Віддання Божих речей Богу

“Тоді Він сказав до них: Тим-то віддайте Кесаря речі Кесареві, а Божі речі Богу.” — Мат. 22:21, НС

ЄГОВА Бог в недалекій будучності приведе до рішаючого кінця свій спір з Кесарем відносно питання, хто управлятиме землею. Коли той найвищий спір про всесвітню суверенність буде полагоджений, тоді всякий, що йому дозволиться жити на землі, віддасть все Богу Єгові, тому що Кесаря більше не буде. Не буде тоді розділення в зобов’язаннях між Богом і політичними силами цього старого світа. Цей старий світ з його Кесарями буде тоді знищений. Настане праведний світ з Єговою, як живим, правдивим Богом і зо звершеним Управителем, якому Він дать власть над цілою землею.

² Але покіль всесвітна війна Армаґеддон не усуне “Кесаря” і всіх його посіпак і його комерційних і реліґійних союзників, то з “Кесарем” мусять числитися навіть люди, що не є частю цього світа, але котрі живуть в ньому. Живучи на землі як чоловік серед влади Кесаря, Син Божий сказав: “Я з вишньої країни. . . . Я не з світа цього.” А однак в той самий час Він сказав. “Тим-то віддайте Кесаря речі Кесареві, а Божі речі Богові.” (Йоана 8:23; 17:14, 16 і Мат. 22:21, НС) Так довго як цей світ існує, Ісусові слова відносяться до нього. Отже тепер треба вирішити питання, що треба віддати “Кесареві”, а що треба віддати Богові. Те питання мусить бути вирешіне, та не з насильними вимогами “Кесаря”, але згідно з Божою книгою, Біблією, тому що Бог Єгова є Найвищим Авторітетом.

³ Окруження серед яких Ісус висказав ті слова, що їх часто наводять, відкривають одну річ, а це, що ми мусимо платити “Кесареві.” Не було то питання відносно почитання й досвяти або салютування прапорам, але відносно плачення публичних податків на урядові цілі. Цей факт зроблено ясним через біблійний опис того случаю в часі, коли Ірод Антипа був урядником-управителем, якого назначив Кесар над провінцією Галилею, і Понтійський Пилат був управителем назначений Кесарем для провінції Юдеї. Це взяло місце в Єрусалимі в Юдеї, і тільки два дні перед розп’яттям Ісуса на дереві тортур в Юдеї, на горі Голгофі. Та історія звучить як слідує:

⁴ “Тоді Фарисеї відійшли і радилися разом, щоб приловити Його на словах. Тож вони вислали до Нього учеників своїх з Іродиянами, говорячи: Вчителю, знаємо, що Ти правдивий єси, і правдою на путь Божий наставляєш, і ні про нікого не дбаєш; бо не дивишся на лице людей. Скажи ж нам тепер: Як тобі здається: чи годиться давати данину Кесареві, чи ні? Постеріг же Ісус лукавство їх, і каже: Чому ви спокушуєте мене, лицеміри? Покажіть мені гріш податковий. Вони принесли Йому денаря [що рівнявся 17 центів або 8 пенсів і 2 фардинґі — одноднева плата робітника в тому часі]. І каже до них: Чиє обличчя це і надпись? Кажуть Йому: Кесареве. Тоді сказав до них: Віддайте Кесаря речі Кесареві, а Божі Богові. І, вислухавши, здивувалися, і, лишивши Його, пійшли геть.”— Мат. 22:15—22 НС; Марка 12:13—17; Луки 20:19—26.

⁵ Плян Фарисеїв, письменників та архиєреїв жидівських був, щоб запровадити Ісуса у клопіт з урядом Кесаря відносно Палестини і явно оскаржити Його за бунтівництво проти держави. Для того вони післали Жидів, що були політичними прихильниками в користь Ірода, як місцевого управителя їх. Лука вияснює це, кажучи: “І назираючи Його, вони [письменники та архиєреї] післали підглядачів, що видавали себе за праведних, щоб схопити Його на слові й видати старшині та власті ігемоновій [Понтійському Пилату].” Одначе вони не змогли зловити ніякого бунтівничого або розворотного слова з уст Ісуса. Помимо того, два дні пізніше вони свавільно виступили й обвинувачили Його перед Понтійським Пилатом про ті речі, кажучи: “Цього знайшли ми, що розвертає народ і забороняє давати данину Кесареві, й каже, що Він Христос-цар.” (Луки 20:20; 23:2, НС) Воно й не дивно, що сьогодні реліґійні вороги Свідків Єгови обвинувачують їх перед політичними властями за шпигунство, розворотність та бунтівництво! Ісус, який був головним свідком Єгови, заявив, що коли вороги обвинувачували Його, Пана, про такі речі, то скільки більше вони будуть ложно обвинувачувати Його послідовників про ті самі речі, щоб запровадити їх у трудність з політичними властями.

⁶ Коли ми застановимось над Ісусовими словами, то ми бачимо, що Він не був ні розворотним ані бунтівничим, а тільки справедливим до Кесаря. Чи це Фарисеї; письменники і архиєреї любили або ні, то Ісус признав, що податок для Кесаря належався. Це правда, що Кесар військом завоював Палестину і тримав Жидів у підданстві, все ж таки Кесареві слуги уживали урядової власти. Вони старалися про многі публичні вигоди і тримали мир і порядок. Отже за такі соціальні, економічні та урядові доброчинності й обслуги, то навіть ті пригноблені, свободу-люблячі та шукаючі-незалежності Жиди повинні були віддати Кесареві, що йому належалося. Часть із грошей зібраних податками Кесар міг був ужити для своїх мілітарних плянів; і хоч Жиди не мали співчуття з такими мілітарними зазіханнями і не приставали до його збройних сил, то однак вони мусили платити данину, тому що це була відповідальність Кесаря а не їх, що він мав робити з своїми грішми. Монета-денар був його твором, а не ділом Теократичного правительства Єгови. Обличча і напис на монеті указували хто був силою політичних податків, і цією монетою данина мала бути заплачена. Отже за доброчинні обслуги, якими Кесар наділяв їх, люди мали відплатитися йому грішми, яких він вимагав, хоч це він міг надужити в гноблючий спосіб.

⁷ Самий Ісус платив податок. І що Він не противився зібранню або заплаченню податків через спів-Жидів чужій імперіалістичній силі, то це Він показав тим, що Він мішався з митниками і шукав їх спасіння. Тому то Його реліґійні вороги казали: “Ось чоловік прожора та п’яниця, друг митникам та грішникам.” (Мат. 11:19, НС) Ісус прийшов, як Божий амбасадор на землю, але в чужому краї під правлінням чужинецької влади то навіть амбасадор мусить платити податок за реальність яку він займає в тому чужинецькому краю або на речах які він купує або за обслугу, яку він винаймає. Отже Ісус був розсудним і справедливим відносно того, що належалося Кесареві.— 2 Кор. 5:20, НС.

ТІ ЩО ПІД ЦИМИ ІНСТРУКЦІЯМИ

⁸ Кесар міг не годитися із тим, що Ісус тут сказав, тому що це поставило обмеження на Кесаря. Сьогодні новочасні Кесарі й скрайні націоналістичні патріоти настають головно на данину для Кесаря, і вони не люблять, коли навести або представити другу часть Ісусової інструкції відносно віддання Божих речей Богові. Тепер же всякий мусить завважати, що Ісус сказав ті слова, не до поганських Римлянів або Греків, але до реліґійних Жидів. Вони були членами народу, що був посвячений Богу Єгові і якого Він вибрав і привів під угоду з собою. В першій мірі вони були під Теократичним законом, який Бог дав їм через Мойсея, і який управляв їх особистим поступком і їх почитанням. Тож згідно з цим Теократичним законом всі речі їх належали до Бога Єгови, а не до ніякого людського сотворіння, як от Кесаря. Пізніше, в той самий час, Ісус сказав це Жидам, коли один з Фарисеїв, що був познайомлений з теократичним законом, спокушував Його, кажучи: “Навчителю, котра є найбільша заповідь в Законі?” У відповідь Ісус навів з Закону в 5 Мойсея 6:5 і з 3 Мойсея 19:18, кажучи: “Любитимеш Єгову, Бога твого, цілим серцем твоїм і цілою душею твоєю і всіма думками твоїми. Це є найбільша і найперша заповідь. Друга, подібна тій, є: Любитимеш ближнього твого як самого себе. На тих двох заповідях стоїть закон і пророки.”— Мат. 22:34—40, НС.

⁹ Не було це згідне з законом Кесаря розпитувати чи це властивим було платити податок йому. Кесарів закон вимагав податку, але про властивість цього розпитували Жиди згідно з законом Єгови, т. є, з законом теократичним. Поганські Римляни почитали Кесаря згідно з його законом і також почитали або віддавали реліґійні почесті їх воєнним прапорам і знаменам. Перша і друга з Десяти Заповідей забороняли посвяченим Жидам, як і Ісусу, це робити. (2 Мойс. 20:2—6, АС) Кесарі, із терпимості, позволяли завойованим людям покланятися їх власним місцевим або народним богам, але й домагалися, щоб вони також почитали обраного Кесаря або імператора, як бога, щоб цим чином зв’язати імперію разом їх почитанням. Але ні Ісус ані Його вірні послідовники ніколи не могли розділити свого почитання. Це Він ясним зробив на горі спокуси. Про це ми читаємо: “І вивівши Його Диявол і показав Йому всі царства заселеної землі в одну хвилину; і тоді Диявол сказав до Нього: Тобі я дам власть оцю всю і славу їх, бо мені передано, й кому я схочу, дам її. Ти ж коли поклонишся передо мною, буде все твоє. І відказав йому Ісус: Написано єсть: Єгові Богові твойому будеш кланятися, і Йому єдиному свято служитимеш.” (Луки 4:5—8, НС) Отже, коли Ісус сказав до тих, що були під теократичним законом, що вони мусять віддати Боже Богові, то під цим Він не розумів обожаного Кесаря. Він розумів Бога Єгову, який дав Закон Мойсея своїм вибраним людям. Відносно тих речей, що належать до Бога, ми ніколи не можемо йти пів-на-пів з Кесарем і його політичними опришками.

¹⁰ В 1914 р., “призначений час для народів”, який почався в 607 р., перед Хр., із знищенням Єрусалиму царем Навуходоносором, прийшов до кінця. Від того часу народи знайшлися в “часі кінця” цього світа. Під міжнародним натиском цього рішаючого часу, а головно тепер в часі холодної війни між Східним і Західним блоками народів, що грозить вибухом третьої гарячої світової війни, політичний стан під символом Кесаря вимагає від своїх громадян, щоб вони віддали все Кесареві, помогти державі в продовженні війни й спасінню її громадян. Чим раз більше він влізає на ті Богом дані речі, які справдішні христіяни мусять віддати живому і правдивому Богу, і через те ті домагання стають супротивні правилу, яке положив Ісус Христос. Горді, амбітні, зарозумілі народи ніколи не подумають, що вони є задовжені чимось Богу Єгові. Одначе вони є задовжені Богу і повинні віддати Йому те, що Йому належиться, а особливо від 1914 р. Від тоді питання про всесвітню суверенність перед них поставили Свідки Бога Єгови. Цей визов включає питання: Хто правильно буде управляти землею й володіти її людьми? Хто правильно повинен це робити, то це ясним є з пророцтва для нашого часу, в Псалмі 24:1, 2, 7—10 (АС): “Земля належить до Єгови і вся повна її; світ, і всі, що живуть в ньому. Бо він оснував її на морях, і установив її над ріками. Відчиняйтесь, брами високі, отвирайтесь, ворота вічні, нехай входить царь слави! Хто ж це той цар слави? Єгова сильний і потужний! Єгова в бою мугутній. . . Він царь слави.”

¹¹ Ніякий народ не має виключного права до території якою він управляє. Земля належить до Єгови Творця, і це тільки завдяки Його терпимости, що ті народи посідають території, що належать до Нього. Вони є відповідальні до Нього за спосіб їх володіння над землею. Уряди над ріжними частинами землі й її народами мають спільну відповідальність перед Творцем, а головно ті уряди, що називають себе християнськими, або котрі відреклися християнства. Він вважає їх за відповідальних, як колись міста Содому й Гоморру на які Він дощував огнем і сіркою. Призначений час для народів управляти землею, вийшов у 1914 р. Він повідомив їх про це через своїх Свідків, які проголошують установлення Його царства через Христа. Тож це було правильною річчю для народів, а особливо для Християнства, віддати Богові Його власність і зречися їх територій і їх суверенности в Його користь і Його Христа. Але ж “Кесар” не схотів покоритися цьому праведному напрямку. Всі народи самолюбно рішились піддержувати “Кесаря” і далі використувати посілість Єгови, кулю земну, і нищити її й її народи. Як це і представлено через “десять царів”, вони воліли сповнити Одкриття 17:12—14 (НС): “Оці мають одну думку, і передадуть свою силу й власть дикому звіреві. Вони воюватимуть з Агнцем, але тому що Він Пан над панами і Цар над царями, Він переможе їх. Також переможать і ті, що були покликані й вибрані й вірні з Ним.”

¹² Скрайні націоналісти, будучи роз’ярені вірністю Свідків Єгови до Нього, бажають вигнати їх з майна й території Єгови. Вони говорять як безбожні тоталітаріяни й голосно домагаються, щоб вигнати Свідків Єгови з краю, наче Свідки Єгови знаходяться на землі, яка не належить до них. В дійсності, вони вигнали б їх з лиця землі. Не оціняють вони, що вірні слуги Єгови є єдині, що мають право жити на землі. Бог докаже це їх право в битві між Агнцем і світськими народами. Тоді Єгова очистить землю від загорділих суперпатріотів цього світа і позволить тільки своїм вірним свідкам жити на землі й перейти в новий світ, де всі сотворіння будуть віддавати Богу всі речі приналежні до Бога.