З ІСТОРІЇ
Платон
Платон (бл. 427—347 рр. до н. е.) був язичницьким грецьким філософом. Він народився в аристократичній сім’ї, можливо в Афінах, і здобув всебічну освіту, яку зазвичай отримувала молодь з заможних грецьких родин. Великий вплив на нього справив відомий філософ Сократ, а також послідовники філософа та математика Піфагора.
ПЛАТОН побував у багатьох країнах Середземномор’я. Він займався політичною діяльністю в Сиракузах, грецькому місті на Сицилії. Потім Платон повернувся до Афін, де заснував Академію. Ця школа, яку нерідко називають першим університетом Європи, стала осередком математичних та філософських досліджень.
ЯК ВЧЕННЯ ПЛАТОНА СТОСУЮТЬСЯ ВАС?
Вчення Платона глибоко вплинули на формування догматів, у які вірять мільйони людей. До них належать і ті, хто вважає себе християнами та помилково думає, ніби ці догмати ґрунтуються на Біблії. Найголовнішим серед платонівських вчень було вчення про те, що людина має безсмертну душу, яка продовжує жити після смерті тіла.
«Безсмертя душі було однією з улюблених тем Платона» («Body and Soul in Ancient Philosophy»)
Платона дуже цікавило життя після смерті. У книжці «Тіло і душа у стародавній філософії» говориться, що «безсмертя душі було однією з улюблених тем Платона». Він був твердо переконаний, що «після смерті тіла душа продовжує існувати й отримує або нагороду, або покарання» в загробному житті, залежно від того, як людина поводилась на земліa («Body and Soul in Ancient Philosophy»).
ЯК ПОШИРИЛИСЬ ВЧЕННЯ ПЛАТОНА
Платонівська Академія, що діяла протягом дев’ятьох століть (387 р. до н. е.— 529 р. н. е.), справляла великий вплив на тогочасне суспільство. Ідеї Платона поширились у землях, над якими панували Греція та Рим. Прихильником платонізму став і юдейський філософ Філон Александрійський, а також багато релігійних провідників християнства. Внаслідок цього язичницькі філософські вчення, у тому числі доктрина про безсмертну душу, проникли в юдаїзм і християнство.
В одному біблійному довіднику сказано: «Уся християнська теологія пов’язана, принаймні деякою мірою, з... грецькою філософією, головно з платонізмом, а деяких християнських мислителів... без вагань можна назвати християнськими платоністами» («The Anchor Bible Dictionary»). Порівняймо два наведені нижче погляди.
Що казав Платон. «Сутність кожного з нас безсмертна; її називають душею. [У момент смерті] душа відходить до інших богів, щоб там дати перед ними звіт... Добра людина цього звіту не боїться, а от для поганої людини він страшний» (Платон, «Закони», книга XII).
Що каже Біблія. Душа — це сама людина або її життя. Навіть тварини є душами. У момент смерті душа перестає існуватиb. Зверніть увагу на такі цитати з Біблії:
«Перший чоловік, Адам, став живою душею» (1 Коринфян 15:45).
«І сказав Бог: “Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину”» (Буття 1:24).
«Хай душа моя вмре» (Числа 23:10).
«Душа, що грішить,— вона помре» (Єзекіїля 18:4).
Отже, Біблія не вчить, що душа продовжує існувати після смерті тіла. Тож запитайте себе: «На чому ґрунтуються мої переконання? На Біблії чи на філософії Платона?»
a Хоча Платон поширював ідею про безсмертя душі, він не був першим, хто прийняв цю ідею. Ще задовго до нього вона в різних інтерпретаціях існувала в язичницьких культах, зокрема в Єгипті й Вавилоні.
b Біблія каже, що смерть — це наче сон і що померлих чекає воскресіння (Екклезіяста 9:5; Івана 11:11—14; Дії 24:15). Якщо душа не помирає,— як навчав Платон,— то воскресіння не потрібне.