Живучи з алкоголізмом

ПРОТЯГОМ кількох тижнів мій чоловік пиячив день та ніч. Він тратив свідомість, пробуджувався й знову пив. Його звільнили з роботи й день за днем наш грошовий стан погіршався. Його здоров’я погіршувалось й я не була певна, як довго він ще буде жити. ,Де все це закінчиться?’ я бажала знати.

Перш ніж розкажу вам про те, що зрештою сталось, то давайте розкажу вам як ми дійшли до цієї критичної точки нашого життя.

Я зустрілась з моїм чоловіком на танцювальній вечірці в 1947 р. Коли ми прибули на вечірку, то він уже був трохи п’яний. До закінчення вечірки він танцював на верху стола. Пізніше того тижня він прийшов відвідати мене. Він був тверезий, й я дуже полюбила його компанію. У нас було багато спільного й ми почали женихатись.

Того ж самого вечора в якому він посватав мене, то зі собою приніс пляшку алкогольного напою, але не був п’яний. Ми довго говорили про серйозність одруження й виховання родини. Я не мала наміру проживати своє життя з алкоголіком, я сказала йому. В тому моменті, він викинув пляшку геть і дав мені слово, що вже більше не буде впиватись. Я дуже тішилась цим!

Але незабаром після нашого одруження, він знову почав упиватись. На протязі наступних років я все більше й більше боялась його. Його натуру було дуже трудно передбачити. Він був неначе вибухаючий вулкан.

Він не тільки дуже впивався, але також грав у азартні ігри при роботі, від якої то ігри розвинулись серйозні грошові проблеми. Ми сварились кожного платіжного дня. Він хотів давати мені менше та менше грошей, так щоб міг більше пити. Інкасатори завжди приходили до нашого дому, щоб ми платили рахунки.

,Як же він може поводитись зі мною в такий спосіб, а тоді казати, що кохає мене?’ я бажала знати. Тому, що я працювала неповний час, то часами складала гроші, щоб сплачувати рахунки.

Часами, не мігши стримуватись я благала його, „Чи ж ти не бачиш, що ти робиш? Ти вже майже зруйнував мене й дочку нервово!”

„Ти перебільшуєш справу!” він різко відповідав. „Я лише деколи вип’ю. Я навіть не випиваю одної пляшки на тиждень”. Дійсно, він випивав пляшку на день!

Моє життя стало дуже несумісне. Деколи він приносив мені квіти або солодощі. ,Він дійсно кохає мене!’ Потім я винуватила себе за мої погані думки про нього. Тому, що він був такий добрий, то я була винувата за його пияцтво, я думала. Коли б я могла змінитись, то він не буде так дуже впиватись.

Він обіцяв менше пити, і після кількох днів я була певна, що за моєю допомогою він уже перестане впиватись. Але при кінці тижня він надолужував втрачений час — і ще більше впивався. Мене охоплювало почуття безнадійності.

Кілька разів він ходив до організації Алкоголіки Анонімні (АА). Там вони обговорювали про алкоголізм, але він відчував, що йому не було потрібно слухати того. Його проблеми були вдома, він думав. Це знову позбавило мені надію. Я почувала себе ошуканою, сердитою.

Моє хвилювання торкало глибину всіх почуттів — радість, провинність, самоненависть, обурення, жовчність, ненависть до нього, бажання, щоб він покинув нас, побоювання, що він дійсно так зробить. Все здавалось безнадійне.

Стараючись подолувати все це на протязі кількох років, я цілком згубила самоконтроль. Одного дня, в розпачливому стані, я сіла в автомашину й почала їхати. Я зупинилась біля малого струмочка. Там було дуже тихо й спокійно. Сидяча на березі я продумувала безнадійність мого стану. Тиха вода була неначе магніт. Коли б я тільки могла посковзнутись у воду. . .

Несподівано, я почула голос, який кликав мене. Одна сусідка бачила як я від’їхала з дому й прийшла подивитись, чи зі мною було все гаразд. Тоді, я сіла в авто й поїхала додому.

Незабаром після цього, обставини погіршились. Мій чоловік став погрожувати, що відбере собі життя, навіть казав як він зробить це. „Тобі буде краще без мене”, він казав. З одного боку я трохи тішилась цим, але однак стала несамовитою!

Вранці наступного дня, я знала, що мусила щось робити. Я установила контакт з АА, а вони спрямували мене до жінки в нашому сусідстві, яка вже зустрічала подібну проблему. Вона запропонувала мені збиратись з місцевою групою складаючись з родин в яких були алкоголіки. Отже я почала приходити на їхні зібрання.

Вони допомогли мені зрозуміти, що я не могла винуватити себе за те, що мій чоловік був алкоголіком. Він уже пиячив перш ніж я познайомилась з ним. Здавалось, що присутні на зібранні могли контролювати себе. Вони були веселі й щиро обговорювали свої почуття. Вони жили день за днем. Я теж мусила так робити! Навіть коли ті самі проблеми продовжувались, то я мусила розуміти, що в сьогоднішньому дні були всі журби з якими я могла обходитись. Я пригадувала собі Ісусові слова в Матвія 6:34: „Ніколи не журіться про завтрішній день, бо наступний день матиме свої власні журби”.

Однак, мені здавалось, що декотрі жінки на тому зібранні були трохи жовчні й обурювались на їхніх чоловіків, нарікали на них говорили про їхні хиби. Замість брати участь у цьому, то я нічого не казала.

Проте, слухаючи як вони розповідали про їхнє життя з алкоголіком, то я навчилась кількох помічних речей. Найважливіша була така: Я не повинна захищати свого чоловіка від наслідків його п’янства, так як я досі робила. Замість цього, то я мусила допомагати йому узнати які проблеми його п’янство спричиняло. Мені було дуже трудно перемогти ці довгі роки негативних думок, але я постановила зробити це. Я почала пристосовувати ці поради.

Незабаром прийшла нагода. Ми мусили доглядати за нашим внуком, який захворівши мав велику гарячку. Тому, що я мусила вийти на хвилинку, то попросила чоловіка, щоб він доглядав за дитиною. Я покликала його з роботи й перестерігла його, щоб він не впивався. Він дав мені слово, що буде добре доглядати за хлопцем.

Я вийшла, й невдовзі після цього дочка зателефонувала, щоб узнати як хлопцеві. На її здивовання син відповів по телефону. „Дідусь спить”, він сказав. Дочка дуже налякалась? „Добре потряси ним й старайся збудити його”. Але внук не міг пробудити його — він цілком сп’янів. З тим, дочка повісила телефонну трубку й прибігла додому.

Коло годину пізніше, коли я вернулась додому, то він вже прийшов до притомности. Він питав чому ми не збудили його. Тому, що він ще був п’яний, то ми нічого не казали йому. Колись, справа була б на цьому закінчилась. Я боялася б говорити йому про це. Але тепер я знала, що вже більше не могла захищати його від наслідків п’янства. Він мусив знати що сталось. Отже, наступного ранку я докладно розказала йому все що сталось. „Чи ти знаєш, що могло статись з нашим маленьким внуком?” я запитала його. Це дійшло до живого. „Я міг би був убити ту дитину”, він признався.

Однак, кілька місяців пізніше, він знову пиячив цілу ніч. Але прокинувшись наступного дня, він просив мене, щоб я взяла його до лікарні. Він уже не міг стерпіти цьому. Я постаралась, щоб він сам покликав лікаря й зробив розпорядок. Прийшовши до лікарні, він сам записав себе й там його лікували два місяці.

Вже минуло кілька років і наше життя стає краще й краще. Це не було легко для нас обох. Ми завжди мусимо охороняти наші думки й наміри.

Щось іншого дуже допомогло мені — моя спорідненість з Єговою. Вона допомогла мені переборювати жовчність і обурення бо я знала, що такі почуття не задовольняли Єгову, незважаючи на те, що мій чоловік робив. (Колосян 3:13, 14) Як це заспокоювало узнати Єгову, як любого й милостивого Отця, який не шукав наших вад! Це дуже полегшило мої почуття провинності.— Псалом 103:9—12; 130:3, 4.

Як я молилась день та ніч, то Він давав мені Свого духа й сили. Тому що я регулярно говорила про моє переконання, то це підбадьорювало мене. Я також є дуже вдячна за християнські зібрання й любе товаришування з християнськими братами й сестрами. Без них, то я не думаю, що була б могла витерпіти все це.

Як звичайно, я тішуся, що навчилась жити з алкоголіком. Навчитись так проживати день за днем, дуже помогло мені контролювати журбу. Зокрема я дуже скористала коли довідалась, щоб не захищати чоловіка від наслідків його п’янства. Без такого розуміння, то я не знаю, що було б сталось.— Внесок.

[Вставка на сторінці 19]

Я мусила допомогти йому розуміти, які проблеми його п’янство спричиняло

[Ілюстрація на сторінці 18]

Найважливіша річ яку я навчилася була, щоб не захищати свого чоловіка від наслідків його п’янства, так як я колись робила