Хіросіма — чи уже забулось її урок?
ЛЮДИ в Японії плакали, коли слухали радіо пополудні того 15 серпня 1945 року. Вони слухали голосу свого імператора: „Це згідно з наказом часу та долі, що Ми постановили приготовити дорогу на великий мир для всіх майбутніх поколінь терпінням нестерпного й знесенням незносного”.
Ледве протягнувся тиждень від того, коли японці вперше довідались, що Хіросіму й Нагасакі розгромила якась нова бомба. Тепер їм казали, що війна в Тихому океані закінчилась — і що Японія зазнала поразку. Люди плакали через смуток, але також від полегшення.
Ціна за війну була велика. Народ був стомлений фізично й хвилюючо, а країна спустошена. У війні загинуло більше як три мільйони японців, а 15 мільйонів залишились безпритульними. Повторно бомбардували дев’ятдесят головних міст і знищили два з половиною мільйони домів. Токіо було зовсім знищене, і в ньому загинуло більшість його мешканців у війні. Це була трагедія поразки — темний момент у історії країни, де сходить сонце.
Зусилля відкинути війну
Серед руїн поразки, легко бачити даремність війни, втрату людського життя й дорогоцінних предметів торгівлі. Тому то, зараз після війни, Японія переписала свою конституцію більш на демократичну лінію й назавжди зріклась війни. У 9 параграфі нової конституції сказано так:
„Щиро домагаючись міжнародного миру грунтованого на правосудді й порядку, японський народ назавжди зрікається війни бути суверенним правом народу й загрози або вживання сили, як засіб залагоджувати міжнародні суперечки.
„Щоб завершити намір згаданий в попередньому параграфі, ми вже ніколи більше не будемо підтримувати земельних, морських і повітряних сил, як також іншої воєнної зброї. Державне право до стану війни ніколи не буде визнане”.
Беручи до уваги цю сміливу й благородну заяву, то здається Японія вже навчилась уроку з цього. Певно, що війна вже стала великою огидою й страхом для японців, а особливо, ядерна війна. Країна видала політику з трьох пунктів відносно ядерної зброї: не виробляти, не посідати, ані дозволяти ядерної зброї в країні. Кожного року, сотні тисяч японців збираються по цілій країні протестувати проти ядерної зброї. Ядерної зброї ніколи не слід знову вживати — ніде!
Дивовижне повернення — до чого?
Тепер, 41 років по розгромленні Хіросіми, трудно повірити яскравому багатству сучасної Японії. Без тягару військового озброєння, Японія спрямовувала свої багатства відбудовуватись. Сьогодні, гарні доми з кондиційованим повітрям і хмарочоси стоять там, де колись були тільки руїни. Блискучі автомашини, люди в гарному одязі, розкішні ресторани, суперечать убогості й стражданню післявоєнних років. У магазинах продаються всякі предмети для розкішного життя, а фабрики виробляють усе більше й більше товару для домашнього вжитку й на продаж. Так, Японія стала одною з найбагатіших країн у світі.
Але що ж приніс їй цей матеріальний добробут? Чи через економічну безпеку люди вже забули Хіросіму й Нагасакі? Чи вже усунули огиду війни й її незабутній слід?
Недавні опити виявляють, що хоч японці не хочуть, щоб їхній уряд виробляв ядерну зброю, то таки є перейняті безнадійністю на кращу майбутність. Половина розпитуваних людей побоювались, що може бути ядерна війна. Також все більше й більше людей думають, що до наступних десятьох років Японія вироблятиме ядерну зброю. Чому люди так побоюються? Подумайте ж про те, що там прогресивно розвивалось.
Після війни було зорганізовано народну поліцію першої черги з 70 000 озброєних піхотних вояків. Пізніше, збільшили цю силу на 250 000 чоловіка, вгруповуючи їх на мале військо, флоту й повітряну силу, і назвали його джеітай або Військо самооборони. Однак, Японія витрачала тільки 1 процент своєї валової продукції промислового підприємства на воєнне озброєння. Але тому що по багатьох частинах світу напруження зростає, то спонукують Японію витрачати більше свого капіталу на самооборону.
Недавно, прем’єр-міністр Накасоне заявив його намір зробити Японію „великим авіаносцем”. Незважаючи на почуття народу, укладають плани розподіляти так багато як 7 процентів більше грошей у 1985 р. на самооборону. І, згідно з Дейлі Йоміюрі, Японія зобов’язала себе до п’ятирічки (1986 до 1990 рр.) систематичного й продовжуючого нагромадження зброї для самооборони — війська, військових кораблів, підводних човнів, і літаків.
Можна зауважити зміну, не тільки в урядовій політиці, але також у відношенні людей до війни. У 1970 році, відбулось одно з найбільших політичних заворушень у історії Японії, коли відновилось післявоєнний військовий договір безпеки — за якого умовами Сполучені Штати Америки будуть охороняти Японію в випадку війни за дозвіл заснувати військові бази в Японії. Однак, коли, в 1980 році, відновили цей договір, то не було ані одного великого опротестування.
Факт є, що в Японії сьогодні живе мало людей молодші 50 років, які пам’ятають війну, або хочуть говорити про неї. У старанному переробленні шкільних підручників, дехто бачить зусилля зовсім усунути важливі факти, які довели до тієї страшенної війни. Так як хвилі поступово заплюскують відбитки ноги на пісковому березі, то так само зміна світових обставин впливає на політичні погляди людей. Великі питання про яких багато людей тепер думають такі: Що ж Японія робила б у якомусь майбутньому випадку? Чи вона знову воювала б війну, коли б здавалось що причина була правильна? Чи ж вона вже забула урок Хіросіми?
Ще побачимо що країна робитиме взагалі. Але багато людей в Японії вже особисто вирішили в цьому відношенні. Одна з таких осіб була ув’язнена в Хіросімській в’язниці під час вибуху атомної бомби, але пережила ту загибель у глибокій тюремній камері. Його не ув’язнили через якийсь злочин. Краще, через докори сумління він відмовився служити при війську. Він був одним із Свідків Єгови.
Студіюванням Біблії, він навчився Божого погляду відносно людських війн, і що Боже Царство є єдиним засобом, який доведе до правдивого миру на землі. (Дивіться Ісаї 2:4; Даниїла 2:44.) Цього чоловіка ув’язнили за те, що він проповідував цю звістку, любивши Бога й своїх ближніх.
Сьогодні, в Японії є більше як 100 000 таких як він, які зайнято проповідують „цю добру новину про Царство”. (Матвія 24:14) Багато з них особисто пережили страхіття Хіросіми й Нагасакі. Тепер просимо вас читати далі, і довідатись як одна з них дозволила цьому незвичайному досвідові спонукати її шукати чогось кращого — і що вона знайшла.
[Ілюстрація на сторінці 7]
Сьогочасна Хіросіма, на ліво внизу цього малюнку бачимо ту саму частину міста, яку видно на 4 сторінці (але з протилежної сторони).