Нещастя — час на вчинки любові

Від нашого кореспондента в Ямайці

У середньому, в світі відбувається 26 великих нещасть на рік, а найбільше потопів. Ці частіше трапляються й кожного року розладнюють життя мільйонів людей. Як би ви віднеслись, коли б нещастя — велике чи мале — вдарило вашу місцевість? Чи ви люблячо турбувалися б іншими людьми? Чи ви знаєте що вам слід робити? Правдоподібно наступне оповідання допоможе вам.

„ВОДИ, води всюди, ріка Ріо Мінго перелилась через береги! Уставайте всі й втікайте. Ріка переливається!” Такі нестямні вигуки рано вранці 6 червня 1986 р., перехопили увагу Тоні Бургера з його дружиною. Це не був сигнал фальшивої тривоги. Тоні з дружиною схопились з ліжка, взяли свого трирічного сина, і видряпались на дах. То не тільки Тоні з його дружиною втікали з їхнього дому.

Багато мешканців південної Ямайки прокинулись знайшовши, що каламутна вода крутилась виром навколо ліжок. Що сталось? Протягом багатьох днів у горах, які зносились над рівниною Веро, падав великий дощ. Стікаюча вода переповнила ріку Ріо Мінго й зрештою прорвалась крізь її береги вивергуючи тонни мулу на рівнину.

Рано наступного дня можна було бачити велике спустошення, як бушуючі води мчали крізь доми, беручи з собою меблі, і деколи цілі доми; затоплювали худобу; нищили врожай; залишали по собі багато болота по тих домах, які не були знищені. Декотрі села були зовсім відрізані через знищення сполучних доріг і мостів. Жертви рятували човнами й військовими вертольотами.

Розпорядок на допомогу

Свідки Єгови з відділу Товариства Вартової Башти в Кінгстоні турбувались своїми братами й сестрами по тих затоплених місцевостях. Отже, наступного ранку, три члени комітету відділу подорожували автомашиною до найбільш затопленого району. Їдучи кружнім шляхом, щоб уникнути потопних вод, вони зрештою встановили контакт з старшим одного збору в затопленому районі. Він повів їх до дому Тоні Бургера, спеціального піонера. До того часу Тоні з його родиною вже були злізли з даху й ховались у публічній школі недалеко їхнього дому, яку то школу вживалось як центр допомоги. Тоні розказав братам про решту братів тієї місцевості. Скоро переглянувши негайні потреби, зробили розпорядок із старшими приблизних зборів постачати жертвам потопу харчі. О п’ятій годині дня, їм уже доставляли провізії.

У неділю, 2 дня після потопу, звернулись до всіх зборів у Кінгстоні по харчову допомогу, одяг і воду для пиття. Брати негайно віднеслись до цього, і з відділу почали привозити багато провізій. Того ж самого пополудня відправили вантажний автомобіль, повний провізій жертвам потопу.

Вчинки люблячої турботи

До відділу приходило більше пожертв ніж було потрібно на допомогу тим, які зазнали втрату. Один 13-тилітній каліка-син Свідків, вчувши про нещастя, пожертвував усі його заощаджені гроші — 160 доларів США, відділу Товариства Вартової Башти, щоб ті гроші вживались на допомогу. Інший Свідок подумав про їхні духовні потреби й пожертвував Біблію обвиту пластичним паперем. „Багато очей заливались слізьми, коли ми побачили ці дарунки від наших братів”, каже Тоні.

Тиждень після потопу, група Свідків Єгови вернулась до затопленого району, щоб вичищувати доми наповнені болотом і закопувати вбиті тварини. Між добровольчими робітниками була однонога сестра. Хоч вона була калікою, то любов таки спонукала її подорожувати 60 миль (97 км.), щоб допомогти її духовним братам.

Підлога одного Залу Царства була вкрита болотом три фути (,9 метра) глибини. Але брати знаючи, що їм не слід занедбувати ,збиратись разом’, працювали допізна вночі в суботу — день після потопу,— щоб приготовити Зал для зібрання в неділю. (Євреїв 10:25) Як вони раділи, коли в неділю рано на зібранні 16 осіб було присутніх!

Реакції до вчинків братерньої любові

Уряд Ямайки організував допомогу жертвам потопу по цілому острові, а також кампанію зачищування, але негайність якою свідки Єгови допомагали їхнім духовним братам і зацікавленим особам вичищувати їхні доми спонукало одного спостерігача сказати, що „Свідки швидше діють ніж уряд”.

„Уявіть собі”, сказала одна жінка сусідці, „вони принесли вам воду для пиття аж з Монтего-Бей [більше як 100 миль (160 км.) відстані]; вони дійсно люблячі!” Невіруючий родич іншого Свідка, побачивши турботу та любов, сказав: „Я не вірю те що вони вчать, але мушу признати, Вони дуже люблячі”.