Капоейра. Танець, вид спорту чи бойового мистецтва?

Від нашого дописувача в Бразилії

«Координація і гнучкість акробатики, граційність і динаміка танцю, швидкість і спритність бойового мистецтва, а також запальний ритм музики».

САМЕ так один письменник описав сутність виду бразильського мистецтва за назвою капоейра. Як висловився інший письменник, сьогодні капоейра — «повсюдний культурний феномен».

Хореограф і дослідник Едвард Лунда каже, що це «унікальне поєднання танцю, бойового мистецтва, гри й різних ритуалів». Згідно з «Новою британською енциклопедією», капоейра — «народний танець». А як його виконують? Учасники і глядачі розташовуються колом, усередині якого «двоє чоловіків стають один напроти одного і починають «бій». При цьому вони імітують напади й захист під ритмічні звуки берімбау, музичного інструмента у вигляді дуги зі струною».

Нині точаться численні дискусії щодо походження капоейри. Більшість дослідників вважає, що цей вид мистецтва походить від африканських племінних танців і обрядів. До Бразилії капоейра потрапила, очевидно, за часів работоргівлі. Протягом десятиліть цей танець виконували невільники, незважаючи на те, що рабовласники усіляко намагалися придушувати африканську культуру.

У 1888 році рабство в Бразилії було скасовано. За словами одного бразильського письменника, «щойно звільнені раби не знайшли собі місця в тодішньому соціально-економічному устрої країни». У результаті чимало з них вступило до злочинних банд. А капоейра перетворилася на насильницьке вуличне єдиноборство. Члени банд, озброєні ножами й палицями, почали тероризувати мирних мешканців.

Як зазначає часопис «Планета капоейра», у цьому вуличному танці залишилися лише «брутальні елементи». Там пояснюється: «Ті, хто навчав капоейри, усунули з танцю всі елегантні рухи, які були непотрібні для справжньої бійки. Наприклад, тепер можна було бити нижче і в будь-яку точку тіла. Дозволялось робити різноманітні обманні рухи руками, щоб завдавати несподіваних ударів, а також штрикати пальцями в очі. Не було ні музики, ні перевертів «колесом», ні інших акробатичних прийомів, окрім тих, що носили характер рукопашного бою. Тож не дивно, що 1890 року капоейру заборонили по цілій країні. Самих капоейрівa засуджували до 300 ударів бичем, ув’язнення і навіть висилки.

У 1930-х роках Мануель дос Рейс Машаду, знаний серед капоейрів як Местре Бімбе (учитель Бімбе), відкрив академію, щоб відродити це незвичайне мистецтво. Але займатися капоейрою було все ще заборонено. Тому Мануель Машаду старався не розголошувати, що він навчає капоейри. Однак 1937 року президент Бразилії Ґетуліо Варгас підписав офіційний дозвіл на заняття капоейрою. Відтоді це мистецтво набуло статусу суто бразильського виду спорту. Сьогодні, за певними підрахунками, капоейрою займаються 2,5 мільйона бразильців. Його викладають у багатьох навчальних закладах, як-от школах, університетах і військових академіях.

Народний танець чи бойове мистецтво?

Хоча в капоейрі присутні елементи танцю, багато хто зараховує його до бойових мистецтв. Ауґусту, який навчився капоейри зі своїм батьком, переконаний, що «хоча капоейру вважають одним з видів танцю, він заохочує до насилля і порушує принципи миру й любові. Прийоми капоейри можна легко застосувати, коли ти дуже розгніваний». Навіть якщо той, хто виконує капоейру, уникає фізичного контакту, все ж погано розрахованими рухами він таки може серйозно травмувати партнера.

Чимало людей вважає, що капоейра має також безпосередній зв’язок з релігією. Педру Мораес Тріндаде, майстер капоейри зі штату Баїя (Бразилія), вважає капоейру «поєднанням тіла і розуму» й додає: «Якщо хтось ставиться до капоейри лише як до спорту, то він применшує його історію і філософію». Едмілсон, який вісім років займався капоейрою в місті Нітерой (штат Ріо-де-Жанейро), зазначає: «Деякі чулас [вступні пісні], а також ритуали, що лягли в основу капоейри, однозначно пов’язані зі спіритизмом».

Ретельне дослідження біблійних принципів допомогло Едмілсону, а також Ауґусту, згаданому раніше, полишити заняття капоейрою. Вони зрозуміли, що їхнє духовне і фізичне здоров’я надто цінне, щоб ним ризикувати. І, хоча колись їм подобалися запальні ритми і граційні рухи капоейри, ці чоловіки усвідомили: капоейра не сумісна з принципами Біблії, яка заохочує ‘більше не навчатись війни’ (Ісаї 2:4).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 23]

Капоейра виконується під ритмічні звуки берімбау й атабаке, традиційних у Бразилії музичних інструментів.