«Закінчено тривалу роботу»

П’ЯТДЕСЯТ років тому вже немолода лагідна жінка піднесла свій голос, і світ прислухався. Це сталося в Парижі 10 грудня 1948 року. Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй зібралась у недавно побудованому палаці Шайо, і саме тоді голова Комісії ООН з прав людини піднялась, щоб виступити з промовою. Елеонора Рузвельт — висока жінка, яка була вдовою колишнього президента США Франкліна Д. Рузвельта,— твердим голосом сказала усім присутнім: «Сьогодні ми стоїмо на порозі видатної події в історії Організації Об’єднаних Націй і всього людства; ця подія — прийняття Генеральною Асамблеєю Загальної декларації прав людини».

Після того як вона зачитала рішучі слова преамбули та 30 статей Декларації, Генеральна Асамблея прийняла той документa. Відтак члени ООН встали й гучними оплесками вшанували виняткове керівництво пані Рузвельт, яку тепло називали «Першою леді світу». Наприкінці того дня вона коротко записала: «Закінчено тривалу роботу».

Від багатьох переконань до одної декларації

За два роки до тої події, у січні 1947 року — невдовзі після того як почала працювати Комісія ООН — стало зрозуміло, що створити документ про людські права, з котрим би погодилися усі члени ООН, буде надзвичайно важко. Комісія з 18 членів із самого початку наштовхнулась на глибокі розбіжності й загрузла в нескінченних спорах. Представник Китаю вважав, що документ повинен містити філософію Конфуція, католицький член Комісії підтримував вчення Фоми Аквінського, Сполучені Штати Америки обстоювали американську Декларацію прав людини, а країни соціалістичного блоку хотіли включити ідеї Карла Маркса,— це лише декілька з твердих переконань, які були висловлені.

Безперервні суперечки членів Комісії піддали перевірці терплячість пані Рузвельт. У 1948 році на лекції у Паризькій Сорбонні вона зауважила, що гадала, ніби її діти — а пані Рузвельт мала велику родину — випробували її терпіння до краю. Проте «головування над Комісією з прав людини вимагало ще більше стриманості» — так, розповідають, на радість своїм слухачам висловилась пані Рузвельт.

І все ж її досвід матері вочевидь виявився корисним. Один репортер того часу написав, що обходження пані Рузвельт з членами Комісії нагадало йому матір «на чолі великої родини часто галасливих, деколи непокірних, але, по суті, добросердечних хлопців, яких час від часу слід твердою рукою ставити на своє місце» («Елеонора Рузвельт. Особисте та громадське життя», англ.). Однак пані Рузвельт поєднувала твердість із люб’язністю і вміла переконувати інших, не викликаючи ворожості з боку своїх опонентів.

У результаті після двох років зібрань, сотень поправок, тисяч заяв і 1400 турів голосувань з приводу майже кожного слова та кожного речення, Комісія уклала-таки документ з переліком тих прав людини, котрі, як вважалося, повинні бути надані всім чоловікам та жінкам будь-де у світі. Той документ назвали Загальною декларацією прав людини. Так завдання, що часами здавалося нездійсненним, було доведено до кінця.

Великі сподівання

Звичайно, ніхто не очікував, що мури пригноблення розваляться від звуку цієї першої сурми. Але прийняття Загальної декларації прав людини породило великі сподівання. Тодішній президент Генеральної Асамблеї ООН австралієць д-р Герберт В. Еватт передрікав, що «мільйони чоловіків, жінок і дітей по цілому світі, які живуть за багато кілометрів од Парижа та Нью-Йорка, звернуться до цього документа за допомогою, керівництвом та натхненням».

Відколи д-р Еватт промовив ті слова, збігло п’ятдесят років. Протягом цього часу багато хто справді дивився на Загальну декларацію прав людини як на дороговказ та вважав її мірилом, за яким можна визначати ступінь поваги до прав людини по цілому світі. І що ж виявило це вимірювання? Чи стан справ у країнах-членах ООН відповідає такому мірилу? Як сьогодні стоять справи з правами людини у світі?

[Примітка]

[Рамка на сторінці 4]

Що таке права людини?

Організація Об’єднаних Націй визначає права людини як «ті права, що властиві нашій природі і без котрих ми не можемо існувати як люди». Права людини також називаються «спільною мовою людства» — і це відповідна назва. Як здатність навчатися розмовляти певною мовою є природженою особливістю, яка робить нас людьми, так само є й інші природжені потреби та особливості, котрі відрізняють нас від решти створінь на землі. Наприклад, люди мають потребу в знаннях, мистецькому вираженні та в духовності. Людина, якій відмовляють у задоволенні цих основних потреб, примушена вести майже тваринне існування. Щоб захистити людей від цього, за поясненням юриста-фахівця з прав людини, «ми використовуємо термін «права людини» замість «потреби людини», бо перед законом слово «потреба» не має такої сили, як слово «право». Називаючи це «правом», ми підносимо задоволення людських потреб до рівня того, на що кожна людина має моральне та законне право».

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 5]

Загальна Декларація прав людини

Письменник і лауреат Нобелівської премії Александр Солженіцин назвав Загальну декларацію прав людини «найліпшим документом», будь-коли створеним ООН. Коротко розглянувши її зміст, можна зрозуміти, чому багато хто з цим погоджується.

Провідна концепція декларації міститься у Статті 1: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства».

На цій підвалині творці Декларації встановили дві групи прав людини. Основні принципи першої групи викладено у Статті 3: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». Ця стаття утворює підґрунтя для громадянських та політичних прав людини, перелічених у Статтях 4—21. Друга група ґрунтується на Статті 22, котра почасти стверджує, що кожна людина має право на здійснення прав, «необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи». На цьому твердженні тримаються Статті 23—27, в яких перелічено економічні, соціальні та культурні права людини. Загальна декларація прав людини стала першим міжнародним документом, у якому цю другу групу прав внесено до основних прав людини. Це був також перший міжнародний документ, де термін «права людини» вживався взагалі.

Бразильський соціолог Рут Роже дуже просто пояснює зміст Загальної декларації прав людини: «Немає значення, якої ви раси. Немає значення, чоловік ви чи жінка. Немає значення, якою мовою ви розмовляєте, яку релігію сповідуєте, які ваші політичні погляди, в якій країні ви народилися або хто ваші батьки. Немає значення, багаті ви чи бідні. Немає значення ані те, з якої частини світу ви походите, ані те, чи ваша країна є монархією чи республікою. З цих прав і свобод може скористатися кожний».

З часу прийняття Загальної декларації прав людини, вона була перекладена більш ніж 200 мовами й увійшла в конституції багатьох країн. Проте сьогодні деякі лідери вважають, що її треба змінити. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан не погоджується з цим. Один службовець ООН цитує слова Генерального секретаря: «Як немає потреби переписувати Біблію чи Коран, так само непотрібно змінювати Декларацію. Змінювати слід не текст Загальної декларації прав людини, а поведінку її послідовників».

Генеральний секретар ООН Кофі Аннан.

[Відомості про джерело]

UN/DPI photo by Evan Schneider (Feb97)

[Ілюстрація на сторінці 3]

Пані Рузвельт тримає Загальну декларацію прав людини.

[Відомості про джерело]

Пані Рузвельт та символ на сторінках 3, 5 та 7: UN photo