Моя ненависть обернулася в любов

Розповів Людвіґ Вурм

Це була найхолодніша зима у моєму житті, температура надворі впала до мінус 52 градусів за Цельсієм. То було в лютому 1942 року — розпал зими та війни. А відбувалося це на фронті в Росії, коло Ленінграда. Я був солдатом німецьких Ваффен-СС (збройні охоронні загони), військ особливого призначення. Мені та ще одному сержанту дали жахливе завдання — закопати понад 300 товаришів, більшість котрих повмирала у стрілецьких окопах, позамерзавши на смерть. Ґрунт був настільки замерзлим, що їх годі було закопати. Тому ми складали закостенілі трупи ззаду порожніх будинків, наче колоди. Там вони мали залишатися до весни.

ПРОСТО сказати, що це страшне призначення викликало у мене почуття відрази, було б применшенням. Якось у розпачі я вибухнув слізьми: «Сержанте, чи можеш мені пояснити, навіщо все це беззмістовне винищування людей? Чому у світі така ненависть? Чому ми мусимо воювати?» Він відповів пошепки: «Людвіґ, я не знаю. Повір мені, я також не розумію, чому у світі стільки страждань та ненависті».

Через два дні вибухова куля поранила мене в карк, від чого я лежав спаралізований, непритомний і при смерті.

Але ці настирливі питання зрештою дали мені можливість на власні очі побачити, як ненависть та відчай можуть обернутися у любов і надію. Нехай-но я поясню.

Зустріч з Гітлером

Я народився в Австрії 1920 року. Батько був лютеранином, а мати католичкою. Я ходив до приватної лютеранської школи, де й отримав звичайну релігійну освіту від священика. Але мене не навчили, що Ісус Христос є Спасителем. Постійно наголошувалось на «посланому Богом фюрері» Адольфі Гітлері та на планах створення всенімецької імперії. Виглядало, наче моїм підручником стала Гітлерова книжка «Майн кампф» («Моя боротьба»), а не Біблія. Я також вивчав книжку Розенберґа «Міф XX сторіччя» (нім.), в котрій він доводив, що Ісус Христос був не євреєм, а арійцем-блондином!

Я переконався, що Адольф Гітлер насправді був Божим посланцем, і в 1933 році з радістю записався до руху «Гітлерова молодь». Уявіть собі лишень моє захоплення, коли мені випала нагода зустрітися з ним особисто. Я ще досі чітко пам’ятаю, як він подивився на мене своїми надзвичайно пронизливими очима. Це на мене так сильно вплинуло, що коли я повернувся додому, то сказав своїй мамі: «З цього часу моє життя не належить тобі. Тепер моє життя належить моєму фюреру Адольфу Гітлеру. Якщо я бачитиму, що хтось намагається вбити його, то кинуся, щоб своїм тілом врятувати його життя». Пройшли роки, поки я зрозумів, чому мама розплакалась і міцно обійняла мене.

Ранній вплив нацистської партії

У 1934 році націонал-соціалісти повстали проти австрійського уряду. Під час цього конфлікту канцлера Енґельберта Доллфусса, що противився об’єднанню Австрії та Німеччини, по-зрадницькому вбили нацисти. Ватажки цього повстання були арештовані, їх допитали та засудили на смерть. Після цього австрійський уряд впровадив воєнне становище, а я почав діяти у підпільному русі партії німецьких націонал-соціалістичних працівників, тобто у нацистській партії.

Пізніше, 1938 року, було здійснено аншлюс, або приєднання, Австрії до Німеччини і нацистська партія легалізувалася. Невдовзі мене та інших відданих і вірних членів партії було запрошено Гітлером того самого року прибути на щорічний масовий мітинг партії рейху в Нюрнберзі на парадній площі Цеппелін. Там я бачив, як Гітлер демонстрував величність своєї влади. Його багатослівні промови, які зачаровували слухачів, були сповнені лютої ненависті до всіх, хто противився нацистській партії, в тому числі до міжнародного єврейства та Міжнародних Дослідників Біблії, котрі відомі нині як Свідки Єгови. Я добре пам’ятаю його чванькуваті слова: «Ці вороги Великої Німеччини, ця зграя Міжнародних Дослідників Біблії в Німеччині буде винищена». Я ніколи не зустрічався зі Свідками Єгови, тому мені стало цікаво, що це за люди, про котрих він говорить з такою злобою.

Служба в концентраційному таборі Бухенвальд

Із вибухом другої світової війни в 1939 році я одразу згодився піти добровольцем у добірні німецькі збройні сили — Ваффен-СС. Я був переконаний, що можна йти на будь-які жертви під час цієї війни, бо фюрер посланий Богом, чи ж не так? Але 1940 року я почав сумніватися у цьому, коли наші загони, пройшовши через Люксембург і Бельгію, вступили у Францію і я перший раз побачив перед собою мертвого солдата — вродливого молодого француза. Я не міг зрозуміти, чому молоді французи хотіли пожертвувати своїм життям, воюючи проти Німеччини, якщо Бог на нашому боці і ясно, що ми виграємо.

У Франції я був поранений і мене відправили назад до Німеччини в шпиталь. Після одужання мене перевели на службу в зовнішньому периметрі концентраційного табору Бухенвальд, що неподалік від Веймара. Ми отримали чітку вказівку від наших офіцерів не змішуватися з тотенкопффербенде (Мертва голова), або есесівськими охоронцями табору, і полоненими. Особливо нам заборонялося входити в сектор житлових приміщень полонених, котрий був оточений високим муром з великою брамою. Над брамою висів надпис: «Арбайт махт фрай» («Робота робить людей вільними»). Туди мали спеціальну перепустку лише охоронці СС.

Щодня в таборі ми бачили полонених, що марширували на місце своєї праці; їх конвоювали охоронці СС та інші призначені полонені, котрих називали капо. Там були євреї, у них на піджаках для відзнаки була емблема зірки Давида, політичні полонені мали червоний трикутник, злочинці — чорну крапку, а Свідки Єгови — фіолетовий трикутник.

Я не міг не помітити надзвичайно променистих облич Свідків. Мені було відомо, що вони жили в поганих умовах, однак вони поводилися з гідністю, котра не відповідала їхній зовнішності, бо були вони, як шкіра і кості. Оскільки я практично нічого не знав про них, то запитував у своїх офіцерів, за що Свідки є в концентраційних таборах. Вони відповідали, що то американська єврейська секта, котра тісно пов’язана з комуністами. Але мене вражала їхня бездоганність, безкомпромісні принципи та моральна чистість.

Кінець мого «Месії»

У 1945 році світ, у котрий я вірив, зазнав краху. Мій «бог» Адольф Гітлер, котрого духівництво сприймало як посланого Богом фюрера, виявився фальшивим месією. Його «Таузентєріґе райх» (тисячолітнє правління) був дотла зруйнований за 12 років. До того ж він виявися боягузом, бо уникнув відповідальності за кровопролиття мільйонів чоловіків, жінок і дітей, здійснивши самогубство. Почувши новину про вибух першої атомної бомби в Японії, я мало не залишився глузду.

Разючі зміни у моєму житті

Незабаром після закінчення воєнних дій другої світової війни мене звинуватили і передали справу на розгляд контррозвідувального корпусу армії США (СІС), частини окупаційних сил Сполучених Штатів Америки. Я був арештований як нацист та член Ваффен-СС. Труді, моя кохана наречена, зрештою знайшла лікаря і на підставі мого поранення в спину переконала СІС звільнити мене з в’язниці через поганий стан здоров’я. Потому я був під домашнім арештом, аж поки з мене не зняли всі звинувачення, які ставляться до воєнного злочинця.

Позаяк я був інвалідом, мене репатріювали до шпиталю в австрійських Альпах на медичний огляд. Пізніше, одного особливо чарівного весняного ранку, я насолоджувався дивовижним пейзажем, ласкавим сонячним промінням, слухав мелодійний спів пташок і це спонукало мене виразити коротеньку молитву з глибини серця: «Боже, якщо ти справді існуєш, то мусиш відповісти на мої надокучливі питання».

Згодом, через декілька тижнів після повернення додому, до мене навідалася одна жінка — Свідок Єгови. Я взяв од неї біблійну літературу. Хоча й вона регулярно відвідувала нас щонеділі зранку, я не звертав серйозної уваги на її слова і не читав літератури, котру вона залишала. Одного разу я прийшов з роботи дуже пригніченим. Дружина запропонувала мені щось почитати для розрядки — брошурку, що називалася «Чи може тривати мир?».

Я став читати її і побачив, що не можу відірватися. Прочитавши її цілу, я сказав дружині: «Цю брошурку було надруковано 1942 року. Якщо б тоді хтось сказав комусь на вулиці, що Гітлер та Муссоліні програють війну і що Ліга націй відновиться у вигляді Організації Об’єднаних Націй, то можна було б подумати, що в тої людини не всі вдома. Але те, що нині є історією,— це саме те, що, за брошуркою, мало трапитися. Чи є у нас десь Біблія, аби я перевірив посилання на неї?»

Моя дружина пішла на горище і знайшла стару Біблію в перекладі Лютера. Я перевірив в Біблії посилання з брошурки. Незабаром я почав дізнаватися про те, чого ніколи ще не чув. Я довідався про біблійну обітницю нового світу саме тут, на землі, під Божим Месіанським Царством. Ця реальна надія на щасливе та запевнене майбутнє віддзеркалюється у словах Ісусової зразкової молитви, яку я часто повторяв хлопчиком: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». І на моє превелике здивування я дізнався, що Всемогутній Бог, Творець неба та землі, таки має власне ім’я — Єгова (Матвія 6:9, 10; Псалом 68:4, Деркач).

Незабаром я почав відвідувати зібрання Свідків Єгови. На першому зібранні я зустрів одну старшу жінку, дочка та зять якої були страчені в німецькому концентраційному таборі через віру. Мені було надзвичайно соромно. Я пояснив їй, що в минулому на власні очі бачив усе те і розумію, що́ пережила вона разом з її членами родини, і що з огляду на мою належність до тих, хто був винний у цьому, вона має повне право з огидою плюнути мені в обличчя.

На моє здивування, вона не відчула до мене ненависті, натомість на її очах виступили сльози радості. Вона з теплотою обійняла мене, говорячи: «О, як радісно, що Всемогутній Бог Єгова дозволяє людям з таких груп, що противляться йому, прийти до його святої організації!»

Замість ненависті, яку я вже роками бачив довкола себе, ці люди по-справжньому відображали Божу безкорисливу любов — правдиву християнську любов. Я пригадую, як прочитав слова Ісуса: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:35). Саме цього я шукав. Тепер настав час і мені вилити сльози. Я також почав плакати, наче дитина, усвідомлюючи, який чудовий є Бог Єгова.

Я і далі мав багато чого навчитися

З бігом часу я присвятив своє життя Богові Єгові й був охрещений 1948 року. Але незабаром виявив, що маю ще багато чого навчитися. Приміром, оскільки нацисти так ретельно вправляли мені мозок, то я не міг збагнути, чому організація Єгови іноді друкує статті проти ганебної СС. Я вважав, що ми, як окремі особи, не повинні ганитися. Ми були лише солдатами, і більшість з нас зовсім нічого не знали про те, що робилося в концентраційному таборі.

Якось один дорогий брат, котрий зрозумів мою проблему і який сам страждав багато років у концтаборі, обійняв мене за плечі та й сказав: «Брат Людвіґ, послухай-но мене. Якщо тобі важко зрозуміти причину цього і тебе це хвилює, то старайся не думати про це. Покладись у цій проблемі на Єгову в молитві. Повір мені, якщо ти зробиш так, то наступить день, коли Єгова відкриє тобі розуміння цього та всього іншого, що бентежить тебе». Я послухався його мудрої поради і з часом побачив, що саме так і трапилось. Врешті-решт я зрозумів, що ціла система націонал-соціалізму та її СС були просто однією з частин усієї світової системи Сатани Диявола (2 Коринтян 4:4).

Назад на парадну площу Цеппелін

Чи можете ви собі уявити, якою подією у моєму житті стало повернення до Нюрнберга 1955 року, щоб там відвідати конгрес Свідків Єгови під гаслом «Тріумф Царства»! Авжеж, цей конгрес проводився на тому самісінькому місці, де я слухав Гітлерове хизування, що він виб’є всіх Свідків Єгови у Німеччині. Впродовж цілого тижня понад 107 000 Свідків Єгови та їхніх друзів з цілого світу поклонялися разом. Там не було агресивності, не було гнівних голосів. Це була справді об’єднана, міжнародна родина людей, що живуть укупі в мирі.

Важко описати свої почуття, коли на тому конгресі я зустрів моїх колишніх товаришів з Ваффен-СС, які тепер були присвяченими слугами Бога Єгови. Яка ж радісна зустріч!

Дивлюсь у майбутнє з надією

Після присвячення та хрещення я мав привілей проводити декілька домашніх біблійних вивчень з екс-нацистами в Австрії. Декотрі з них нині також присвячені Свідки Єгови. У 1956 році я емігрував з Австрії і нині живу в Австралії. Тут я мав привілей перебувати в повночасному служінні. Однак пізніше через літа та погіршений стан здоров’я моя діяльність стала дещо обмеженішою.

Однією з моїх найпалкіших надій є зустрітися з воскреслими вірними людьми, котрі не пішли на компроміс із зіпсутою нацистською системою, а також з тими, хто був страчений у концтаборах за свою бездоганність.

Між іншим, у буквальний спосіб на власному досвіді я побачив, як ненависть обернулася в любов та надію. Нині моєю міцною надією є вічно жити в раю на землі, бути досконалою людиною, вільною від хвороб та смерті, та вона не лише моя, але й усіх тих, хто підкоряється правлячому Царю Єгови — Ісусу Христу. Я можу з повною впевненістю повторити слова апостола Павла: «Надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Римлян 5:5).

[Ілюстрація на сторінці 13]

Я в есесівській уніформі.

[Ілюстрації на сторінках 14, 15]

Конгрес Свідків Єгови 1955 року під гаслом «Тріумф Царства» в Нюрнбергу, там, де Гітлер колись проводив свої щорічні масові мітинги.

[Відомості про джерело]

U.S. National Archives photo:

[Ілюстрація на сторінці 15]

В Австралії, готовий вирушити на проповідування.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 11]

UPI/Bettman: