Віддавайте кесареве — кесареві

«Віддайте належне усім» (РИМЛЯН 13:7).

1, 2. а) Як, за свідченням Ісуса, християни повинні врівноважувати свої обов’язки перед Богом і перед кесарем? б) Що є найголовнішим для Свідків Єгови?

ЗА СВІДЧЕННЯМ Ісуса, є речі, які ми винні Богові, й речі, які винні кесареві, тобто державі. Ісус сказав: «Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже». Цими декількома словами він викликав замішання у своїх ворогів і чітко показав, якого врівноваженого погляду ми повинні триматися у своїх взаєминах з Богом і стосунках з державою. Не дивно, що його слухачі «дивувалися з Нього»! (Марка 12:17).

² Звичайно, найголовніше для слуг Єгови — віддавати Богові Боже (Псалом 116:12—14). При цьому, однак, їм не слід забувати Ісусові слова про те, що вони мусять віддавати дещо й кесареві. Їхнє навчене Біблією сумління наказує їм з молитвою обмірковувати, до якої міри вони можуть віддавати кесареві те, що він вимагає (Римлян 13:7). Нині багато юристів визнають, що урядова влада має обмеження і що люди й уряди по цілому світі зв’язані природним правом.

3, 4. Які цікаві думки були висловлені про природне право, виявлений закон і людський закон?

³ Апостол Павло згадав про це природне право, коли написав стосовно світських людей: «Те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання». Якщо невіруючі позитивно реагують на це природне право, воно навіть може торкнутися їхнього сумління. Відтак Павло сказав: «Коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління» (Римлян 1:19, 20; 2:14, 15).

⁴ У XVIII сторіччі відомий англійський юрист Уїльям Блекстон написав: «Цей закон природи [природне право] є «ровесником» людства і продиктований самим Богом та зобов’язує, звичайно, більше, ніж будь-який інший закон. Він зв’язує цілу землю, усі країни й чинний в усі часи; всі людські закони відпадають, якщо вони суперечать цьому закону». Блекстон далі згадав про «виявлений закон», який знаходимо в Біблії, і сказав: «На цих двох підвалинах: законі природи й виявленому законі — базуються всі людські закони, тобто можна сказати, що жодному людському закону не дозволяється суперечити цим законам». Це узгоджується з Ісусовими словами про Бога й кесаря, записаними в Марка 12:17. Зрозуміло, є сфери, в яких Бог обмежує вимоги кесаря, котрі той ставить християнинові. Саме в таку сферу зайшов синедріон, коли його члени наказали апостолам припинити проповідувати про Ісуса. Тому апостоли коректно відповіли: «Бога повинно слухатися більш, як людей» (Дії 5:28, 29).

«Боже»

5, 6. Про що християни повинні ще більше пам’ятати з огляду на народження Царства в 1914 році? б) Як християнин підтверджує те, що він є служителем?

⁵ Особливо з 1914 року, коли Всемогутній Бог Єгова розпочав правити як цар через Христове Месіанське Царство, християни мають бути впевнені в тому, що вони не віддають Боже кесареві (Об’явлення 11:15, 17). Божий закон як ніколи закликає сьогодні християн бути «не від світу» (Івана 17:16). Присвятившись Богові, своєму Дарівникові життя, вони повинні чітко показати, що вже не належать собі (Псалом 100:2, 3). Павло написав, що «ми Господні» (Римлян 14:8). Крім того, під час свого хрещення християнин посвячується на Божого служителя, і тому він може повторити Павлові слова: «Він [Бог] нас зробив бути здатними служителями» (2 Коринтян 3:5, 6).

⁶ Апостол Павло також написав: «Я хвалю свою службу» (Римлян 11:13). Те саме повинні робити й ми. Чи ми беремо участь у служінні повночасно, чи неповночасно, нам слід пам’ятати, що наше служіння призначив нам сам Єгова (2 Коринтян 2:17). Оскільки дехто може піддавати сумніву нашу позицію, кожний присвячений, охрещений християнин мусить бути готовий дати чіткий та переконливий доказ того, що він справді є служителем доброї новини (1 Петра 3:15). Його служіння також повинно засвідчуватися його поведінкою. Як Божий служитель, християнин повинен обстоювати чисту мораль і триматися її, підтримувати сімейну єдність, бути чесним і виявляти повагу до закону та порядку (Римлян 12:17, 18; 1 Солунян 5:15). Взаємини з Богом і призначене Богом служіння — це найважливіші справи в житті християнина. Він не може відмовитись від цього з наказу кесаря. Безсумнівно, ці справи слід віднести до «Божого».

«Кесареве»

7. Яку репутацію мають Свідки Єгови, коли йдеться про сплату податків?

⁷ Свідки Єгови знають, що вони повинні ‘коритися вищій владі’, тобто урядовим керівникам (Римлян 13:1). Отже, коли кесар, тобто держава, ставить законні вимоги, їхнє навчене Біблією сумління дозволятиме їм задовольняти ці вимоги. Наприклад, правдиві християни є одними з найзразковіших платників податків на землі. У німецькій газеті «Мюнхнер Меркур» про Свідків Єгови якось було сказано: «Вони найчесніші й найпунктуальніші платники податків у Федеративній Республіці». В італійській газеті «Стампа» зазначалось: «Вони [Свідки Єгови] найлояльніші громадяни, про яких тільки можна мріяти, бо вони не відкручуються від сплати податків і не намагаються обходити невигідних для себе законів». Слуги Єгови роблять це «ради [свого] сумління» (Римлян 13:5, 6).

8. Чи наша повинність кесарю стосується лише сплати грошових податків?

⁸ Чи «кесареве» стосується лише сплати податків? Ні. Павло навів також щось інше, як, скажімо, страх і честь. Німецький біблеїст Гайнріх Мейєр написав: «Під [словом кесареве]... ми повинні розуміти не лише державний податок, але й усе те, на що кесар має право завдяки своєму законному правлінню» («Критичний і тлумачний підручник до Євангелія від Матвія» [«Kritisch exegetisches Handbuch über das Evangelium des Matthäus»]). Історик Е. В. Барнц у своїй праці зазначив, що християнин сплачував податки, коли це було обов’язковим, а «також погоджувався з усіма іншими обов’язками, накладеними державою, якщо при цьому не вимагалося віддавати кесарю те, що належало Богові» («На зорі християнства», англ.).

9, 10. Стосовно чого християнин може вагатися віддавати кесарю належне, але про що слід пам’ятати?

⁹ Що́ держава має право вимагати, не посягаючись на речі, які законно належать Богові? Дехто вважає, що давати кесарю гроші у вигляді податків правильно, але не більше. Ці люди напевно не почувалися б зручно, віддаючи кесарю те, що поглинає час і що можна було б використати для теократичної діяльності. І хоча слушним є те, що ми повинні ‘любити Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї’, Єгова хоче, аби ми віддавали свій час не тільки на священне служіння (Марка 12:30; Филип’ян 3:3). Наприклад, одруженому християнину радиться відкладати час, щоб догоджати своєму подружньому партнеру. У цьому немає нічого поганого, але апостол Павло говорить, що це «справи цього світу», а не «Господні справи». (1 Коринтян 7:32—34, Хом.; порівняйте 1 Тимофія 5:8).

¹⁰ Крім того, Христос дозволив своїм послідовникам ‘віддавати’ податки, а це напевно стосується й присвяченого Єгові часу, адже йому присвячене усе наше життя. Якщо в середньому оподаткування в країні становить 33 відсотки від прибутку (в декотрих країнах воно вище), це означає, що кожного року пересічний робітник віддає в державну скарбницю третину своєї щорічної зарплати. Іншими словами, під кінець свого трудового життя пересічний робітник віддасть свій 15-річний заробіток на податки, які вимагає «кесар». Також візьміть до уваги здобуття освіти. У більшості країн закон зобов’язує батьків посилати своїх дітей до школи принаймні на декілька років. Кількість учбових років різниться від країни до країни. У більшості країв для здобуття освіти потрібно чимало часу. Безперечно, таке навчання зазвичай є корисним, але це кесар вирішує, в який період свого життя дитина повинна відвідувати школу, і християнські батьки підкоряються постанові кесаря.

Військова повинність

11, 12. Яку вимогу ставить у багатьох країнах кесар? б) Як ранні християни дивилися на військову службу?

¹¹ Іншою вимогою, яку ставить кесар у декотрих країнах, є військова повинність. У XX сторіччі більшість країн встановила цей розпорядок у час війни, а декотрі країни в мирний час. У Франції цю повинність багато років називали кров’яним податком, маючи на увазі, що кожний молодий чоловік, у разі потреби, мав бути готовий віддати своє життя за державу. Чи присвячені Єгові особи можуть з чистим сумлінням йти на таке? Як на це дивилися християни в першому сторіччі?

¹² Хоча ранні християни намагалися бути зразковими громадянами, їхня віра не дозволяла їм позбавляти когось життя або жертвувати своїм життям заради держави. «Релігійна енциклопедія» (англ.) говорить: «Ранні «Отці церкви», в тому числі Тертулліан та Оріген підтвердили те, що християни відмовлялися позбавляти людей життя і саме це було причиною того, чому вони не служили в римській армії». У своїй книжці «Рання церква й світ» (англ.) професор С. Дж. Каду пише: «Принаймні до правління Марка Аврелія [161—180 роки н. е.] ані один християнин не став воїном після свого хрещення».

13. Чому більшість осіб у загальновизнаному християнстві не ставиться до військової служби так, як ранні християни?

¹³ Чому члени церков загальновизнаного християнства не дотримуються подібного погляду на ці справи сьогодні? Тому що в четвертому сторіччі відбулися радикальні зміни. У католицькій праці «Історія християнських соборів» (англ.) пояснюється: «Багато християн... які жили під владою поганських імператорів, мали на релігійній основі докори сумління через військову службу й рішуче відмовлялися брати зброю або ж дезертирували. Синод [Арля, що проходив 314 року н. е.], розглядаючи впроваджені Константином зміни, постановив, що християни зобов’язані йти на війну... бо Церква є в мирі (in pace) з володарем, який дружньо ставиться до християн». Відкинувши Ісусові вчення, відтоді й аж дотепер священнослужителі загальновизнаного християнства заохочують членів своєї пастви служити в державних арміях, дарма що декотрі із цих осіб відмовляються від військової служби на підставі релігійних переконань.

14, 15. а) На основі чого християни в декотрих регіонах домагаються звільнення від військової служби? б) Які біблійні принципи допоможуть християнину зробити правильне рішення, коли не дається звільнення від військової служби?

¹⁴ Чи християни сьогодні зобов’язані йти в цьому питанні за більшістю? Ні. Якщо присвячений, охрещений християнин живе в країні, де релігійним служителям дається звільнення від військової служби, йому можна скористатися з такого права, бо він, по суті, і є служителем (2 Тимофія 4:5, Дерк.). Чимало країн, у тому числі й Сполучені Штати Америки та Австралія, надають таке звільнення навіть у воєнний час. У багатьох країнах, де військова служба є повинністю, Свідки Єгови, як релігійні служителі, отримують звільнення в мирний час. Таким чином, вони можуть далі допомагати людям своїм публічним служінням.

¹⁵ А що коли християнин живе в країні, де релігійним служителям не дається такого звільнення? Тоді він повинен зробити особисте рішення на підставі свого навченого Біблією сумління (Галатів 6:5). Беручи до уваги владу кесаря, він уважно зважить і те, що́ він винний Єгові (Псалом 36:10; 116:12—14; Дії 17:28). Християнину слід пам’ятати, що розпізнавальним знаком правдивого християнина є любов до всіх співвіруючих, навіть до тих, котрі живуть в інших країнах або належать до інших племен (Івана 13:34, 35; 1 Петра 2:17). Крім того, він не може забувати біблійних принципів, котрі знаходимо в таких віршах, як Ісаї 2:2—4; Матвія 26:52; Римлян 12:18; 14:19; 2 Коринтян 10:4 та Євреїв 12:14.

Цивільна служба

16. Якої невійськової служби кесар вимагає в декотрих країнах від тих, хто відмовляється від військової служби?

¹⁶ А втім, є країни, де держава, хоча й не дає звільнення для релігійних служителів, усе ж визнає, що декотрі особи таки можуть відмовитися від військової служби. Чимало цих країн здійснюють заходи, щоб таких осіб, чиє сумління не дозволяє їм нести військову службу, не змушували до цього. У декотрих місцевостях обов’язкова цивільна служба, як, скажімо, суспільно корисна праця, вважається невійськовою державною службою. Чи присвячений християнин може братися за таку службу? І знову ж таки присвячений, охрещений християнин повинен зробити особисте рішення на основі свого навченого Біблією сумління.

17. Чи є біблійний приклад невійськової цивільної служби?

¹⁷ Здається, що обов’язкова служба існувала і в біблійні часи. В одному підручнику з історії говориться: «Окрім податків і митних зборів, що стягували з населення Юдеї, також існувала тяжка, примусова праця [безплатна праця, якої вимагали державні органи]. Це був давній звичай на Сході, який пізніше підтримувала грецька й римська влада. (...) У Новому Завіті також наводяться приклади примусової праці в Юдеї, що показує наскільки поширився цей звичай. Як свідчить історія, солдати змусили Симона кірінеянина нести Ісусового хреста [стовпа мук] (Матвія 5:41; 27:32; Марка 15:21; Луки 23:26)».

18. На яку невійськову, нерелігійну суспільно корисну працю часто погоджуються Свідки Єгови?

¹⁸ Так само й у декотрих країнах сьогодні держава або місцеві органи влади вимагають від громадян виконувати різну суспільно корисну працю. Часами це стосується конкретних завдань, як, наприклад, земляних робіт або будівництва доріг; інколи це регулярна участь у такій праці, як, скажімо, щотижнева участь у ремонті доріг, прибиранні шкіл або лікарень. Коли така цивільна служба йде на благо суспільства й не пов’язана з фальшивою релігією та не суперечить якимось іншим чином сумлінню Свідків Єгови, вони часто погоджуються нести таку службу (1 Петра 2:13—15). Це зазвичай дає чудове свідчення та інколи примушує замовчати тих, хто фальшиво звинувачує Свідків у тому, що вони антидержавні. (Порівняйте Матвія 10:18).

19. Що християнин повинен робити, коли кесар вимагає від нього впродовж певного періоду нести невійськову державну службу?

¹⁹ А що сказати, коли держава вимагає від християнина впродовж певного часу нести цивільну службу, яка належить до державної служби під цивільним управлінням? І знову ж таки в цьому питанні християни повинні зробити особисте рішення, керуючись обізнаним з цією справою сумлінням. «Всі станемо перед судним престолом Божим» (Римлян 14:10). Християни, яким кесар поставив певну вимогу, повинні з молитвою дослідити всю справу й добре все обміркуватиa. Також було б мудро обговорити це питання із зрілими християнами в зборі. Опісля потрібно зробити особисте рішення (Приповістей 2:1—5; Филип’ян 4:5).

20. Які запитання й біблійні принципи допоможуть християнину обміркувати справу, пов’язану з невійськовою державною цивільною службою?

²⁰ Досліджуючи це питання, християни могли б розглянути деякі біблійні принципи. Павло сказав, щоб ми «були послушні правителям і владі... були готові до всякого доброго діла... милостиві [«розсудливі», НС], виявляючи повну лагідність до всіх людей» (Тита 3:1, 2, Дерк.). Водночас було б корисним, якби християни дослідили пропоновану цивільну працю. Якщо вони погодяться на неї, чи зможуть зберігати християнський нейтралітет? (Михея 4:3, 5; Івана 17:16). Чи вона пов’язана чимось із фальшивою релігією? (Об’явлення 18:4, 20, 21). Чи така служба перешкоджатиме їм виконувати свої християнські обов’язки, чи надмірно обмежуватиме їх у цьому? (Матвія 24:14; Євреїв 10:24, 25). З другого боку, чи вони зможуть далі духовно прогресувати, можливо навіть брати участь у повночасному служінні, не припиняючи нести обов’язкову службу? (Євреїв 6:11, 12).

21. Як збір повинен ставитись до брата, незважаючи на його особисте рішення стосовно невійськової державної цивільної служби?

²¹ А що, коли щирі відповіді християнина на такі запитання допомогли йому дійти висновку, що державна цивільна служба є «доброю працею», яку він може виконувати, виявляючи тим послух до органів влади? Це його рішення перед Єговою. Призначені старійшини та інші особи повинні повністю поважати сумління цього брата й далі вважати його християнином з доброю репутацією. Але якщо християнин вважає, що він не може нести таку цивільну службу, його позицію теж необхідно поважати. Його репутація також залишається незаплямованою, і його в цьому потрібно сердечно підтримувати (1 Коринтян 10:29; 2 Коринтян 1:24; 1 Петра 3:16).

22. Що й далі ми робитимемо, незважаючи на свою ситуацію?

²² Як християни, ми не перестанемо віддавати тому, хто вимагає ‘честі, честь’ (Римлян 13:7). Ми шануватимемо належний порядок і старатимемося бути мирними й законослухняними громадянами (Псалом 34:15). Ми можемо навіть молитися «за царів та за всіх, хто при владі», коли апелюємо до цих людей, щоб вони зробили рішення, які вплинуть на наше християнське життя й працю. Віддаючи кесареве кесареві, ми сподіваємось, що ‘зможемо провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості’ (1 Тимофія 2:1, 2). А над усе, ми далі проповідуватимемо добру новину про те, що Царство є єдиною надією для людства, сумлінно віддаючи Богові — Боже.

[Примітка]

Чи ви можете пояснити?

◻ Що є найважливішим для християнина, який намагається врівноважувати свої стосунки з кесарем і з Єговою?

◻ Що ми повинні віддавати лише Єгові, а не кесареві?

◻ Що ми доречно віддаємо кесареві?

◻ Які біблійні вірші допоможуть нам зробити правильне рішення щодо військової повинності?

◻ Що нам потрібно пам’ятати, коли нас призивають до невійськової державної цивільної служби?

◻ Що ми не перестаємо робити стосовно Єгови й кесаря?

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Апостоли сказали синедріону: «Бога повинно слухатися більш, як людей!»