Те, що ураган «Ендрю» не зміг знищити

УРАГАН від урагану різнитьсяa. Деякі урагани є просто сильними вітрами з проливним дощем, що можуть повалити деякі дерева. Але в Північній Флоріді (24 серпня 1992 року) і Луїзіані (26 серпня 1992 року) пройшов ураган «Ендрю», в Кауаї (Гавайські острови) (12 вересня 1992 року) — ураган «Інікі», а в Ґуам (28 серпня 1992 року) — тайфун «Омар».

Вони заподіяли шкоди на мільярди доларів. Десятки людей загинули у Флоріді. Тисячі родин залишились без даху над головою. Страхові агенти сновигали серед зруйнованих домів, шукаючи їх власників і підписуючи чеки на компенсацію збитків.

У звіті Комітету допомоги, створеному Свідками Єгови у Форт-Лодердейлі, говорилося, що 518 домів Свідків Єгови з 1033-х у цій області можливо відновити. Якщо цю пропорцію застосувати до загальної кількості людей, то це означає, що принаймні 50 відсотків всіх домів після урагану «Ендрю» були зруйнованими. Згодом ті, чиї доми до певної міри вціліли, намагалися висушити свої меблі та одяг і відчистити речі від білого нальоту, який утворився від води, що, протікаючи через ушкоджений дах, змивала стелю. Багатьом людям важко було дивитися на руїни своїх домів. Здається, що найгірше постраждали ті, хто жив у слабших збірних домах або автомобільних причепах.

Ураган «Ендрю» не щадив нікого

Леонард та Террі Кіфер — пара, що пережила це лихо. Коли вони повернулися, щоб оглянути стоянку у місті Флоріда, де був їхній збірний дім, то, щоб попасти туди, вони мусили показати свої документи на військовому контрольно-пропускному пункті. Те, що вони побачили на тій стоянці, виглядало так, наче туди скинули сотні потужних бомб, які не залишили після себе вирв. Дерева були повалені. Посічені листи алюмінію, які колись утворювали стіни та дахи будинків, окутали дерева і звисали з їхніх гілок, наче абсурдні святкові оздоблення. Усюди лежали повалені лінії електромережі, дерев’яні стовпи поламалися, як сірники. Ураган поперекидав і понищив автомобілі.

Боб Ван-Дік, дім якого визнали невідповідним для проживання, описав, як він виглядав після катастрофи: «Стеля завалилася, вщент розбиваючи все, що могло розбитися, погнувши, все, що гнеться, і перелякавши всіх, кого тільки можна було перелякати».

Особисті речі, іграшки, одяг, фотографії, книжки валялися навкруги, гірко нагадуючи колишнє життя. Самітний чорний кіт безцільно блукав серед руїн. Здивовано втупився у Леонарда і Террі Кіфер. Маленькі ящірки лазили по предметах, які колись вважалися цінними. У повітрі стояв сморід від зіпсутих продуктів, що почали витікати з поламаних холодильників. Всюди виднілися сліди великого спустошення — все це спричинилося вітром, потужним вітром, пориви якого сягали понад 260 кілометрів за годину.

Власники цих домів і їхні квартиранти були у відчаї. Багато років жити сім’ями, жити на своїх нагрітих місцях, а потім після шторму повернутися і побачити все зруйнованим, вщент розтрощеним. Сім’я Кіфер врятувала дещо зі свого майна ще за першого візиту, але для них збирання серед домашнього мотлоху того, що вціліло, було б надто важким переживанням. Але вони щасливі тому, що залишились живими і можуть далі служити Богові.

Ураган «Ендрю» не щадив нічого. Універмаги, фабрики, товарні склади — все це стало мішенню природної стихії. Стандарти будування кволої людини не витримали іспиту.

Найкраща і найгірша сторона людської природи

Допомога почала надходити до Флоріди з цілої країни, коли організовувалися різні агентства для допомоги потерпілим. Керівний орган Свідків Єгови в Брукліні (Нью-Йорк) зреагував відразу і призначив Комітет допомоги, щоб діяти із Залу конгресів міста Форт-Лодердейл. Він також виділив відповідну суму грошей, щоб купити потрібні речі, їжу та предмети першої необхідності. У зв’язку з цим Свідки були серед перших, хто зреагував на ситуацію і почав закликати добровольців. Щоправда, багато добровольців прибуло і без заклику.

Свідки-робітники прибули з Каліфорнії, Північної Кароліни, Орегону, Вашінгтону, Пенсільванії, Міссурі і багатьох інших місць. Регіональний комітет будування у Віргінії, який, як правило, будує Зали Царства, вислав групу з 18 чоловік, щоб відновлювати дахи. Вони добиралися на місце подій 18 годин. Ті, що бажали допомогти, брали відпустки і приїжджали з цілої країни з відстані сотень і навіть тисяч кілометрів, щоб прибути до своїх братів під час їхнього горя.

Безцінною допомогою стала група Свідків, що прибула з території Чарлзстоуна (Північна Кароліна). Вони вже мали справу з наслідками урагану «Хюґо» в 1989 році. Вони знали, як поводитися в даній ситуації, і незабаром роздобули предмети першої необхідності, в тому числі електрогенератори та будматеріали. Протягом двох тижнів групи добровольців висушили 800 будинків і відремонтували багато дахів.

Команди Свідків-майстрів допомогли багатьом подружнім партнерам Свідків, які не були в правді, та їхнім сусідам. Рон Кларк із Західного Хоумстеда сказав: «Невіруючі подружні партнери були дуже вражені всіма цими діями. У них лилися сльози через те, що Свідки зробили для них». Про одного невіруючого чоловіка він сказав: «Він був приголомшеним. Свідки ось там роблять для нього дах».

Інший Свідок розповів про своїх сусідів, які не були Свідками, але він питав у них кожного вечора, чи, бува, їм чогось не потрібно. Вони відповідали, що у них було все гаразд. На п’ятий день жінка не витримала і розридалася. «У нас немає пелюшок для дитини. У нас закінчилась дитяча їжа. Нам самим не вистачає їжі та води». Її чоловікові було потрібно 20 літрів бензину, але він ніде не міг дістати його. Того самого ж дня Свідок приніс їм зі складу допомоги при Залі Царства все, що їм було потрібно. Жінка розплакалась від радості. Її чоловік дав пожертву на допомогу потерпілим.

Важливу роль відігравали старійшини та службові помічники, які дружно працювали, організовуючи допомогу у різних відбудованих Залах Царства, що знаходяться в зоні розрухи. Вони тісно співпрацювали, щоб відшукати всіх Свідків та побачити, що їм потрібно. На противагу тому, один офіцер військово-повітряних сил висказався про допомогу потерпілим на іншій території так: «Всі начальники бажають бути лише начальниками, але ніхто не бажає принизити себе і виконувати брудну роботу».

Лихо може виявити в людях найкращу і найгіршу сторону. Прикладом останньої було грабування. Одна сім’я Свідків вирішила, що може зберегти принаймні свій холодильник і пральну машину для потреб пункту допомоги, розташованого в місцевому Залі Царства. Вони пішли до залу, щоб взяти вантажний автомобіль. Але коли повернулися, то побачили, що злодії вкрали всі ці речі!

Один самовидець повідомляє: «Коли ми йшли по спустошеній вулиці, ми бачили доми з надписами, що застерігали злодіїв триматися подалі від дому. На деяких надписах було сказано: «Злодії мусять вмерти», «Розстріляти злодіїв». Інший повідомляв: «Стріляли у двох злодіїв. Один загинув». Магазини і супермаркети були розграбовані». За словами одного сержанта 82-ої повітряно-десантної дивізії, люди спіймали принаймні одного злодія і вчинили над ним самосуд».

Багатьох заарештували. Здається, що після будь-якої катастрофи кримінальні елементи готові накинутися на здобич, наче ті стерв’ятники. І навіть так звані звичайні люди крадуть одні в одних. Релігійні, етичні і моральні норми, здається, випаровуються при наявності спокуси отримати щось за ніщо.

Кореспондентові журналу «Пробудись!» сказали, що озброєні злодії навіть викрали незаряджені гвинтівки у солдат. Деякі солдати казали, що вони дивляться на центри допомоги, розташовані в Залах Царства, як на оазиси в пустелі, «оскільки,— за їхніми словами,— ваш народ не носить зі собою зброї».

«Не сидіть, склавши руки»

Чого Свідки Єгови навчилися зі стихійного лиха? Як найшвидше відновити духовну діяльність. Ед Румсі, наглядач з Хоумстед, сказав кореспондентові журналу «Пробудись!», що один подвійний Зал Царства вже був готовий для зібрань у середу, тобто через два дні після урагану. У деяких місцях зірвало дах, завалилася стеля і затекла всередину вода. Добровольці працювали швидко, щоб зробити Зал Царства придатним для зібрань і для командного пункту допомоги людям на зруйнованих територіях. Утворили кухні, щоб готувати страву для жертв і працівників служби допомоги.

Фермін Пастрана, старійшина іспанського збору «Прінстен», повідомив, що сім родин з його збору, де є 80 Свідків, повністю залишилися без даху над головою. Що ж він порадив своїм братам? «Сумуйте, якщо вам це помагатиме. Але не сидіть, склавши руки. Будьте активними, допомагаючи іншим, і проповідуйте у міру можливого. Не пропускайте наших християнських зібрань. Вирішуйте те, що можна вирішити, але перестаньте турбуватися про те, чого не можна вирішити». Як наслідок: незабаром Свідки почали ходити від дому до дому, проповідуючи і роздаючи коробки з допомогою. «Ендрю» не здув їхнього завзяття.

«Наступного разу ми евакуюємося!»

Шерон Кастро, 37-річна жінка з містечка Кетлер Рідж, розповіла кореспондентові «Пробудись!», що з нею трапилось: «Мій батько вирішив не евакуюватися. Він вважав, що оскільки попередній ураган проминув берег Флоріди, то і на цей раз буде так само. Він навіть не захистив вікна. На щастя, вернувся мій брат і допоміг позабивати вікна фанерою. Без сумніву, те, що він зробив, врятувало нам життя. Наші вікна просто розлетілися б ущент і дуже покалічили б нас.

Уночі десь о 4.30 зник електричний струм. Знадвору чувся жахливий шум. Це нагадувало шум від велетенського поїзда. Також було чути тріск дерев і шум від завалення будинків. Пізніше ми довідалися, що пискливий звук, від якого волосся піднімалося догори, створювали довгі цвяхи, що тримали дах, але під дією вітру поступово випадали. Вітер здув горище і третину даху. Зрештою 12 нас разом з моєю непрацездатною матір’ю та 90-річною бабусею знайшли сховок у внутрішній кімнаті, де не було вікон. Ми думали, що тут нам прийшов кінець».

Який урок вона взяла з цього? «Наступного разу, коли нам скажуть евакуюватися, ми без жодних запитань будемо евакуюватися. Ми слухатимемось застереження. Я також навчилась ділитися своїм майном і жити дуже скромно. І тепер знаю, що для людини природно виплакатися і посумувати, а потім зустрітися з реальністю».

Як реагувала преса

Навіть засоби масової інформації відзначили, наскільки чудово були організованими Свідки. Газета «Саванна івнінґ пресс» помістила заголовок: «Свідки Єгови побачили, що вони бажані в Північній Флоріді», а газета «Майамі гералд» визнала: «Свідки піклуються про себе та про інших». У ній говорилося: «Протягом того тижня ніхто не грюкав у двері Свідків Єгови, навіть якщо в них все ще були двері. Близько 3000 Свідків-добровольців із цілої країни приїхали на зруйновану ураганом територію, щоб допомогти в першу чергу своїм, а потім іншим... Будь-яка військова організація може лише заздрити справності, дисципліні і працьовитості Свідків».

Свідки здобули досвід, організовуючи харчування великої кількості людей під час своїх районних і обласних конгресів. Більш того, вони організували по цілому світі сотні регіональних будівельних комітетів, щоб будувати Зали Царства і великі Зали конгресів. Отже, робітники навчені дуже швидко відгукуватися на заклик.

Проте є ще інший фактор — їхнє ставлення до ситуації. У тому самому повідомленні продовжується: «Вони не мають бюрократії. У них немає суперечок через власне «Я». Навпаки, робітники напрочуд веселі і дружні, незалежно від того, наскільки гаряче на вулиці, наскільки брудна або виснажлива робота». Чим це пояснюється? Один Свідок відповів: «Це є наслідком добрих взаємин з Богом, які спонукують нас виявляти любов до інших». Була ще одна позитивна риса, яку ураган «Ендрю» не зміг знищити,— християнська любов (Івана 13:34, 35).

Цікаву закономірність Свідки побачили у дерев. Один самовидець виразив її так: «Коли я їхав серед руїн, то нікому не міг допомогти, проте помітив, що великі фікуси були вирвані з коренем і повалені на землю. Чому? Хоча вони мали масивні стовбури, все ж не витримали сильного вітру, тому що їхнє коріння, що сягає на далекі відстані, не було глибоко в землі. З іншого боку, більшість тонких пальм не піддалася вітрові. Вітер їх погнув, у деяких позривав крони, але більшість уціліла».

Свідки мають глибоко вкорінену віру в Боже Слово і тому вони гнучкі. Майно і будинки — це не найважливіше, що вони мають. Головне, що вони були живими і могли далі служити Єгові, попри всякі труднощі. Життя також було тим, чого ураган «Ендрю» не зміг забрати в них.

Як проходили роботи?

Компанія «Анхойзер буш» пожертвувала цілий ваговоз питної води. Під’їжджаючи до зони катастрофи, водій запитав у керівників, куди він повинен завезти воду. Йому відповіли, що єдині, які вже щось організували, це Свідки. До речі, протягом тижня після урагану 70 ваговозів з причепами, наповненими товарами допомоги, прибули до Залу конгресів міста Форт-Лодердейл.

Один добровільний робітник, що там працював, говорить: «Отже, ми отримали повний ваговоз питної води. Ми відразу розподілили її серед іншої провізії, яку направляли до розподільчих центрів при Залах Царства. Провізія роздавалась як братам, так і їхнім сусідам, які потребували її». Одна компанія зі штату Вашінгтон, яка спеціалізується на виробництві паперу, пожертвувала 250 000 одноразових тарілок.

На самому початку представники міської влади посилали добровольців, які не були Свідками, до Залів Царства, кажучи, що «лише вони відповідно організовані, щоб подавати допомогу». Зрештою туди перемістилися військові загони й утворили центри допомоги їжею і водою та наметні містечка.

Початковий центр Свідків, організований Комітетом допомоги при Залі конгресів міста Форт-Лодердейл, знаходився за 60 кілометрів на північ від найзруйнованішої зони довкола Хоумстеда. Після того як трохи вщухла напружена робота, цей центр перемістили в Зал конгресів у Плент-Сіті неподалік Орландо за 400 кілометрів на південний захід від зони катастрофи. Більшість речей для допомоги направляли туди для сортування й упаковки. Комітет кожного дня замовляв, що йому було потрібно, і великі ваговози з причіпами долали відстань у п’ять годин до Форт-Лодердейла.

Зі свого боку, цей центр забезпечив їжею, матеріалами, водою, генераторами тощо три Зали Царства, відновлені в центральній зоні катастрофи. Завзяті Свідки організували групи будівельників та прибиральників, щоб допомогти відновити сотні будинків. На території Залів Царства також було створено кухні та їдальні, куди будь-хто міг прийти й отримати допомогу. Навіть деякі солдати харчувались там і потім кинули пожертви в скриньку.

У той час як чоловіки допомагали ремонтувати будинки, жінки готували їжу. Інші відвідували всіх людей, яких можна було знайти, щоб пояснити їм біблійний погляд на природні катастрофи і також роздати тим, які потребують, коробки з речами допомоги. Серед них була і Тереза Перада. Її дім був пошкодженим, а вікна в автомобілі вибиті. Проте вона навантажила свій автомобіль коробками допомоги, приготовленими для сусідів. Її чоловік Лазаро працював, відновлюючи один із Залів Царства (Екклезіяста 9:11; Луки 21:11, 25).

Багатьом людям, які залишилися без домівок, знайшли тимчасове місце проживання в домах Свідків, яких не зруйнував «Ендрю». Інші жили в причепах, які були позичені чи пожертвувані для цього. Деякі переселилися в наметне містечко, що його утворили солдати. Інші просто списали все, що уціліло з домів, і переїхали до своїх друзів чи рідних в інші частини країни. У них не залишилось ні домів, ні роботи. Не було ні електроенергії, ні води, ні відповідного водозливу, отже, кожен давав собі раду як міг.

Один урок, якого всі навчилися, був добре висловлений одним іспаномовним Свідком: «Ми дуже вдячні за урок, якого ми навчилися про нашу мету в житті. Можна працювати 15 або 20 років, будуючи собі дім, нагромаджуючи матеріальне майно, а після того лише протягом однієї години все це може зникнути. Це допомагає нам ставити перед собою духовну мету, жити простіше і думати про служіння Єгові».

Ця думка подібна до тої, що в апостола Павла: «Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Филип’ян 3:7, 8).

Природні катастрофи є частиною життя в нашому теперішньому світі. Якщо ми слухаємось застереження від влади, то принаймні можемо зберегти своє життя. Може трапитись, що ми втратимо дім та майно, проте християнські взаємини з Богом «потіхи всілякої» повинні зміцнятися. Навіть якщо хтось загине в катастрофі, то пам’ятаймо, що Ісус обіцяв воскресіння для них у Божий новий світ на відновленій землі — землі, що ніколи вже не знатиме страждання і смерті від природних катастроф (2 Коринтян 1:3, 4; Ісаї 11:9; Івана 5:28, 29; Об’явлення 21:3, 4).

[Примітка]

[Рамка на сторінці 20]

Цілковите приголомшення

Група з 11 білих Свідків з Тампа (Флоріда) їхала, щоб допомогти жертвам. Вони отримали матеріали і почали відновлювати дах одного темношкірого Свідка. Коли до нього прибув племінник, що не є Свідком, він не міг повірити своїм очам: його цілковито приголомшило те, що він бачив групу білих Свідків, яка прибула сюди перед ним і тепер відновлює дах його дядька. Це настільки його вразило, що він навіть допоміг їм у будуванні.

Він сказав, що наступного разу, коли Свідки постукають до його дому, він погодиться на біблійне вивчення. Під час його розмови з групою робітників з Тампа виявилось, що він також з тієї місцевості. Без зволікання один із старійшин з тієї групи домовився з ним про біблійне вивчення наступного тижня! За словами одного Свідка, підтвердилось те, що не обов’язково стукати у двері, щоб дати свідчення, можна стукати в дах!

[Ілюстрації на сторінці 15]

Ураган «Ендрю» не щадив нічого, але декілька будинків вистояло.

Збірний дім родини Кіфер і все, що залишилось від нього.

[Ілюстрації на сторінці 16]

Ребекка Перез, її доньки і ще 11 людей вижили у цьому маленькому куточку.

Армія втрутилась, щоб припинити пограбування (угорі справа); пограбований магазин (справа).

Ураган зірвав дахи і порозкидав автомобілі.

[Ілюстрації на сторінці 17]

Була організована допомога при Залах Царства.

Частини збірних домів обкутали дерева; дитячі іграшки лежать покинутими на матраці; серед сміття валяється біблійна література; Свідки, зокрема Тереза Перада, розносять допомогу своїм сусідам.

Пожертвуваний будматерал. Сортування одягу.

[Ілюстрації на сторінці 18]

Добровольці з усіх куточків Сполучених Штатів Америки допомагають потерпілим.