Від жовчності до любові Бога

НАШЕ є сусідство в Парижі де 30 поверхові багатоквартирні будинки височіють над іншими будинками половина цієї висоти. У порівнянні з такими будинками, то я є дуже маленька, жінка 1.2 метри — не повних чотири фути росту.

Коли я народилась, в 1942 р., то була, так як мені кажуть, найбільшим немовлятком у родині, але на нещастя також найслабкішим. Вісім днів після мого народження мати побачила, що я була схожа до ляльки з вивихнутими руками й пішла до лікаря. Діагнозом лікар взнав, що я хворіла на Лобштейнову хворобу,a а це значить, що я буду інвалідом ціле моє життя. Пізніше, так як можна було сподіватись, я багато разів ламала свої ноги. Мої ноги стали спотворені й дуже мало росли. Я не могла ходити.

Незважаючи на мій стан я таки ходила до звичайної школи й на три класи спеціально для інвалідів. Кожного ранку по мене приїжджали й ввечері привозили мене додому. Коли мені було 14 років, я залишила школу й записалась до лікарського центру, яким управляли черниці в Парижі. Я перебувала там кілька років, тому що в цій лікарні працював професор Жан Дюкроке, спеціаліст від недуг костей. Йому я є зобов’язана за одну з моїх найбільших радостей: за те, що можу трохи ходити. Щоб добитись цього успіху, то мені робили кілька операцій й на протязі місяців я лежала в гіпсовім бандажі, а потім переживала вічні болі відновлення. Виростаючи, я пізнала, що не була така як інші люди й не могла зазнавати таких самих радостей так як вони. Крім того, я не бачила жодного розв’язання до цієї проблеми.

Вам не повинно бути трудно зрозуміти чому я відчувала таку жовчність на протязі мого ранього дитинства. Але мені вдалося перебороти це почуття й полюбити правдивого Бога. Як це було можливим?

Католицьке навчання не допомогло мені

Протягом мого перебування в центрі я краще познайомилась з Католицькою релігією. Я вже була охрещена, але тому що батько був комуністом, то мене не виховали вірити в Бога. Отже, я проголосила себе бути атеїсткою. Так як багато людей я вірила в теорію про еволюцію, якої навчилась у школі.

Так як можете уявити собі, коли черниці говорили мені про Бога любові, то я жовчно відносилась: „Навіщо ж ваш Бог дозволив мені народитись інвалідом?” Їхня відповідь здивувала мене: „Тому що Він любить вас”. Яке ж безглуздя! Я ніяк не могла погодитись з думкою, що Бог буде спричиняти страждання тим, яких Він любить. Для мене релігія була тільки справою грошей і ввічливого звичая. Проте, коли мені було 16 років, то щоб не розчарувати черниць, я прийняла перше причастя.

Навчаючись ремесла

Вернувшись додому, я бажала проживати нормальне життя. Я вивчалась стенографії й тоді мене віддали до нової школи в Швазі-сюр-Сайн, щоб вивчатись рахівництва. Мене нагородили дипломом у рахівництві. У той же час я взнала, що через мій стан ніхто не хотів дати мені роботу.

Як же комусь малорослому і ще до того інвалідові шукати роботу? Зробити це — не легко. Крім того я мусила шукати роботи недалеко від дому, тому що в той час їздила безмоторним триколісним велосипедом і дуже втомлялась.

Пройшло кілька місяців і тоді я знайшла роботу. Чекаючи, я плела вироби для малої крамниці. Зрештою, 10-го січня, 1966 р. я стала працювати в рахівницькому відділі видавництва, і дуже тішилась цим. Зрештою я вже працювала так як інші люди. Я вже сім років працювала в тій фірмі. Я перестала працювати в 1973 р., і відтоді держава дає мені пенсію через мою інвалідність.

Перший контакт з Свідками Єгови

Я ще мешкала з моєю мати коли мене перше відвідали Свідки Єгови. Я взяла від них два журнали, зокрема тому що вони так мало коштували, але не читала їх. Пізніше ми вибрались — і жили окремо.

Одної суботи два інші Свідки прийшли до мого нового апартаменту. Я взяла журнали, але знову не читала їх. Не відчуваючи потягу до релігії, я вирішила не відчиняти дверей, коли вони вернуться відвідати мене наступної суботи. Але я обдумалась, тому що це не було б дуже ввічливо не відчинити їм двері, коли я згодилась на відвідини.

Здається, що я сказала їм про все, що в той час вірила — так як багато інших людей — що Біблію написали люди і що людина походила з мавпи. Але те, що вони сказали мені дуже зацікавило мене. Молода пані показала мені, що дійсно були причини вірити в Творця. Вона зверталась до міркування Ісаака Ньютона відносно сонцевої системи, так як про це говориться в книжці Чи людина дісталась тут через еволюцію чи створіння?b Ця логіка зворушила мене й я почала сумніватись моєму переконанні, що не було Бога.

Вона також пояснила, що Бог обіцяв усунути всі злигодні людства. Вона пригадала мені, що коли Ісус був на землі, то зціляв усякі недуги. На протязі відвідин вона показала мені три книжки в яких обговорювалось те про що ми дискутували. Те, що мені найбільше сподобалось була надія на вічне життя. Я запитала: „Чи ви маєте надію жити назавжди?” „Певно, що маю!” вона відповіла, і показала мені в Біблії причину на її переконання. „І, однак”, я подумала, „ця дівчина не є ні фанатиком ні недоумкуватою”. Я вірю, що це її скромний особистий вигляд і зрівноважене відношення спонукали мене студіювати Біблію з нею. Відходячи вона запропонувала мені книжку Правда, яка веде до вічного життя, а я запитала: „Чи ж не можу мати всі три книжки?”

Мені дуже подобалось те, що за студію не треба було платити. Я не була скупа, але відчувала, що релігія занадто турбувалась грішми. У мене вже була Біблія, яку один колега дав мені. Я старалась читати її, але без успіху. Дочитавши до генеологій в 1 Мойсеєвій я перестала читати її. Отже, тому що мені тепер пропонували студіювати Біблію, то навіщо ж мені відмовлятись? Може бути, що я не була 100-процентова атеїстка. Можливо несвідомо я шукала за чимсь іншим, але здавалось, що релігія не мала ліків на мої проблеми. Навпаки, взагалі віруючі інваліди не були щасливіші від мене.

Навчаючись любити Бога і Його людей

Студіювання Біблії допомогло мені більше заглибитись у думки, яких та молода пані висказувала мені. Логічно я погоджувалась з міркуванням і поясненням у Біблії до Римлян 5:12, НС: „Тому то, як через одну людину гріх увійшов у світ а через гріх смерть, то таким чином смерть поширилась до всіх людей, тому що всі згрішили”. Я зрозуміла, що мій фізичний стан був один з незчисленних наслідків Адамового гріха. Я також прийняла надію на фізичне зцілення, якого натякається в таких віршах, як Ісаї 35:6, де кажеться: „Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик”.

Але найтрудніша річ для мене була навчитись любити божественну Особу називаючись Єгова. Я думала, що релігія не повинна бути немов та морква, яку розмахують перед ослом, однак хотіла зараз скористати. Пізніше я випробувала навчання з Біблії і побачила добрі наслідки, коли наслідується їх. Наприклад, витривалість, яку пропонується в 1 Тимофія 6:11 допомогла мені в думці жити з моїм каліцтвом.

Часто Свідок Джоселіна, яка студіювала Біблію зі мною запросила мене на зібрання в Залі Царства. Проте, я вирішила не піти на те зібрання думаючи, що воно було подібне до католицької служби. Зрештою я піддалась, і Джоселіна приїхала по мене в таксі. Мушу признати, що я не розуміла багато сказаного в промові, але що щирість, якою мене там привітали глибоко зворушила мене. Хоч я нікого не знала, то люди приступали до мене, подавали мені руку й говорили зі мною. Інший Свідок з його родиною відвіз мене додому. Він поводився дуже дружньо і сказав, що наступного тижня приїде по мене. Я не любила говорити неправди, і не маючи дійсної причини протестувати, погодилась прийти. У цей спосіб, помалу я почала регулярно приходити на зібрання Свідків Єгови.

Моя вдячність Богові збільшилась, як я користала з Його духовних благословень. Я взнала, що в Біблії поміщалась здорова моральна основа. Це принесло мені велике благословення. Тепер я знала, що мусила робити й, що мала вірити. Хоч надія колись позбутись мого каліцтва була важливою для мене, то це не була причина, яка захопила мою відданість. Я тепер хотіла потішитись, і знайшла ту потіху, завдяки радості від товаришування з моїми новознайденими християнськими друзями, а також через радість, тому що могла допомагати іншим духовно.

Коло 10 місяців після того як я почала студіювати Біблію я охрестилась, в серпні 1971 р.

Моє нове християнське життя

Масив високих багатоквартирних будинків в якому я тепер живу має кілька користей, тому що я їжджу в кріслі на колесах. В елеваторах я зустрічаю багато людей живучих поблизу. Я живу недалеко трьох християнських родин.

У квітні 1978 р., мені зробили операцію на велику гомілкову кістку, і тому мене взяли до будинку відпочинку на три місяці. Там у зборі я познайомилась з християнськими братами й сестрами, які запрошували мене до їхніх домів. Їхня добрість дуже зворушила мене. На протязі моєї відсутності, Свідки мого домашнього збору обклеїли стіни мого апартаменту шпалерою. Я є дуже благословенна за те, що одержала таку допомогу.

Незважаючи на моє фізичне каліцтво, я знайшла щастя коли допомагала моїм співгромадянам духовно. Часто люди стають здивовані коли бачать мене при їхніх дверях. Декотрі думають, що я прийшла випрошувати в них пожертву. Інші беруть християнські видання тільки тому, щоб задовольнити мене. Дуже рідко люди обурюються і кажуть, що Свідки Єгови посилають калік, щоб зворушувати людські серця. Проте, більшість людей ввічливо відносяться, і ім’я Єгови зокрема є добревідоме в моєму сусідстві. Я „радію від” думки, що мене вживається, щоб доручати біблійну правду тим людям, які не знають Бога.

Так, Християнство дало мені те за чим я дійсно шукала — „обітницю життя тепер і прийдешнього”. (1 Тимофія 4:8, НС) Крім того, від 1976 р., кілька разів у році я мала привілей проповідувати 60 годин на місяць і навчати людей правди. Дійсно, від вересня 1981 р. я могла збільшити своє проповідування на коло сто годин кожного місяця.

Тепер моє життя має значення

Усього, мені вже робили дюжин операцій — раз на руку, а 11 разів на ноги. Я ще ображаюся коли хтось насміхається з мого малого росту або з мого каліцтва, але надія, яку Біблія подає мені колись знову вживати мої руки й ноги дає мені надію на життя.

Коли я починаю жаліти себе, то витягаю папку в якій тримаю підбадьорюючі статті з Вартової Башти і Пробудись! Між цими статтями включаються: „Цінності за якими жити” і „Навчаючись жити з незмінним”. Я також пам’ятаю статті про інших калік, як-от того спаралізованого Свідка, який, прикутий до ліжка, слухає і бере участь у зібраннях летючою схемою з’єднань і служить як старший у зборі.c Такі приклади допомагають мені розуміти, що я можу бути щасливою, незважаючи на моє каліцтво. З допомогою Біблії й Божого духа, я переборола мою жовчність і тепер проживаю краще і щасливіше життя.— Так як розказує Колетта Ренєй.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 19]

Я випробувала навчання в Біблії і побачила добрі наслідки коли наслідується їх

[Ілюстрація на сторінці 18]

Колетта Ренєй проповідує з крісла на колесах