Канадська велична «рухома траса»

— Що це за річка?— Нескінченна ріка,— відповів місцевий екскурсовод.

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В КАНАДІ.

ЙШОВ 1535 рік. У той час Жак Картьє, допитливий дослідник, і гадки не мав, що судноплавне русло, про котре він збирався занотувати, одного чудового дня стане найважливішим у Північній Америці. Ця річка стала першою широкою «трасою» для ранніх купців, що торгували хутром, та колоністів і врешті-решт для сучасних велетенських вантажних суден. Вона завширшки 130 кілометрів у гирлі і заходить у глиб континенту на 1200 кілометрів — від Атлантичного океану до озера Онтаріо.

Історичні книги зазначають, що Картьє назвав цей величний водний шлях рікою Св. Лаврентія. Зрештою цю назву дали не тільки річці, але і затоці.

Деякі наймальовничіші північноамериканські краєвиди розташовані саме на берегах річки Св. Лаврентія. Стрімкі бескиди і пагорбисті долини підходять до самої води, утворюючи один з найдовших у світі фіордів, Саґеней, що тягнеться майже на 100 кілометрів. Бурхливі води могутньої річки Саґеней з шумом впадають з півночі у затоку Св. Лаврентія, через що утворився лиман, де океанічні води непокірно змішуються з річковим потоком.

Саме тут, під поверхнею води, як говорять океанобіологи, зустрічаються два світи. Холодні, солоні океанічні води проникають підводними течіями на глибині 400 метрів, а потім здіймаються на поверхню, змішуючись з прісними водами річки. У цьому лимані буяє морське життя. У порı́вняно тісному сусідстві живуть білуха, малий смугастий кит, фінвал та великий синій кит. Переважно місця проживання цих чотирьох видів китів розділяють сотні кілометрів. Не дивно, що не так давно протягом одного року понад 70 000 туристів вирішило купити квитки на корабельну прогулянку, щоб поспостерігати за китами.

Таке поєднання рослин, тварин та птахів, що живуть на берегах річки, є найнезвичайнішим на планеті. Там є сотні видів риб, понад 20 видів амфібій та плазунів і 12 видів морських ссавців. Як вже було згадано, майже 300 видів птахів гніздяться на болотах та річкових берегах. Міграційні птахи, як, наприклад, гуси Chen caerulescens та качки, тисячами захмарюють ці води.

Уверх по течії над берегами ріки здіймаються спокійні сині гори. А смуги чорного лісу вкривають її береги. У широкій протоці стоять на варті грандіозні острови. На берегах річки туляться ферми, села та міста.

Від Монреаля у глиб материка на відтинку 160 кілометрів у річку впиваються бистрини. Коли проминути бистрини, то на 60-кілометровому відрізку ріки, всіяному Тисячею островів (насправді кількість цих островів сягає майже двох тисяч), навігувати стає зручніше.

Рух на «трасі»

Вже в 1680 році європейські поселенці говорили про продовження «траси» за Монреаль для великих океанічних кораблів, проклавши канал, щоб обійти бистрини. Не проминуло й 300 років, і мрія здійснилась, коли 1959 року відкрився морський шлях Св. Лаврентія. Він був визнаний одним з великих світових інженерних досягнень.

Щоб докінчити цей 293-кілометровий водний шлях, між Монреалем і озером Онтаріо було збудовано сім нових судноплавних шлюзів. Це вимагало викопати понад 150 мільйонів кубометрів землі та породи, з котрих, якщо насипати на площу, рівну футбольному полю, утворилася б гора заввишки 35 кілометрів. Тією кількістю бетону, яку було затрачено на шлюзи, можна було б від Лондона до Рима прокласти автостраду в чотири смуги.

Жак Лестран, автор книжки «Морський шлях: незнана історія північноамериканського четвертого узбережжя» (англ.), цитує одного капітана: «У цілому світі немає подібного судноплавного русла. По ньому не так вже й легко плисти, але велич ріки, шум Ніагарського водоспаду, безкраїй ланцюг озер та островів — все це робить його дуже привабливим».

Океанські лайнери, що плавають продовженим «шосе» аж до міста Дулут-Сьюпіріор, що на американському боці озера Верхнє, піднімаються на 180 метрів над рівнем моря — це заввишки 60-поверхового хмарочоса. Загальна довжина шляху в глиб материка від Атлантичного океану — 3700 кілометрів.

Такий морський шлях призвів до економічного процвітання тих міст, що зустрічаються уздовж нього. У книжці «Великі озера/Система Св. Лаврентія» (англ.) пояснюється: «На цьому дводержавному кордоні лежать промислові центри обох країн, як Канади, так і Сполучених Штатів Америки, кількість населення тут більша ніж 100 мільйонів чоловік, і цей район є єдиним найбільшим джерелом промислового забезпечення у західному світі».

До понад 150 портів, що лежать уздовж водного шляху від Атлантичного океану до озера Верхнє, належать (у Канаді) міста Квебек, Монреаль, Торонто, Гамільтон, Су-Сент-Марі, Тандер-Бей, (у Сполучених Штатах Америки) Буффало, Ері, Клівленд, Детройт, Чикаго і Дулут-Сьюпіріор. Кораблі з Касабланки, Гавра, Роттердама та з усіх кінців світу щорічно перевозять мільйони тонн вантажу через водний шлях Св. Лаврентія. Ця «траса» дає роботу десяткам тисяч людей і мільярди доларів річного доходу.

Крик тривоги

Проте через 30 років судноплавства на цій «трасі» почали здійматися крики тривоги. Сторіччями ріка Св. Лаврентія та її басейн Великих озер «служив каналізацією та звалищем», твердить організація «Навколишнє середовище Канади». «Велика ріка» донедавна витримувала все це.

Гігантські океанські вантажні судна скидали свій баласт у прісні води цих озер та річок. Промислові комплекси та міста, що поблизу цього судноплавного шляху, додавали у річку токсичних хімікаліїв. Сільське господарство також скидало покидьки. Річці почав загрожувати ефект нагромадження відходів.

Дедалі більша кількість забруднювачів скидалась у річку, що спричиняло поступове вимирання багатьох видів риб. З бігом часу було заборонено купатись у ній. Пізніше заборонилось їсти певні види риб та молюсків. Виникло питання, чи можна пити з крану воду, що поступає з річки. Офіційно було визнано, що під загрозою вимирання опинились певні представники фауни. На берегах можна було бачити дохлих білух — жертв хвороб, викликаних скиданням отрути у річкові води.

Очищення «траси»

Річка безмовно промовляла. Велична «рухома траса» потребує ремонту. Отже у 1988 році канадський уряд відгукнувся, запустивши «План дій стосовно ріки Св. Лаврентія», розрахований на її очищення, і до нього входила програма утворення заповідника, захист та відновлення ріки, особливо на відтинку від Монреаля до Атлантичного океану.

Нині розгорнено рух за збереження тих видів рослин, що на порозі вимирання. Створюються заповідники, щоб врятувати те, що ще залишилось. Щоб зберегти унікальну морську фауну та середовище у місці, де річка Саґеней впадає в ріку Св. Лаврентія, було сформовано морський парк нового типу, «Саґеней».

Було створено нові закони. Підприємствам було дано певний термін, щоб вони зменшили викиди забруднювачів на 90 відсотків. Розробляється нова технологія, щоб зменшувати кількість забруднюючих речовин у стічних водах. Очищуються ділянки річкового дна, що забруднені токсичними речовинами, також очищуються ті ділянки ріки, де проводилось поглиблення. Деякі терени на берегах ріки були заселені новими представниками фауни, а річкові осади були очищені. Вживаються заходи щодо контролю кількості і руху тисяч туристів, які щороку приїжджають помилуватися річкою.

Заподіяні збитки можна відшкодувати. Насамперед тому, що, на відміну від звичайних трас, якщо люди припинять забруднювати річку, вона самовідновиться. Найбільша необхідність полягає в тому, щоб змінити спосіб мислення як виробничників, так і звичайних споживачів того, що виготовляється на берегах ріки та Великих озер.

Одним з показників успіху в очищенні ріки є білуха. Хоча білуха і далі під загрозою, але вона повертається після зниження її кількості від 5000 особин до лише близько 500.

Тепер громадськість по-новому усвідомлює збитки, завдані природному багатству річки та її колишній пишноті. Чи ж і далі до проблеми ставитимуться так серйозно і продовжуватимуть докладати зусиль для відновлення ріки? Це буде лише тоді, коли люди поважатимуть і цінуватимуть Боже твориво.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 20]

З люб’язного дозволу The St̀. Lowrence Seoway Authority