Іспанська Інквізиція як це могло статись?
Від нашого кореспондента в Іспанії
П’ЯТЕ червня 1635 р., поінформували Алонсо де Аларкона про наказ заарештувати його. Зовсім ігнорували його визнання невинності. Алонсо ув’язнили одиночно й три рази „запрошували” визнати свій злочин, але він таки заявляв свою невинність.
Десяте квітня 1636 р., Алонсо мучили до непритомності. Дванадцяте жовтня, його засудили на 100 ударів бичем і вигнали з країни на шість років.
„На більшу славу Богові”
Алонсо, батько трьох дочок і спаралізований на один бік, працював ткачем у Толедо, Іспанії (дивіться малюнок вище). Його власний лікар сказав допитувачам, що Алонсо можна катувати без риску — принаймні бити неспаралізований бік. Алонсо став жертвою іспанської Інквізиції.
Злочин? Алонсо обвинувачували за те, що він споживав м’ясо в п’ятницю (піддаючи думку, що нахилявся до євреїв) і за те, що зневажав діву Марію (заявляють, що він казав, що одна з його дочок була кращою дівою від Марії). Його обвинувачував місцевий священик.
Теологи дослідили справу й вирішили, що обвинувачення проти нього були ясним доказом єресі. Цей судовий процес вважали бути ад майорем Деї глоріям (на більшу славу Богові), незважаючи на те, що Алонсо і 100 000 інших людей суджених інквізиційним судом не бачили справи в такому світлі.
Не дивно, що іспанська Інквізиція стала прислів’ям на релігійний гніт і фанатичність. Саме слово „Інквізиція”, яке спершу тільки значило „випитувати”, тепер натякає тортури, несправедливість, і безжалісне зневажання прав людини. Як же почався такий гнітючий апарат? Які ж були його мети? Чи його можливо оправдати, як „необхідне лихо”?
Інквізиція — шлях до єдності?
У 13 столітті Інквізицію створено в Франції, Німеччині, Італії, і Іспанії, Католицькою церквою. Головний намір цієї організації був придушувати інакомислячі релігійні групи, які по думці священиків становили церкві небезпеку. Коли зрештою ці групи припинилось, то церковна Інквізиція втрачала свій вплив, але поставлений прецедент вплинув на багатьох іспанців близько двоє століть пізніше.
У 15 столітті під правлінням католицьких королів Ізабелли та Фердінанда Церква покорила останніх маврів, які протягом вісьмох століть поселяли більшість Іспанії. Ці монархи шукали якихось способів, щоб ними з’єднати народ. Вони гадали, що релігія буде вигідним апаратом досягти тієї мети.
У вересні 1480 р., Інквізиція знову виникла в Іспанії, але цей раз держава володіла нею. Ціль Інквізиції така: „Очистити народ і здобути єдності віри”. Католицькі правителі в Іспанії впросили папу Секстуса IV видати папську буллу, і нею вповноважити їх вибирати інквізиторів (судді або члени інквізиційного суду) розвідувати й карати людей за єресь. З того часу, держава займалась фінансовими операціями Інквізиції й розробляла процедуру її операції. Уже почалась кампанія нав’язувати на народ релігійну одноманітність. Операцією займались чернечі ордени домініканців і францісканців під наглядом монарха.
Це було вигідне з’єднання церкви з державою. Церква мала на меті придушити загрозу від тисячів іспанських євреїв і маврів, яких вона насильно навернула до католицизму, але які, вона вірила, таки додержувались своїх колишніх переконань. Пізніше, Церква користувалась цим самим апаратом, придушувати протестантські групи, які виникли у наступному столітті.
Інквізиція також доказалась бути дуже корисною для держави. Інквізиційним судом держава придушувала інакомислячих, здобувала значного фінансового доходу, якого загарбувала від своїх жертв, і зосереджувала владу в руках монархії. Протягом більше як трьох століть цей жахливий апарат нав’язував свою волю на іспанський народ.
Торквемада — найбільш горезвісний інквізитор
У 1483 р., три роки після того як Інквізиція знову появилась у Іспанії, Томаса де Торквемада, чернець домініканського ордену, іронічно єврейського походження, призначили на посаду генерального інквізитора. Його жорстокість до підозрілих єретиків була неперевершена. Папа Секстус IV хвалив його за те, що він „спрямовував [свою] запопадливість на ті справи які збільшували Богові хвалу”.
Але пізніше папа Олександр VI, розтривожившись надмірностями Торквемада, старався позбавити йому трохи його влади й призначив двох інших генеральних інквізиторів. Але з цього не було жодної користі. Торквемада продовжував користуватись всеосяжною владою, і протягом його років на посаді, спалив принаймні 2000 жертв на ганебному стовпі, „жахливе винищення народу принципам нетерпимості”, так як було сказано в Британській енциклопедії. Тисячі людей втекли за кордон, тоді як дуже багато інших страждали від ув’язнення й тортур, а також забрання їхнього майна. Очевидно, Торквемада переконався, що виконував своє діло в Христовій службі. Справді, вчення церкви оправдувало його вчинки.a
Проте, Біблія перестерігає, що релігійна запопадливість може бути неправильно скерована. У першому столітті, Павло говорив про євреїв, які переслідували християн кажучи, що вони „мали ревність про Бога, але не за розумом”. (Римлян 10:2) Ісус передрік, що через неправильно скеровану запопадливість, такі навіть будуть убивати невинних людей, думаючи, що таким чином ,подавали Богові святу службу’.— Івана 16:2.
Політики Торквемада є гарним прикладом трагічних наслідків запопадливості затвердженою нетерпимістю замість бути пом’якшеною любов’ю й акуратним знанням. Його спосіб не був християнський спосіб яким здобувається єдність віри.
Інквізиція й Біблія
Через інквізитори, то протягом століть іспанцям забороняли читати Біблію рідною мовою. Тільки мати Біблію в рідній мові, по думці інквізиторів, становило єресь. У 1557 р., Інквізиція офіційно заборонила людям мати Біблію в яких-небудь рідних Іспанських мовах. Спалили дуже багато Біблій.
Аж у 1791 р., було видано першу католицьку Біблію іспанською мовою, заснованою на Латинському вулгаті. Перший церковний переклад іспанською мовою з оригінальних мов, Накар-Колунга, був виданий аж у 1944 р.
Силу Інквізиції в цьому відношенні також можна бачити з того, що інквізитор-генерал навіть перевіряв рукописані Біблії романською мовою (мова ранньої Іспанії) в особистій бібліотеці царя, в Ель Ескоріалі. На чистому аркуші у декотрих цих творах ще досі знаходиться пересторога „заборонена”.
Заборонення Біблії протягом усіх тих століть у Іспанії може бути один фактор на те, що іспанські люди сьогодні дуже цікавляться Святим Письмом. Багато людей вже мають Біблію й щиро бажають знати, що вона вчить.
Правдивий вид Інквізиції
Як неминучий наслідок, Інквізиція спонукувала в людей пожадливість і підозріння. Папа Секстус IV нарікав на те, що інквізитори більше цікавились золотом ніж запопадливістю до релігії. Яка-небудь заможна людина знаходилась у небезпеці прилюдного звинувачення, і хоч пізніше її можливо „примирили з церквою” інквізиційним процесом, то її майно таки забирали примусово.
Інших людей судили посмертно, а спадкоємців залишали без гроша, за свідченням анонімних донощиків, які самі одержали частину забраного майна. Через збільшення донощиків і шпигунів виникли страх і підозріння. Страшним катуванням примушували людей видавати імена „співєретиків”, і через це арештували багато невинних людей на підставі щонайменшого доказу.
Сильні антисемітичні (ворожі ставлення до євреїв) підозріння доводили до інших зловживань. Наприклад, в 1568 р. Ельвіру дел Кампо з Толедо, обвинувачували в тім, що вона надівала чистий одяг у суботу й не їла свинини,— гадали що обидва вчинки бути доказом таємного іудаїзму. Коли її безжалісно катували, то вона благала: „Пани, чому ж ви не скажете мені чого ви хочете, щоб я сказала вам?” Коли Ельвіру другий раз катували, то змусили її визнати, що вона не любила свинини, не через слабкий шлунок, але краще через її єврейські схильності.
Серця й розуми не привернені
Проте, навіть у розквіті Інквізиції вже чулись відважні голоси опротестування. Еліо Антоніо де Небріху, один з передових учених того часу, звинувачували перед інквізиторами за те, що він хотів поліпшити текст латинського перекладу Вулгат Біблії. Він протестував: „Чи ж мені казати, що я не знаю того, що мені відоме? Яке ж рабство або влада може бути така деспотична як ця?” Інший вчений, Луїс Вівес, якого ціла родина була страчена Інквізицією, написав: „Ми переживаємо тяжкі часи в яких не можемо ні говорити ані мовчати без небезпеки”.
На початку 19 століття, Антоніо Пуїгбланч, іспанський письменник і політичний діяч, який провадив кампанію, щоб скасувати Інквізицію, сперечався: „[Так як] Інквізиція є церковний суд, то її жахливість не погоджується з духом лагідності, який повинен відзначати служителя Євангелія”. До цих пір, багато щирих католиків ще стараються прийти до угоди з роллю церкви під час Інквізиції.
Тому то, відповідне питання таке: Чи ж таким способом Церква дійсно привернула до себе розуми й серця людей? Один історик сказав: „Інквізиція, тоді як підкорила народ догматом і поверховними обрядами, таки не могла натхнути справжньої пошани до релігії”.
Наприклад, Хуліян, юнак, який вивчався на священика, дуже здивувався, коли перше читав про роль Церкви в Інквізиції. Його вчитель сперечався, що так як Бог придумав пекло, щоб вічно мучити в ньому лукавих, то так само Церква буде звертатись до катування, коли потрібно. Але ця відповідь не зменшила його сумніви, і він покинув семінарію. Подібно цьому, Хуліо, молодий іспанський адвокат, який вже сумнівався Католицизмові, з широкого читання про Інквізицію переконався, що Церква не може бути християнською.
Звертатись до погроз ув’язненням, катуванням, а навіть смертю, щоб ними досягти політичних і релігійних мет, доказалось бути протипродуктивним. Іспанська Церква, заплямована історією пригнічення, ще до цих пір жне наслідки через те, що посівала насильство, ненависть, і підозріння.
Чи мета виправдує способи?
Загальна ідея про ,релігійну єдність незважаючи на кошт’ — дуже небезпечна. Релігійна запопадливість може легко обернутись на фанатизм. Цієї трагедії можна уникнути вірним додержуванням біблійних принципів. Приклад християн у першому столітті є доказом на це.
Про спосіб ранніх християн, яким вони зберігали гармонію доктрин, Нова британська енциклопедія пояснює: „Протягом перших трьох століть Християнства, єретиків особливо карали духовно, переважно їх виключали”. Це погоджується з інструкціями в Святому Письмі: „Єретика чоловіка по першім і другім попередженні цурайся”.— Тита 3:10, Переклад Хоменка.
Християнська боротьба — за уми людей
Біблія каже, що проповідування доброї новини є духовне воювання. Мета цього воювання є „[брати] в полон усякий розум на послух Христові”. Щоб досягти вічної єдності, то зброя буде потрібна, але не для тортур. Краще, духовна зброя „сильна у Бозі” буде тим засобом, разом з „лагідністю та зо страхом”.— 2 Коринтян 10:3-5, Переклад Хоменка; 1 Петра 3:15.
Щасливо, ми чекаємо часу, коли вже не буде релігійного переслідування. Бог обіцяє, що незабаром настане час, коли „не вчинять лихого та шкоди не зроблять”. Тоді досягнеться дійсну релігійну єдність і ціла „земля буде повна пізнання Господнього [Єгови, НС] так, як море вода покриває”.— Ісаї 11:9; Об’явлення 21:1-4.
[Примітка]
a Видатні католицькі „святі” схвалювали страту єретиків. Августин твердив, що „необхідно звертатись до сили, коли [люди] ігнорують розсудливі слова”. Також, Фома Аквінат, сказав, що „Єресь... це злочин за якого слід, не тільки виключати, а навіть карати смертю”.
[Ілюстрації на сторінці 16]
Труна в якій протягом днів залишали зв’язану жертву.
[Відомості про джерело]
Exposición de Antiguos Instrumentos de Tortura, Toledo, Spain
Пристрій, подібний до драбини, на якому розтягали руки та ноги жертв.
[Відомості про джерело]
Exposición de Antiguos Instrumentos de Tortura, Toledo, Spain
[Ілюстрації на сторінці 17]
Маятник на якому вішали жертву за зап’ястки прив’язані за спиною.
[Відомості про джерело]
Exposición de Antiguos Instrumentos de Tortura, Toledo, Spain
Підземна тюрма в якій ув’язнювали таких жертв як Алонсо де Аларкона.
[Відомості про джерело]
Exposición de Antiguos Instrumentos de Tortura, Toledo, Spain
[Ілюстрація на сторінці 18]
Тюрма Святого братерства, в якій ув’язнювали жертви в Толедо.