Чи священики повинні бути вільні женитися?
ЩЕ ОДНА справа, яка розділює католицьких священиків є питання: Чи священики повинні бути вільні женитися?
Церковний закон забороняє священикові одружуватися. Він мусить залишатися неодружений. А коли священик одружиться без дозволу, який звільнив би його від присяги, то він буде виключений із священства, або навіть із церкви.
Але в сучасних роках, багато священиків вимагали зміни. Вони хотіли мати право женитися і далі бути священиками. У 1966 р. дослід, якого провів National Catholic Reporter відкрив, що 62 проценти священиків казали, що вони повинні бути вільні женитися.
Однак, в 1967 р. папа Павло 6-ий видав свого енцикліку Sacerdotalis Caelibatus (Священицька Безшлюбність). Вона підтвердила “тверду позицію” церкви до Цього питання і несхвалювала публічні дискусії про цю справу. Папа сказав: “На протязі століть Церква берегла безшлюбність священиків мов ясний самоцвіт, і вона далі не зменшує його цінність”.
Але це не зупинило священиків публічно говорити про цю справу. По цілому світі вони поширювали своє заперечення.
Наприклад, на початку 1969 р., звіт з Парижу через Мельбурн Herald оголосив: “Група з 425 французьких католицьких священиків сьогодні осудила владу церкви і вимагала права на одруження”. Пізніше того самого року питання, які ставили священикам в Італії показали, що більшість із них похвалювали одруження.
Римо-католицький кардинал Іван Врайт із Пітсбургу сказав, що церковний крок у цій справі про безшлюбність був головним фактором у відступленню католицьких священиків. Даючи ваги його опінії, часопис Нью-Йорк Таймс (анг.) зауважив, що число священиків, які тепер вимагали звільнення від присяги залишатися безшлюбними “було 10 разів більше ніж у 1963 р., згідно з таємничим Ватиканським рапортом, якого сьогодні виявив журнал. La Siampa в Турині”. Інші не просили звільнення. Вони покинули священство.
Це також впливає на молодих людей, які думали стати священиками. Католицький письменник Даниїл Калаган каже:
“Одна з цих нових обставин є недавнє і чимраз збільшаюче зменшення в числі кандидатів на священиків. . . . Хоч це зменшення не можна приписати лише до справи про безшлюбність, то однак це є одна загальна причина, яку подають молоді люди, чому вони не хочуть ставати священиками.
“По деяких частинах світу цей стан уже стає критичний. Протягом Другої Ватиканської Ради, бразильський єпископ, Петро Куп, сказав: ‘Ми зараз мусимо вибирати; або помножити число священиків, безшлюбних і одружених, або сподіватися занепаду церкви в Латинській Америці”.
Коли і як цей закон почався?
Дехто відчуває, що безшлюбність мусіла початися з Ісусом Христом або його апостолами. Отже їх дивує коли вони читають таку заяву, яку зробив колишній папа Іван 23-ий, кажучи:
“Церковна безшлюбність не є догма. Писання не накладають її. Воно навіть легко завести зміну. Я візьму перо, підпишу декрет і на другий день, священики, які хочуть, можуть одружитися. Але я не можу зробити цього”.
А чому ні? Одна з кількох причин є, що цей закон уже є дуже глибокою, церковною традицією. Перша церковна рада, яка заборонила вищим священикам одружитися відбулася в Ельвірі, Іспанії, в четвертому столітті. З переходом століть інші декрети зміцнювали цей звичай. Тоді, протягом Протестантської Реформації в шістнадцятому столітті, рада Трент ухвалила закон роблячи безшлюбність примусовою. І так було аж до цього часу.
Отже, безшлюбність придбалося традицією. Так як сказав колишній католицький теолог високої ранґи, Чарлс Дейвіс:
“На початку ця заборона не була християнська; вона є дуже стара в релігійній історії. Її впровадження в християнство було частиною загального напряму до поганства. . . .
“Вимогу безшлюбности підкріпили під час Середніх Віків, бо боялися, щоб церковне майно не прийшло під світську контролю”.
Ані Ісус, ані його апостоли не вимагали безшлюбности між Божими слугами. Хоч вони показували, що неодружена особа буде вільніша служити Богові, то однак вони не накладали закону безшлюбности.— Мат. 19:11, 12; 1 Кор. 7:32-38.
Боже власне Слово, Біблія, згідно з католицьким Дуя перекладом каже: “А єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини . . . щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю”. Вона також каже: “Диякони мусять бути мужі однієї дружини, що добре рядять дітьми й своїми домами”. (1 Тим. 3:2-4, 12) Отже наука про безшлюбність священиків не починається з Богом, бо Його власне Слово ясно показує, що священики є вільні женитися.
А звідки такі науки, які противляться Божій волі почалися? Боже власне Слово відповідає: “А дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє”.— 1 Тим. 4:1-3, Католицький Конфратернеті (анг.).
Не диво, що про цю справу є таке велике замішання в Католицькій Церкві. І правдоподібно, що те замішання далі буде продовжатися, бо німецький теолог Ганс Кунґ сказав: “У Католицькій Церкві не буде миру, аж поки безшлюбність знову не стане справою особистого вибору, так як то було оригінально.