Зі шляху злочинів на шлях надії

РОЗПОВІВ КОСТА КУЛЛАПІС

Я ВТУПИВСЯ ПОГЛЯДОМ У БРУДНІ СТІНИ СВОЄЇ ТЮРЕМНОЇ КАМЕРИ І У МЕНЕ ВИЗРІЛО РІШЕННЯ РОЗДОБУТИ ПОБІЛЬШЕ ГРОШЕЙ, АБИ ПОКІНЧИТИ ЗІ ЗЛОЧИНАМИ ТА ПОЧАТИ НОВЕ ЖИТТЯ.

КОЛИ я оце сидів там, жалюгідний і пригнічений, то згадав собі, що роком раніше пішли з життя 11 моїх друзів. Одного повісили як убивцю, другий вкоротив собі віку, чекаючи на суд за вбивство, троє передозували наркотики, двох забили на смерть у вуличних бійках, а четверо загинули в автокатастрофах. Ще декілька приятелів були ув’язнені за серйозні злочини.

Отож у темряві в’язничної камери я відчайдушно молився Богові, щоб він, хоч би ким був, допоміг мені вирватися із зачарованого кола злочинів. Відповідь на цю молитву я отримав лише через деякий час. А тоді мені вдалося уникнути серйозного звинувачення у нападі з наміром завдати тяжких тілесних ушкоджень. Завдяки угоді про визнання вини я відбувся м’якшим формулюванням звинувачення і меншим вироком. Але спершу розповім, чому я потрапив у таке скрутне становище.

Я народився 1944 року в Преторії (Південна Африка), там і виріс. Дитячі роки пройшли невесело. Наша сім’я раз у раз терпіла від батькових приступів агресії, які погіршувалися частими й тяжкими запоями. До того ж він був затятим гравцем в азартні ігри, і перепади його настрою виливалися у те, що він страшенно лаявся та жорстоко бив усіх нас, а особливо маму. Від цих постійних бійок я втік на вулицю.

Як я став злочинцем

Так у дуже ранньому віці я набув життєвої мудрості. Наприклад, у вісім років я дізнався про дві речі. Про першу — коли мене піймали з поцупленими у сусідів іграшками. Батько сильно мене побив. І понині я ніби чую його слова: «Ще раз попадешся на крадіжці — відірву голову!». Я думав не стільки про те, щоб більше не красти, скільки про те, щоб мене більше ніколи не викрили. «Наступного разу так усе сховаю, що ніхто мене не піймає»,— сказав я собі.

Ще одна річ, про яку я дізнався у досить юному віці, стосувалась зовсім іншого. На уроці релігії вчителька сказала, що Бог має особисте ім’я. «Боже ім’я — Єгова,— промовила вона і цими словами здивувала всіх учнів.— Він вислухає будь-яку вашу молитву, якщо ви звертатиметесь в ім’я його Сина, Ісуса». Почуте справило на мене сильне враження, але не врятувало від злочинного шляху. Ще в молодших класах я набув багатий досвід у крамничному злодійстві та у крадіжках зі зломом. Шкільні друзі не були для мене добрим прикладом, адже багато хто з них уже побував у колоніях для малолітніх за різноманітні злочини.

З роками я перетворився на запеклого злочинця. Мені не було й двадцяти, а я вже брав участь у незліченних розбоях, злісно хуліганив, чинив крадіжки зі зломом та викрадав автомобілі. Постійно вештаючись по більярдних та барах, виконуючи доручення звідників, повій та злочинців, я не закінчив навіть першого курсу технікуму.

Моїм товариством були безсердечні злочинці, що, не моргнувши оком, понівечили б усякого, хто б їх видав. Я добре засвоїв, що варто тримати язика за зубами й ніколи не хвалитися своїми подвигами та не сипати грішми. А коли ні, то піде поголоска про злочин, а це приверне увагу поліцейських, які ставитимуть підступні запитання. А ще гірше, коли навідаються інші злочинці і вимагатимуть собі пайку з награбованого добра.

Попри всю мою обережність час од часу поліція все ж встановлювала нагляд за мною через підозру в протиправних діях. Але я ніколи не тримав у себе нічого, що могло б вказати на мою причетність до злочину чи було б доказом моєї вини. Якось о третій ночі до нас нагрянули поліцейські і двічі обшукали весь будинок: шукали електротовари, вкрадені у місцевого оптовика. Нічого не знайшовши, вони повезли мене до поліцейського відділення, взяли відбитки пальців, але не заарештували.

Потрапляю у тенета наркотиків

З 12 років я почав регулярно приймати наркотики. Це відбивалося на моєму здоров’ї, а декілька разів я мало не помер від надто великої дози. Невдовзі мене познайомили з лікарем, який мав широкі зв’язки у кримінальному світі, й я став торговцем наркотиків. Досить швидко я зрозумів, що робити поставки декільком реалізаторам менш ризиковано, бо можна залишатися в тіні, коли на небезпеку наражаються інші.

На жаль, дехто, з ким я мав тоді справи, померли від надто великої дози чи вчинили серйозні злочини під впливом наркотиків. Один з таких друзів убив відомого лікаря. Про це писали всі газети країни. Він намагався перекласти вину на мене, але я нічого не знав про вбивство, доки не прийшли з поліції. А взагалі, поліцейські не раз заходили до мене і вимагали пояснень щодо численних злочинів.

Проте одного разу я повівся просто-таки безглуздо. Цілий тиждень я пиячив і сидів на наркотиках, а тоді, розлютившись через якесь непорозуміння, накинувся на двох чоловіків і дуже сильно поранив їх. Наступного ранку вони засвідчили, що нападником був я, і мене взяли під варту за напад з наміром заподіяти тяжкі тілесні ушкодження. Ось так я опинився у в’язниці.

Здобути багатство і почати чесне життя

Коли мене випустили, я дізнався, що у фармацевтичній компанії звільнилося місце товарознавця. Я подав заяву і переконав наймача, що підходжу йому. Крім того, мене рекомендував друг, який вже працював у цій компанії, і я отримав місце. Завдяки цьому, думав я, мені вдасться заробити багато грошей і поїхати деінде, щоб почати чесне життя. Отож я вирішив якнайшвидше розібратися в усіх аспектах своєї роботи. Щовечора я допізна залишався на роботі, вивчаючи назви ліків. Я був упевнений, що торую шлях до нового життя.

Мій план полягав у тому, аби вичікувати і заробляти довір’я керівників фірми. Потім, обравши слушний момент, я б удерся на склад та вкрав багато ліків, які дуже цінувалися на чорному ринку, продав би їх і враз отримав досить велику суму грошей. Щоб запевнити собі свободу та новий спосіб життя, я придумав, на мій погляд, ідеальне алібі.

Надійшов час втілити план у життя. Прокравшись однієї ночі на склад, я глянув на полиці, які були заповнені ліками вартістю сотні тисяч доларів. От вона, можливість почати життя без злочинів і насилля. Але тут вперше в житті заговорило моє сумління. Чому ж воно раптом прокинулось, адже раніше воно майже ніколи не нагадувало про себе? А сталося це ось чому.

За декілька тижнів до того ми з директором розмовляли про мету життя. У відповідь на якісь його слова я сказав, що в крайньому разі можна молитися. «До кого?» — запитав він. «До Бога»,— відповів я. «Але ж люди моляться багатьом богам,— відказав мій співрозмовник,— то до кого ж ви молитиметесь?» Я сказав: «До Всемогутнього Бога». «Гаразд, а яке в нього ім’я?» — вів далі директор. «Що ви маєте на увазі?» — не зрозумів я. «Так як ви і я, і всі інші, Всемогутній Бог має власне ім’я»,— прозвучала відповідь. Це було слушне зауваження, але мені бракувало терпіння. Тоді я роздратовано запитав: «Ну, і яке ж у Бога ім’я?» «Ім’я Всемогутнього Бога — Єгова!»,— сказав директор.

Раптом завіса років піднялася і мені пригадалось, як я, восьмирічний, сидів у класі на тому пам’ятному уроці релігії. Несподівано для мене розмова з директором сколихнула мою душу. За серйозною розмовою ми провели декілька годин. Наступного дня він приніс книжку «Правда, яка веде до вічного життя»a. Того ж вечора, прочитавши всю книжку, я зрозумів, що знайшов правду і справжній сенс життя. Протягом наступних двох тижнів ми більшість вільного часу обговорювали різні теми з цієї надзвичайної синьої книжки.

І ось тепер, коли я сидів на складі в темноті й тиші, сумління підказувало, що мої плани вкрасти і продати ліки були поганими. Я тихо вийшов і попрямував додому, сповнений рішучості більше ніколи не красти.

Цілковита зміна

Наступними днями, повідомивши родичів про рішення жити по-новому, я став пояснювати їм біблійні істини, котрі вже зрозумів. Батько хотів прогнати мене з дому. Однак мій брат Джон захистив мене, сказавши батькові: «Вперше у своєму житті Коста взявся за якусь чесну справу, а ти хочеш прогнати його? З цим треба розібратися». Джон приємно здивував мене, попросивши вивчати з ним Біблію. З того часу всі, хто приходив до мене за наркотиками, отримували замість них книжку «Правда»! Невдовзі за допомогою цієї книжки я вже проводив 11 біблійних вивчень.

Потім я дізнався про те, що директор компанії не був Свідком Єгови. Його дружина була Свідком 18 років, а в «нього на правду ніколи не вистачало часу». Отже він домовився, щоб досвідчений християнин проводив зі мною регулярно вивчення Біблії. Набуваючи біблійних знань, я швидко зрозумів, що мені потрібно вирішити деякі інші проблеми, і невдовзі правда з Божого Слова почала визволяти мене з лабетів світського способу життя (Івана 8:32).

Однак я раптом відчув, що протягом декількох тижнів відбулося надто багато подій. Мені потрібно було зробити великі зміни в житті, і я усвідомив, що коли й далі йтиму у напрямку, який вказує мені біблійне вивчення, то на мене чекає важка духовна і тілесна боротьба. А з іншого боку, мені було зрозуміло, що коли не змінюся, то, можливо, невдовзі помру, або принаймні більшу частину життя проведу в тюрмі. Не один раз усе обдумавши і палко помолившись, я вирішив йти дорогою правди. Через шість місяців, 4 квітня 1971 року, я символізував своє присвячення Богу Єгові водним хрещенням.

Нагороди за правильний вибір

Спогади про минуле часами глибоко хвилюють мене, адже те, що я вирішив покинути шлях злочинів, принесло мені стільки благословень. З 11 чоловік, з якими я почав вивчення протягом тих перших напружених тижнів, п’ятеро і досі на шляху правди. Моя мама теж стала вивчати Біблію, охрестилася як Свідок і продовжувала вірно служити Богові до своєї смерті у 1991 році. Присвятили життя Єгові і двоє моїх братів; зараз вони служать старійшинами. Крім того, я допоміг пізнати правду своїй тітці, і вона служить повночасно уже 15 років.

Зміни в моєму житті настільки зворушили директора фармацевтичної компанії, в якій я працював, що він поставився до біблійної правди набагато серйозніше. Цей чоловік символізував своє присвячення Богові водним хрещенням через рік після мене. Згодом він багато років прослужив старійшиною в одному зі зборів Свідків Єгови в Преторії.

Я одружився з присвяченою християнкою. У 1978 році ми з Ліоні переїхали в Австралію. Тут народилися двоє наших синів, Елайджа і Пол. Підтримка сім’ї завжди додає мені сил. Я маю привілей служити старійшиною у Канберрі, столиці Австралії. Щодня дякую Єгові за те, що він врятував мене від марноти злочинного життя, яке могло закінчитися тільки нещастям і смертю. Більш того, Бог надав сенс моєму життю, наділивши мене і моїх близьких справжньою надією.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 18]

Мені 12 років.

[Ілюстрація на сторінці 18]

З дружиною і двома синами тепер.