Чи рання церква вчила, що Бог є Трійця?
Частина 4 — Коли і як розвинулася доктрина про Трійцю?
Перші три статті цієї серії показали, що ні Ісус, ні його апостоли, ані ранні отці церкви не навчали доктрини про Трійцю. («Вартова Башта» за 1 листопада 1991 року, 1 лютого 1992 року, 1 квітня 1992 року). У цій останній статті буде обговорюватися розвиток доктрини про Трійцю і яку роль відіграв у цьому Нікейський собор 325 року н. е.
У 325 році н. е. римський імператор Константин скликав собор єпископів у місті Нікея в Малій Азії. Його метою було розв’язати постійні релігійні суперечки на тему споріднення між Божим Сином і Всемогутнім Богом. Стосовно результатів цього собору «Британська енциклопедія» говорить:
«Константин сам головував, активно вів дискусії й особисто запропонував... вирішальну формулу, виражаючи нею споріднення Христа з Богом у символі віри, прийнятому на тому соборі, тобто що Христос був «однієї сутності [го·мо·оу́сі·ос] з Отцем»... Сповнившись благоговійним страхом перед імператором, єпископи, крім тільки двох, підписали символ віри,— багато з них проти своєї волі»1.
Чи цей язичеський правитель втрутився через свої біблійні переконання? Ні. У книзі «Коротка історія християнської доктрини» говориться: «Константин не розумів питань, яких ставили відносно грецької теології»2. Але він добре розумів, що релігійні суперечки ставили під загрозу єдність імперії і хотів розв’язати їх.
Чи це започаткувало доктрину про Трійцю?
Чи встановив або затвердив Нікейський собор Трійцю як доктрину загальновизнаного християнства? Багато вважають, що так. Але факти говорять по-іншому.
У символі віри, проголошеному на цьому соборі, обстоювалися погляди щодо Божого Сина, які дозволили різним представникам духовенства вважати його якимсь чином рівним Богові Отцеві. Але корисно розглянути те, чого не було сказано у Нікейському символі віри. Згідно з опублікованим оригіналом, символ віри повністю звучав так:
«Ми віримо в одного Бога, всемогутнього Отця, творця усіх речей — видимих і невидимих;
В одного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, народженого від Отця, єдинородного, тобто від сутності Отця, Бога від Бога, світла від світла, правдивого Бога від правдивого Бога, народженого, не створеного, який є однією сутністю з Отцем, через Нього все почало своє існування, в небі і на землі, Який через нас, людей, і задля нашого спасіння зійшов, втілився, став людиною, був замучений і воскрес знову на третій день, зійшов на небо і прийде судити живих і мертвих;
І у Святого Духа»3.
Чи цей символ віри говорить, що Отець, Син і святий дух є трьома особами в одному Бозі? Чи говорить він, що вони є рівними у вічності, силі, становищі та мудрості? Ні. Тут взагалі немає формули «три в одному». Первісний Нікейський символ віри не встановив і не підтримував Трійцю.
Цей символ віри робить не більше, ніж прирівнює Сина до Отця як «одну сутність». Але у ньому нічого такого не говориться про святий дух. Там тільки говориться, що «ми віримо... у Святого Духа». Це не є доктрина загальновизнаного християнства про Трійцю.
Навіть ключова фраза «однією сутністю» (го·мо·оу́сі·ос) не обов’язково означає, що собор вірив у кількісну тотожність між Отцем і Сином. У «Новій католицькій енциклопедії» (англ.) говориться:
«Існують сумніви щодо того, чи на соборі збиралися підтримати кількісну тотожність сутності Отця і Сина»4.
Навіть якщо б на соборі малося на увазі, що Син і Отець є одним у кількісному відношенні, то це все ще не була б Трійця. Це були б тільки два Боги в одному, а не три в одному, як передбачується в доктрині про Трійцю.
«Точка зору меншості»
Чи вважали єпископи у Нікеї взагалі, що Син був рівним Богові? Ні, там були суперницькі точки зору. Наприклад, одна з них була представлена Арієм, який вчив, що Син мав початок у часі і, таким чином, не був рівним Богові, а був підлеглим у всіх аспектах. З другого боку, Афанасій вважав, що Син був якимсь чином рівним Богові. Були також інші точки зору.
Стосовно рішення собору вважати Сина однією сутністю (єдиносутнім) з Богом Мартін Марті сказав: «У дійсності в Нікеї було представлено точку зору меншості; розв’язання було нелегким і неприйнятним для багатьох єпископів, які не мали аріанських поглядів»5. Подібно до цього у книжці «Вибіркова бібліотека нікейських і післянікейських отців християнської церкви» зауважується, що «точно сформульована позиція на противагу Аріанству була підтримана тільки меншістю, хоча ця меншість виграла справу»6. У книжці «Коротка історія християнської доктрини» говориться:
«Концепція гомооусіос [«однієї сутності»], з якої сам Константин сформулював символ віри, виглядала особливо неприйнятною для багатьох єпископів і теологів Сходу; пізніше, під час боротьби між ортодоксальністю і єрессю, вона стала об’єктом незгоди»7.
Суперечки продовжувалися ще десятки років після собору. Ті, хто обстоював ідею рівності між Сином і Всемогутнім Богом, на деякий час навіть втратили популярність. Наприклад, Мартін Марті так розповідає про Афанасія: «Його популярність так часто зростала і падала, його так часто виганяли [після собору], що він, по суті, став постійним мандрівником»8. Афанасій роками був у засланні через те, що політичні і релігійні чиновники противилися його поглядам, в яких Син прирівнювався до Бога.
Отже, було б неправильно заявляти, що Нікейський собор 325 року н. е. встановив або затвердив доктрину про Трійцю. Те, що пізніше стало вченням про Трійцю, у той час ще не існувало. Ідея про те, що і Отець, і Син, і святий дух були правдивим Богом і рівними у вічності, силі, становищі та мудрості, але тільки одним Богом — три Боги в одному — не була розвинена ні на цьому соборі, ні ранішими отцями церкви. У праці «Церква протягом перших трьох століть» (англ.) говориться:
«Сучасна широко відома доктрина про Трійцю... не отримала жодного підтвердження з писань Юстіна [Мученика]; і це спостереження можна застосувати до всіх донікейських отців, тобто всіх християнських авторів перших трьох століть після народження Христа. Це правда, що вони говорять про Отця, Сина й пророчого або святого Духа, але не як про рівних, не як про одну сутність, не як про Трьох в Одному — зовсім не так, як уявляють сьогодні прихильники Трійці, зовсім навпаки! Доктрина про Трійцю, як пояснювали її ці отці, була відмінною за своєю природою від сучасної. Ми заявляємо, що цей факт витримає будь-яке випробування, як і інші факти з історії людських поглядів».
«Ми кидаємо виклик, щоб хто-небудь назвав хоча б одного вартого уваги автора з перших трьох століть, який би вірив у доктрину про Трійцю в її сьогоднішньому вигляді»9.
Однак Нікейський собор став поворотним пунктом. Він звільнив дорогу для офіційного сприйняття Сина, як рівного Богові, а це, у свою чергу, проклало шлях більш пізній ідеї про Трійцю. У своїй книзі «Ортодоксальність у другому столітті» (англ.) Дж. А. Баклі зауважує:
«Принаймні до кінця другого століття всесвітня церква була одностайною стосовно одного моменту — всі поділяли погляд про вищість Отця. Всі вважали тільки Бога, Всемогутнього Отця, найвищим, незмінним, невимовним, що не має початку...
Ці автори і лідери другого століття з часом відійшли, і церква почала повільно, але невідступно наближатися до моменту... коли на Нікейському соборі було досягнено кульмінації всіх цих поступових руйнувань первісної віри. Тоді запальна меншість нав’язала свою єресь мовчазній більшості і, маючи за собою політичну владу, примушувала, влещувала і залякувала тих, хто намагався зберегти незаплямованою первісну чистоту своєї віри»10.
Константинопольський собор
У 381 році н. е. Константинопольський собор підтримав Нікейський символ віри. І додав ще щось. Святий дух був названий «Господом» і «життєдавальником». Розширений символ віри 381 року н. е. (який, по суті, вживається церквами сьогодні і який називають «Нікейським символом віри») показує, що загальновизнане християнство вже було дуже недалеко від проголошення повної догми про Трійцю. Все ж таки навіть цей собор не довершив розвитку цієї доктрини. «Нова католицька енциклопедія» визнає:
«Цікаво, що через 60 років після I Нікейського собору на I Константинопольському соборі [381 року н. е.] уникали слова гомооусіос у визначенні божественності Святого Духа»11.
«Дослідники ламають собі голову над тим, чому формулювання символу віри було таким м’яким; у ньому, наприклад, не вживається слово гомооусіос стосовно Святого Духа як єдиносутнього з Отцем і Сином»12.
Ця сама енциклопедія погоджується: «Слово гомооусіос не з’являється у Святому Письмі»13. Ні, Біблія не вживає цього слова ні відносно святого духа, ні Сина, як єдиносутніх з Богом. Це був небіблійний вислів, який посприяв розвиткові небіблійної, а навіть антибіблійної доктрини про Трійцю.
Минули століття після Константинопольського собору, поки загальновизнане християнство прийняло вчення про Трійцю. У «Новій католицькій енциклопедії» говориться»: «Здається, що на Заході... переважала тиша стосовно I Константинопольського собору і його символу віри»14. У цій книжці показується, що аж до сьомого або восьмого століття символ віри собору не був широко визнаним на Заході.
Дослідники визнають теж, що символ віри Афанасія, якого часто цитують і наводять як стандартне визначення у підтримку Трійці, був написаний не Афанасієм, а невідомим автором значно пізніше. «Нова Британська енциклопедія» коментує:
«Цей символ віри був незнаним для Східної церкви аж до XII століття. З XVII століття вчені в загальному погоджуються, що символ віри був написаний не Афанасієм (який помер у 373 році), а, напевно, був розроблений у Південній Франції протягом V століття... Здається, що цей символ дуже вплинув на людей Південної Франції та Іспанії протягом VI і VII століть. У IX столітті його застосовували в літургії церкви Німеччини, а трохи пізніше — Риму»15.
Як вона розвинулася
Повільний розвиток доктрини про Трійцю тривав протягом століть. Тринітарні ідеї грецьких філософів таких, як Платон, який жив кілька століть перед Христом, поступово вкралися у вчення церкви. У праці «Церква протягом перших трьох століть» говориться:
«Ми вважаємо, що доктрина про Трійцю формувалася поступово і порівняно пізно; що вона походить з джерела, цілком чужого єврейським і християнським Святим Писанням; що вона розвинулася і просочилася в християнство через отців церкви, які підтримували точку зору Платона; що в часи Юстіна і довший час після нього по цілому світі вчили, що Син є відмінної природи і підлеглий; і що тоді з’явилися тільки перші прозорі натяки на Трійцю»16.
Тріади, або трійці, були звичайними у Вавілоні та Єгипті ще до Платона. Намагання церковних діячів привабити невіруючих до Римського світу довели до поступового засвоювання деяких ідей християнством. Це, кінець кінцем, довело до погляду, що Син і святий дух є рівними Отцевіa.
Навіть саме слово «Трійця» прийняли не відразу. Тільки в кінці другого століття єпископ Антіохії і Сірії Теофіл, який писав по-грецьки, ввів слово трı́·ас, яке означає «тріада», або «трійця». Тоді Тертулліан, який писав по-латинськи і жив у Карфагені (Північна Африка), ввів у свої твори слово трінітас, яке означає «трійця»b. Але ніде у натхненому християнському грецькому Письмі не знаходиться слово трı́·ас, так само як і слова трінітас немає в латинському перекладі Біблії «Вульгата». Жоден вираз не є біблійним. Але слово «Трійця», яке походить з язичеських концепцій, ввійшло в церковну літературу і після четвертого століття стало частиною її догми.
Отже, не було серйозного дослідження Біблії вченими, щоб побачити, чи вона навчає цієї доктрини, чи ні. Замість цього, світські і церковні політики вклали найбільшу частку у розвиток цієї доктрини. У своїй книжці «Християнська традиція» Ярослав Пелікан звертає увагу на «нетеологічні фактори в дебатах, деякі з яких виглядали готовими наперед вирішити їх наслідок, але були відмінені подібними факторами. Доктрина часто виглядала жертвою або плодом церковної політики і конфліктів особистостей»17. Професор Єльського університету Е. Вашберн Гопкінс так висловився на цю тему: «Кінцеве ортодоксальне визначення трійці було у великій мірі справою церковної політики»18.
Якою ж нерозумною є доктрина про Трійцю в порівнянні з простим біблійним вченням про те, що Бог найвищий і не має собі рівного! Як говорить Бог: «До кого Мене ви вподобите та прирівняєте, до кого подібним Мене ви учините, щоб схожому бути?» (Ісаї 46:5).
Що вона представляла
Що представляв поступовий розвиток доктрини про Трійцю? Він був частиною відступництва від правдивого християнства, передбаченого Ісусом (Матвія 13:24-43). Апостол Павло теж передбачив майбутнє відступництво:
«Буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок» (2 Тимофія 4:3, 4, католицький переклад Хоменка).
Одною з тих байок була доктрина про Трійцю. Є також інші, чужі християнству байки, що розвинулись у ньому — безсмертя людської душі, чистилище, лімб та вічні муки в пеклі.
Отже, чим є доктрина про Трійцю? В дійсності, це язичеська доктрина, замаскована під християнську. Сатана сприяв її розвиткові, щоб обманювати людей, зробити Бога незрозумілим і таємничим. Це також довело їх до того, щоб вони охочіше прийняли інші фальшиві релігійні погляди і неправильні звичаї.
«По їхніх плодах»
У Матвія 7:15-19 Ісус сказав, що фальшиву релігію від правдивої можна відрізнити таким чином:
«Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині — хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи — із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі... Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить,— зрубується та в огонь укидається».
Розгляньмо один приклад. В Івана 13:35 Ісус говорить такі слова: «По тому пізнають усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою». Також в 1 Івана 4:20 і 21 Боже натхнене Слово заявляє:
«Як хто скаже: «Я Бога люблю», та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!»
Спробуйте застосувати цей основний принцип любові, яку правдиві християни повинні мати один до одного, до того, що мало місце в обох світових війнах, а також в інших конфліктах. Люди однієї і тієї ж релігії загальновизнаного християнства зустрічалися на полі бою і вбивали один одного через націоналістичні відмінності. По обох сторонах люди вважали себе християнами і кожну з сторін підтримувало духовенство, яке твердило, що Бог був на їхній стороні. Кровопролиття між «християнами» є злим плодом. Це є порушенням християнської любові, зреченням Божих законів. (Дивіться також 1 Івана 3:10-12).
День розплати
Таким чином, відступлення від християнства довело не тільки до безбожних вірувань, таких, як доктрина про Трійцю, але також і до безбожних учинків. Але, згідно зі словами Ісуса, повинен прийти день розплати: «Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить,— зрубується та в огонь укидається». Ось чому Боже Слово наполягає:
«Вийдіть із нього [символічно фальшивої релігії], люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його. Гріхи бо його досягли аж до неба, і Бог ізгадав про неправди його» (Об’явлення 18:4, 5).
Скоро Бог «дасть... до серця» політичним володарям виступити проти фальшивої релігії. Вони «спустошать її... і з’їдять її тіло, і огнем її спалять» (Об’явлення 17:16, 17). Фальшива релігія зі своїми язичеськими філософіями буде знищена назавжди. В дійсності, Бог скаже тим, хто сповідує фальшиву релігію, так само, як сказав свого часу Ісус: «Ваш дім залишається порожній для вас» (Матвія 23:38).
Правдива релігія переживе Божий суд, так що зрештою вся слава буде віддаватися виключно тому, кого Ісус назвав «єдиним Богом правдивим». Він той, про кого говорив Мойсей, коли сказав: «Господь — Муж війни, Єгова — Йому Ймення!» (Івана 17:3; Вихід 15:3).
Список використаної літератури:
1. Британська енциклопедія (англ.), 1971, том 6, сторінка 386.
2. Бернард Лозе, Коротка історія християнської доктрини (нім.), 1963, сторінка 51.
3. Там же, сторінка 52—53.
4. Нова католицька енциклопедія (англ.), 1967, том VII, сторінка 115.
5. Мартін Марті, Коротка історія християнства (англ.), 1959, сторінка 91.
6. Філіп Скаф і Генрі Вейс, Вибіркова бібліотека нікейських і післянікейських отців християнської церкви (англ.), 1892, том IV, сторінка xvii.
7. Коротка історія християнської доктрини (нім.), сторінка 53.
8. Коротка історія християнства (англ.), сторінка 91.
9. Алван Ламсон, Церква протягом перших трьох століть (англ.), 1869, сторінки 75—76, 341.
10. Й. А. Баклі, Ортодоксальність у другому столітті (англ.), 1978, сторінки 114—115.
11. Нова католицька енциклопедія (англ), 1967, том VII, сторінка 115.
12. Там же, том IV, сторінка 436.
13. Там же, сторінка 251.
14. Там же, сторінка 436.
15. Нова Британська енциклопедія, 1985, 15-те видання, Мікропедія, том I, сторінка 665.
16. Церква протягом перших трьох століть (англ.), сторінка 52.
17. Ярослав Пелікан, Християнська традиція (англ.), 1971, сторінка 173.
18. Е. Вашбурн Гопкінс, Походження і розвиток релігії (англ.), 1923, сторінка 339.
[Примітки]
a За додатковою інформацією дивіться брошуру «Чи вам вірити в Трійцю?», опубліковану Товариством Вартової Башти, Біблії та Брошур у Нью-Йорку (зареєстрованим).
b Як було показано в попередніх статтях цієї серії, хоча Теофіл і Тертулліан вживали ці слова, вони не мали на увазі Трійцю, в яку вірить загальновизнане християнство сьогодні.
[Ілюстрація на сторінці 22]
Бог спонукає політичних володарів виступити проти фальшивої релігії.
[Ілюстрація на сторінці 24]
Правдива релігія переживе Божий суд.