Як розвинувся догмат про Трійцю?
ЗА ТАКИХ обставин ви мабуть питаєте: «Якщо Біблія не вчить одного Бога в трьох особах, то як же Трійця стала догматом так званого Християнства?» Багато людей думають, що її було утверджено на Нікейському соборі в 325 р. н. е.
Це не зовсім правильно. Правда, Нікейський собор затвердив, що Христос є такої самої суті як Бог, і це заложило основу на пізніший догмат про Трійцю. Але він не утвердив цього догмата, тому що на соборі (Нікейському) нічого не згадувалось про святого духа як третя особа троїстого Божества.
Роль Константина в Нікеї
ПРОТЯГОМ багатьох років, багато людей, грунтуючи свої погляди на Біблії, не погоджувались з думкою, що Ісус був Богом. Стараючись розв’язати спір, римський імператор Константин скликав всіх єпископів до Нікеї. Присутніх було тільки 318, менша частина.
Константин не був християнської віри. За загальною думкою, він навернувся пізніше в житті, але охрестився саме перед смертю. Про нього, Генрі Чедвик каже в книжці Рання церква (англ.): «Константин, так як батько його, поклонявся Непереможному Сонцю;.. він не навернувся [до Християнства] через почуття внутрішньої прихильності... Це була військова справа. Він ніколи докладно не розумів християнської догматики, але переконався, що здобуття перемоги в війні було даром Бога християн».
Яку роль відіграв цей неохрещений імператор на Нікейському соборі? Британська енциклопедія каже: «Константин сам головував, активно провадив дискусії й особисто запропонував... вирішальну формулу виражаючи нею споріднення Христа з Богом у символі віри утвердженого на тому соборі, тобто, що Христос був такої самої суті як Отець... Сповнившись благоговійним страхом імператора, єпископи, крім тільки двох, підписали кредо,— багато з них проти своєї волі».
Отже, Константин відіграв критичну роль. Після двох місяців гарячкових релігійних дебатів, цей поганський політичний діяч втрутився в справу і вирішив на ласку прихильників думки, що Ісус був Богом. Але, чому? Певно, він не вирішував за спонукою біблійного переконання. «Константин не розумів питань яких ставили відносно грецької теології»,— каже книжка Коротка історія християнської догматики. Він усвідомлював, що релігійне розділення загрожувало його імперії, і хотів затвердити своє володіння.
Жодні з єпископів у Нікеї не пропонували догмата про Трійцю. Вони тільки вирішили природу Ісуса, а не роль святого духа. Якщо догмат про Трійцю був біблійною правдою, то чи ж це не був правильний час єпископам запропонувати його?
Наступний розвиток
ЦЯ ТЕМА обговорювалась багато років після Нікейського собору. Віруючі, що Ісус не був Богові рівний на якийсь час майже взяли верх над захисниками догмата. Але пізніший імператор Феодосій вирішив проти них. Він затвердив символ віри Нікейського собору як стандарт своєї країни і скликав Константинопольський собор у 381 р. н. е., щоб пояснити формулу.
Собор погодився поставити святого духа на такому самому рівні з Богом і Христом. Ось початок догмата про Трійцю так званого Християнства.
Однак, навіть після закінчення Константинопольського собору, не всі погоджувались з цим символом віри. Багато людей протистояли йому, і за це їх насильно переслідували. Аж у пізніших століттях розробили догмат про Трійцю на обміркований символ віри. Американська енциклопедія каже: «Догмат про Трійцю повністю розробили на Заході, в схоластицизмі середньовіччя, коли почали пояснювати його філософськими і психологічними висловами».
Символ віри Афанасія
ДОГМАТ про Трійцю більш докладно розяснилось символом віри Афанасія. Афанасій був священиком, який погоджувався з Константином на Нікейському соборі. Символ віри, названий по його імені, заявляє: «Ми поклоняємось одному Богові в трьох особах... Отець-Бог, Син-Бог, і Святий Дух-Бог; однак трьох богів немає, тільки один Бог».
Проте, поінформовані вчені погоджуються, що Афанасій не склав цього символу віри. У Новій британській енциклопедії каже: «Символ віри появився в східній церкві аж у 12 столітті. З 17 століття, вчені погоджувалися, що Афанасій (який помер у 373 р.) не був автором символу віри Афанасія, який то символ правдоподібно був розроблений у південній Франції протягом 5 століття... Здається, цей символ дуже вплинув на людей південної Франції й Іспанії протягом 6 і 7 століть. У 9 столітті його застосовували в літургію церкви в Німеччині, а пізніше в Римі».
Минуло багато століть від Христа до затвердження догмата про Трійцю в так званому Християнстві. Що провадило їх зробити це рішення? Чи Слово Боже, чи священики й політичні діячі? У книжці Початок і еволюція релігії, Е. У. Гопкинс відповідає: «Остаточне правовірне пояснення догмата про Трійцю головно було справою церковної політики».
Передсказане відступництво
ГАНЕБНА історія догмата про Трійцю відповідає тому, що Ісус і Його апостоли передсказували на майбутнє. Вони передсказали відступництво, відхилення, покинення правдивого поклоніння аж до повернення Христа, в який то час правдиве поклоніння буде відновлене перед Божим днем на знищення цієї системи.
Відносно того «дня», апостол Павло сказав: «Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник» (2 Солунян 2:3, 7). Пізніше він передсказав: «По моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів» (Дії 20:29, 30, ПХ). Інші Ісусові учні теж писали про відступництво з його «беззаконних» священиків. (Дивіться наприклад у 2 Петра 2:1; 1 Івана 4:1-3; Юди 3, 4).
Павло також написав: «Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок» (2 Тимофія 4:3, 4, ПХ).
Ісус Сам пояснив, хто був відповідальний за відступництво від правдивого поклоніння. Він сказав, що посіяв добре насіння, але прийшов ворог, Сатана, і засіяв у тому самому полі кукіль. Коли росло збіжжя і вигнало колосся, тоді і кукіль появився. Тому то, можна було сподіватись відхилення від правдивого Християнства аж до жнив, в який то час Ісус полагодить справу (Матвія 13:24-43). Американська енциклопедія каже: «У четвертому столітті догмат про Трійцю не відображував раннього навчання про природу Бога; це було відхилення від того навчання». Де ж почалось це відхилення? (1 Тимофія 1:6).
Те що вплинуло на відхилення
ПО ВСІХ країнах стародавнього світу, ще за днів Вавілонії, люди поклонялись поганським троїстим богам. У століттях перед, протягом, і після Христа, люди теж поклонялись триєдиному божеству в Єгипті, Греції і в Римі. І після смерті апостолів, такі поганські вчення почали вторгуватись у Християнство.
Історик Уїлл Дурант каже: «Християнство не знищило поганства; краще засвоїло його... Воно запозичило ідеї божественної трійці з Єгипту». У книжці Єгипетська релігія (англ.), Сігфрід Моренз каже: «Єгипетські теологи головно клопотались догматом про Трійцю... Вони поєднували трьох богів в одного і поклонялись йому як одній істоті. Таким то чином духовний вплив єгипетської релігії пов’язується з християнською теологією».
Тому то в Александрії, Єгипті, начальство церкви пізно в третьому й на початку четвертого століть, як-от Афанасій, під таким впливом розробляли ідеї які довели до догмата про Трійцю. Їхній власний вплив поширився, і тому Моренз каже, що «Александрійська теологія стала посередником між релігійною спадщиною Єгипту а Християнством».
У передмові до книжки Історія Християнства (англ.), автор Едвард Гібонс, читаємо так: «Якщо Християнство перемогло Поганство, то також правда що Поганство зіпсуло Християнство. Правдивий деїзм [єдинобожжя; поклоніння одному Богові] перших християн... римська церква перемінила на незрозумілий догмат про трійцю. Багато поганських догматів, вигаданих єгиптянами й ідеалізованих Платоном, збереглись як гідні віри».
Словник релігійних знань зауважує, що багато людей кажуть, що Трійця є «зіпсуття запозичене від поганських релігій, і прищеплене до християнської віри». А твір Поганство в нашому Християнстві визнає: «Джерело [догмата про Трійцю] є зовсім поганське».
Тому то, в Енциклопедії релігії й етики Джеймс Гейстінгс написав: «Наприклад, у староіндійському догматі про Трійцю поклонялись богам Брахма, Шіва, і Вішну; у давньоєгипетській, Осірісу, Ісіді і Гору... Не тільки в історичних релігіях вважають Бога бути Триєдиним. Пригадується особливо неоплатонізм з його поглядом Всевишньої або Первинної Дійсності», яка «представляється троїстістю богів». Що грецький філософ Платон має до діла з догматом про Трійцю?
Платонізм
ПЛАТОН, за загальною думкою, жив від 428—347 рр. перед Христом. Тоді як він не навчав про Трійцю, так як її тепер розуміється, то його філософії таки приготовили дорогу на цей догмат. Пізніше, появились філософські рухи в яких поміщалась віра в групу троїстих богів, на які то рухи вплинули ідеї Платона про Бога і природу.
Французький Новий всесвітній словник каже про вплив Платона: «Платонська трійця, будуча тільки переробкою давніших трійок датуючись до давніших народів, здається, є доцільною філософською трійцею характерних прикмет, даючи початок трьом гіпотезам [основний характер особи] або божественним особам про яких навчають християнські церкви... Поняття божественної трійці цього грецького філософа знаходяться в усіх давніх [поганських] релігіях».
Нова Шафф-Герцог енциклопедія релігійних знань (англ.) говорить про вплив цієї грецької філософії: «Догмати про Логоса і Трійцю розроблюється грецькими отцями на яких... вплинула, прямо чи непрямо, платонська філософія... Неможливо заперечити, що помилки і зіпсуття вторгнулись у Церкву з цього джерела».
У творі Церква перших трьох століть (англ.) каже: «Догмат про Трійцю поступово і пізніше розроблено;.. він мав свій початок від джерела зовсім чужого Святому єврейському і християнському Письмам;.. догмат дозрів, і його защеплено до Християнства, з допомогою отців платонського переконання».
До закінчення третього століття н. е., «Християнство» і нові платонські філософії вже були нерозлучно з’єднані. Так як каже Адольф Гарнак у Нариси історії догматики (англ.), церковні доктрини вже «нерозлучно вкорінились у грунті еллінізму [поганська старогрецька культура]. Тому то догмат став таємницею для більшості християн».
Церква заявляла що її нові догмати грунтувались на Біблії. Але, Гарнак каже: «В дійсності вона [церква] засвоїла старогрецькі здогади, забобонні погляди і звичаї поганського таємничого поклоніння».
У книжці Заява причин (англ.), Ендрюс Нортон каже про Трійцю: «Історію й джерело цього догмата можна дослідити, не до християнського об’явлення, але філософії Платона... Трійця не є догматом Христа й Його апостолів, але вигадкою школи пізніших платоністів».
Сталось, що в четвертому столітті н. е., відступництво передсказане Ісусом і Його апостолами повністю розквітнулось. Розвиток догмата про Трійцю був тільки одним доказом цього. Відступницькі церкви почали засвоювати ще інші поганські вчення,— пекельний вогонь, безсмертя душі, і ідолопоклонство. Духовно кажучи, так зване Християнство вже ввійшло в його епоху темноти, над якою панувало зростаючий «беззаконник» — священство (2 Солунян 2:3, 7).
Чому Божі пророки не навчали цього догмата?
ЧОМУ, протягом тисяч років, жоден з Божих пророків не навчав людей про Трійцю? Чи ж Ісус, користуючись Своєю спроможністю як Великий Вчитель, не роз’яснив би догмата про Трійцю Своїм послідовникам? Чи ж Бог натхнув би писання сотень сторінок Святого Письма і у них не пояснив би догмата про Трійцю, коли б це був «основний догмат» віри?
Чи ж християнам вірити, що століття після Христа, і натхнувши писання Біблії, Бог схвалюватиме розробку догмата, незнаного Його слугам протягом тисячі років,— «незбагненної таємниці» «поза межою людського розуміння»,— яка, так як визнають, почалась у поганстві й основно стала «справою церковної політики»?
Історія ясно свідчить: Догмат про Трійцю, це відхилення від правди, відступництво.
[Вставка на сторінці 8]
«Догмат про Трійцю розроблений в четвертому столітті був відхиленням від раннього християнського навчання» (Американська енциклопедія).
[Рамка на сторінці 9]
«Тріада великих богів»
Багато століть перед Христом, вже поклонялись тріадам, або триєдиним богам у стародавній Вавілонії і Ассірії. Французька «Ларус енциклопедія міфології» говорить про таку тріаду в Месопотамії: «Всесвіт поділено на три округи і над кожною правив бог. Над небом панував Ану. Землю віддано богові Енлілу. Еа володів над водами. Разом вони становили тріаду великих богів».
[Рамка на сторінці 12]
Індуська трійця
У книжці «Символізм індуських богів і требників» каже відносно індуської трійці, що багато століть перед Христом: «Шіва є один з богів Трійці. Заявляють його бути богом знищення. Інших два боги Брахма, бог створювання і Вішну, бог засобів до існування... Щоб показати що цих три процеси є один і той самий, то три боги поєднуються в одно божество» (Видав А. Партасараті з Бомбея).
[Ілюстрація на сторінці 8]
«Константин не розумів питань, яких ставили відносно грецької теології» (Коротка історія християнської догматики).
[Ілюстрації на сторінці 10]
1. Єгипет. Тріада Гора, Осіріса, Ісіди, друге тисячоліття до н. е.
2. Вавілон. Тріада Іштари, Сина, Шамаша, друге століття до н. е.
3. Пальміра. Тріада бога місяця, Господа небес, бога-сонця, бл. 1 ст. до н. е.
4. Індія. Триєдине індуське божество, бл. 7 ст. н. е.
5. Кампучія. Триєдине буддійське божество, бл. 12 ст. н. е.
6. Норвегія. Трійця (Отець, Син, святий дух), бл. 13 ст. н. е.
7. Франція. Трійця, бл. 14 ст. н. е.
8. Італія. Трійця, бл. 15 ст. н. е.
9. Німеччина. Трійця, бл. 19 ст. н. е.
10. Німеччина. Трійця, 20 ст. н. е.