Майбутність релігії беручи до уваги її минуле

Частина 6: 1513 р. до н. е. і далі. Релігійні книги великого попиту

«Наша релігія знаходиться в книзі» (Семюель Джонсон, англійський есеїст і поет з 18-го століття).

КОЖНА головна релігія має свою книгу або книги. Нова британська енциклопедія каже, що тоді як ці книги «дуже різняться форматом, об’ємом, старовинно й святістю, то спільність їхня в тім, що побожні люди вважають їх бути священними». Саме існування так багато священних книг є доказом на те, що основно людина є релігійна.

Біблія (книга Християнства), Коран (книга ісламу), Талмуд (книга іудаїзму), Веди (книга індуїзму), і Тріпатака (книга буддизму) складають офіційні священні писання головних релігійa.

Інші книги, хоч жодна з організованих релігій не вважає їх священними, все ж таки є релігійні. Це правда про Коджікі й Нігонгі, книги, які протягом століть мали великий вплив на життя японців, як також на синтоїзм. 13 класичних книг конфуціанства зробили великий вплив на життя китайців. Ті класичні книги базуються на навчанні китайського мудреця Конфуція, який був тільки підлітком у час завоювання Вавілонії Мідо-Персією в 539 р. до н. е. Заявляють, що в літературному збірнику, Аналектах (Лун юй), основний підручник конфуціянства — містяться, у 496 розділах, усі слова самого Конфуція.

Більш сучасні релігійні писання також вважаються священними. Декотрих вважають потрібними додатками до загальноприйнятих писем. Наприклад, члени Церкви Ісуса Христа святих наших днів вірять, що пророк Мормон написав книгу Мормона на золотих табличках, і що згодом її закопав його син Мороні. Вірять, що близько 1400 років пізніше, протягом першої половини 19-го століття, ангел знайшов ту книгу й передав її Джозефові Смітові, на перекладання.

Так само дивляться на книжку Наука й здоров’я з ключем до Святого Письма, яку написала Мері Бейкер Едді. Книжку вперше видано в 1875 р. як Наука й здоров’я. Протягом багатьох років Бейкер не дозволяла перекладати її книжку на інші мови, але зрештою погодилась з умовою, що: «Це нове видання буде друкуватись англійською й німецькою мовами. На одній сторінці буде богонатхненний англійський оригінал, стандарт, а на другій німецький текст, який буде перекладом» (курсив наш).

Навіть нерелігійним книгам надали священності. Літературні твори з 19-го й 20-го століть таких письменників як Чарлза Дарвіна, Карла Маркса й Мао Цзедун також занесли до цієї категорії, яких ідеї про еволюцію й комунізм обороняють мільйони людей.

Складання канону

Більшість священних писань оригінально передавались усно, іноді протягом багатьох століть. Звичайно, настав час занести частини нагромадженого матеріалу — усного чи писаного — до офіційного канону або списку особливої релігії. Слово «канон» значить «список або збірник релігійних книг, узаконених церквою як святе письмо».

Вирішувати котрі писання слід заносити в канон нелегко, а навіть неможливо. Наприклад, Енциклопедія релігій (англ.) вважає буддійську літературу єдиною в своєму роді серед релігійних писань у світі, тому що складається з кількох канонів. Там каже: «Збірки писань значно різняться одна від одної й мало їхніх текстів знаходяться в усіх традиціях». В результаті цього замішання формувались сектантські групи й виникло те, що історія називає «Вісімнадцять знань» буддійської думки.

З другого боку, індуїзм розрізняє між загальноприйнятим каноном, а іншими напівсвященними писаннями. Та категорія священних писань індуїзму, відома як Сруті, що значить «навчання через слухання», стосується первісного одкровення, і поміщає в собі Веди та Упанішади. Смрті, що значить «спогад», доповнює книги Сруті, й пояснює, а також докладніше з’ясовує їх. Тому то книги Смрті вважаються другорядними, напівканонічними, незважаючи на те, що з них індуси найбільше навчаються про їхню релігію.

Так званим християнам теж трудно вирішувати канон Біблії. Римсько-католицька церква, як також більшість східноправославних церков, приймають деякі або всі 13 додаткових писань бути второканонічними, тобто «другого (або пізнішого) канону». Протестанти кажуть, що вони апокрифічні, яке то слово спершу значило «старанно приховані», тому що їх не читали публічно, але сьогодні піддає сумніву їхню автентичність. Джеймс Г. Чарлсуорт, з Прінстонської теологічної семінарії, каже: «Коли канони письма закінчились, перше єврейськими, а пізніше християнськими письменниками, то цих писань [апокрифічних] не поміщалось у них, і вони скоро загубили свій вплив, як також важливість». Аж у 1546 р. Тридентський собор оголосив, що апокрифічні книги були частиною біблійного канону.

«Ват шрифт, бліффт»

Це римоване прислів’я некласичною німецькою мовою, значить «те що написано триватиме», указує на пастки усного передання інформації. Важливі деталі забуваються; незначні зміни надають відтінки, яких оригінально письменники не мали на меті поміщати в тексті. Отже, значним є те, що зі всіх священних книг перша писана була Біблія. Дійсно, Мойсей закінчив писати першу частину Біблії в 1513 р. до н. е.

У протилежності цьому, Енциклопедія релігій каже, що Упанішади, доповнюючі Веди, датуючись з 4-го століття до н. е., і вкладені санскритською мовою, перше «писались у 1656 р. н. е.» Це не було через недбалість. Їх свідомо не записувалось. Історик Уїлл Дурент пояснює: «Веди й епічні поеми це пісні, які здобували популярність, коли протягом багатьох поколінь повторювали їх вголос; призначалися не для читання, а краще для слуху».

Декотрі індуси й буддисти ще до цих пір заявляють, що тільки повторювати ті писання вголос надає їм найбільшого значення й важливості. Вони надають особливого значення мантрам, тобто словам або формулам, які за загальною думкою, вміщають у собі притаманні сили спасіння. У Новій британській енциклопедії каже: що «правильним вимовлянням однієї мантри людина може спонукати, а навіть примусити богів нагородити поклонника магічними й духовними силами, яких інакше він не міг би здобути».

Чиє слово й для скількох?

Не всі священні писання претендують на божественне походження, і не вимагають широкого розповсюдження й досяжності всім людям. Наприклад, індуські Упанішади (що значить «сидіти біля») одержали свою назву із звичаю релігійних учителів, які довіряли таємні доктрини своїм найкращим і улюбленим учням, тобто «сидячим біля» них. «Слово упанішад містить у собі таємничість», пояснює Енциклопедія релігій, і додає: «Дійсно, Упанішади точно заявляють, що такі уроки не є для загальної публіки... [але] тільки для добірних слухачів».

Подібно цьому, Мухаммед вірив, що арабський Коран була книга виключно арабам, незважаючи на те, що промовця в корані майже виключно представляється бути Самим Богом, тобто Творцем усіх людей. Вірять, що перекладати Коран на інші мови не є правильно. Тому то, для виконання ритуалів, повторюють вголос тільки той текст, написаний арабською мовою. Це мабуть пригадує декотрим католикам, що католицька літургія перед Другим Ватіканським собором у 60-х рр., відправлялась виключно латинською мовою.

З другого боку, Біблія ясно виявляє, що її звїстку не слід обмежувати тільки до якоїсь одної групи. Це погоджується із заявою, що Біблія не є «слово людське, але... Слово Боже» (1 Солунян 2:13). Захисники Біблії, дійшовши до висновку, що всі люди мають право користати з мудрих слів свого Творця, стараються розповсюджувати її. Тому то, до кінця 1987 р. Біблію вже перекладено, принаймні частково, на 1884 мови або діалекти. У Книзі списків (англ.) на 1977 р. підраховує, що тираж Біблії вже досяг 2458 мільйонів примірників, і заявляють, що правильніше було б казати 3000 мільйонів примірників.

Судження релігій по їхніх книгах

В 1933 р. англійський філософ Альфред Уайтгед написав: «Неможливо розглядати будь-яку релігію, і щоб не брати до уваги її послідовників». За цим правилом можна судити чи релігія є правдива чи фальшива, добра чи зла, залежно від того яких людей вона викохує. І, звичайно, священні писання, яких вони заявляють наслідувати — залежачи до якої міри вони застосовують їх у своєму житті — формує своїх послідовників на те чим вони дійсно є.

Священні писання повинні давати відповідне керівництво. Вони повинні — так як Біблія заявляє — бути «корисні до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності», допомагати людям ставати «досконалими, до всякого доброго діла готовими» (2 Тимофія 3:16, 17).

Як же релігійні книги відповідають тим вимогам? До якої міри священні писання індуїзму й буддизму допомогли своїм читачам боротись з проблемами життя? Щоб одержати відповідь на ці запитання, то мусимо звернути увагу на Індію, про яку історик Дюрант каже: «В жодній країні релігія не є така впливова або важлива». У номері цього журналу на грудень дві статті розглядатимуть цю захоплюючу тему, перша з яких буде «Індуїзм — твоє ім’я терпимість».

[Примітка]

[Рамка на сторінці 16]

Що значать їхні назви

БУДДИЗМ: Тріпатака, з Санскриту на «три кошики [збірники]».

ХРИСТИЯНСТВО: Біблія, з грецького на «малі книги».

КОНФУЦІАНСТВО: Лун юй, китайське на «розмови».

ІНДУЇЗМ: Веди, з Санскриту на «знання».

ІСЛАМ: Коран, з арабського на «читання, декламування».

ІУДАЇЗМ: Талмуд, з єврейського на «досліджувати, навчатись».

СИНТОЇЗМ: Коджікі й нігонгі, з японського на «записи стародавніх справ» і «хроніки Японії».

ДАОСИЗМ: Дао-те чінг, з китайксього на «класичні твори шляху сили».

ЗОРОАСТРИЗМ: Авеста, названа на честь Авестани, давньоіранська мова якою писалась ця збірка священних книг.

[Рамка на сторінці 17]

Порівняння форматів священних писань

Деякі релігійні книги дуже багатослівні. Головний виняток цьому є Коран, близько одна чверть Біблії. Тільки одна збірка священних творів у індуїзмі — Самгіта — містить у собі понад мільйон ліричних віршів. У порівнянні з цим, у Перекладі короля Якова є тільки 31 173 вірши. І тоді як у Перекладі короля Якова є 773 746 слів, то в вавілонському Талмуді є близько 2,5 мільйони. Заявляють, що в багатотомному каноні китайського буддизму є приблизно сто тисяч друкованих сторінок.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Між релігійними книжками найбільшого тиражу є Біблія й Коран.