Сіра сова в околиці Адріанового муру

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

ВЕРХОВІТТЯ дерев оповилося ніжною тунікою імли. Аж ось ранішню тишу сколихнуло крешендо чарівної мелодії. Літні перелітні птахи щойно прибули на північ Англії, аби своїми піснями забарвити мелодії тубільних птахів — кіса та дрозда.

Я пішов вздовж оброслого сфагном струмочка, що звивався у своїх вкритих первоцвітом та лісовими фіалками бережках і прямував до давньої домівки сірої сови в околиці Адріанового муруa. Я знаю, що десь кілометр угору проти течії вона сидітиме біля стовбура старого в’яза, охороняючи своїх чотирьох пташенят. Їм буде затишно й безпечно в дуплі висохлого старого ясеневого пня.

Сова — яке ж чудо творива! Її зір вночі в сто разів гостріший, ніж людський. Навіть при розсіяному світлі місяця сова може захопити свою здобич. До складу людського ока входять клітини, що називаються колбочками й уможливлюють колірний зір, та ті, що називаються паличками й уможливлюють присмерковий зір, але совине око має велику сукупність паличок, котрі містять хімічну речовину, відому як родопсин, або зоровий пігмент. Вони обертають найслабші відблиски світла у хімічні сигнали, які й дають птасі інформацію про бачене, тимчасом як людина бачить лише безпосереднє світло.

На відміну від очей більшості істот, у сови вони сидять нерухомо в орбітах. Кожне її око зафіксоване, мов фара автомобіля. Така нерухомість компенсується дивовижною рухомістю шиї сови, вона може повертати нею на 270 градусів і дивитися в усіх керунках!

Кажуть, що з 15-метрової висоти, десь на гілці дерева, вона може не лише бачити мишку, але й чути її шарудіння в траві. Її разючий слух зумовлений будовою вух. Якщо ви подивитесь на сову спереду, то помітите, що її обличчя облямоване цупкими закрученими пір’їнками, які збирають і скеровують звукові хвилі до вух, підсилюючи звук у найбільші барабанні перетинки пташиного світу. Одне вухо сови трошки вище від другого, що дозволяє їй визначати джерело звуку.

Коли сова визначила, чи зором, чи слухом, місцеперебування своєї здобичі, вона безшумно наскакує на неї. Тіло сови вкрите таким м’яким пір’ям, що гаситься увесь звук. Навіть на крилах пір’я має пухнасті кінчики, що усувають шум від її польоту. Однієї темної ночі селяни злякалися світіння обрисів сови, що стрибала на здобич на узбіччі дороги. Вони не знали, що сова може світитися фосфоресцентним світлом через те, що до її пір’я попричіплювалися люмінесцентні деревні губки, які росли на гнилому дереві, де у неї гніздо.

Я продовжував просуватися вверх проти течії струмочка й через деякий час прибув до старого вузлуватого пня. Теплі поранні промінці сонця, що проникали через зелену запону дерев, запросили одне пташеня вийти з дупла й погрітися. Ось воно сидить, лупаючи оченятами у світлі разючого проміння — справді приємне видовище!

Десь вгорі між гілками дерев заховалася пара старих сірих сов, пильно оглядаючи все навкруги через напівзаплющені очі. Я знаю, самка ретельно спостерігатиме за своїми малюками, аж поки ті не стануть самостійними з інстинктивною мудрістю, якою обдарував їх Величний Творець.

[Примітка]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 15]

З ласки English Heritage