Місіонери. Посланці світла чи темряви? Частина 4

Духовне світло для «чорного континенту»

«НЕ МИНУЛО й 100 років з того часу, коли Африку почали називати «чорним континентом», бо більшість її теренів не були знані європейцям». Цими словами «Уорлд бук енсайклопідія» описує не так «чорноту» Африки, як «чорноту» Європи, зокрема нестачу знань європейців про здебільшого недосліджений континент. Тому немає протиріччя у тому, що слово «Африка» походить від латинського слова aprica, яке означає «сонячний».

І все-таки в певному розумінні Африка була «чорною» — «чорною» щодо біблійної правди. Дональд Коґґан, колишній Кентерберійський архієпископ, називає Африку та Азію «двома великими континентами, куди західні церкви інвестували людські ресурси та кошти протягом майже двохсот минулих років».

Поза всяким сумнівом, багато місіонерів загальновизнаного християнства були щирими. Під час виконання місії дехто пожертвував своїм життям. Місіонери справили великий вплив на життя африканців. Але чи вони, як і Христос, проливали «світло життя... Євангелією», тобто виводили так званий чорний континент зі стану духовної темряви? (2 Тимофія 1:10).

Місцеві місіонери з першими проблисками світла

Перший християнин, що проповідував у Африці, був африканцем — ефіопським євнухом, і про нього згадує Біблія в Дії апостолів у 8-му розділі. Він, єврейський новонавернений, після поклоніння в Єрусалимі по дорозі додому зустрівся з Пилипом, і той навернув його на християнство. Без сумніву, набравшись ревності, притаманної раннім християнам, цей ефіоп активно проповідував почуту добру новину, ставши місіонером у своїй країні.

А втім, історики так і не змогли встановити, чи християнство проникло в Ефіопію саме цим шляхом. Здається, ефіопська православна церква з’явилась у четвертому сторіччі, коли сирійський студент філософії Фрументій був висвячений Афанасієм, єпископом коптської церкви в Александрії, на єпископа ефіопських «християн».

Коптська церква (слово «копт» походить від грецького відповідника слова «єгиптянин») заявляє, що її заснував перший патріарх, євангеліст Марко. За переказами, він проповідував у Єгипті в кінці першої половини першого сторіччя. У всякому разі, «християнство» з’явилося у Північній Африці відразу після свого зародження, і занесли його туди такі видатні чоловіки, як Оріген та Августин. Катехізисна школа в Александрії (Єгипет) стала визначним центром «християнської» науки, першим президентом якої був Пантаен. Але коли місце Пантаена зайняв його наступник, Климент Александрійський, стало очевидним, що відступництво вже почало діяти. У «Релігійній енциклопедії» (англ.) говориться, що Климент «відстоював примирення християнських доктрин та Біблії з грецькою філософією».

Коптська церква продовжувала інтенсивну місіонерську кампанію, особливо у Східній Лівії. Археологічні розкопки у Нубії та нижньому Судані також виявляють коптський вплив на культуру.

Прибуття європейських місіонерів

До XVI — XVIII сторіччя, у час, коли католики досягнули певного успіху, європейці майже не посилали місіонерів в Африку. Протестанти прибули туди аж у XIX сторіччі, і першою африканською країною, куди потрапили їхні місіонери, стала Сьєрра-Леоне. Хоч і протестанти наполегливо намагалися наздогнати католиків, все-таки нині, за декількома винятками, у кожній африканській країні, що пишається великою кількістю «християнського» населення, є більше католиків, ніж протестантів.

Приміром, 96 відсотків населення Габону належить до номінального християнства. Незадовго до початку першої світової війни лютеранин Альберт Швейцер заснував там місіонерський шпиталь, а згодом колонію для прокажених. Попри відчутний більше як 40-річний вплив протестантської місіонерської діяльності в тій країні, кількість католицького населення і далі переважає в пропорції 3 до 1.

Однак із розширенням протестантської діяльності місіонерська активність в Африці набула рушійної сили. Адріан Гастінґс із Лідського університету пояснює, що «важливою спадщиною того часу [другої половини XIX сторіччя] став знаменний початок перекладання Біблії на безліч африканських мов».

Біблійні переклади на місцеві мови заклали базис для поширення «християнства», чого бракувало раніше. Багато африканців вірили у сни та видіння, у хворобах вбачали зачарування та вдавалися до полігамії. Місіонери загальновизнаного християнства, маючи Біблію місцевою мовою, змогли пролити світло на ці питання. Проте, на думку Гастінґса, «часто африканці залишалися непереконаними стосовно цих справ». І з яким результатом? «З кінця дев’ятнадцятого сторіччя почало з’являтися багато незалежних церков: спочатку у Південно-Африканській Республіці та Нігерії, а згодом і в багатьох інших частинах континенту, де на той час вже був відчутний місіонерський вплив».

По суті, нині у Субсахарній Африці існує близько 7000 нових релігійних течій, що налічують 32 000 000 прихильників. За «Релігійною енциклопедією», «ці течії виникли головним чином там, де був інтенсивний вплив зусиль християнських місіонерів». Очевидно, що місіонери не змогли об’єднати своїх навернених в «одному Господі, одній вірі, одному хрищенні» (Ефесян 4:5).

Чому? Як зазначалось у вищезгаданому джерелі, це сталося через «розчарування місцевих навернених у доктринах та наслідках християнства... свідомі поділи у конфесійному християнстві та його неспроможність задовольнити потреби місцевих людей [і] нездатність християнської місії подолати суспільні та культурні бар’єри й створити відчуття єдності».

Місіонери загальновизнаного християнства пролили не багато духовного «світла» на «чорний континент». І воно було надто тьмяним, щоб освітити темряву біблійної неосвіченості.

Невже посланці колоніалізму?

Незважаючи на факт, що деякі місіонери загальновизнаного християнства працювали на благо людей, «Релігійна енциклопедія» вимушена зазначити: «Місіонери одночасно і сприяли колонізації, і стримували її, тому іноді здається, що християнство та колонізація були, наче два боки однієї монети. Нерідко сучасний антиколоніальний рух з деяким вибаченням таврує християнство в Африці як співучасника колоніалізму».

У «Коллінсовому атласі історії світу» (англ.) пояснюється, що держави Заходу мотивувалися переконанням, що «колонізація принесе здоровий глузд, демократичні принципи, науку та медицину тим племенам з глибини материка, які уважалися примітивними». У «Новій британській енциклопедії» (англ.) говориться: «Римсько-католицьким місіонерам важко було розлучитися з колоніалізмом, і багато місіонерів цього не бажали».

Логічно, що, оскільки місіонери загальновизнаного християнства до певної міри захищали демократію і вихваляли західну науку та медицину, то вони створили про себе таке враження, наче є посланцями колоніалізму. Коли людям відкрилися очі на економічну, політичну та суспільну будову колоніального уряду, вони також втратили віру і в європейську релігію.

Чи потрібно відводити проповідуванню перше місце?

Щоразу, коли говориться про протестантських місіонерів у Африці, згадується ім’я Давіда Лівінгстона. Він народився у Шотландії 1813 року і став медичним місіонером, здійснивши великі мандрівки по цілій Африці. Його додатковими мотивами були глибока любов до «чорного континенту» та захоплення відкриттями. У «Новій британській енциклопедії» говориться про «християнство, комерцію і цивілізацію» як про «трійцю, котра, на його думку, мала відкрити Африку».

Лівінгстон досягнув багато чого. А втім, очевидно, що проповідування не стояло у нього на першому місці. У цій енциклопедії підсумовується його 30-річну місіонерську працю «у Південній, Центральній та Східній Африці, часто у тих місцях, де ще не ступала нога жодного європейця» такими чином: «Лівінгстон, либонь, прищепив африканцям західний спосіб мислення більше, ніж будь-хто до нього і після нього. Його географічні, технічні, медичні та суспільні відкриття утворюють комплексне знання, яке ще досі не втратило своєї вартості. ...Лівінгстон щиро вірив у те, що Африканський континент може стати розвинутою частиною світу. З цього погляду він став передвісником не лише європейського імперіалізму в Африці, але й африканського націоналізму». Лівінгстон виявляв велике співчуття до африканців.

Хоч деякі місіонери підтримували або, у кращому випадку, дивилися крізь пальці на работоргівлю, було б несправедливо звинувачувати у цьому їх усіх загалом. Проте минув час, і тепер важко визначити, чи співчуття, котре виявляли багато з них, виражалося через бажання відповідати Божим вимогам безсторонності та рівності, чи здебільшого через природне почуття особистої турботи про добробут людей.

Однак останнє підтверджується пріоритетами, які ставили перед собою більшість цих місіонерів. Книжка «Християнство в Африці очима африканців» (англ.) визнає, що ніхто «не може дорівнятися до них у кількості здійсненої гуманітарної праці». А втім, будувати лікарні та школи — означає ставити фізичні потреби людини на перше місце, замість проповідувати Боже Слово і сприяти божественним інтересам. Деякі місіонери навіть засновували факторії, аби африканці мали більше європейських товарів і таким чином поліпшували свій життєвий рівень.

Зрозуміло, що нині багато африканців вдячні за матеріальну підтримку місіонерів загальновизнаного християнства. Як зазначає Адріан Гастінґс, «африканські політики, будучи навіть у дуже натягнутих стосунках з місіонерами та церквами, рідко коли не виявляють вдячності місіонерам за їхній внесок у додаткову освіту населення».

«Коли світло, що в тобі, є темрява...»

За словами Гастінґса, аж до минулих сторіч Африка була «континентом, де християнство не змогло вкоренитися». Фактично до середини XVIII сторіччя католицька місія майже цілком відмерла, що спонукало письменника Дж. Герберта Кейна поцікавитися причиною «такої великомасштабної невдачі». Однією з причин була висока смертність серед місіонерів. Іншою — те, що португальці втяглися у работоргівлю. Оскільки всі католицькі місіонери були португальцями, це «виставляло християнську релігію у дуже поганому світлі». Але Кейн додає, що «доречнішими і, либонь, переконливішими були поверхові методи місіонерів, що призводили до швидкого «навернення» людей та масових хрещень».

Місіонери загальновизнаного християнства не змогли спонукати африканців замінити свої віровчення на доктрини місіонерів. Навернення означало зміну релігійного ярлика і не обов’язково зміну віри та поведінки. Елінор М. Престон-Вайт з Натальського університету говорить: «Космологічні ідеї зулусів, здається, проникли в мислення зулуських християн багатьма прихованими способами». Беннетта Джулз-Роузет із Каліфорнійського університету в Сан-Дієго говорить, що релігії сучасних африканців становлять «суміш елементів африканської традиційної віри із запровадженими там релігіями — християнством та ісламом».

Згідно з Псалмом 119:130, «вхід у слова Твої [Божі] світло дає, недосвідчених мудрими робить». Позаяк місіонери загальновизнаного християнства здебільшого не спромоглися поставити Боже Слово на перше місце, то яке ж світло вони змогли подати? Недосвідчені залишилися без мудрості.

«Світло», яке пропонували місіонери загальновизнаного християнства у минулі сторіччя, та їхні «добрі діла» були зі світу темряви. Попри їхні заяви, вони не проливали світла правди. Ісус сказав: «Отож, коли світло, що в тобі, є темрява,— то яка ж то велика та темрява!» (Матвія 6:23).

Між іншим, а як велося місіонерам в Америці — у Новому світі? На це відповість п’ята частина.

[Ілюстрація на сторінці 20]

Під час виконання місії дехто пожертвував своїм життям.

[Відомості про джерело]

З книжки Die Heiligkeit der Gesellschaft Jesu

[Ілюстрація на сторінці 21]

Місіонери загальновизнаного християнства, як, наприклад, Лівінгстон, не завжди ставили проповідування на перше місце.

[Відомості про джерело]

З книжки Geschichte des Christentums