Світло, яке рятує життя

ТО БУЛА виснажлива п’ятитижнева подорож через Атлантику під кінець XIX століття. Пасажири сподівалися з дня на день побачити землю. Тоді з’явилося світло — самотня зірка на далекому небокраї. Однак це не була справжня зірка. То горів маяк. «Побачивши світло, ми попадали на коліна й подякували Богові»,— сказав пізніше один із пасажирів. Світло щасливо допровадило людей до мети їхньої мандрівки. Але не всі морські подорожі у ті давні часи закінчувалися так добре.

Двадцять другого грудня 1839 року на узбережжі Нової Англії (Північна Америка) стояла чудова сонячна погода. Доглядач маяка на острові Плам (Массачусетс) подумав, що може спокійно відвезти човном свою дружину за покупками й повернутися ще завидна. Але поки їх не було на острові, зірвався сильний вітер. Швидко надходила буря. Незабаром небо й море змішалися разом у сіру ревучу масу з дощу, піни та бризок. Доглядач відчайдушно намагався повернутися на острів, але марно. Тієї ночі маяк так і не засвітився.

Коло півночі команда корабля «Покегонтес» з усіх сил шукала річку та вхід у порт, які зазвичай показував маяк, але даремно. Закінчилось усе тим, що судно налетіло на піщаний острів. Від удару сильно постраждала корма, і корабель з цілою командою на борту пішов на дно. А незадовго перед світанком таке ж лихо спіткало «Річмонда Пакера», що прямував у той самий порт, проте цього разу життя втратила лише одна людина — дружина капітана.

Історія мореплавства переповнена катастрофами, які могло відвернути світло маяків. «У давнину багато кораблів успішно перепливали цілі океани, але розбивалися, намагаючись увійти в порт,— говориться у книжці «Американська спадщина мореплавства» (англ.).— Найнебезпечнішою частиною океанських подорожей були останні кілька миль, коли кораблі зрештою наближалися до землі».

Згідно з Д. Еланом Стівенсоном, який вивчає історію маяків, за роки з 1793-го по 1833-й середня річна кількість кораблів, які зазнали аварії коло Британського побережжя, зросла від 550 до 800. Отже, потрібно було більше маяків, а також яскравіше світло.

У деяких країнах, включаючи Англію і Сполучені Штати Америки, плавання було навіть ще небезпечнішим через горезвісних ненависників місяця, лиходіїв, які запалювали обманливе світло, аби заманити кораблі на скелі, а тоді пограбувати їх. Тих, кому вдавалося врятуватися, ненависники місяця часто вбивали, оскільки не хотіли мати свідків. Але коли ясно світив місяць, їхні ганебні плани провалювалися. Тому-то їх і називали ненависниками місяця. Зрештою за допомогою більшої кількості маяків, споряджених ліпшим світлом, огидним справам цих злодіїв і вбивць було покладено край.

Перші маяки

Першу згадку про маяки можна знайти в «Іліаді». «Коли сонце схилилось додолу, заблищали вогні маяка»,— говориться там. У книзі «Доглядачі маяків» (англ.) розповідається: «Перші маяки являли собою не що інше, як величезні вогнища з дров, котрі спочатку розпалювали на купі каміння; пізніше дрова почали спалювати через короткі проміжки часу у великих залізних клітках, що деколи призводило до трагічних наслідків».

Потім, коло 300 року до н. е., на острові Фарос перед входом в Александрійський порт (Єгипет) знісся перший у світі справжній маяк, який називають Фароським, або Александрійським. Ця велична кам’яна будівля заввишки 100—120 метрів (майже як 40-поверховий дім) була найвищим в історії маяком. Це одне із семи чудес світу простояло коло 1600 років і було зруйноване, найвірогідніше, землетрусом.

Римляни спорудили від Чорного моря до Атлантики принаймні 30 маяків. Але коли їхня імперія занепала, торгівля призупинилась і маяки, поринувши в пітьму, зникли. Будівництво цих споруд відновилось коло 1100 року. Визначним маяком нової доби вважається генуезький Лантерна, за яким доглядав у 1449 році Антоніо Колумбо, дядько великого дослідника Христофора Колумба.

Перший маяк, що виріс у відкритому морі, був дерев’яним. І спорудив його 1699 року на підступному Еддістоун-Роксі неподалік Плімута (Англія) Генрі Вінстенлі. Він дуже пишався своїм маяком. У документальному відео «Охоронці ночі» (англ.) розповідається, що Вінстенлі, ловлячи рибу з маяка, часто говорив: «Прокинься, море. Підіймись і випробуй моє творіння». Одного дня 1703 року море послухалось. Від Вінстенлі та його маяка не залишилось і сліду.

Сточотирнадцятиметрова статуя Свободи, споруджена у Нью-Йоркському порту в знак дружби американського й французького народів, служила якийсь час також у навігаційних цілях. Протягом 16 років три доглядачі по черзі слідкували за тим, щоб яскраво палахкотіло полум’я її смолоскипа. «Вогонь в її руці посилає у всі кінці світу полум’яне «Ласкаво просимо»,— написано в сонеті на її п’єдесталі.

Від вогню до ксенонових трубчастих імпульсних ламп

Зрештою в маяках перестали вживати для освітлення дрова, а їм на зміну прийшло вугілля, свічки — навіть у канделябрах — та олива. Робилися спроби використовувати рефлектори, аби фокусувати світло, але дим та кіптява від вогню швидко затемнювали їх. Однак 1782 року швейцарський учений Емей Арган винайшов олійну лампу, в якій повітря спрямовувалось вгору через середину циліндричного ґнота й назовні крізь отвір у ламповому склі. Оскільки кіптява та дим більше не створювали проблем, у маяках почали широко застосовуватись параболічні рефлектори (що нагадували формою дзеркала в автомобільних фарах). Добрий рефлектор збільшував силу світла приблизно у 350 разів.

Іншим великим кроком вперед стала лінза, яку в 1815 році винайшов французький фізик Огюстен Жан Френель. Вона ще й сьогодні вважається найефективнішою для маяків. До Френелевого винаходу найліпші дзеркальні системи, в яких використовувались Арганові лампи (котрі перебували в широкому вжитку понад 100 років), створювали світло потужністю коло 20 000 свічокa. Завдяки лінзам Френеля можна було збільшити світло до 80 000 свічок (це відповідає приблизно силі світла фар у сучасних автомобілях) — і то лише за допомогою палаючого ґнота! Олійні лампи з нагнітачем повітря винайшли 1901 року, і незабаром твориво Френеля вже давало світло силою в один мільйон свічок. Приблизно в цей самий час почали використовувати газ ацетилен, який, особливо завдяки винаходу Нільса Густава Далена із Швеції, значно вплинув на технічне оснащення та автоматизацію маяків. Даленів прилад для автоматичного запалювання й гасіння полум’я, який регулює потік ацетилену, реагуючи на сонячне світло, здобув йому 1912 року Нобелівську премію з фізики. У 20-х роках стали широко застосовуватись електричні лампи розжарювання, які до сьогодні залишаються основним джерелом електричного світла. У поєднанні з лампою на 250 ватів лінзи Френеля можуть давати світло силою в сотні тисяч свічок. Сучасний найпотужніший у світі маяк, що у Франції, розсікає темряву ночі сліпучим променем світла силою в 500 мільйонів свічок.

Нещодавно новинкою стала ксенонова трубчаста імпульсна лампа. Вона посилає спалахи дуже яскравого світла тривалістю лише кілька мільйонних часток секунди. Оскільки світлові імпульси такі короткі й потужні, це світло чітко вирізняється на тлі будь-якого іншого.

Плавучі маяки

Плавучі маяки, або кораблі-маяки, почали використовувати там, де було неможливо побудувати башту. Проте, подібно до звичайних маяків, плавучі також мають довгу історію. Перший такий маяк був створений за часу Юлія Цезаря, і ним служила римська галера. Високо на мачті в залізній жаровні горіло деревне вугілля, полум’я якого освічувало нічне небо, а внизу сиділи спітнілі, прикуті до своїх місць веслярі-раби, на яких падав гарячий попіл.

Перший більш сучасний плавучий маяк запрацював 1732 року на темзькому лимані коло Лондона. Пізніше кількість таких маяків зросла. Багато років корабель-маяк «Амброуз» служив провідником для суден, які заходили в Нью-Йоркський порт і покидали його. Однак в останні роки плавучі маяки поступилися місцем автоматичним світловим бакенам і світловим баштам, що являють собою металеві споруди, які нагадують нафтові вишки у відкритому морі.

Коли світлу перешкоджає туман і шторм

Навіть найяскравіше світло може стати надто тьмяним, коли підіймається густий туман або ллє сильний дощ — а власне тоді існує найбільша потреба у світлі маяка! Вирішенням проблеми, хоча й неповним, є звук — дуже гучні систематичні сигнали. З цієї причини багато маяків споряджено потужними акустичними приладами, як наприклад: дзвонами, туманними горнами, сиренами, а деколи навіть гарматами! До речі, в деяких маяках використовували гармати аж до 70-х років нашого століття.

Проте звукові хвилі піддаються впливові атмосферних змін. Різниця у температурі й вологості шарів повітря, що розташовані над водою, може деколи зіграти злий жарт зі звуком, відхиливши його вверх або вниз. Крім того, за принципом камінчика, який стрибає по воді, звукова хвиля деколи просто проходить саме над кораблем, і її навіть не чують! Все ж акустичні сигнали, як правило, можна почути на відстані кількох кілометрів.

Закінчення доби

З появою автоматичних систем зникла потреба у доглядачах маяків. Коли на службу до моряків прийшли радіолокатори, радіо, гідролокатори й супутники, навіть маяки стали зайвими і багато з них уже списали на пенсію. Але, здається, люди не хочуть, щоб вони просто канули в небуття. Для багатьох маяки є символом світла й надії у темряві світу, і вони продовжують надихати фотографів, художників та поетів. Аби зберегти ці величні старі вежі, по цілому світі стали з’являтися товариства захисників маяків.

У деяких маяках нині пропонується унікальне житло для бажаючих скуштувати життя доглядачів маяка, хоча й не такого суворого. Інші відвідувачі можуть просто насолоджуватися спокоєм і самотністю: не чути нічого, крім крику одиноких мартинів та гуркоту прибою. У певних частинах світу маяки також служать чудовим місцем для спостереження за китами, птахами й тюленями. Мабуть, доглядачі Александрійського маяка та дядько Христофора Колумба в Генуї часто проводили вільні хвилини за цим заняттям.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 21]

Дві мужні жінки

Історія маяків містить багато розповідей про надзвичайну мужність і відданість охоронців світла, роль яких часто доводилось виконувати жінкам. Ґрейс Дарлінґ (1815—1842 роки) ризикувала життям, аби врятувати дев’ятьох осіб, які уціліли після аварії корабля. Їхнє судно розбилося неподалік маяка її батька, що стояв на одному з островів групи Ферн коло північно-східного берега Англії. Ґрейс вмовила батька поплисти разом розбурханим морем до місця катастрофи. Там вони підібрали тих, хто врятувався, а потім, повернувшись до маяка, доглядали за ними, поки не надійшла допомога. На згадку про неї було споруджено пам’ятник.

Абіґейл Берґесс була дочкою доглядача маяка на Метиникес-Році, що коло узбережжя Мейна (Північна Америка). Якось у січні 1857 року, коли дівчині було 17 років, її батькові довелось залишити маяк і потім через погану погоду він протягом чотирьох тижнів не міг повернутися додому. На його місце коло вогню стала Аббі, як її називали. Вона також доглядала за хворою матір’ю й піклувалася про своїх молодших братиків і сестричку, які були ще замалі, аби допомагати в маяку. Аббі пише: «Хоча деколи я почувалася страшенно виснаженою тяжкою працею [підтримувати вогонь до впровадження електрики коштувало великих зусиль], вогонь не гаснув жодного разу. З Божою допомогою я змогла виконувати усю свою роботу, а також роботу мого батька». Наступної зими знову виникла потреба, щоб Аббі заступила батька. Цього разу раціон її сім’ї складався лише з одного яйця й горнятка кукурудзяного борошна в день. Але вогонь ні разу не гаснув.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 23]

Лінза Френеля

Лінза Френеля є насправді складеною лінзою, або набором лінз, в якому центральна лінза оточена криволінійними лінзами, що в перетині мають форму призм. Лінзи Френеля можна з’єднати разом у формі скляного циліндра, який повністю оточує джерело світла. Кожна така окрема лінза збирає промені світла у горизонтальний вузький пучок. Більше лінз — більше світлових пучків, які можна порівняти до спиць, що відходять від маточини колеса. Коли циліндр крутиться навколо джерела світла, світлові пучки розлітаються навкруги, освічуючи горизонт. Кількість світлових пучків, інтервал часу між їх спалахами і навіть колір світла — це лише деякі особливості, внаслідок котрих кожен маяк має власний світловий почерк, або характеристики. На кораблях існують списки таких характеристик, завдяки яким моряки в дорозі можуть визначити, котрий із маяків посилає їм своє світло.

[Відомості про джерело]

South Street Seaport Museum

[Ілюстрація на сторінці 23]

Бухта Пеґґі (Нова Шотландія, Канада).

[Ілюстрація на сторінці 23]

Статуя Свободи (Нью-Йорк).

[Ілюстрація на сторінці 23]

Річка Везер (Німеччина).

[Ілюстрація на сторінці 23]

Штат Вашингтон (США).

[Ілюстрація на сторінці 20]

The Complete Encyclopedia of Illustration/J. G. Heck