищої критики, у Британській Енциклопедії (1979 р.) пишеться:

„Питання про біблійне критикування перший раз пропонувалось у німецьких університетах; тобто, чи людина може бути християнином, навіть добрим християнином, коли б вона вірила, що декотрі частини Біблії не були правдиві. Це сталось великим питанням для протестантизму, якщо не для цілого так званого Християнства, у 19-му столітті. . . . Нарешті, німецький протестантизм уступився в лиці нового знання, яке сталось таке впливове в розвитку християнських церков, як оригінальні прозорливості Реформації. Результатом цього часткового німецького прикладу, головні протестантські релігії — Лютеранська, Реформаторська, Англіканська, Конгрегаціоналісти, Методисти, і багато Баптистів — досить легко пристосувались (від мислячого погляду) до успіхів науки, до ідеї про еволюцію, і поступу антропології або порівняльної релігії”.

Класифікуючи деякі частини Біблії як міфи, то багато протестантських священиків брали під сумнів цілу Біблію. По суті, в своїй передмові під назвою „Біблія: Її значення й авторитет”, то протестантська дванадцятитомна Interpreter’s Bible (Біблія тлумача) каже: „Логічно виходить з цієї коротенької довідки, що без перебільшення це не противилося б Писанні але було б у гармонії з ним, а також дуже важливе для християнської віри, якщо ми перестали б говорити про Писання як Слово Боже”.

Такі твердження ще більше знесилюють вплив Біблії в житті людей від папської булли, якою забороняли читання Біблії.

Фундаменталісти — не є правдиві друзі Біблії

Одне відгалуження протестантизму виступило проти нападу вищої критики. Його звуть фундаменталізм. Кажуть, що це є войовничий консервативний рух, який почався близько початку 20-го століття в опозиції модерністам, які ставлять наголос на принципи Християнства, буквальне тлумачення і безпомилковість Писань’.

Фундаменталісти правду кажуть, що Біблія є натхненна Богом, і вони є гідні хвали за те, що виступають проти руїницької вищої критики таких псевдонаукових теорій як еволюція. Але чи вони дійсно посилюють Біблію в думках розсудливих людей коли кажуть, що все написане в Біблії слід приймати буквально? Чи вони збільшують зацікавлення людей Біблією коли кажуть, що землю створено в шістьох днях з 24-ох”годин, тоді як Біблія сама вживає слово „день”, коли говорить про доби часу різної довжини? — Порівняйте 1 Мойсеєва розділ 1 з 1 Мойсеєва 2:4 і 5:1; також 2 Петра 3:8.

Крім того, чи фундаменталісти є правдиві друзі Біблії коли, претендуючи на те, що строго тримаються Писань, вони навчають такі небіблійні догми як трійця (порівняйте 5 Мойсеєва 6:4; Івана 14:28), безсмертя душі (Єзекіїля 18:4) і пекельний вогонь (Єремії 7:31; Римлян 6:23)? Своїм буквальним поясненням Біблії і навчанням таких Богоображаючих догм, то протестантські фундаменталісти підривають силу Біблії в думках багатьох людей.

Протестантизм і світськість

Ісус сказав Своїм учням: „Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить”. (Івана 15:19) Однак, це є очевидний факт, що головні протестантські церкви беруть активну участь у політичних ладах цього світу, декотрі з його релігій навіть стали „державні релігії”. Один довідник каже: „Можливо говорити про сприяння протестантизму на сучасний націоналізм. . . . Усі, крім радикалів, прагнуть дуже цінити вірність до існуючого штату, і протестанти часто постачали ідеологічну основу для кожного нового штату, який усвідомлює своє існування — так як сталось у Прусії або Сполучених Штатах”.— Британська Енциклопедія.

Спочатку цієї статті, ми цитували протестантського письменника, який сказав, що Біблія — це „книга в якій протестант шукає практичної поради про його моральне життя”. Чи можна казати, що досі це є правда, коли священик за священиком головних протестантських релігій висловлює прощення за передшлюбні статеві зносини, перелюб, мужолозтво й аборти? Стаття в французькому щоденнику Le Monde під назвою „багато церков розкривають картотеку мужолозтва”, засновуючись на рапорті виданому в Женеві, Швейцарії, Всесвітньою Радою Церков, відкриває, що кілька головних протестантських релігій навіть мають мужолозні священики. Однак Біблія каже: „Не обманюйтеся: ні статево неморальні, ні ідоляни, ні перелюбники ні мужеські проститутки, ні мужолозники . . . царства Божого не вспадкують”.— 1 Коринтян 6:9, 10, New International Version (Нова Міжнародна Версія).

Отже, хоч протестантизм не встановив рекорд ненависті до Біблії або її читачів у загальних мовах, так як Католицька Церква на протязі століть, то все-таки своєю вірою в небіблійні догми, прийняттям вищої критики й псевдонаукових теорій, своєю світськістю й прийняттям дозвільної моральності, протестантизм мусить узяти на себе велику відповідальність за те, що підриває вплив Біблії в житті мільйонів людей.

Однак, незважаючи на те, що на протязі століть католицизм забороняв звичайним людям читати Біблію, і на більш улесливий, однак підривний вплив протестантизму, то Біблія таки є книга до якої люди дуже рідко коли ставляться байдужо. Вони або люблять її, або ненавидять. Чому це так і як воно впливає на вас, будемо обговорювати в закінчуючій статті цієї серії.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 9]

Щоб підтвердити свої ідеї, то Лютер давав більшої пошани декотрим книгам Біблії й принижував інші