Погляд Біблії

Чи целібат є вимогою для християнських служителів?

ЦЕЛІБАТ — це, власне кажучи, стан безшлюбності. Однак, згідно з «Новою британською енциклопедією», цей термін «звичайно вживається у зв’язку з роллю особи, котра прийняла целібат, як релігійного представника, спеціаліста або посвяченого». Термін «целібат» стосується «тих, для кого стан безшлюбності є наслідком священної обітниці, зречення або переконання, що безшлюбність бажана для особи на певному релігійному становищі чи відповідно до міри її релігійної щирості».

У той чи інший час декотрі провідні релігії приймали целібат як вимогу для своїх служителів. Але католицизм є релігією загальновизнаного християнства, для котрої целібат став розпізнавальним знаком. Нині щодо целібату в католиків ведуться суперечки. У «Тримісячнику Вільсона» (англ.) говорилося, що «неодноразові вивчення, проведені за останні десятиріччя, показали, що обов’язковий целібат, котрий є вимогою для католицьких священиків від XII століття, є коренем церковних проблем у набиранні й утриманні нових священиків». За словами соціолога Річарда А. Шоенгера, «незаперечні факти історії та соціальних змін свідчать проти обов’язкової безшлюбності для католицького духівництва». Який погляд Біблії на целібат?

Шлюб чи безшлюбність?

Протягом історії багато побожних чоловіків і жінок різних віросповідань обирали залишатися безшлюбними. Чому? У багатьох випадках тому, що вірили, ніби тілесні, матеріальні речі були «від лукавого». Це дало початок філософії, яка стверджує, немов духовна непорочність можлива лише за умови утримання від статевого життя. А втім, цей погляд не є біблійним. У Біблії подружжя розглядається як чистий і святий дар від Бога. Розповідь про створення з Буття чітко зображає шлюб «добрим» у Божих очах, а не як бар’єр на шляху до духовно чистих стосунків з Богом (Буття 1:26—28, 31; 2:18, 22—24; дивіться також Приповістей 5:15—19).

Апостол Петро та інші схвалені Богом служителі, котрі обіймали відповідальне становище у зборі перших християн, були одруженими чоловіками (Матвія 8:14; Дії 18:2; 21:8, 9; 1 Коринтян 9:5). Це виясняють також вказівки апостола Павла Тимофієві щодо призначення наглядачів, або єпископів, у зборі. Павло пише: «Треба, отже, щоб єпископ був бездоганним, однієї лише жінки чоловіком» (курсив наш; 1 Тимофія 3:2, Хом.). Зверніть увагу, що немає й натяку на те, що «єпископу» заборонено одружуватися. Павло просто вказує, що «єпископ» не повинен бути полігамістом; якщо він одружений, то мусить мати лише одну дружину. По суті, в «Енциклопедії біблійної, теологічної та церковної літератури» (англ.) Мак-Клінтока й Стронґа пишеться: «Жодна частина Н[ового] З[авіту] не може бути витлумачена, як заборона одруження для членів духівництва, згідно із євангельськими заповідями».

Хоча Біблія вчить поважати шлюб, але, звичайно ж, не засуджує безшлюбності, якщо вона є результатом вільного вибору. Для декого Біблія рекомендує безшлюбність як щось бажане (1 Коринтян 7:7, 8). Ісус Христос сказав, що декотрі чоловіки й жінки добровільно обирають стан безшлюбності (Матвія 19:12). Чому? Не тому, що шлюб є чимось нечистим по своїй суті і стоїть на перешкоді духовному розвитку. Вони обирають таке життя лише для того, щоб зосереджувати свої зусилля на виконанні Божої волі у час, який вони вважають критичним.

Шлях до обов’язкової безшлюбності

Ситуація, однак, змінилася у наступні сторіччя після Христа. Протягом перших трьох сторіч нашої ери «були як одружені, так і неодружені служителі», пояснює Дейвід Райс, домініканський чернець, котрий залишив священство, щоб одружитися. Потім загальновизнані християни підпали під вплив «амальгами грецьких та біблійних ідей», за визначенням релігійного письменника, що призвело до збочених поглядів на статеве життя та шлюб.

Звісна річ, дехто залишався безшлюбним лише для того, щоб «отримати повну свободу й присвятити [себе] праці для Царства Божого». Проте інші засвоювали язичницькі філософії і спонукувалися переважно ними. У «Новій британській енциклопедії» говориться: «Віра в те, що статеві зносини оскверняють людину і є несумісними із святістю, стала [у загальновизнаній християнській церкві] основною спонукою для прийняття целібату».

У четвертому сторіччі, говорить Райс, церква «заборонила одруженим священикам мати статеві зносини у ніч перед святим причастям». Коли ж церква запровадила щоденне святе причастя, то це означало, що священики повинні постійно утримуватися від статевих зносин. З часом священикам було повністю заборонено одружуватися. Тому целібат став обов’язковим для кожного, хто хотів стати служителем церкви.

Апостол Павло попереджав саме про такий розвиток подій. Він писав: «Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів... хто одружуватися забороняє» (1 Тимофія 4:1, 3).

«Виправдалася мудрість своїми ділами»,— сказав Ісус Христос (Матвія 11:19). Також і безглуздість відхилення від Божих норм виявилася у своїх ділах та наслідках. Письменник Дейвід Райс взяв інтерв’ю у багатьох священиків по світі про питання обов’язкового целібату. Декотрі з тих, з ким він розмовляв, сказали: «Ти залишаєшся священиком, наскільки можеш допомагаєш іншим і скромно віддаєш себе у сексуальне розпорядження присвячених і готових на все жінок, які захоплюються тобою».

Цитуючи Матвія 7:20, Райс говорить: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх»,— сказав Ісус». Потім він згадує трагедії, які стали наслідком примусової безшлюбності: «Плоди обов’язкової безшлюбності — це тисячі чоловіків, котрі ведуть подвійне життя, тисячі жінок, життя яких зруйновано, тисячі дітей, котрих відштовхнули їхні висвячені батьки, не говорячи вже про емоційні рани самих священиків».

Гідний пошани шлюб є благословенням від Бога. Примусовий целібат, як виявлялося, шкодить духовності. З іншого боку, добровільно обрана безшлюбність, хоча й не є обов’язковою для досягнення святості або спасіння, декому принесла у житті нагороди й духовне задоволення (Матвія 19:12).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

Life