Трубадури — співці не лише любовних пісень

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ФРАНЦІЇ

ТРУБАДУРИ та мандрівні менестрелі — що спадає вам на думку, коли ви чуєте ці слова? Можливо, ви згадуєте пісні про лицарську любов і галантність. Ви не помиляєтеся, проте з трубадурами пов’язано набагато більше. Хоча вони найліпше відомі за свої любовні пісні (canso d’amor) — тому-то найчастіше їх зображають, як вони, граючи на лютні, співають серенаду якійсь дамі,— однак вони думали не лише про кохання. Трубадури були пов’язані з багатьма громадськими, політичними та релігійними питаннями свого часу.

Трубадури процвітали впродовж XII і XIII сторіч на території сучасної південної Франції. Ці поети-музиканти писали мовою, що була найвишуканішою з усіх романських мов того часу. Ту мову називали «ланге д’ок»,a проста мова мешканців майже всієї Франції на південь від річки Луари до земель, що межували з Італією та Іспанією.

Немає єдиної думки про походження слова «трубадур», але здається, що воно походить від оксітанського дієслова тробар, що означає «складати вірші, винаходити, вишукувати». Тому трубадури завжди могли знайти відповідне слово або скласти вишуканий вірш, підібравши риму. Їхні вірші клалися на музику й співалися. Часто вони подорожували від міста до міста разом з професійними менестрелями, що називалися жонглерами, і трубадури виконували свої пісні у супроводі арфи, фіделя, флейти, лютні та гітари. У палацах багатіїв, на базарних площах, на лицарських турнірах, ярмарках та святах музичне виконання було невід’ємною частиною всіх офіційних розваг.

Різне походження

Трубадури походили з різних соціальних прошарків. Одні належали до відомих родин (кілька були королями), а інші були простішого походження, але піднялися до рангу трубадура. Декотрі досягли високого суспільного становища. Чимало трубадурів були високоосвіченими й багато подорожували. Усі вони отримали ґрунтовне навчання у правилах галантності, етикету, поезії та музики. В одному джерелі говориться, що добрий трубадур повинен був «досконало знати останні новини, бути в змозі повторити визначні університетські тези, знати усі двірцеві скандали... вміти у мить скласти вельможі або знатній дамі вірші й грати принаймні на двох музичних інструментах, що користувалися популярністю при дворі».

Розвиток комерції у XII сторіччі надзвичайно збагатив південні області Франції. Із достатками з’явилися розваги на дозвіллі, розвиток освіти, витончені смаки до мистецтва та вишуканого життя. Відомі вельможі й дами Лангедоку та Провансу стали найвідданішими патронами трубадурів. Поетів надзвичайно цінували, і вони мали великий вплив на смаки аристократів, їхню моду та манери. Трубадури стали родоначальниками європейських бальних танців. У «Новій британській енциклопедії» говориться, що «їхні великі досягнення створили довкола дам двору такий ореол витонченості та люб’язності, якого до того часу ніколи не існувало».

Нове ставлення до жінок

Коли чоловік відчиняє двері для жінки, пропускаючи її вперед, допомагає їй одягнути пальто або виконує якісь інші вчинки ґречності типу «спершу дами!», котрих віками додержуються у Західній Європі, то він продовжує звичаї, які ймовірно започаткували трубадури.

У середньовіччі ставлення до жіноцтва великою мірою зумовлювалося впливом церковних вчень, за якими жінка вважалася відповідальною за гріх чоловіка та його вигнання з Раю. На жінку дивилися як на спокусницю, як на диявольське знаряддя і на зло, якого не уникнути. Часто шлюб вважався приниженим станом. Закони церкви дозволяли чоловікам бити дружин і розлучатися, що принижувало та утискало жінок. Майже в усьому жінка вважалася нижчою за чоловіка. Але із з’явою трубадурів погляди чоловіків почали змінюватися.

Першим відомим трубадуром був Гільйом IX, герцог Аквітанський. У його поезії вперше з’явилися елементи, які відзначають притаманне трубадурам розуміння кохання, котре пізніше стали називати лицарською, або куртуазною, любов’ю. Самі ж прованські поети називали її справжнім коханням (verai’amors) або витонченим коханням (fin’amors). Це було революційним, оскільки жінка перестала займати становище нижчої за чоловіка.

Поезія трубадурів наділяла жінок великою гідністю та оспівувала їхню честь і повагу до них. Жінка стала втіленням шляхетності й доброчесності. У деяких піснях нарікалося на холодну байдужість дами до закоханого співця. Принаймні в теорії, кохання трубадура повинно було залишитися цнотливим. Він прагнув не оволодіння дамою, а натомість морального очищення, яке давало йому кохання. Щоб зробити себе гідним, честолюбний поет мусив розвивати у собі покору, самовладання, терплячість, відданість і всі шляхетні риси, які посідала дама його серця. Таким чином, кохання могло змінити навіть найнеотесанішого з чоловіків.

Трубадури вважали, що лицарська любов — це джерело суспільного та морального вдосконалення і що ґречне поводження й шляхетні вчинки є наслідком кохання. Таке поняття розвивалося й невдовзі стало основою цілої системи поведінки, яку з часом перейняли також прості класи людей. На противагу феодальному суспільству, яке відзначалося грубістю й брутальністю, почалося нове життя. Тепер жінки сподівались, що чоловіки будуть саможертовними, уважними та добрими, тобто джентельменами.

Невдовзі більша частина Європи перейняла мистецтво трубадурів. Іспанія й Португалія скористалися їхньою тематикою. Північна Франція мала своїх труверів, Німеччина — мінезингерів, Італія — троваторі. Теми трубадурів про лицарську любов, підкріплені ідеалом галантності, дали початок новому стилю в літературі, відомому як лицарський романb. Наприклад, поєднуючи ідеал лицарської любові з легендами кельтської Бретані, у розповіді про короля Артура та Лицарів Круглого Столу трувер Кретьєн-де-Трева вніс такі чесноти, як щедрість і охорона слабких.

Вплив на суспільство

Хоча у більшості пісень трубадурів оспівувалася лицарська любов, в інших ішлося про суспільні й політичні проблеми тих днів. Француз Мартін Оурель, автор праці «Скрипка та меч» («La vielle et l’épée»), пояснив, що трубадури «активно брали участь у боротьбі, яка розділяла їхніх сучасників; трубадури своїми музикальними композиціями навіть сприяли успіхові тої чи іншої фракції».

Коментуючи унікальне становище трубадурів у середньовічному суспільстві, Роберт Сабатьєр говорить: «Ніколи до того поети не користувалися таким престижем, ніколи ніхто не мав такої свободи мови. Вони вихваляли й докоряли, були промовцями від народу, впливали на державну політику і ставали засобом вираження й поширення нових ідей» (праця «La Poésie du Moyen Age»).

Засіб масової інформації свого часу

Можна сказати, що задовго до винаходу друкарського верстата трубадури та інші мандрівні менестрелі служили засобом масової інформації свого часу. Середньовічні менестрелі подорожували по різних країнах. З усіх дворів Європи: від Кіпру до Шотландії та від Португалії до Східної Європи — всюди, хоч би де пішли, вони збирали новини, обмінювалися історіями, запозичували мелодії та пісні. Мотиви пісень, що легко запам’ятовувались, поширювалися від жонглера до жонглера, їх підхоплювали інші люди, і це надзвичайно впливало на громадську думку та забезпечувало популярність тій чи іншій справі.

Один з поетичних жанрів, що використовували трубадури, називається сирвентою, що буквально означає «пісня слуги». У деяких сирвентах викривалася несправедливість можновладних. В інших вихвалялися вчинки мужності, саможертовності, великодушності та милосердя і критикувалася варварська жорстокість, боягузтво, лицемірство та корисливість. Сирвенти початку XIII сторіччя розповідають історикам про політичний та релігійний клімат Лангедоку в час великих заворушень.

Критика церкви

З провалом хрестових походів багато людей почали сумніватися у духовних та світських повноваженнях католицької церкви. Духівництво заявляло, що представляє Христа, але їхні вчинки були далеко не християнські. Їхнє лицемірство, жадібність та зіпсуття стали відомі усім. Завжди шукаючи способів збагатитися й захопити політичну владу, церковні єпископи та священики догоджали заможним. Духівництво нехтувало духовними потребами бідняків та середнього класу, і це призвело до розходження у поглядах.

У Лангедоку багато людей середнього класу, а також вельможі мали добру освіту. Історик Х. Р. Тревер-Роупер написав, що освіченіші миряни виявили, що церква XII сторіччя «надзвичайно відрізнялася від стародавніх зразків, які, за її твердженням, наслідувала». Він додає, що люди почали думати: «А наскільки ж інакшою... була неофіційна Церква до Константина, Церква Апостолів... під час переслідувань: Церква без папи і єпископів-феодалів, без багатих пожертв, без язичницьких доктрин, без нових законів, які збільшують її багатство й силу!»

Лангедок був краєм терпимості. Тулузькі графи та інші правителі Півдня давали народові релігійну свободу. Вальденсиc переклали Біблію на ланге д’ок і ревно проповідували її по двоє в усьому краї. До того ж катари (також називалися альбігойцями) поширювали свої вчення і мали багато навернених серед вельмож.

Багато сирвент трубадурів віддзеркалювали розчарування, а також неповагу й відразу народу до католицького духівництва. Одна з таких пісень Жі-де-Кевейона засуджує представників духівництва за те, що вони «полишили своє першорядне покликання» заради світських інтересів. Тексти трубадурських пісень висміювали пекельний вогонь, хрест, сповідь та «святу воду». Вони глузували з індульгенцій та святих мощей, сатирично називали неморальних священиків та продажних єпископів «зрадниками, брехунами та лицемірами».

Боротьба церкви проти свободи

А втім, римо-католицька церква вважала себе вищою, ніж будь-яка інша імперія чи королівство. Війна стала її знаряддям встановлення влади. Папа Інокентій III пообіцяв усе багатство Лангедоку будь-якій армії, що зможе підкорити місцевих князів і викоренити усяке сектантство з південних володінь Франції. Наслідком був один з найкривавіших періодів тортур і вбивств у французькій історії. Це був Альбігойський хрестовий похід (1209—1229)d.

Трубадури назвали його Фальшивим хрестовим походом. У піснях критикувалося жорстоке ставлення церкви до єретиків, а також пропозиція папи призначати такі ж індульгенції за вбивство французького єретика, як і за вбивство мусульманина, котрий вважався невірним. Церква надзвичайно збагатилася під час Альбігойського хрестового походу й періоду інквізиції. Родини позбавлялися майна, їхні землі й доми конфісковувалися.

Через звинувачення у приналежності до катарської єресі більшість трубадурів втекли до менш ворожих країн. Цей хрестовий похід поклав кінець оксітанській цивілізації, її способу життя та поезії. Закони інквізиції забороняли співати, навіть мугикати пісні трубадурів. Але їхня спадщина лишилася нащадкам. Безсумнівно, їхні антиклерикальні пісні підготували розуми людей до Реформації. Авжеж, трубадурів можна пам’ятати не лише за любовні пісні.

[Примітки]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 18]

Printer’s Ornaments/by Carol Belanger Grafton/Dover Publications, Inc.

Bibliothèque Nationale, Paris

[Ілюстрація на сторінці 19]

Мініатюра з рукопису XII сторіччя.

[Відомості про джерело]

Bibliothèque Nationale, Paris