Друзі — не розлий вода
ТРЕЙСІ — це мій собака-повожатий, чорний десятирічний лабрадор-ретрівер. Завдяки Трейсі я можу ходити досить нормально. Також вона є моїм товаришем і приносить потіху. Тому не дивно, що я сильно полюбила її і ми стали друзями не розлий вода.
Іноді люди ненавмисно роблять помилки, які б Трейсі ніколи не зробила. Наприклад, одного разу я залишила Трейсі вдома й пішла гуляти з подругою. Ми жваво розмовляли, коли раптом я впала. Моя подруга забула, що я сліпа, і не попередила про бордюр на шляху. Цього ніколи не сталося б, якби зі мною була Трейсі.
Якось Трейсі врятувала мені життя. Я йшла вниз по вулиці, коли несподівано на мене поїхала вантажівка, водій якої втратив керування. Я, безперечно, чула шум мотора, але не бачила, в який бік їде вантажівка. Трейсі бачила все і, зрозумівши ситуацію, швидко відтягла мене у безпечне місце.
Сліпа фізично, але зряча духовно
Я народилася 1944 року на півдні Швеції. І оскільки була сліпою від народження, мене відіслали в школу-інтернат для сліпих дітей, де я навчилася читати й писати шрифтом Брайля. Музика стала важливою частиною мого життя, особливо гра на фортепіано. Закінчивши середню школу, я продовжила навчання в Ґетеборзькому університеті, де вивчала мови й музику.
Однак моє життя змінилося назавжди, коли двоє Свідків Єгови постукали до мене в університетському містечку. Невдовзі я почала приходити на зібрання Свідків і навіть стала розповідати іншим про те, чого навчалася. У 1977 році я символізувала своє присвячення Богові Єгові хрещенням у воді. Хоч я фізично сліпа, однак завдяки вивченню Божого Слова маю щось набагато цінніше — духовний зір.
Нині я вважаю, що є у кращому становищі, ніж ті люди, які бачать фізичними очима, але сліпі духовно. (Порівняйте Івана 9:39—41). Я тішуся, що чітко бачу в уяві Божий новий світ, в якому, згідно з обітницею Єгови, очі сліпих розплющаться, геть усі фізичні недуги вилікуються і навіть мертві воскреснуть! (Псалом 146:8; Ісаї 35:5, 6; Дії 24:15).
Я незаміжня й сліпа, але з такою вірною товаришкою, як Трейсі, добре даю собі раду в житті. Дозвольте мені розповісти, як вона допомагає мені працювати на світській роботі й виконувати служіння Свідка Єгови (Матвія 24:14; Дії 20:20; Євреїв 10:25). А втім, перш за все кілька слів про саму Трейсі.
Вибрана для особливого навчання
Коли Трейсі було лише вісім місяців, вона пройшла перевірку на те, чи може стати собакою-повожатим. Вона виявилася спокійною, здібною до навчання собакою, що не лякається несподіваних голосних звуків. Після перевірки Трейсі деякий час жила в родині, щоб вона навчилася поводженню в сім’ї. Згодом, коли вона виросла, її відіслали у дресирувальну школу для собак-повожатих.
У цій школі Трейсі навчилася усього, що вимагається від собаки-повожатого, а саме: допомагати майбутньому хазяїну знаходити двері, сходи, ворота та стежки. Вона також навчилася, як ходити залюдненими тротуарами і як переходити дорогу. Крім того, її навчили зупинятися біля бордюру, розпізнавати сигнали світлофора й уникати небезпечних перешкод. Після п’яти місяців тренувань вона була готова працювати. Власне тоді я й познайомилася з Трейсі.
Що Трейсі робить для мене
Щоранку Трейсі підіймає мене з ліжка, щоб я нагодувала її. Потім ми збираємося на роботу. До місця роботи від нашої квартири треба йти близько 20 хвилин пішки. Я, безумовно, знаю дорогу, але Трейсі допомагає мені не попасти під машину й не наштовхуватися на людей, стовпи тощо. Коли ми приходимо на роботу, вона лягає під мій стіл. А під час обідньої перерви ми йдемо гуляти.
Увечері, коли ми повертаємося додому з роботи, починається найкраща частина нашого дня. Трейсі веде мене у проповідування від дому до дому й на мої біблійні вивчення. Багато людей ставляться до Трейсі привітно, гладять її та іноді дають їй щось смачненьке. Ми також щотижня відвідуємо християнські зібрання. Після зібрання діти люблять вітатися з Трейсі й обіймати її, і їй це дуже подобається.
Я розумію, що Трейсі — це лише пес і що вона колись помре. Це означає, що мені доведеться взяти іншого собаку-повожатого. Але зараз ми тісно співпрацюємо й потребуємо одне одного. Коли Трейсі немає поряд, я втрачаю впевненість у собі, і вона також починає нервуватись й турбуватися, коли не може вести мене.
Потреба у розумінні
Дивно, але іноді люди намагаються роз’єднати нас. Вони вважають Трейсі звичайним собакою й не усвідомлюють, наскільки тісні у нас стосунки. Таким людям треба зрозуміти, що Трейсі для мене — це те саме, що інвалідний візок для паралізованої людини. Якщо у мене забирають Трейсі, я ніби втрачаю очі.
Чим краще люди розумітимуть, які стосунки у нас з Трейсі, тим менше виникатиме проблем. Наприклад, інвалідний візок визнають за нормальну річ, але собаку-повожатого — не завжди. Деякі люди бояться собак або просто не люблять їх.
Дуже корисна інформація про собак-повожатих міститься в брошурі, виданій Шведським товариством сліпих-інвалідів. У ній говориться: «Собака-повожатий — це засіб пересування для сліпого-інваліда. Навіть більше цього. Він є опорою в житті... Він є другом, який ніколи не зраджує».
Справді, Трейсі — це мої очі у темряві. Вона допомагає мені вести якомога нормальніше життя. Однак я вірю, що невдовзі в обіцяному Богом новому світі я зможу побачити всі дива творення. Тому тепер я докладаю усіх зусиль, щоб зберегти духовний зір.
А зараз Трейсі поклала свою голову мені на коліна і ми приготувались слухати запис останнього номера журналу «Вартова башта». (Розповіла Анн-Марі Евелдссон).