Так зване християнство ходить шляхом Ханаану
У СВОЇМ поклонінні ханаанці практикували перелюб, мужолозтво й вбивали немовлятка. Через це Бог вигнав їх з їхнього краю. Ізраїльтяни взяли собі їхню релігію за зразок і змішували непристойності ханаанського поклоніння з поклонінням Єгові. За це Бог вигнав їх з їхньої землі. Сьогодні декотрі народи й релігії заявляють практикувати Християнство, однак практикують таку саму стародавню статеву неморальність. Перелюб і порушення подружньої вірності дуже поширюються. Гомосексуалізм і вбивання немовлят в утробі абортом ще також дуже поширюються. Сотні небажаних немовлят у Ханаані жертвувались фальшивим богам; сьогодні, так само знищують мільйони немовляток — 55 мільйонів на рік. (Порівняйте з 2 Мойсеєвою 21:22, 23).
Щоб не стати старомодними в очах своєї отари, релігії так званого Християнства задовольняють їх «чим завгодно». Декотрі навіть мають розпорядок на «безпечні» статеві згрішення, як наприклад, один священик унітарної всесвітньої церкви, який перервав свою проповідь, щоб роздавати присутнім гумові (профілактичні) протизаплідні засоби.
Один журналіст, сам єпископальної віри, сказав: «Єпископальна церква у 1980 роки є неначе та теологічна майстерня для набивання чучелів. Будьте певні, що будуть набивати і виставляти на показ у вікно всякі напрями, які стають модними в суспільстві. Кілька років тому церква виставляла політику. Цього року статеві справи». Він має на думці новий учбовий курс статевої освіти в якому вчать, що «християни старомодні, коли відмовляються схвалювати статеві зносини між мужолозниками... і блаженство в неодруженому стані». Єпископ єпископальної церкви в місті Нью-Йорку вірить, що «відповідальні гомосексуальні стосунки колись будуть прийматись як Божа воля».
Рой Говард Бек, який входить до товариства релігійного тижневика Юнайтед методист ріпортер, написав у своїй книжці На краю небезпеки (англ.): «Зловлених на гарячому [за неморальність] маємо телевізійних євангелістів, головних високопірамідальних проповідників, єпископів, відомих чарівливих провідників, славних непрофесіональних провідників, шановних пасторів менших церков, священиків, п’ятидесятників, лібералів, консерватів, тощо. Який же коментар церковної ролі на поліпшення суспільства!» (Сторінка 214).
Англіканська церква
Собор духівництва англіканської церкви зібрався в листопаді 1987 р., щоб розглянути пропозицію затвердити, що «перелюб, порушення подружньої вірності, і гомосексуальні акти — грішні». Загальний секретар християнського руху жіночих і мужеських гомосексуалістів заявив: «Прийняття цієї пропозиції зруйнує Церкву, і архієпископ Кентерберійський знає це. Ми віримо, що взагалі від 30—40 процентів священиків англіканської церкви є гомосексуалістами».
Репортерка Філіппа Кеннеді, пишучи в великобританському Дейлі експрес, 29 жовтня 1987 р. каже: «Намагання Маргарети Тетчер, щоб провідники церкви давали народові правильного морального керівництва заіскрить те, що показується бути найбільше потрясіння священиків цього десятиліття. Бо, крім прем’єра-міністра, інші теж вірять, що єпископи взагалі, а особливо архієпископ Кентерберійський, є тільки слабкі базіки».
Одинадцяте листопада 1987 р., дебатували над тією пропозицією, знайшли її занадто вимогливою, і внесли квапливу поправку до пропозиції, перепускаючи її переважною більшістю. Сталось, що це не було «найбільше потрясіння священиків у цьому десятилітті». Справа закінчилась невдачею. Єпископи загладили гострі кути.
Собор того духівництва зробив таке рішення: Ідеалом були статеві зносини у шлюбному розпорядку; перелюб і порушення подружньої вірності це гріхи проти ідеалу; мужолозні подразнення статевих органів не відповідають ідеалу; і всі християни мусять бути зразковими на всіх сферах моральності, а навіть статевої. Виходить, що мужолозні акти є менш серйозними від перелюбу й порушення подружньої вірності,— гріхи проти ідеалу, тоді як мужолозтво тільки не відповідає йому. Перелюбників не виключали. Не виключали порушників подружньої вірності. Обілили мужолозних священиків і їхніх заступників.
Сурма того збору засурмила невиразним звуком, і оригінальна пропозиція парафіяльного священика, Тонія Гігтона, залишилась у замішанні (1 Коринтян 14:8). Однак, дивно, Гігтон сам голосував за вихолощену версію своєї пропозиції і став «дуже задоволений» наслідками. Трудно примирити цю реакцію з його попереднім висловом. «Якщо церква не заведе порядок,— він погрожував,— то Бог буде судити її».
Під час розмов, Гігтон наводив багато доказу проти мужолозних священиків. Один згвалтував дитину, але його тільки перемістили до іншої парафії. Іншого священика, обвинуваченого в грубій непристойності в публічному туалеті, призначили служити в іншій парафії, в якій його засудили за подібний злочин — однак не усунули з духовного сану. Мужолозні священики англіканської церкви в Лондоні, каже Гігтон, продавали саме в церкві «літературу, яка заявляють заохочує до мужолозної розбещеності, звертання до мужеських проститутів, і різних мужолозних актів». В одній книжці заявляють був малюнок «п’ятирічної дівчинки в ліжку з своїм батьком і його мужеським коханцем».
Оскільки ігнорували докази Гігтона, то як це, що він був «дуже задоволений»? Немає сумніву, священиків англіканської церкви легко задовольняти. Так як було сказано в одному новинковому рапорті: «Жодну ганьбу не осуджували суворо, краще, легенько, так як звичайно буває між англіканцями».
Зрозуміло, мужолозні священики були задоволені. «Собор дав чоловікам, як також гомосексуальним жінкам місце в житті Церкви»,— вони кажуть. Таж, архієписком Кентерберійський Рунсі «сперечався, щоб церква не осуджувала дисциплінованих і відповідальних мужолозників», і сказав: «Настійно підтверджую, що бути мужолозником за природою значить бути цілковитою людиною».
Бути «мужолозником за природою», сказав архієпископ Кентерберійський. Чи з цього виходить, що безпорадні мужолозники є приречені до такої долі генетикою? Дехто каже, що це дійсно так, і твердить, що мужолозне становище «є основною психологічною рисою, яка вкорінюється перш ніж людина має нагоду вибирати морально». Собор відкинув апостола Павла, який під натхненням осуджував мужолозтво, кажучи що він був «надмірно пристойним», так як було сказано в часописі Таймс з Лондона.
Сер Іммануїл Якобовіц, головний рабин, сумнівався, що «така схильність до мужолозтва» вже доказана і сказав: «Доказувати, що мужолозто є натуральна схильність, це слизький схил, що доведе до провалу цілого морального порядку... Ніяк неможливо погодитись, що в якому-небудь суспільстві, натуральна пристрасть [до мужолозтва] сама собою вистачить, щоб зняти тягар вини. Необхідно запановувати над натуральним, а не ставати його жертвою».
Архієпископ Кентерберійський звів Ісусові слова нанівець, щоб зробити місце на мужолозників у Христовій церкві, кажучи: «У цій земній оселі Христової церкви є багато жител, і всі вони скляні». (Порівняйте з Єв. Івана 14:2, Переклад Хоменка). Дійсно він каже, щоб не «кидати каміння в нікого, а навіть у мужолозників, тому що для них теж є житло в Христовій церкві».
Єпископ Честера, Майкл Баген, сперечався, що «грецька мова, якою Новий Завіт був писаний, виправдує догмат англіканської церкви, тобто, щоб показувати любов, смуток, чутливість і розуміння мужолозникам», і що коли Святе Письмо докоряє мужолозтву, то це тільки як «зблукання з шляху». Дійсно Святе Письмо каже, що мужолозники, якщо не покинуть своєї практики, не успадкують Царства і є «варті смерти» (Римлян 1:27, 32; 1 Коринтян 6:9-11).
Цитуючи з часописа Таймс, собор знову доказав, «довголітнє заяложене обвинувачення, що англіканська церква в ніщо не вірить, але все дозволяє» і затвердила «свою невиразну поверховість — проковтуючи, так би мовити немов Євангеліє, кожну нову вільнодумну примху». Під заголовком «Церковна помадка», в Ліверпульському дейлі пост (англ.) було сказано: «Здається, провідники англіканської церкви не можуть докладно розяснити, що по їхній думці є правильним а що ні». Так як було сказано в англомовному журналі Економіст: «Англіканська церква не дуже протистоїть мужолозним практикам».
Під заголовком «Лютість над рішенням Собору в справах мужолозтва», газета Дейлі пост (англ.) цитувала кількох консервативних членів парламенту. Один сказав, що рішення Собору було «ганебне й боягузливе». Інший: «Побоююся, що мужолозтво вже твердо вкорінилось між священиками англіканської церкви, а також у самій Церкві». Третій: «Це рішення — церковна вигадка — наражає дітей на риск. Багато мужолозників, не мігши пошукати собі партнера, звертаються до молодих дітей, і тут діти, які ходять до церкви, стають дуже уразливими... Рішуче кажучи, Церква не очистила себе від цього огидного лиха, яке дуже поширюється між її членами».
Римсько-католицька церква
Католицька церква прямо несхвалює мужолозтво, кажучи, що ця практика становить великий гріх. Але на практиці Церква таїть винуватих священиків, а навіть уможливлює їм продовжувати статеву розбещеність. Певно, що папа Іоанн-Павло II схвалював мужолозників, коли сказав: «Вони в глибині серця Церкви».
У незалежній англомовній католицькій газеті, Нейшенал кетолик ріпортер, з 27 лютого 1987 р., було сказано, що мужолозні священики самі кажуть, що 50 процентів католицьких священиків у США є мужолозниками. Сперечаються над цим обчисленням. Один психолог, грунтуючись на 1500 проведених інтерв’ю, каже що 20 процентів з 57 000 католицьких священиків є мужолозниками, тоді як більш сучасні рапорти показують, що «інші терапевти вірять, що дійсне число є ближче 40 процентів».
Півтора року тому, в газетах цілої країни було багато рапортів про статеві напади на дітей католицькими священиками. Наступний рапорт з Сан-Хосе, Каліфорнії, у газеті Меркурі ньюс (англ.), з 30 грудня 1987 р. є гарним прикладом цього:
«У дні більшого народного усвідомлення проблеми зловживання дітьми, католицька церква в Сполучених Штатах Америки ігнорує проблему й затаює священиків-гвалтівників дітей, як-от виявляють судові записи, церковні документи, громадська влада й рапорти самих жертв.
Провідники церкви настійно твердять, що із загальновідомого випадку, в Луїзіані 1985 р., в якому священик статево чіплявся 35 юнаків, вони навчились рішуче поводитись з проблемою. Але, в тримісячному дослідженні, проведене рапортерами Меркурі ньюс виявилось, що в більше як в 25 парафіях цілої країни, начальство церкви не давало владі жодних відомостей в таких справах, переміщало докучливих священиків у інші парафії, ігнорувало нарікання батьків і зневажало можливе пошкодження дітям-жертвам... Уже присудили жертвам, і їхнім родинам, мільйони доларів відшкодування, і один рапорт церкви оцінює, що протягом наступного десятиліття її відповідальність може досягти 1 мільярд доларів».
Суджений священик того «загальновідомого випадку в Луїзіані 1985 р.», згаданий у газеті Меркурі ньюс був Гільберт Гаут. Церква «заплатила 12 мільйон доларів відшкодування його жертвам». Мужолозні діяльності священика Гаута вже багато років відомі, але «єпархія розв’язала проблему переміщенням його в іншу, принаймні три рази». В одному випадку «батьки свідчили, що Гаут згвалтував їхнього 7-мелітнього сина перший день його служби під час меси й через цілий рік гвалтував його аж поки священика не перемістили в іншу парафію».
У тому рапорті теж згадувалось про «пошкодження дітям-жертвам». Завдана шкода дітям деколи була остаточна. Один 12-тилітній юнак покінчив з собою самогубством, залишивши нотатку в якій написав, що «життя статевого раба Францісканського брата» «не було варте». Інший юнак, згвалтований священиком, повісився, сказавши своєму рідному братові, «Піди до отця С.— і скажи, що я прощаю йому».
У більшості випадків священики гвалтують юнаків, але дівчата теж стають жертвами. Так як було сказано в Клівленд газеті Плейн ділер (англ.), з 19 грудня 1987 р., одна 16-тилітня дівчина й її батьки заскаржили сімох священиків до громадського суду в 1986 р. за статеві докучання. Дівчина завагітніла й священики заохочували її мати аборт. Коли вона відмовилась, то вони зробили розпорядок відіслати її на Філіппінські острови, щоб затаїти вагітність. Церква протистоїть мужолозтву й абортам, але здається не противиться цим огидам, коли їх вчиняють її власні священики.
У газетних рапортах поміщаються багато точних випадків згвалтування католицької молоді священиками католицької церкви, про мільйони доларів відшкодування, і багато справ, яких залагодили між собою й не подавали до суду, а також заяви страхових компаній, які «відмовляються страхувати єпархіальних діячів від обвинувачень у статевій докучливості».
Томас Фокс, редактор газети Нейшенал кетолик ріпортер каже: «Протягом багатьох років єпископи цілої країни затаювали проблему». Юджін Кеннеді, колишній священик, який тепер служить професором психології в Лойола університеті, каже: «Цим судовим справам, справді навіть кінця-краю не видно». Томас Дойл, священик Домініканського ордену й канонічний законознавець, заявляє: «Статеве гвалтування юнаків священиками є нашою найбільш серйозною проблемою».
Що Біблія говорить?
Біблія говорить так: «За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні; так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду. Вони, хоч спізнали Божий присуд, що, хто таке чинить, заслуговує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять» (Римлян 1:26, 27, 32, католицький Переклад Хоменка).
Біблія також каже: «Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані злоріки, ані грабіжники — царства Божого не успадкують» (1 Коринтян 6:9, 10, Переклад Хоменка). У 11 вірші додає: «Такими з вас деякі були; але ви обмилися». Грішники, які навертались до Християнства покаялись, або їх виключали: «Виключіть злого з-поміж себе!» (1 Коринтян 5:11-13). Це не значить, що члени християнського збору ніколи не будуть грішити, але що коли згрішать, то мусять або покаятись або їх необхідно виключити.
Але більшість релігій так званого Християнства не очищаються духовно й не виключають перелюбників, порушників подружньої вірності, і мужолозників. Ізраїль заявляв поклонятись Єгові тоді як практикував стародавнє поклоніння статі (2 Хронік 33:17). Збори так званого Християнства говорять «Господи, Господи», саме тоді коли між ними розквітається статева неморальність. «Як то? Ви крадете, вбиваєте, чужоложите, кривоприсягаєте, кадите перед Ваалом, бігаєте слідом за чужими богами, що їх не знали,— каже Єгова, а тоді,— приходите й стаєте передо мною в цьому домі, що носить моє ім’я, та й говорите: Ми у безпеці! — лише щоб далі коїти всі ці гидоти?» (Єремії 7:4, 8-10, Переклад Хоменка).
З Єгови насміхатись не можна; що хто посіє, те й жатиме (Галатів 6:7, Переклад Хоменка). Слова Єгови через пророка Єремію стосуються сьогодні так як в Єремієвий день, коли він пророкував Ізраїлю: «Чи вони соромляться своєї огидної поведінки? Ні, у них сорому зовсім немає; вони навіть не вміють червоніти [від сорому]» (Єремії 6:15, англомовний Новий інтернаціональний переклад).
Єгова не є упереджений. Він не дивиться на особу. Доля ханаанців, як також Ізраїлю, випаде й так званому Християнству. (Дії 10:34; порівняйте з Об’явленням 21:8).
[Вставка на сторінці 7]
Єпископальна церква: «Християни старомодні, коли відмовляються схвалювати статеві зносини між мужолозниками».
[Вставка на сторінці 8]
«Ми віримо, що взагалі від 30—40 процентів священиків англіканської церкви є гомосексуалістами».
[Вставка на сторінці 9]
Затаювання «священиків-гвалтівників дітей».
[Вставка на сторінці 10]
«Протягом наступного десятиліття її відповідальність може досягти 1 мільярд доларів».
[Вставка на сторінці 10]
Інший юнак, згвалтований священиком, повісився.
[Вставка на сторінці 11]
Священик заохочував запліднену ним дівчину мати аборт.
[Вставка на сторінці 11]
«У них сорому зовсім немає; вони навіть не вміють червоніти [від сорому]».