Що слід робити в такій ситуації

ПРОТЯГОМ років пропонувалося кілька методів лікування РЗУРП. Деякі з них зосереджуються на дієтичному харчуванні. Проте певні дослідження навівають думку, що харчові добавки зазвичай не спричиняють гіперактивності, тож лікування дієтою часто неефективне. Крім цього, РЗУРП лікують за допомогою медикаментів, формування поведінки та пізнавального навчанняa.

Медикаменти. Оскільки РЗУРП, очевидно, викликається розладами функціонування мозку, багатьом пацієнтам допомогли ліки, які відновлюють належний хімічний балансb. Проте медикаменти не замінюють навчання. Вони лише допомагають дитині зосереджувати увагу та створюють основу для засвоєння нових навичок.

Медикаменти допомогли також багатьом дорослим із РЗУРП. Проте як дітям, так і дорослим слід бути обережними, бо декотрі збудливі засоби, які використовують для лікування РЗУРП, можуть викликати залежність.

Формування поведінки. Якщо дитина має РЗУРП, це не звільняє батьків від обов’язку виховувати її. Хоч такий малюк може мати особливі потреби, Біблія застерігає батьків: «Навчай малого на добру путь, якою він має йти, і коли він постаріє — не зверне з неї» (Приповістей 22:6, Деркач). Барбара Інґерсолл у своїй книжці «Ваша гіперактивна дитина» (англ.) завважує: «Той з батьків, хто просто здається та лишає свого гіперактивного малюка «рости, як росте», не робить цим дитині нічого доброго. Як і кожну дитину, гіперактивного малюка потрібно послідовно дисциплінувати, однак робити це треба з любов’ю і повагою. Це означає встановлення чітких обмежень та належної винагороди або покарання».

Отже, важливо, щоб батьки запровадили у сім’ї чітку систему правил поведінки. Більш того, щоденні заняття мають іти в усталеному порядку. Розробляючи розклад дня, батьки повинні надати дитині певну міру свободи, виділивши час для домашніх завдань, навчання, купання і так далі. Відтак твердо дотримуйтесь цього розкладу. Постарайтесь не відхилятися від режиму дня. У журналі «Фі», «Дельта», «Каппа» (англ.) зауважується: «Відповідальність лікарів, психологів, шкільних службовців і вчителів полягає в тому, щоб роз’яснити дитині та батькам: діагноз РЗУ або РЗУРП не означає, що малюкові можна пробачати будь-які вчинки, а радше пояснює, що цій дитині потрібна належна допомога».

Пізнавальне навчання. Воно включає допомогу, яка потрібна дитині, щоб змінити ставлення до себе та до свого розладу. «Люди з розладом зосередження уваги вважають себе «бридкими, тупими та поганими» навіть тоді, коли вони насправді привабливі, розумні та добрі»,— завважує д-р Рональд Ґолдберґ. Тому дитині із РЗУРП чи РЗУ потрібно мати правильну самооцінку й знати, що з неуважністю можна справитися. Особливо важливо це у підлітковому віці. Поки малюк із РЗУРП стає підлітком, йому, можливо, доводиться вислухати немало критичних зауважень від однолітків, учителів, рідних братів і сестер, а деколи навіть від батьків. Тепер йому потрібно ставити реалістичні цілі та судити себе не суворо, а справедливо.

Вищенаведені методи лікування можуть бути застосовані й до дорослих із РЗУРП. «З віком потрібно буде змін,— пише д-р Ґольдберґ,— але засади лікування — доцільне вживання медикаментів, формування поведінки та пізнавальне [навчання] — не втратять свого значення впродовж цілого життя».

Необхідна підтримка

Джон, батько вже дорослого сина із РЗУРП, звертається до батьків, які опинилися у схожому становищі: «Дізнайтеся про цю проблему якомога більше. Нехай ваші рішення ґрунтуються на знаннях. І, що найважливіше, любіть свою дитину та підтримуйте її. Комплекс неповноцінності може зруйнувати дитині життя».

Батько і мати повинні співпрацювати, щоб надати дитині із РЗУРП необхідну підтримку. Як пише д-р Ґордон Серфонтайн, дитиніа з РЗУРП має «знати, що вдома її люблять і що джерелом цієї любові є любов між батьками» (курсив наш). На жаль, не завжди можна побачити таку любов. Д-р Серфонтайн продовжує: «Так склалося, що в родинах, де є [дитина із РЗУРП], подружні незгоди та розлучення трапляються майже втричі частіше, ніж у звичайних родинах». Щоб відвернути незгоди в родині, батько повинен брати значну участь у вихованні дитини із РЗУРП. Не слід перекладати всю відповідальність за виховання на матір (Ефесян 6:4; 1 Петра 3:7).

Близькі друзі, хоч вони й не належать до родини, можуть дуже допомогти. Як? «Будьте чуйними,— говорить Джон, слова якого ми цитували раніше.— Не судіть за першими враженнями. Познайомтеся з дитиною. Поговоріть і з батьками. Як у них ідуть справи? З якими проблемами їм доводиться боротися щодня?» (Приповістей 17:17).

Члени християнського збору можуть багато зробити для того, щоб підтримати як дитину із РЗУРП, так і її батьків. Що саме? Вони можуть бути поміркованими у своїх сподіваннях (Филип’ян 4:5, НС). Дитина із РЗУРП може деколи щось накоїти. Співвіруючий, який ставиться до цього з розумінням, не зауважить безсердечно: «Ви що, не можете дати ради своїй дитині? Чому ви його так розпустили?». Натомість він усвідомлюватиме, що батьки, напевно, вже стомилися від щоденних турбот, пов’язаних з вихованням такої дитини. Звичайно, батьки повинні робити все можливе, щоб малюк не поводив себе аж надто погано. Однак співвіруючі, замість того щоб дратуватися, повинні старатися виявляти ‘співчутливість’ та ‘благословляти’ (1 Петра 3:8, 9). Справді, Бог часто «тішить принижених» за допомогою співчутливих співвіруючих (2 Коринтян 7:5—7).

Ті, хто вивчає Біблію, розуміють, що будь-яка людська недосконалість, у тому числі порушення здатності навчатися та РЗУРП, вспадкована від першого чоловіка Адама (Римлян 5:12). Вони також знають, що Творець Єгова сповнить свою обітницю і створить новий справедливий світ, в якому більше не буде хвороб, що завдавали б горя (Ісаї 33:24; Об’явлення 21:1—4). Це запевнення підтримує тих, хто страждає від таких розладів, як РЗУРП. «Вік, навчання та досвід допомагають нашому сину розуміти свій розлад та справлятися з ним,— говорить Джон.— Але у цій системі речей він ніколи не буде повністю здоровим. Ми щодня радіємо тому, що в новому світі Єгова усуне розлад нашого сина і він зможе вповні насолоджуватися життям».

[Примітки]

[Рамка на сторінці 8]

Слово остороги для батьків

БЕЗСУМНІВНО, всі діти деколи бувають неуважними, імпульсивними та надмірно активними. Така поведінка не завжди вказує на РЗУРП. У своїй книжці «Поки ще не пізно» (англ.) д-р Стентон І. Саменов завважує: «Я був свідком незліченної кількості випадків, коли дитині пробачали небажання щось робити, вважаючи, що вона страждає на якусь ваду або розлад, за яку не несе відповідальності».

Д-р Річард Бромфілд також вважає, що треба бути обережним. «Звичайно, деякі люди із РЗУРП мають неврологічні розлади і потребують лікування,— пише він.— Але на цей розлад звалюють вину за все насилля, лицемірство, зневагу та інші соціальні хвороби, які із РЗУРП не мають нічого спільного. По суті, в більшості випадків брак у сучасному житті духовних цінностей, який призводить до брутального насильства, зловживання наркотиками та, що трохи менш погано, безладу і хаосу у родинах, більше сприяє виникненню невгамовності, подібної до тої, що при РЗУРП, ніж будь-яке порушення нервової системи».

Отже д-р Рональд Ґольдберґ з поважних причин застерігає, що не слід вважати РЗРУП «всеохопливим поясненням». Доктор радить «пересвідчитися, що повз увагу не пройшла жодна важлива для діагнозу ознака». Симптоми, що скидаються на РЗУРП, можуть вказувати на будь-яку з багатьох фізичних або психічних проблем. Тому, щоб поставити точний діагноз, необхідна допомога досвідченого лікаря.

Навіть якщо встановлено такий діагноз, то стосовно лікувальних засобів батькам краще зважити всі «за і проти». Ріталін може усунути небажані симптоми, але він також викликає неприємні побічні ефекти, такі як безсоння, посилена занепокоєність та нервозність. Тому д-р Річард Бромфілд застерігає проти поспішного лікування дитини медикаментами, тільки щоб усунути симптоми. «Надто великій кількості дітей та дедалі більшій кількості дорослих ріталін дають без потреби,— говорить він.— Наскільки я знаю, вживання ріталіну, здається, переважно залежить від того, чи здатні батьки та вчителі терпіти поведінку дітей. Я знаю малюків, яким цей засіб давали лише для того, щоб заспокоїти, а не тому, що це було потрібно».

Отже, батькам не треба поспішно відносити своїх дітей до категорії хворих на РЗУРП або тих, що мають порушену здатність навчатися. Натомість вони повинні за допомогою кваліфікованого фахівця ретельно зважити усі ознаки. Якщо встановлено, що дитина має розлад здатності навчатися або РЗУРП, батькам потрібно виділити час і добре ознайомитися з цією проблемою, щоб робити те, що найкраще для дитини.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Дитину із РЗУРП треба виховувати з любов’ю, але водночас наполегливо.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Похвала батьків має велике значення.