‘Місто з непохитними основами’

БУДЬ-ЯКЕ місто має основи, і якщо про якесь місто говориться, що воно має непохитні основи, то воно мусить бути справді довговічним. Такі стародавні столиці, як Вавилон, Петра, Ашшур, Теночтітлан, навряд чи належать до цього типу. Ці міста, що колись кишіли людьми і були наповнені галасом, сьогодні мертві й обгорнуті тишею. Така ж доля випала і народам, котрих вони репрезентували.

Сучасні столиці в загальному також впевнені у своїх непохитних основах. Вони не обов’язково мусять бути найбільшими містами у своїх країнах, але сам факт, що місто виступає у ролі столиці цілої держави, надає йому особливої ваги, яка не залежить від його розмірів. Отже, розгляньмо чотири приклади.

Дещо шизофренічний

У 1790 році Конгрес США виголосив декрет про те, щоб постійна національна резиденція уряду не була в межах жодного штату. Отже, з цією метою було сформовано спеціальний анклав, що називається федеральним округом Колумбія. Вашингтон лежить на східному узбережжі Сполучених Штатів Америки у федеральному окрузі Колумбія, і його не слід плутати зі штатом Вашингтон, який розміщений на узбережжі Тихого океану за тисячі кілометрів на північний захід від національної столиці.

Початкове планування було здійснено 1791 року французьким інженером П’єром Ланфаном і воно вимагало старанно розробленої системи міських парків та проспектів, на тлі котрих виділялися б Капітолій та інші федеральні споруди. Зрештою президентська резиденція була розроблена ірландським архітектором Джеймсом Хобаном. Її мури зі світло-сіруватого пісковику настільки відрізнялися від сусідніх будинків з червоної цегли, що незабаром її охрестили Білим домом — назва, що була офіційно прийнята 1902 року.

Вашингтон — унікальне місто з будь-якого погляду. Федеральні споруди, а також понад 300 меморіалів та статуй прикрашають цей «дім» для сотень політиків, що проживають там тимчасово. І, як подає одне джерело, він є «домом» принаймні 55 000 юристів та 10 000 журналістів!

Кажуть, що Вашингтон «віддзеркалює все найкраще і найгірше Америки». До найгіршого зараховуються проблеми, з котрими боряться усі міста США: безробіття, забруднення навколишнього середовища, насилля, квартири, що не відповідають житловим нормам, натягнуті расові стосунки між людьми тощо. Вашингтон, за однією відомою енциклопедією, є «дещо шизофренічним великим містом, горезвісним за свою потворність і злочинний світ, а також славетним за неповторну й справді надзвичайну красу».

Невже третій Рим?

Донедавна Вашингтон і Москва були подібними лише тим, що мали Білий дім (будинку парламенту Республіки Росія також було дано цю назву через його мармуровий фасад) і чудовий метрополітен.

Московський метрополітен є швидким і недорогим видом транспорту, красу, яка там, рідко можна побачити під землею. У серпні 1993 року вартість проїзду, незалежно від довжини маршруту, дорівнювала приблизно одному центові США. Деякі станції викладені мармуром і мають грандіозні зображення, статуї і різнобарвні фрески на стелі. Незвично швидкі ескалатори моторно транспортують людей униз і вгору.

Москва є одним з найстаріших міст Росії, вважають, що вона була заснована в 1147 році. У XV сторіччі вона стала столицею новоутвореної об’єднаної Російської держави, проте 1712 року поступилася цією позицією перед Санкт-Петербургом. Через два сторіччя, у 1918 році, після більшовицької революції, Москві було повернено її славу столиці, і вона також стала столицею новосформованого Радянського Союзу.

Кремль, що розміщений на східному боці Красної площі,— центр, довкола котрого розросталась Москва, ось уже десятиріччями символізує комунізм.

На південному боці Красної площі стоїть Покровський собор, який був збудований у середині XVI сторіччя Іваном IV, більше відомим як Іван Грозний. Ця споруда має унікальну форму та офарблення. За переказами, зодчому, що збудував цей собор, було вибрано очі, щоб він більше не міг створити щось подібне.

Сторіччями політика і релігія тісно співпрацювали за мурами Кремля, саме про це мовчазно свідчать собори, які розміщені на його території; це стає ще очевиднішим з того, що Москва 1326 року стала центром Руської православної церкви. Пізніше Москва стала відома як «Третій Рим», і «росіяни були переконані, що вони в особливому становищі — мають Боже схвалення як останні охоронці релігійної істини». Але мавзолей на Красній площі, де лежить забальзамований Ленін, та урни інших комуністів-атеїстів у Кремлівському мурі суперечать цьому твердженню.

Чи й справді столиця надій?

Ідею збудувати столицю у середині Бразилії було подано ще в 1789 році, і її навіть було легалізовано конституцією 1891 року. Але лише в 1956 році було вибрано місце. Через чотири роки федеральний уряд Бразилії почав прокладати 1000-кілометрову автостраду від Ріо-де-Жанейро до свого нового дому.

Видатним був факт, що ціле місто було збудоване за порівняно короткий час. Багато бразильців гоноровито вважали його символом майбутньої потуги своєї нації. Вони хвалилися наймодернішою столицею світу, називаючи її «столицею надій». Бразиліа має навдивовижу сучасну архітектуру, і її поступове розростання подає визначний приклад великомасштабного планування міст.

«Мета утворення Бразиліа,— говориться у «Новій британській енциклопедії» (англ.),— полягала в тому, щоб зосередити увагу населення на внутрішній частині країни і прискорити заселення цього регіону та розробки внутрішніх ресурсів країни». До певної міри цієї мети було досягнено. Проте подібно до Вашингтона, де ціла великоміська територія у 40 разів більша від усього федерального округу Колумбія, Бразиліа також росте. Замість населення 600 000 чоловік, як розраховувалось, нині в столиці, котра оточена супутніми населеними пунктами, живе понад 1 600 000 чоловік. У декотрих секторах міста життя далеко не ідеальне.

З певних поглядів навіть позитивні аспекти міста виявилися не без хиб. «Характер Бразиліа,— зазначається у журналі «Нешнл джіоґрефік»,— це щось між парком скульптур і колонією на Місяці». У книжці «Картина нашого світу» (нім.) описується: «Ще до цього часу не вдалось вдихнути міського життя в Бразиліа, нову столицю. Навпаки, в цьому місті з пробірки процвітають як ніде інде групи та секти, що вдаються до окультизму й езотеричних занять — все це є побічним ефектом пустки й самотності».

Отже, «столиця надій» чітко виражає свої слабі сторони. Її холодна, пуста атмосфера та простори, що такі бажані у великих містах, особливо помітні, коли політики та службовці виїжджають з міста на уїкенд і святкові дні.

Високо в горах

Вісім з десяти найвищих гір світу лежать або частково, або повністю у межах Непалу. Тому й не дивно, що його столиця розміщена на висоті 1300 метрів над рівнем моря. А коли прирівняти населення Катманду до населення великих міст, то 235 000 чоловік є скромною цифрою. Адже в Катманду живе кожен 80-й непалієцьa.

Столиця лежить у міжгірній улоговині Катманду, що у старовину була озером. Розміри улоговини — десь 19 на 24 кілометри — не є мірилом значущості міста. Сторіччями воно було потужним торговим центром на головному шляху, що з’єднував Індію з Китаєм та Тібетом. У гірській країні завжди дуже мало угідь для сільського господарства, тому існує побоювання, що міста в долинах будуть розростатися і грабувати у держави цінний родючий ґрунт. Таке побоювання небезпідставне. Населення Катманду майже подвоїлося з 1960 року. На підставі приблизних підрахунків уважається, що у 2020 році місто займе близько 60 відсотків улоговини.

Катманду, єдине велике місто Непалу, з давніх-давен відігравало головну роль у культурному, економічному і політичному, а також релігійному розвитку країни. «Релігійна енциклопедія» (англ.) зазначає, що улоговина Катманду «зазнала серії змін складних ідеологій і стилів мистецтва з відчутним релігійним «обертоном». ...Ні в якій іншій частині Гімалаїв так тісно не переплітаються буддизм з індуїзмом». Цікаво, що Сіддхартха Гуатама, якого пізніше почали називати Просвітленим, або Буддою, мабуть, народився у Лумбіні (Непал), що лежить менше ніж 240 кілометрів на південний захід від Катманду.

Звичайно, це було десь коло 2500 років тому. Але не так давно, у 60-х роках, до Непалу і його столиці Катманду за «просвітленням» прибули інші — представники покоління хіппі.

Місто з непохитними основами

Сторіччями люди будували міста, з яких здійснювали контроль над іншими людьми. Але трагічний урок історії показав, що «не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком» (Єремії 10:23; Екклезіяста 8:9).

Міста явно в критичному стані. Вони борються за існування так само, як і політичні системи, котрі вони репрезентують. Хиткий ґрунт людського правління дає тріщини. Але не так стоїть справа з ‘містом з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник’ (Євреїв 11:10, Хоменко).

Біблія називає це місто небесним Єрусалимом (Євреїв 12:22). Ця назва дана тому, що Єрусалим був земною столицею стародавнього Ізраїлю, Божого вибраного народу. Але небесний Єрусалим, столиця Божої всесвітньої організації, має дійсно непохитні основи, бо його Будівничим є вічний Бог. У Псалмі 46:6 пророчо повідомляється: «Бог серед нього [міста],— нехай не хитається, Бог поможе йому, коли ранок настане».

Людське правління непевною ходою іде до свого кінця. І мільйони людей, що збагнули цю істину, «з усякого люду, і племен, і народів, і язиків» охоче і свідомо підкоряються цьому правлінню (Псалом 47:9; Об’явлення 7:9, 10).

Пам’ятаймо, Новий Єрусалим лежить вище гірської столиці Катманду, бо він є в самих небесах. І ‘чиста ріка живої води, ясна, мов кришталь’, що тече через Єрусалим, чистіша і потрібніша, ніж річка Потомак у Вашингтоні чи річка Москва, що тече вздовж Кремля (Об’явлення 22:1, 2). Новий Єрусалим далекий від того, щоб створювати у людях почуття пустки і самотності, бо він є Божим засобом ‘задовольнити бажання всього живого’ (Псалом 145:16, НС).

Як чудово знати, що, незважаючи на серйозні проблеми міст світу, яким не видно розв’язки, у людей не все втрачено, і все це завдяки ‘місту з непохитними основами’! (Остання стаття із серії про міста).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 22]

Білий дім (Вашингтон, федеральний округ Колумбія).

[Ілюстрація на сторінці 23]

Покровський собор на Красній площі в Москві (Росія).

[Ілюстрація на сторінці 24]

Індуський храм (Катманду, Непал).