Визволення від Диктаторської Інквізиції при помочи віри в Бога
Як розказує Ерік Фрост
ПЕРЕДОВИЙ німецький журнал лежить отворений передо мною. Життя в концентраційних таборах є предметом цієї новели, поміщена в формі серій. Це справжній образ життя в таборі який я коли читав. Однак про найгірше ще не було сказано. Перо протидіє висказанню таких речей на папері.
Недавно, світ був переляканий німецькими ордами, наступаючи на схід до берегів Вольґи й нападаючи на захід до Протоки узбережжя. Від замерзлої Скандинавії до гарячих пісків Африки диктаторські наїзди були в тріюмфі. Через многі роки Нацизм не потерпів невдач — окрім одної на домашнім фронті.
В самій Німеччині Націсти пробували позбутися Свідків Єгови. Годинник був завернений назад яких п’ять століть, щоб воскресити страшну Інквізицію, котра вибухла в повнім цвіті в націськім концентраційнім таборі. Та завдяки вірі в нашого Бога, тисячі таких як я самий остались живими, щоб розказати історію.
Я вернуся до подій, котрі почалися в 1919 р.— події котрі допровадили людину у певний зудар з диктаторською державою. Це був в котрім моя мати сталась одною із Свідків Єгови, тоді знані як “Студенти Біблії.” Я був зацікавлений музикою. Її ревне свідоцтво на щастя порушило мого батька й мене охреститися як Свідки в моїм ріднім місті, Леіпзіґ, Німеччина, 4-го березня, 1923 р. Я залишив мої музучні студії й почав заробляти на своє життя граючи в кафе-домі й приютних місцях, що мені дозволяло на вільний час для праці Господньої. В 1924 р. я почав служити Єгові повний час, працюючи в Товаристві літературній станції в Леіпзіґу. Чотири роки пізніще я був запрошений прилучитись, щоб виставляти Товариського фільму Фотодрами Творення. Тисячі ще пам’ятають прекрасні образки представлені через сотворення землі й Божого заміру для чоловіка. Це був чудовий привілей показати Драму й відвідувати багато соборів як “пілґрим” або Біблійний лектор.
ЗГРОМАДЖЕННЯ БУРІ
Робота свідоцтва розширилась скоро в Німеччині. Від 1919 до 1933 р. ревні німецькі Свідки рознесли 48,000,000 книжок й книжечок, окрім 77,000,000 німецьких копій Золотого Віку, тепер званий Пробудись! В 1932 році дух Націзму почав запановувати. Часто акція юрби піднімала свою огидну голову відносно вистави Драми Сотворення. Це так погіршилося, що вистава могла відбутися тільки під протекцією поліції. Протягом цього часу я стався особисто знаним кільком Націстам.
Коли відвідував дім одного зі Свідків в Нюремберґ в січні, 1933 р., ми почули гучне проголошення з Берліну, оголошуючи, що Гітлєр схопив власть. Ми підозрівали, що це мало значити для нас. Буря вибухнула того квітня, коли поліція зайняла Товариства нову фабрику й Бетель-дім в Маґдебурґу й запечатала нашу друкуючу пресу. А що не було доказу про руйницькі дії, то ці власності були звернені 28-го квітня.
В червні сім тисяч Свідків зібралось в Берліні й внесли резолюцію сильно протестуючи проти зарозумілої думности уряду Гітлєра. Мільйони копій були рознесені. За три дні власності в Маґдебурґу були сконфісковані й персонал із 180 осіб був примушений полишити Бетель. Наші релігійні вороги тішилися, коли Гітлєр проголосив: “Я розпускаю ‘Щирих Студентів Біблії’ в Німеччині; їх власності я освячую для людського добра; я їх літературу сконфіскую.”
Оскільки це Товариство в Америці мало документ власності, переговори виходили між Сполученими Штатами Закордонним Відділом й Німеччиною. Власність знову була звільнена, але заборона на наше проповідування не була звільнена. Зібрання були заборонені. Більше як 25,000 дол. вартості Біблій й біблійної літератури були спалені. Вже в 1934 році багато Свідків почали тратити їх роботу за відмовлення салютувати “Хайл Гітлєр.”
На весну в 1934 р., я був кинутий у в’язницю на десять днів, а пізніше звільнений. Вкоротці опісля, я спромігся дістатись назад до Чехословаччини, де я попередньо показував Фото-Драму. Який вдячний я є тепер, що в той час, коли робота була заборонена в Німеччині й наше бюро закрите, я міг показувати Драму 122 разів поза тим краєм! Однак тепер не було так легко як вперед в Чехословаччині. Часто я був пробуджений в ночі поліцією, котра побоювалась, що я був Націстом!
Тимчасом, брати в Німеччині взяли відважний й рішучий крок. Хоч заборонені, 7-го жовтня, 1934 р. всі собори зійшлися й ухвалили резолюцію протесту до уряду Гітлєра, повідомивши, що почитання Бога Єгови буде продовжатися за всяку ціну. По урочистій молитві, протести вислано телєграфом до Берліну. Одночасно, Свідки Єгови у п’ядисяти інших краях зібрались й вислали сильну пересторогу до Націської Німеччини. Представник Генерала Лудендорф пізніще відкрив, що коли Гітлєр побачив сміливі телеграми він підскочив на свої ноги й крикнув: “Ця зграя буде винищена в Німеччині!”
ХРИСТИЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ
Коли я повернув до Німеччини в травні, 1935 року, я взяв участь у підпільній праці. В ночі 13-го червня я був арештований в моїм готелю й забраний до Берлінського “Колумбія Гавс,” де я перебув найгірших п’ять місяців в моїм життю. Битий й топтаний, все самітній у в’язнені, дратований й принижуваний щоденно, я тоді навчився що люди можуть статися звірями. Агента Ґестапо безглузливі запити не змогли переконати мене, що я є революціоніст. Несподівано я був звільнений й скоро зникнув знову у підпіллю, щоб служити дальше Єгові.
Приготовання були в процесі для конвенції в Луцерні, Швайцарія. Тимчасом, Націсти почали нові наскоки проти нас. Вже більшість з братів, що занимали відвічальні позиції, були арештовані. Мої старання були сполучувати розбиті кінці й пустити їх в рух знову. Безчисленні задні двері й вікна постачали вузьку утечу від Ґестапо, але мої мама й брат таки були арештовані.
На конвенції в Луцерно в липні, 1936 року, був президент Товариства брат Рутерфорд, й 2,500 з нас із Німеччини. Я був призначений зре-організувати страшно розбиту роботу підпілля, що я почав негайно. Ми також плянували напад через розкинення в Німеччині конвенційної резолюції. В суботу, 12-го грудня, 1936 року, між п’ятою й сьомою годиною ввечорі, 300,000 копій були тихо полишені в домах по всій Німеччині у великих містах. Патролі поліцї невдалося зловити навіть одного Свідка!
Аджеж така робота підпілля була виконана у вічі переслідування під загрозою втрати свободи й самого життя. Але брати мусіли мати духову поживу, щоб затримати силу, й також мати щось, щоб вживати в їх свідоцтві. Розшукування на потягах були постійною загрозою. Навіть купувати багато паперу вважалось підозрілим. Много перенощиків попались в руки Ґестапо. Кілька братів були оскаржені за приготування Вартової Башти для розповсюдження й опісля були страчені. Та якби не було, з любови до Бога й ближнього, Його свідки розказували про добру новину царства Божого під Христом. Наші засоби були завважані в рапортах видрукуваних на передній стороні Нашонал Сошіаліст Ліґал Мірор, офіціяльний орґан Націського правосуддя:
“Прихильники забороненого товариства пробували також затримати товариство між собою й зміцнити один одного у вірі. Опріч того, вони пробували в кожний можливий спосіб привести інших спів-жителів до їх способу думання. Дуже часто Щирий Студент Біблії, коли купував, був на проході, сидячи в парку або стоячи на вулиці, промовляв до людей, котрі були чужі для нього, займався при першій дискусії про сучасні події, тоді поступенно приступав до віри й заборонених доктрин. Вони вважали це за свою задачу як ‘Свідки Єгови’ робити так.” Без різниці на небезпеку для себе, Свідки Єгови інтересуються в наділенні віри іншим, щоб й вони також могли бути визволені в цім часі кінця світу.
ПІД НАЦІСЬКИМ ДАХОМ
Щорічне святкування Спомину смерти Христа припадало на 27-го березня, 1937 року. Я зібравсь був з десятьма братами в той час, щоб обговорити активність підпілля. В другій годині рано прийшов тяжкий удар й копання вдвері кімнати. В хвилині я заховав малий рол паперу, що містив важні інформації в матрац мого ліжка. На раз увійшло десять тайних поліцаїв: “Добре, вставай й збирайся, Фрост. Джага (танець!) вже скінчився!” Я молився до Єгови й почав збиратися підчас коли вони перевернули все у кімнаті. Та моєї ролі вони не знайшли.
Тепер все ставалося скоро. Ґестапо знало наш план, що ми мали зібратись тієї п’ятниці на Спомин, але вони не знали де. Більше ніж раз вони били мене до непритомности, і тоді ляли воду на мою голову, щоб відживити мене. Тоді я не міг ні лягати ані сидіти. Від п’ятниці до понеділка я мало що їв або пив, але взивав до Єгови, щоб поміг мені мовчати задля братів. Коли привели перед Ґестапську зґраю знову, я подумав про Даниїла в левиній ямі. Їх злющий потоп слів відкрив те, що я бажав чути: Засітка поліції не змогла зловити братів! Моя радість була неописана.
В липні повідомлено мене про ув’язнення моєї жени. Наш син був вихований Націстами. Діти многих інших Свідків були схоплені від їх родичів й уміщені в Націських домах. Бібьшість із тих юнаків були зміцнені цим випробуванням. Одна дівчина, літ тринадцять, писала до своїх родичів: “Я все пам’ятаю про вірних мужів як Йов, Даниїл й інші, беручи їх за приклад, й я радше умру як стануся невірною Богу.” Помимо страшного натиску, ті діти відмовлялись прилучитись до Гітлєрового руху для молоді. Задля їх християнського виховання декотрі націстські родичі воліли їх замість своїх дітей.
З В’ЯЗНИЧОГО ТАБОРУ ДО ЗАХСЕНҐАУЗЕН
В Емсланд Свамп окрузі вимога нелюдської праці й жорстокі трактування гнали людину майже до розпуки. Можливо ви й чули про “пекло Валдесранд.” Віра та спілкування вірних Свідків помогли мені зносити найбільше трудні речі. В неділю ми мали спільні студії Біблії пригадуючи із пам’яти про що ми вчилися зі Слова Божого в попередніх роках. Інші спів-в’язні були запрошені пити “воду життя” з нами. Вони часто слухали уважно наших дискусій.
Мій реченець в’язниці скінчився після початку Світової Війни II, і мене приведено назад до Берліну. Дев’ятдесят дев’ять днів пізніше ворота Сахсенгаузен концентраційного табору закрилися за мною. Непонятні були жорстокі трактування сторожами СС; тай незмірима була моя радість коли мене привітали 280 Свідків, всі випробовані й зміцнені подібними тяжкими пробами. Оці були вірні християни згадані у популярній книжкці Теорія й Дійсне Пекло: “Коли війна вибухла, Свідки в Сахсенґаузен концентраційних таборах були запрошені вступити до військової служби. За кожне відмовлення застрілювали десять чоловіків з їх ранги. Коли сорок жертв забили, СС припинилися. . . Воно годі уникнути уявлення що, псіхологічно говорячи, СС ніколи не були досить рівними у визові даний їм Свідками Єгови.” Що за радість й потіха була між ними! Я зрозумів краще як коли, що Біблія значить: “Як залізо гострить залізо, так гострить чоловік зір друга свого.”— Прип. 27:17.
Нам повторяюче було сказано, що ворота табору отворяться, якщо ми підпишемо декларацію зречення нашої віри. Панна Ґеневієв де Ґаулле, племіниця французького Карла де Ґолле, підтвердила це, коли пригадала нашу сестру в таборі Равенсбрук: “Вони могли зараз бути увільнені, якщо б вони були б зреклися їх віри. Але, противно, вони не переставали боротись, а навіть успішно представляли книжки й летючки в таборі, за котрі то писання кількох з між них були повішені. Така безбоязкість свідків спричинила, що 300 росіянських жінок в тім таборі сталися Свідками Єгови. Хоч заборонено їм говорити до інших в’язнів (що могло придбати їм двадцять п’ять батіг і окреме ув’язнення за таке слухання), люди Єгови постановили стояти твердо до самого кінця, щоб показати силу Єгови задля них. Один, що пережив Бушенвалд табор розказує, що Свідки свідкують про віру “без різниці на заборону й покарання.” Їх турбування не було тільки про себе самих, але також про інших. В таборі Неуенгамме, близько Гамбурґу, наші брати навіть видавали звичайний часопис, Новинки Про Царство Боже.
В Аушвітц (Освінцім) в таборі-винищування, один з братів був післаний направляти горно-піч, де тридцять шість сестер працювало. В часі години обіду через шість послідовних днів він говорив до них про Слово Боже, відновляючи їх силу, за що вони дякували Єгові. Один симпатичний сторож, з рушницею в його ногах, сидів й слухав з зацікавленням. Це не було щось незвичайного для сторожів пристосувати свою дотепність з братами в розмові. Наші наставники все отримували отверте й відважне свідоцтво, тому що знали, що їх вічне життя, як рівно ж й наше власне, було в небезпеці. Сестра призначена до праці в офісі СС-Оберстурмфюрер (ранґа ґенерала-майора) була часто перестережена ним: “Я тобі голову відрубаю!” Невідомо йому, вона вживала машинки до друку, щоб видати літературу для конвенції в таборі. Много разів говорила до нього про заміри Єгови, й мало-по-мало він стався більше приязним. Через таке безбоязке проповідування й любов до ближнього, віра часто родилась наче в левіній печері. Тут і там в різних таборах, сторожі СС зрекалися їх Націської присяги й визнавали їх віру в Єгову. Ці “Савли,” наші переслідувачі, сталися “Павлами,” нашими спів-в’язнями! Між політичними в’язнями багато чоловіків й жінок також сталися Свідками Єгови. Навіть барилка з води послужила за ріку для хрещення.
Наша віра в Єгову ніколи не була мильно представлена. Що Бжорн Галлстром, добре відомий шведський журналіст, пізніще описав, це було правдою про наших братів через цілу Націську інквізицію: “Вони були трактовані гірше, як інші групи, але вони змогли, через їх віру в Бога, пережити краще як інші.”
Поза таборами, ґестапські неводи зловили тільки пів із свідків за один час. Коли ж приблизно 10,000 з нас були ув’язнені, рівно ж тисячі дальше розказували добру новину про царство Боже. Вони відбували тайні зібрання в ночі або в лісах. Навіть похорони приносили дорогоцінні періоди християнської співучасті.
РУКОПИСАННЯ НА СТІНІ
Як кара за те, що були “провідниками”, шістнадцять з нас отримали по двадцять п’ять ударів сталевним дротом, потім тюрма. Нарешті, вони вислали нас на кам’янистий острів Алдерней між Францією а Англійським побережжям, званий як СС будуюча компанія. Хоч ми мусіли переживати многі труднощі завдані нашими лапачами, були також нагоди стрясти загрози й терпіти від наших спів-в’язнів. Як це сталося, Ґітлєрова звізда почала спадати коли його армії були стримані при Сталінграді. Націзм почав розуміти рукописання на стіні.
Під зоряним небом одної ночі в червні, в 1944 році, ми зійшли на пристань й оглядали Союзників наїзд. Тоді забрано нас в старім судні до Ст. Мало, потім потягом — шістдесять осіб на кожний ватажний вогон — через Францію, Белгію, Голляндію й назад до Німеччини. План, щоб затопити кілька суднів в Кіел Бей з нами у судні, невдався, коли наша транспортація до Австрії запізнилася. П’ятого травня, 1945 р., Американське танкове військо нарешті увільнило нас.
Десь в той самий час, поступ Союзних армій спричинив, що ворота різних концентраційних таборів отворилися, випустивши тисячі виснажених в’язнів на збомбардований край. Під сторожок мусіли маширувати, СС вистрілювали тих, що були заслабі йти, або тих, що грабували поживу в дорозі. Багато померло. Свідки Єгови помагали одні одним подорожувати. Часто вони проповідували селянам, котрі висказували своє оцінення подаючи їм поживу — це ще інша провізія Єгови. Скоро веселі слова одного Свідка були типічними: “Тепер я вільний. Вдячний Отцеві й нашому Провідникові Ісусу Христу, що я можу дальше прославляти його ім’я.”
Інквізиція невдалась.
ПЕРЕБУДОВА
Дух Єгови скріпляв нас до акції. Багато з нас не планували повернути додому, навіть коли мали його. Наше перше зацікавлення було про власності Товариства в Маґдебурґу. Ми знайшли, що бетель мало що не був перероблений на готель для росіян. Щоб пояснити російським офіцерам хто Свідки Єгови є, це діло показалось бути дуже трудним. Наша робота в Східній Зоні можливо не була б розпочата, коли б ми не наполягали день за днем, що головний центр нашої організації в Німеччині був в Маґдебурґу й ми планували роботу у всіх чотирьох зайнятих зонах із того бюра. Вони нарешті згодилися, й робота почалась в комуністичній зоні як й повсюди.
Незабаром німецькі собори були зреорганізовані. Перше ми проповідували майже виключно з Біблією й однією брошурою, але нарешті ми могли збиратися разом свобідно й помагати одні одним. Протягом цих зібрань вкоротці після війни наші брати й сестри часами падали з їх крісел від голоду й кволості. Від Свідків Єгови в Америці прийшли КЕР пакунки, як рівно ж і великі посилки убрання від наших американських й шведських братів. Це ми вельми оціняли і це було великою поміччю.
Ревниво 9,000 з нас прийшли на конвенцію в Нуренбурґу в 1946 р. В Маґдебурґу також відбулась конвенція з 6,000 присутніх. Це трудно передати вирази лиць рухи росіян, коли вони почули наш спів й побачили як сотки йшли до місця хрещення. Аджеж всяке зібрання на вулиці було строго заборонене, але опісля, як ми пояснили хрещення, вони не перешкоджали. Ця свобода під Східним німецьким диктаторським правлінням не мала тривати багато довше.
Президент Товариства, брат Кнорр, приїхав до Німеччини в 1947 році. Винаймлено площу на будинок й у Вісбаден де наш розширений Бетель-дім тепер стоїть. Тут у Західній Німеччині ми радувалися побачити кілька тисяч Свідків при закінченню війни — побільшення тепер до 68,000 ревних вістників доброї новини про новий світ Єгови. Моє серце переповнене радістю й вдячністю Єгові за це. Я оціняю також щасливі тижні перебуті в 1950, 1953 і 1958, на великих міжнародніх конвенціях в Нью Йорку. Єгова також постачав додаткові асамблеї для нас тут в Німеччині, такі як в 1955, коли 125,000 прибуло до Нурембурґу й Берліну. Як багато слуги Божі можуть зробити й видіти в кількох роках!
ВИЗВОЛЕННЯ ПОВНЕ
Коли комуністи були спільними в’язнями в Націськіх контраційних таборах, вони часто грозили: “Якщо ми коли дістанемо силу, то ми повивішуємо вас як групу комедіянів!” В 1950 р. диктаторська інквізиція була оживлена в комуністичній Німеччині через заборону Свідків Єгови. Маґдебурґ бюро було сконфісковане знову. Й ще раз, з вірою в Єгову, що він здібний визволяти, наші брати прийняли визов.
Чи можете ви оціняти чому моя думка часто переходить “завісу”, що розділяє Німеччину й досягає до тих Свідків, котрі терпіли через роки в Націських таборах й котрі тепер терплять комуністичні в’язниці? В теперішнім часі там є 407 вірних Свідків ув’язнених у Східній Німеччині. Я думаю про сімдесятирічного старенького брата як Брата X і Брата У, й інші тільки трошка молодші, як Брат З. Брат А, і Брат Б, кожний з котрих перебув майже двадцять років в руках жорстоких ворогів Божих за вірність до Єгови.
Звіти проникають крізь завісу і є заохочуючі й повні довір’я. Наші брати тримаються міцно, тримаючи надію Царства все перед їх очима й перед очима їх ближніх. Вони щоденно доказують, що Єгова через Христа свойого Царя царює в присутності його ворогів. Диктарорська інквізиція може захопити й непокоїти людей Єгови, якщо він дозволить це для свідоцтва; але нічого не може ув’язнити духа Єгови.
Нехай же християни під диктаторською інквізицією й їх гнобителями ніколи не забувають, що Єгова постійно був з його Свідками протягом Націської інквізиції. Він годував й потішав їх, коли вони плакали від виснаження. Він відживляв їх, коли вони вмлівали. Він дав запевнення про визволення через воскресення для вірних аж до смерти. Й в його призначенім часі Він отворить широко ворота й випустить своїх людей вільними!
Визволення через віру в Бога є певне. Його новий світ праведності вже у дверях! Вже Свідки Єгови співають, “Богу ж дяка, що дав нам побіду через Господа нашого Ісуса Христа.”— 1 Корин. 15:57.