«Сиди тихо й будь уважним!»

Як жити з розладами зосередження уваги та регуляції поведінки

«Джім весь час казав, що наш син просто розбещений і що, коли б ми — тобто я — ставилися до Кола суворіше, він би виправився. І ось цей лікар говорить, що ані я, ані ми, ані вчителі Кола у цьому не винні, з нашим хлопчиком щось справді негаразд».

КОЛ страждає від розладів зосередження уваги та регуляції поведінки (РЗУРП); такий стан характеризується неуважністю, імпульсивною поведінкою та гіперактивністю. За підрахунками, 3—5 відсотків усіх дітей шкільного віку мають ці розлади. «Розум таких дітей подібний до телевізора із пошкодженим селектором каналів,— говорить фахівець з навчання Прискилла Л. Вейл.— Думки змінюють одна одну безладно та непослідовно».

Розгляньмо коротко три основні симптоми РЗУРП:

Неуважність. Дитина з РЗУРП не може відсортувати неважливі деталі та зосередитися на основному предметі. Тому вона легко відволікається на сторонні речі, звуки або запахи. Така дитина уважна, але ніщо зокрема не приковує до себе її уваги повністю. Вона не може визначити, на чому треба сконцентруватися у першу чергу.

Імпульсивна поведінка. Дитина, що страждає на РЗУРП, спочатку діє, не зважаючи на наслідки, а тоді вже думає. Вона погано планує наперед і приймає нерозсудливі рішення, а її вчинки деколи небезпечні. «Вона може вибігти на вулицю, вилізти на карниз або на дерево,— пише д-р Пол Вендер.— Внаслідок такої поведінки на її долю випадатиме більше, ніж звичайно, порізів, синців та саден і вона частіше відвідуватиме лікаря».

Гіперактивність. Гіперактивні діти безупинно рухаються. Вони не можуть всидіти на місці. «Навіть коли вони дорослішають,— пише д-р Ґордон Серфонтай у своїй книжці «Прихований розлад» (англ.),— уважно спостерігаючи, можна помітити якісь форми постійної рухової активності, котрою охоплені ноги, ступні, руки, губи або язик».

Проте деякі неуважні та імпульсивні діти не є гіперактивними. Вони мають розлад, який деколи називають просто розладом зосередження уваги або РЗУ. Д-р Рональд Ґолдберґ пояснює, що «трапляється [РЗУ] взагалі без жодних проявів гіперактивності. Або цей розлад може проявитися разом з гіперактивністю певного ступеня — від ледь помітної до швидше надокучливої і врешті дуже шкідливої».

Що спричиняє РЗУРП?

Протягом років причинами проблем із зосередженням уваги вважали що завгодно, починаючи від поганого виховання і закінчуючи флюоресцентним світлом. Сьогодні вважається, що РЗУРП пов’язані з порушеннями певних функцій мозку. У 1990 році Державний інститут психіатрії (США) дослідив 25 дорослих із симптомами РЗУРП. Виявилося, що в них сповільнений обмін глюкози саме у тих ділянках мозку, які контролюють рухову активність та концентрацію уваги. Здається, що приблизно в 40 відсотках випадків РЗУРП певну роль відіграє індивідуальна генетична будова людини. Згідно з «Книжкою про гіперактивну дитину» (англ.), іншими чинниками, пов’язаними з РЗУРП, можуть бути вживання матір’ю під час вагітності алкоголю або наркотиків, отруєння дитини свинцем та, в деяких випадках, харчування.

РЗУРП у підлітків і дорослих

Останнім часом лікарі виявили, що РЗУРП є не лише дитячими розладами. «Найчастіше,— говорить д-р Ларрі Сілвер,— батьки приводять дитину на лікування і кажуть: «Я був таким самим у дитинстві». Тоді вони зізнаються, що їм і досі важко стояти в черзі, сидіти на зібранні або закінчувати розпочаті справи». Сьогодні вважається, що приблизно в половини дітей з РЗУРП принаймні деякі з симптомів зберігаються у підлітковому і дорослому віці.

У підлітковому віці хворі на РЗУРП можуть перейти від ризикованої поведінки до правопорушень. «Колись я переживала, що він не поступить до коледжу,— говорить одна мати підлітка з РЗУРП.— Тепер я лише молюся, щоб він не потрапив у в’язницю». Такі побоювання можуть бути цілком обґрунтованими. Це показало дослідження, в ході якого групу зі 103 гіперактивних дітей порівнювали з контрольною групою зі 100 дітей, котрі не мали цього розладу. «Поки їм виповнилося 20 років,— повідомляє «Ньюсуїк»,— для дітей з групи гіперактивних ймовірність потрапити до списків заарештованих поліцією була вдвічі більшою, ймовірність отримати судимість — в п’ять разів більшою та ймовірність відсидіти строк у в’язниці — в дев’ять разів більшою, ніж для дітей з контрольної групи».

У дорослого РЗУРП спричиняють ряд унікальних проблем. Д-р Една Копланд говорить: «Гіперактивний хлопець може стати дорослим, який постійно змінює роботу або його часто звільняють. Така людина цілий день метушиться і не може всидіти на місці». Якщо причина цих симптомів невідома, вони можуть призвести до натягнутих стосунків у подружжі. «Під час буденних розмов,— говорить одна дружина, чоловік якої має РЗУРП,— він навіть не чує всього, що я кажу. Він ніби завжди думками в іншому місці».

Звичайно, такі риси характеру притаманні багатьом людям, принаймні в певній мірі. «Слід запитати, чи ці симптоми спостерігалися завжди»,— каже д-р Джордж Дорі. Цей лікар пояснює, що коли, наприклад, чоловік став забудькуватим тільки відтоді, як він втратив роботу або коли в сім’ї народилася дитина, то це не розлад.

Крім того, якщо в когось дійсно РЗУРП, то симптоми прослідковуються у всьому, тобто вони впливають майже на кожний аспект життя. Саме так і було з 38-річним Ґарі, розумним енергійним чоловіком, котрий, здавалося, не міг закінчити жодної справи, не відволікаючись. Він встиг попрацювати вже на 120 різних роботах. «Я просто змирився з тим, що нічого не можу досягнути»,— сказав він. Але Ґарі, так само як багато дітей, підлітків та дорослих, отримав допомогу. Їм допомогли справитися з РЗУРП. Як?