Душа — чи вона ви? Чи вона у вас?

ЧИ ВИ вірите, що маєте безсмертну душу, яка переживає коли ви вмираєте? Більшість людей якого-небудь релігійного походження — християни, мусульмани, євреї, шінтоїсти, буддисти чи індуси,— всі вірять у безсмертність душі. Але чому вони вірять у це? Чи тому, що мають якийсь доказ? Або чи тому, що цю ідею навчали більшість релігій й її передано чутками? Як ідея про безсмертність душі стала „християнським” віровченням?

У своїй книжці Смерть не пануватиме, Доглас Т. Голден пише: „Християнська теологія вже так сплавилась з грецькою, що виростила осіб маючих мішанину дев’яти частин грецької думки а одну християнської”. Гарним прикладом цього є те, що люди взагалі вірять у безсмертність душі. Наприклад, Платон, грецький філософ четвертого століття до Нашої Ери писав: „Душа безсмертна і нетлінна і, справді наші душі будуть жити в іншому світі!”

На думку Платона, куди ж ідуть ці душі, коли тіло вмирає? „Ті, які здавалось проживали ні добре ні погано, ідуть у ріку Акерон,.. Там вони живуть і очищуються від їхніх злих учинків, і перестраждавши кари за свої лихі вчинки іншим, їм прощено”. Чи ж це не звучить подібним до вчення так званого Християнства про чистилище? А куди йдуть душі злих? „Цих укинено в Тартар [в давньогрецькій міфології, частина гадесу для покарання найгірших грішників] підхожа їм доля, і вони ніколи не вийдуть”. Звичайно, стародавні греки навчали про вічні муки в пеклі давно до теологів так званого Християнства!

Чи є причина сумніватись?

Якщо в його творах Діалоги відбиваються його власні поняття, то Платон був переконаний, що в нього була безсмертна душа. І незабаром його вчення почали переконувати інших, які поважали його як філософа. Наслідком цього, навіть християнські письменники другого століття прийняли Платонівську філософію. У цьому відношенні Британська енциклопедія каже: „У християнських платоністах відкриття було першістю, і вони вважали філософію Платона бути найкращим досяжним засобом розуміти й обороняти вчення Святого Письма й церковної традиції... З середини 2-го століття н.е., християни, дещо вишколені грецькою філософією, почували потребу висказувати свої поняття в його умовах, для свого власного інтелектуального задоволення й для того, щоб навертати освічених язичників. Філософія, яка найкраще послужила їхній цілі — Платонізм”.

Проте, протягом століть видатні особи настроювались проти грецьких понять безсмертності душі. Перекладач Біблії Уільям Тиндел (від 1492 до 1536 р.), писав у вступі до свого перекладу: „Коли засилаєте душі покійників до неба, пекла, або до чистилища, то нищите доводи, якими Христос і Павло доказують воскресіння... Якщо душа пішла на небо, то скажіть мені, яка ж причина на воскресіння?” Це логічне запитання. Якщо смерть поборено ,безсмертною й нетлінною’ душею, то навіщо ж воскресіння, якого Ісус навчав, і в яке давньоєврейські патріархи вірили? — Євреїв 11:17—19, 35; Івана 5:28, 29.

У своїй книжці Муки Християнства, іспанський письменник Мігел Де Унамуно змагався з цією самою суперечністю. Він писав відносно Христа: „Він [Христос] так як євреї, вірив... у воскресіння тіла, а не в безсмертність душі, так як вірив Платон”. Він навіть сказав: „Безсмертність душі... поганська філософська догма... Тільки прочитати Платонів твір Фаедо вистачить переконати про це”.

„Душа” в Біблії

Поет Лонгфелло писав: „Ви порох, і до пороху вернетесь, не промовлено про душу”. (Курсив наш.) Чи він висловив правду? Коли Бог сказав, „Ти порох і до пороху вернешся”, то до кого Він говорив? До першого чоловіка, Адама. Чи цей вирок смерті стосувався тільки до Адамового тіла? Або чи до Адама — живої душі?

Перша Мойсеєва 2:7 ясно каже: „І створив Господь [Єгова, НС] Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою душею”. Це основний текст до розуміння слова „душа” вживаного в Біблії. Там є ясно сказано, що „людина стала [не, що вона має] живою душею”. Таким чином Бог сказав тій живій душі, живому створінню, Адамові, що коли він не послухається, то напевно помре й вернеться в порох земний з якого його створено.— 1 Мойсеєва 2:17; 3:19.

Просимо зауважити, що тут нічого не згадується про альтернативну долю для уявної душі людини. Чому ні? Тому що Адам, з усіма його здібностями, був душею. У нього немає душі. Якщо існують такі місця як вогненне пекло і чистилище, то про них було слід згадати в цих віршах. Однак, Біблія навіть не натякає про це. Чому ні? Тому що простий засуд за неслухняність — протилежний життю, яким Адам утішався в раю — тобто смерть, а не життя десь інше. Тому то до Римлян 6:23 Павло просто каже: „Бо заплата за гріх — смерть”. (Порівняйте з кн. Єзекіїля 18:4, 20.) Тут не згадує пекельного вогню або чистилища, тільки смерть. І чи ж не доволі цієї кари?

Інший фактор, якого слід пам’ятати є те що в основному, правосуддя вимагало, щоб людина знала як її покарається перш ніж прогрішиться. Однак, у Першій кн. Мойсеєвій нічого не згадується про безсмертну душу, пекельний вогонь або чистилище. Крім того, якщо людину дійсно створено з безсмертною душею, то з давнини ці доктрини про безсмертність душі та її долю повинні бути невід’ємною частиною єврейського, а також іудейського вчення. Але це не так.

Виникає ще одно логічне запитання. Якщо Божий оригінальний намір був для досконалого, слухняного людства жити вічно на райській землі, то навіщо ж обдаровувати людину відмінною безсмертною душею? Не те, що душа була б безсмертна; але також непотрібна.— 1 Мойсеєва 1:28.

Крім того, Єврейське Письмо ясно показує, що давньовірні чоловіки, а також жінки чекали воскресіння, так як Павло написав до Євреїв 11:35: „Жінки діставали померлих своїх із воскресіння [у деяких чудесних випадках]: а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння [до вічного життя]”. Очевидно, вони не покладались на „метелик”-міф людської філософії.

Але ви може питаєте, Що значать Павлові слова, коли він говорить про безсмертя? Правда, він каже: „Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: ,Поглинута смерть перемогою’”. (1 Коринтян 15:53, 54) Безсмертя душі ніяк не входить у зміст цих слів. Павло говорить про ,зодягнення в безсмертя’. Отже, безсмертя не є щось природне в людині, але нове творення тих, які царюватимуть з Христом у Його небесному Царстві.— 2 Коринтян 5:17; Римлян 6:5—11; Об’явлення 14:1, 3.a

Навіть сучасні теологи вже починають розуміти цей пункт, після століть навчання безсмертності душі в так званому Християнстві. Наприклад, католицький теолог Ганс Кюнг пише: „Коли Павло говорить про воскресіння, то не має на думці грецького поняття про безсмертність душі, яку потрібно звільнити від ув’язнення в смертному тілі... Коли у Новому Завіті говориться про воскресіння, то це не стосується до природної безперервності духа-душі незалежно від наших тілесних функцій”.

Німецьколютеранський катехізис для дорослих (Ефангейлішер Ервахсененкатешизмус) каже відносно виділяння душі від тіла, так як Платон навчав: „Євангельські теологи сучасного часу кидають виклик на з’єднання грецьких понять з біблійними... Вони відкидають ідею розкладання людини на тіло й душу. Тому що людина взагалі грішна, то коли вмирає, зовсім умирає — з тілом і душею (цілковито)... Між смертю а воскресінням — провал; в найкращому особа продовжує існувати в Божій пам’яті”.

Сьогочасні Свідки Єгови вже більше як сто років навчали людей це! Вони ніколи не вірили в платонівську поганську філософію, добре розуміючи, що Ісус навчав: „Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в пам’ятних гробах,— Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння суду”. (Івана 5:28, 29, НС) Вислів „пам’ятних гробах” натякає, що Бог „пам’ятає” померлих осіб. Він відновить їх назад до життя. Для померлих є правдива надія, яка здійснеться їм, коли ця земля буде під повною владою Божого Царського Уряду через Христа.— Матвія 6:9, 10; Об’явлення 21:1—4.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 9]

Перекладач Біблії Уільям Тиндел писав: „Якщо душа пішла на небо, то скажіть мені, яка ж причина на воскресіння?”

[Ілюстрація на сторінці 10]

Іспанський вчений Унамуно писав: „Безсмертя душі... поганська філософія”

[Ілюстрація на сторінці 11]

Католицький теолог Кюнг: „Коли Павло говорить про воскресіння, то не має на думці грецького поняття про безсмертя душі”