Розлучення не проходить безслідно

ЯКЩО вірити у все, що «фахівці» написали про розлучення протягом минулих десятиріч, то можна дійти висновку, що нині при розлученні ніхто не є винний і нікому воно не шкодить.

Багато батьків мотивують своє розлучення декількома заяложеними банальними фразами: для дітей ліпше розлучення, ніж нещасливий шлюб; нехай діти досягнуть «відповідного віку», щоб звільнити їх від такого болю; діти швидко видужують від травми, лише за декілька років.

Дехто заохочує до таких оптимістичних ідей. Приміром, письменниці Сузан Джеттлеман і Жанет Маркович ставлять під сумнів «міф травмованої дитини». Вони твердять, що розлучення не повинно травмувати дітей, якщо батьки «розлучаються зрілим чином». Вони навіть кажуть, що батьківське розлучення може допомогти дітям справитися з власним розлученням у майбутньому! Вони твердять: «Інститут сім’ї і міф про атмосферу домашнього життя повинен зазнати справжньої реформи» («Відвага розлучитися», англ.)

Але чи такі сміливі заяви видаються реалістичними? Як розлучення в дійсності відзначається на дітях у світі з чимраз більшою кількістю розлучень? Чи це правда, що воно нікому не шкодить?

Жахливі втрати

У 1971 році дослідники Джудіт Валерштайн та Джоуна Берлін Келлі розпочали ґрунтовне вивчення довготривалого впливу розлучення на родини. Вони вибрали 60 родин, що зазнали неприємностей розлучення. Загалом у цих родин була 131 дитина віком від 2 до 18 років. На здивування дослідників, вони виявили, що розлучення ніколи не звільняло дітей від мук. Це правда навіть тоді, коли їхні батьки були в нещасливому шлюбі. Натомість через розлучення діти мали емоційні розлади.

Чи наслідки розлучень були короткочасною душевною травмою? На жаль, ні. Після п’ятьох років у 37 відсотків дітей такі розлади перейшли в глибоку депресію. Більшість з них і далі сподівалось, що батьки знову зійдуться, навіть коли ті вступили в шлюб з іншими! Після 10 чи навіть 15 років майже половина досліджуваних дітей «увійшла в повноліття стурбованими, недорозвиненими, з низькою власною гідністю, а декотрі ображеними на життя».

Такі результати перечать конвенціональній мудрості. За словами Валерштайн: «Результати наших досліджень абсолютно суперечили нашим сподіванням. Це стало небажаною інформацією для багатьох людей, і ми отримували листи обурення від терапевтів, батьків та адвокатів, котрі казали, що ми, безсумнівно, помилились».

І все-таки діти не обманювали, інші дослідження підтвердили висновки Валерштайн та Келлі. У «Журналі соціальних питань» (англ.) зазначається, що більшість фахівців, як, наприклад, соціальні психологи, «вважають, що батьківське відокремлення та припинення шлюбу дуже негативно відзначаються як на малих дітях, так і на підлітках». У цьому журналі продовжувалось, що таке переконання «здебільшого підтверджено», посилаючись на такі наступні результати досліджень: на дітей розлучених припадає більша кількість правопорушень та антисоціальних вчинків, ніж на дітей повних родин; кількість дітей розлучених батьків, що лікується в психіатричній лікарні, у двічі більша, ніж дітей з повних родин; здається, що розлучення є провідним чинником дитячої депресії.

А що сказати про дітей старшого віку?

Діти старшого віку переносять розлучення не ліпше, ніж молодшого. Коли підлітки постають перед фактом розлучення своїх батьків, вони переживають кризу глибокого розчарування, що викривлює їхній погляд на подружжя та інші речі, як, скажімо, школу. Дехто з них висновує, що будь-які взаємини є ненадійними й приреченими на зраду або подружню невірність, яку одного чудового дня буде виявлено.

Декотрі підлітки, вибиті таким чином з колії, впадають у дикі крайнощі, коли розлучаються їхні батьки. Дехто вдається до наркотиків, дехто занурюється в безладне статеве життя, дехто тікає з дому. Інші, здається, попервах легко це переносять, але пізніше в них з’являються симптоми сповільненої реакції. Либонь, журнал «Вашингтонець» (англ.) не випадково зазначив, що зріст кількості розлучень має прямий зв’язок з розладами харчування у підлітків та навіть зі самогубством.

Отже батькам, що відкладають справу розлучення, чекаючи, коли діти досягнуть «відповідного віку», прийдеться довго чекати. Не існує магічного «відповідного віку», під час котрого вони проскочать розлучення батьків непошкодженимиa. Соціолог Норвал Д. Ґленн пише в журналі «Психологія сьогодні» (англ.), що діти можуть зносити негативний вплив розлучення, котрий «відзначатиметься впродовж усього життя». Він доходить висновку: «Людина мусить серйозно вірити в надокучливе припущення, що зріст кількості розлучень приведе до повільного, але сталого руйнування загального добробуту населення».

Але ці похмурі результати досліджень, вивчення й статистичні дані не означають, що усі діти розлучених приречені на таке життя. Вони показують, що розлучення містить дуже реальну небезпеку для дітей. Але постає питання: як захистити дітей від наслідків розлучення?

Яка надія для дітей?

Не існує ліпшого захисту, ніж запобігання. Як пише доктор Діана Медвед у своїй книжці «Справа проти розлучення» (англ.), «нам не слід дозволяти егоїстичним інтересам бути єдиним критерієм для доречності розлучення». Безсумнівно, що сучасне суспільство, в котрому процвітає дух егоїзму і власне «я» стоїть на першому місці, руйнує незліченну кількість шлюбів. Як подружнім парам протидіяти такому впливові й не розлучатися?

Біблія запевняє, що її Автор є засновником шлюбу. Те, що біблійна порада стосовно подружжя діє, є підтвердженням цього запевнення. Нині мільйони людей вдосконалили стан своїх родин. Біблія вириває незліченні подружжя з пащі розлучення. Це також може справдитися у вашому випадкуb.

На жаль, не завжди можна запобігти розлученню чи уникнути його. Воно стало реальністю сучасного життя. Деякі батьки довідалися про Божі вимоги стосовно шлюбу, коли вже розійшлись. Інші вірно трималися цих принципів, але були зраджені самолюбним, аморальним партнером. Біблія визнає, що в силу деяких крайніх обставин розлучення має певні підстави (Матвія 19:9). Але, за словами Ісуса, неможливо зробити якихось мудрих кроків, якщо наперед ‘видатків не вирахувати’ (Луки 14:28).

Якщо людина розлучилася, то, звичайно, вже не час щось зважувати під тягарем провини чи жалю. Це час зм’якшити удар для дітей. І це можна зробити! Доктор Флоренс Біненфельд, шанована радниця у справах розлучення, а також примирителька, запевняє розлучених батьків: «Розлучення не повинно стати грецькою трагедією, в котрій усі помирають. Кожен може залишатися живим і з часом одужати, вилікуватися й жити досить щасливо» («Як допомогти дитині знести травму через ваше розлучення», англ.).

Але як? Що можуть зробити батьки, рідні та друзі, аби допомогти дітям розлучених?

[Примітки]