Нова Схизма

Від нашого кореспондента в Франції.

ТРИДЦЯТЕ червня 1988 року буде значний день у літописах римсько-католицької церкви. Того дня, французький архієпископ Марсель Лефевре відмовився підкоритись Ватіканові. Він висвятив чотирьох єпископів у своїй традиційній католицькій семінарії в Швейцарії. Через це Лефевре й чотирьох нових єпископів відлучили від церкви. Це перша схизма в римсько-католицькій церкві від 1870 року. Того року так звані «Старі» католики відступили від матері-церкви через питання непогрішимості папи.

Корінь схизми

Розкол між Ватіканом а католицькими правими консервативними, яких очолює Лефевре, вже якийсь час розширювався. Схизма почалась ще на Другому ватіканському соборі в 1962—1965 роки. Папа Іоанн XXIII, організатор собору, запропонував перед ним дві мети. Одна аджіорнаменто (приводити в відповідність з вимогами сучасності), а друга возз’єднання так званих християнських церков.

Незважаючи на те, що архієпископ Лефевре, католицький прелат, брав участь у Другому ватіканському соборі, то не погоджувався з жодним з його запропонувань. Будучи завзятим традиціоналістом, на його думку католицьку церкву непотрібно приводити у відповідність з сучасними вимогами. Погоджуючись з цілого серця з традиційним поглядом католицької церкви, що «поза церквою спасіння немає», Лефевре переконався, що єдиний спосіб яким «християн» можливо з’єднати є навернути на римсько-католицьку віру всіх людей, які не сповідують католицизм.

Проти релігійної свободи

Рік після відлучення архієпископа Лефевре, він, промовляючи в інтересах консервативних католиків, захисників свого руху, сказав: «Ми рішуче не погоджуємось, щоб дати людям релігійну свободу й з наслідками цього вчинку, а головно з рухом за об’єднання всіх церков з яким мені трудно погодитись».

Він не запроваджував нічого нового, тільки вірно наслідував традицію католицької церкви. П’ятнадцяте серпня, 1832 року, папа Грегорій XVI видав енцикліку Мірарі вос, у якій осуджував свободу совісті, як «помилковий погляд, або, краще, безумство». Тридцять два роки пізніше, папа Пій IX видав свій Розклад помилок, у якому осуджував ідею, що «кожна людина має волю засвоювати й сповідувати релігію, яка, з причини розсудку, вона вірить є правдивою».

Відкидаючи думку про об’єднання всіх релігій, архієпископ Лефевре тільки виражав свою погодженість з тим, що католицький догмат називає «одиничність церкви», тобто, що є тільки «одна, свята, католицька й апостольська» церква.

Роздратовані «протестантською» месою

Реформи в традиційній католицькій літургії, які запровадив Другий ватіканський собор особливо дратують архієпископа Лефевре і його послідовників. Відступницький прелат вважає, що такі реформи «протестантизували» месу. Справа в тім, що месу відправляють сучасною мовою замість латинською; Лефевре вірить, що змінилось забагато обрядів, щоб привабити протестантів, навіть літургія на латинській мові яку схвалив папа Павло VI є «єретичною».

Щоб забезпечити безперервність відправи традиційної меси латинською мовою, у 1970 році архієпископ Лефевре заснував семінарію в Еконі, Швейцарії. Семінарією управляло Священицьке братство святого Пія X, яку Лефевре заснував того самого року. Як цей рух поширювався — він засновував інші семінарії консервативного католицизму в Європі й Америках. Підготовляючи молодих чоловіків на священицький сан, у семінаріях навчали зовсім консервативні погляди.

Лефевре сам привчив понад 200 традиційних священиків, незважаючи на заборону папи Павла VI у 1976 році. Ці священики відправляють месу латинською мовою в монастирях і недозволених їм католицьких церквахa. Ватікан признає, що Лефевре потягнув за собою близько сто тисяч непримирних традиціоналістів-послідовників по цілому світі; інші службовці церкви погоджуються, що послідовників є близько пів мільйона. Лефевре сам заявляє, що мільйони католиків погоджуються з його поглядами.

Потреба наступника

У католицькій церкві, єпископ має владу висвячувати священиків. Проте, тільки папа висвячує єпископів. Через брак єпископа висвячувати нових священиків, постарілий Лефевре визнає можливість, що його Священицьке братство зникне після його смерті. Очевидно, в надії, що так станеться, Ватікан вступив з ним у довгі переговори, і згодом поставив йому ультиматум. Лефевре або погодиться на висвячення нового єпископа, схваленого Ватіканом, або якщо сам висвятить його, то буде відлучений за це.

Тридцяте червня 1988 року, на церемонії серед тисячів своїх послідовників Лефевре висвятив чотири традиціоналістів-єпископів. Паризький щоденник, Міжнародний гералд трібюн сказав: «Висвячення чотирьох єпископів архієпископом Лефевре, засмутило консисторію (нарада кардиналів) у якому папа підвищив 24 єпископи до Колегії кардиналів. Ватікан скасував спеціальний концерт, щоб показати своє «глибоке сумування» над вчинком архієпископа Лефевре. «Це день сумування» сказав [французький] кардинал Декуртрей».

Ця схизма в католицькій церкві не тільки спричинила біль Ватіканові, але також збентежила мільйоних щирих католиків по цілому світі.

[Примітка]