Вдосталь їжі для всіх. Чи це лише мрія?
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІТАЛІЇ
«КОЖНИЙ чоловік, жінка й дитина мають право не голодувати й не страждати від недоїдання»,— ці слова були проголошені 1974 року на Всесвітній продовольчій конференції, проведеній під егідою Продовольчої й сільськогосподарської організації ООН (ФАО). Тоді пролунав заклик покінчити з голодом у цілому світі «протягом десятиліття».
Однак коли минулого року в головному управлінні ФАО, що в Римі, зустрілися представники 173 країн для п’ятиденної Всесвітньої продовольчої конференції глав країн і урядів, то їхньою метою було вияснити: «Чому нічого не вийшло?». Адже, окрім того, що не вдалося забезпечити всіх харчами, нині, коли минуло понад два десятиріччя, ситуація із забезпеченням людства продуктами харчування значно погіршилася.
Стали нагальними продовольча проблема, проблеми народонаселення та бідності. У документі, який вийшов під час тої конференції, визнавалося наступне: якщо не вирішити вищезгаданих проблем, то «це може сильно вплинути на суспільну стабільність у багатьох країнах та регіонах, що, мабуть, загрожуватиме миру в світі». Один оглядач висловився точніше: «Ми побачимо загибель цивілізації і національних культур».
Як сказав генеральний директор ФАО Жак Жюф: «Сьогодні понад 800 мільйонів людей не мають вдосталь їжі, і серед них 200 мільйонів — діти». За приблизними даними, до 2025 року населення Землі зросте від 5,8 мільярда (як це є у наш час) до 8,3 мільярда, причому найбільший зріст відбудеться у країнах, що розвиваються. Жюф із сумом сказав: «Справжня кількість людей, які позбавлені належного їм права на життя й гідність, непомірно висока. Лемент голодних людей поєднується з мовчазним болем сплюндрованої землі, оголених деревостанів і виснажених водойм».
Що ж було запропоновано? Жюф говорить, що вирішення полягає у «сміливих діях», спрямованих на створення «забезпеченості продуктами харчування», поліпшення освіти, техніки та збільшення капіталовкладень у бідних країнах, щоб люди змогли прогодувати себе самостійно.
Чому така недосяжна «забезпеченість продуктами харчування»?
Згідно з документом, виданим конференцією, «забезпеченість продуктами харчування існує тоді, коли усі люди постійно мають фізичний та економічний доступ до корисних і поживних продуктів харчування в достатніх кількостях для задоволення своїх потреб й уподобань в їжі, аби вести діяльний і здоровий спосіб життя».
Криза біженців у Заїрі добре ілюструє, як легко може зникнути забезпеченість продуктами харчування. У той час, коли мільйони руандійських біженців голодували, на складах агентств ООН було достатньо їжі, щоб нагодувати всіх їх. Проте щоб перевозити і розподіляти їжу, потрібно було політичного втручання й співпраці з боку місцевих влад або з боку воєначальників, якщо ті контролювали табори біженців. Непроста ситуація, яка склалася в Заїрі, ще раз показала, наскільки тяжко міжнародній громадськості нагодувати голодних, навіть коли є вдосталь їжі. Один спостерігач сказав: «Щоб чогось досягти, треба постійно консультуватися з численними організаціями та закладами й звертатися до них з настійними проханнями».
У документі міністерства сільського господарства США вказувалося, що забезпеченість продуктами харчування може суттєво порушитися внаслідок кількох головних причин. Окрім стихійних лих, серед таких причин є війна й громадянський розбрат, невідповідна державна політика, примітивна дослідницька робота та техніка, забруднення навколишнього середовища, бідність, зріст населення, нерівні права представників різних статей та погане здоров’я.
Проте було досягнено й деяких позитивних результатів. З 1970-х років в країнах, що розвиваються, середня енергетична цінність їжі, спожитої однією людиною за день, зросла від 2140 калорій до 2520. Але за повідомленням ФАО, враховуючи, що до 2030 року чисельність населення планети зросте на кілька мільярдів, «лише для того, аби зберегти такий самий рівень забезпеченості продуктами харчування, необхідно швидко і якісно збільшити обсяг виробництва, щоб запаси продовольства зросли принаймні на 75 відсотків, але були збережені природні ресурси, від яких ми всі залежимо». Тож зовсім не легко забезпечити їжею людей, які голодують.
‘Потрібно діяти, а не збирати конференції’
Діяльність Всесвітньої продовольчої конференції глав країн і урядів та взяті нею зобов’язання були піддані гострій критиці. Представник однієї латиноамериканської країни засудив «скромність» обіцянки скоротити лише наполовину кількість людей, що недоїдають, і назвав це «ганьбою». П’ятнадцять країн висловили незгоду з тлумаченням пропозицій, схвалених на конференції. Навіть для того щоб скласти невелику декларацію та намітити план дій, потрібно було «два роки конфронтацій і переговорів», говорилося в італійській газеті «Репуббліка». «Кожне слово, кожна кома зважувалися, щоб не роз’ятрити відкритих ран».
Багато з тих, хто допомагав у підготовці документів для конференції, були незадоволені результатами. «Ми ставимося з великою недовірою до того, що добрі пропозиції, проголошені під час конференції, стануть дійсністю»,— сказав один з учасників. Яблуком розбрату стало питання, чи доцільно вважати доступ до продуктів харчування «правом, визнаним по цілому світі», оскільки «право» можна обстоювати в суді. Представник Канади пояснив: «Багаті держави боялися, що будуть змушені допомагати матеріально. Тому вони наполягали, щоб текст декларації був нечітким».
Про нескінченні обговорення на конференціях такого роду під егідою ООН міністр уряду однієї європейської держави сказав: «Розв’язавши надзвичайно багато питань на конференції в Каїрі [з питань народонаселення і розвитку, яка відбулася 1994 року], після цього на кожній наступній конференції ми раз по раз обговорюємо те саме». Він дав наступну рекомендацію: «Нам треба втілювати в життя заплановані дії на благо людства, а не збирати нові конференції».
Спостерігачі також вказували, що навіть на прикладі учасників конференції можна було побачити схильність деяких бідних держав до непомірних витрат. Наприклад, одна невеличка африканська країна послала 14 делегатів і 2 міністри, які перебували в Римі понад два тижні. В італійській газеті «Кор’єре делла сера» повідомлялося, що дружина одного африканського президента, в країні якого річний прибуток на людину не перевищує 3300 доларів, витратила 23 000 доларів у магазинах найфешенебельнішого району Рима.
Чи є підстави вірити, що «План дій», документ, затверджений конференцією, буде втілений у життя? Один журналіст відповідає: «Ми сподіваємося, що уряди поставляться до цього документа серйозно й вжиють заходів, щоб його рекомендації стали дійсністю. Та чи зроблять вони це? (...) Історія показує, що у нас мало підстав для оптимізму». Той же коментатор вказав на один невтішний факт — хоча делегати Всесвітньої конференції глав країн і урядів з питань навколишнього середовища, яка відбулася 1992 року в Ріо-де-Жанейро, погодилися збільшити кошти для допомоги країнам, що розвиваються, до 0,7 відсотка від валового національного продукту, однак «лише кілька країн виконали це рішення, яке не було обов’язковим».
Хто нагодує голодних?
Історія чітко продемонструвала, що, попри добрі наміри людства, «не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком» (Єремії 10:23). Тому навряд чи колись люди самі забезпечать себе їжею. Жадібність, безгосподарність та егоїзм завели людство на край прірви. Генеральний директор ФАО пан Жюф сказав: «Остаточний підсумок усього — необхідно змінити серця, розуми та бажання».
А це може зробити лише Боже Царство. По суті, багато сторіч тому Єгова передрік стосовно своїх людей: «Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!» (Єремії 31:33).
Коли Бог Єгова приготував для людства первісний райський дім, він дав людині в їжу «усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння» (Буття 1:29). Людина мала вдосталь поживної їжі. Власне цього потребувало людство для задоволення своїх потреб у продуктах харчування.
Божий намір залишився незмінним (Ісаї 55:10, 11). У далекому минулому Бог запевнив, що саме він задовольнить усі потреби людства через Царство Христа: він забезпечить їжею усіх людей, покінчить з бідністю, буде контролювати стихійні лиха та усуне конфлікти. (Псалом 46:9, 10; Ісаї 11:9; порівняйте Марка 4:37—41; 6:37—44). У той час збудуться слова: «Земля врожай свій дала,— Бог поблагословив нас, наш Бог!». «На землі буде збіжжя багато, на гірському верху зашумить» (Псалом 67:7; 72:16).
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 12]
Dorothea Lange, FSA Collection, Library of Congress