Погляд з 29-го поверху

КОЛИ вийти з ліфта на 29-му поверсі будинку Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку, то невеличкий блакитний знак вкаже вам дорогу до Управління Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ). Це — зв’язкове управління, що представляє женевську штаб-квартиру УВКПЛ (Швейцарія), в якій ведеться основна діяльність ООН з прав людини. У Женеві це управління очолює Мері Робінсон, Верховний комісар з прав людини, а головою нью-йоркського представництва є уродженка Греції Ельза Стаматопулу. На початку цього року пані Стаматопулу люб’язно прийняла в себе одного з кореспондентів «Пробудись!» і пригадала те, що сталося за п’ять десятиліть діяльності, пов’язаної із захистом прав людини. Нижче подано деякі витяги з того інтерв’ю.

З. Яких успіхів у підтримці прав людини вдалося, на вашу думку, досягти?

В. Я наведу вам три приклади досягнутого. По-перше, 50 років тому концепція прав людини не згадувалася у планах міжнародних зустрічей, а сьогодні ця концепція повсюдна і діяльна. Уряди, які декілька десятиріч тому ще навіть не чули про права людини, сьогодні вже розмовляють про них. По-друге, у нас тепер є міжнародний звід законів, або кодекс, складений з численних конвенцій, де чорним по білому написано, які обов’язки уряди мають щодо своїх громадян. [Дивіться інформацію в рамці «Міжнародна хартія прав людини» на сторінці 7]. Щоб укласти цей кодекс, знадобилося багато років важкої праці. Ми надзвичайно пишаємось ним. По-третє, сьогодні більше людей, ніж будь-коли раніше, вступає до рухів за права людини та може вільно висловлюватися у питаннях, пов’язаних із цими правами.

З. З якими перешкодами ви зустрічаєтесь?

В. Пропрацювавши 17 років з програмами ООН з прав людини, я, звичайно, усвідомлюю прикрі проблеми, які повстають перед нами. Найгірше те, що уряди часто ставляться до прав людини як до політичного, а не до гуманітарного питання. Вони деколи не хочуть виконувати договори з прав людини, бо відчувають у цьому політичну загрозу. У таких випадках згадані угоди перетворюються на мертві папери. Іншим неуспіхом стало те, що ООН не змогла запобігти грубим порушенням прав людини у таких місцях як Руанда, колишня Югославія, а також зовсім недавно в Алжирі. Неспроможність ООН відвернути різанину в тих країнах, була жахливою невдачею. Права людини існують, але хтось повинен привести їх в дію. Хто це буде? Є країни, котрі можуть надати захист, але коли їхнім інтересам ніщо не загрожує, то їм часто бракує політичної рішучості виступити й покласти край порушенням.

З. Що ви бачите попереду?

В. Я бачу небезпеку й надію на шляху до прав людини, котрими користуватимуться всі. Мене тривожить небезпека, яка виникає з глобалізацією економіки, бо така глобалізація спонукує великі корпорації засновувати філіали у країнах з дешевшою робочою силою. Сьогодні ми можемо, якщо потрібно, звинуватити уряди у порушенні прав людини і піддати їх тиску. Але кого звинувачувати у порушеннях, коли багатосторонні торгові угоди дедалі більше перетягують владу від урядів до глобальних економічних сил? Оскільки ми не контролюємо ті економічні сили, це ослаблює позицію таких міжурядових організацій, як ООН. А для прав людини ця тенденція є руйнівною. Сьогодні дуже важливо, щоб приватний сектор виробництва підтримував рух за права людини.

З. А яка ж надія?

В. Розвиток всесвітньої культури прав людини. Я маю на увазі, що через освіту ми допоможемо всім ліпше познайомитися з правами людини. Безсумнівно, це грандіозне завдання, бо воно включає в себе зміну мислення. Саме для цього ООН десять років тому розпочала всесвітню кампанію громадської освіти, щоб навчити людей про їхні права, а держави — про їхні обов’язки. Крім того, ООН призначила 1995—2004 роки «десятиліттям освіти у галузі прав людини». Сподіваємось, що освіта змінить розуми та серця людей. Це може звучати майже як Євангеліє, але коли йдеться про освіту у галузі прав людини, я — справжня віруюча. Сподіваюсь, що в наступному столітті світ прийме культуру прав людини як свою ідеологію.

[Рамка на сторінці 7]

Міжнародна хартія прав людини

Крім Загальної декларації прав людини, існує також Міжнародна хартія прав людини. Як вони пов’язані?

Якщо порівняти Міжнародну хартію прав людини з книжкою, котра містить п’ять розділів, тоді Загальну декларацію прав людини можна прирівняти до 1 розділу. Другий та третій розділи — це Міжнародний пакт про громадянські та політичні права й Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. А розділи 4 і 5 містять Факультативні протоколи.

Тоді як Загальна декларація має моральне значення і підказує державам, що їм слід робити, інші чотири документи — це правові зобов’язання, і вони говорять, що́ держави повинні робити. Хоч праця над цими документами почалася у 1949 році, пройшли десятиріччя, поки вони всі набули чинності. Сьогодні ці чотири документи разом із Загальною декларацією утворюють Міжнародну хартію прав людини.

Крім Міжнародної хартії, ООН прийняла більше 80 інших угод з прав людини. «Тому не можна вважати, ніби права людини у Міжнародній хартії є важливішими за інші права,— пояснює один експерт з прав людини.— Наприклад, Конвенція про права дитини 1990 року є найбільш прийнятим і найпоширенішим документом ООН, але ця Конвенція не входить у Міжнародну хартію. Термін «Міжнародна хартія прав людини» було створено скоріше для популяризації, ніж як формальну концепцію. І ви, напевно, погодитеся, що ця назва дійсно привертає увагу»a.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 6]

Ельза Стаматопулу.

[Відомості про джерело]

UN/DPI photo by J. Isaac