“Господня Вечеря”

‘‘Щоб Господню вечерю їсти. . . Скільки бо раз їсте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню звіщаєте, докіль Він прийде.”— 1 Кор. 11:20—26, НС.

1. О що постарався Єгова, щоб з’єдинити своїх людей в одно тіло?

ЄГОВА Бог постарався о чашу й стіл для людей, що Він назвав їх своїм великим ім’ям. Блаженні й щасливі ті чоловіки й жінки, що мають привилей бути учасниками чаши і сидіти за столом Його. Він постарався о це все, щоб з’єдинити своїх людей в одно тіло, щоб всі члени були в гармонії одні з другими, помагаючи і служачи собі взаємно.

2. Які дві кляси збираються разом для спомину, і задля того, яке питання виринає?

² У світі люди пробують всіляких штучних метод, щоб осягнути єдність в людській суспільності, одначе склонність їх безнастанно тягне до самолюбного роз’єднання, так що “кожного рука обернулась проти ближнього свого”. Єгови ж діло об’єднання є успішне. Впродовж дев’ятнадцять століть Він покликував, збирав і приготовляв “мале стадо” із чоловіків і жінок, що були наче успосібнення овець. (Луки 12:32) Оці вірно наслідували їх Пастиря Ісуса Христа й із-за того мають бути злучені з Ним в небесному царстві, щоб царювати з Ним і благословити всі роди землі. От цими роками по закінченню першої Світової Війни в 1918 р., Єгова ужив свого Пастиря для зібрання інших овець, “велику громаду”, яку Він називає “іншими вівцями”. (Одкр. 7:9—17; Йоана 10:16) Тепер на землі знаходиться тільки останок з “малого стада” у кошарі Пастиря, зате Він постарався для них про многі інші співтовариші, збираючи разом велику громаду й інших овець. Ось так Він витворив обставини, що Він називає їх “одно стадо й один пастир”. Ті інші вівці довідуються з Біблії, що їх судьба не є життя в небі, але тут на землі. Вічно вони домуватимуть у праведному раю на цій землі, і втішатися благословенством мира, добробуту, щастя й звершеного здоров’я через небесне царство Ісуса Христа й Його малого стада. Це в такому стані “одного стада і одного Пастиря”, що питання виринає в часі Спомину: Які є привилеї останка й великої громади відносно чаши й стола Єгови? Їх відмінна судьба не повинна витворити роз’єднання між вівцями, ані ріжниця у привилею не повинна це зробити. На щастя так воно й не є. Чому ні?

3. Як Павло назвав Спомин? і як він описав його?

³ Про чашу Єгови й стіл Єгови є сказано відносно Господньої вечірньої їди. Її названо “Господня вечеря”. (1 Кор. 11:20) Ця назва указує на особлившу їду, яку Господь Ісус приготовив для своїх вірних послідовників тієї ночі, коли Він був зраджений Юдою Іскаріотом. Один з Ісусових послідовників, апостол Павло, назвав її так у своїм листі до Коринтян. Звертаючи увагу на їх безладдя дотично цієї справи, він писав: “Тим то зійшовшись разом в одно місце, це неможливо їсти Господню вечерю. . . . Я бо приняв від Господа, що й передаю вам, що Господь Ісус тієї ночі, як мав бути виданий, взяв хліб, поблагословив, переломив і сказав: Це значить тіло моє, що ламлене за вас. Робіть це на спомин мій. Так само зробив і з чашою по вечері, кажучи: Ця чаша значить нова угода силою моєї крови. Робіть це, скільки раз п’єте, на мій спомин. Скільки бо раз їсте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте, покіль Він прийде.”— 1 Кор. 11:20—26, НС; також переклад Мофатів.

4. Як часто його святкували? Хто тепер ставить питання про це?

⁴ Господь Ісус умер в 33 р. (А. Д.) Впродовж дев’ятьнадцять століть від того часу Його послушні ученики обходили цю вечерю у властивий день кожного року. Обходження її щороку аж до цього 1951 р., значить що її відсвятковано більше чим 1,900 раз, що є “часто”. Супроти привлащувань деяких реліґійних діячів, Ісус особисто не мусив страждати так много раз, так “часто”, бо апостол Павло каже, що ні. (Жид. 9:24—26; 10:10—14) В цім двадцятім століттю вірний останок з Його “малого стада” далі послушно обходить Господню вечерю, “сповіщаючи Господню смерть”. Але ж тепер “велика громада” з інших овець сотками тисяч співтоваришить з останком під Пастиром Ісусом Христом. Через те, що “мале стадо” є ограничене в Писаннях до 144,000 членів (Одкр. 7:4—8; 14:1, 3), і тому що число примірників Вартової Башти друкується 1,235,000 у 36 мовах, то виходить, що більшість з наших читачів мусять знаходитися поза “малим стадом” і є призначені до великої громади з інших овець. Коли ми наближаємося до пори ще одного Спомину, то нема сумніву, що той малий останок повинен робити, але ж питання, яке всі інші вівці запитують, є: Чи я повинен брати участь у хлібі й вині з останком? Чи я маю приказ це робити? Чи це мій привилей також?

РІШЕННЯ ЩОДО СПІВУЧАСТІ

5-7. Хто з учасників написав історію першого Спомину? і що він каже?

⁵ Застановлення над окруженням і начерками першого свята поможе нам усім у вирішенню біблійної відповіді на ті важні питання. От возьмім історію чоловіка, що був присутній там і був учасником і бачив і чув що робилося. Ним є апостол Маттей. Інші писателі цієї справи, Марко, Лука і Павло, не були учасниками. В Маттея 26:17—30 читаємо:

⁶ “У перший опрісночний день приступили ученики до Ісуса, кажучи: Де хочеш, щоб ми приготовили Тобі їсти пасху? Він же відказав: Йдіть у город до того-й-того й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько; у тебе святкувати му пасху з учениками моїми. І ученики зробили, як Ісус повелів їм, і приготовили пасху. Як же настав вечір, засів Він за столом з дванадцятьма учениками (включаючи й Маттея). І як вони їли, Він сказав: Направду кажу вам, що один з вас зрадить мене. І засумівши важко, почали кожний з них казати до Нього: Аджеж не я Господи? Він же, відповідаючи, сказав: Хто вмочає зі мною руку в миску, той зрадить мене. Правда, Син чоловічий іде, як писано про Нього; горе ж чоловікові тому, що Сина чоловічого зрадить! Ліпше було б йому, щоб не родився чоловік той. Озвався ж Юда, який мав зрадити Його, і каже: Аджеж не я, учителю? Він сказав до нього: Ти сказав єси.”

⁷ Потім розговору між Ісусом і Юдою, історія далі каже: “Як же вони їли Ісус узяв хліб, і поблагословивши, ламав, і давав ученикам, і казав: Прийміть, їжте: Це значить тіло моє. І взявши чашу, віддавши хвалу, подав їм кажучи: Пийте з неї всі; бо це значить моя “кров завіту”, що має пролитися за многих на відпущення гріхів. Кажу ж вам: Не питиму від нині з цього плоду винограднього аж до дня, коли питиму його новим з вами у царстві мого Отця. І, заспівавши хвалу, вони вийшли на гору Оливну.”— НС; гляди також переклад Мофата.

8. Що Йоан пише про це, як Ісус дав пізнати свого зрадника?

⁸ Маркова історія погоджується з повищим описом Маттея. І так ми маємо два писателі як свідки. Апостол Йоан був на тому першому Спомині і він розказує нам більше детально про тотожність зрадника потім, як Ісус сказав: “Направду кажу вам: Один з вас зрадить мене.” Отже Йоан 13:22—30 додає: “Ззирались тоді ученики між собою, сумніваючись, про кого Він говорив. Був же за столом один з учеників Його на лоні Ісусовім, котрого любив Ісус. Цьому кивнув Симон Петр, щоб спитав Його, хто б це був про кого Він говорить. Пригорнувшись той до грудей Ісусових і каже до Нього: ‘Господи, хто це?’ Відказав Ісус: ‘Це той, кому я умочивши кусок подам. І, вмочивши кусок, дав Юді, синові Симона Іскаріоцького. І тоді за куском увійшов в нього Сатана. Тоді сказав йому Ісус: ‘Що робиш, роби швидше.’ Та цього не розумів ніхто, що сиділи за столом, задля якої цілі Він сказав це до нього. Деякі думали — тим що Юда мав скарбоньку — що Ісус казав йому ‘купи, що треба нам про свято; або, щоб дав щось убогим. Він узявши кусок зараз вийшов. Була ж ніч.”— НС.

9. Отже чи Юда святкував Спомин? Що указує, чи він це робив?

⁹ Ось так, через згідність тих трьох свідків ми довідалися, що Юда полишив зібрання нім Ісус запровадив Спомин для інших апостолів, вірних одинадцять. Той хліб, який Ісус подавав при тому Спомині, не був умочений в пасхальний соус, нім Він подав його ученикам. Ані потім, як Ісус установив Спомин, Він не повернув їсти пасху й мочати куски хліба. Отже Ісус послужив Юді вечерою й відпустив його перед новим Спомином. Юда святкував тільки пасху з Ісусом і Його вірними апостолами, як і храмові священики і старійшини, в руки яких Юда згодився зрадити Ісуса. Юда не був здержаний від пасхи не більше чим вони були; тільки вони всі святкували ту пасху з осудом проти себе. Ісус позволив Юді бути там на пасху із Ним, щоб цим пророцтво могло вповні сповнитися; як це Ісус сказав: “Та щоб писання сповнилося: ‘Хто їсть зо мною хліб, підняв на мене п’яту свою.’ ” (Йоана 13:18, НС) Виходить, що Ісус установив Спомин з одинадцятьма вірними апостолами, і цим Він указав, хто мав святкувати його відтоді.

10. Чому апостоли могли брати участь у Спомині, хоч не були сплоджені з духа?

¹⁰ Ні, ті одинадцять мужів не були іще сплоджені й помазані Божим духом, “Ще бо не було духа, бо Ісус ще не прославився.” (Йоана 7:39, НС) Дух перший раз прийшов в день П’ятидесятниці, за десять днів по вознесенню Ісуса до небесної слави по правиці Його Отця. Ісус сказав до тих апостолів: “У новотворенню, коли Син чоловічий засяде на престолі своєї слави, ви, що йшли слідом за мною, засядете також на дванадцяти престолах, судячи дванадцять родів Ізраїля.” (Мат. 19:28, НС) Він також назвав їх членами свого малого стада, кажучи: “Не лякайся, мале стадо; бо вподобалося Отцеві вашому дати вам царство.” (Луки 12:32, НС) До апостолів Якова й Йоана він також сказав: “Чашу, яку я п’ю, ви питимете, і хрещенням, яким я хрещусь, хреститиметесь.” (Марка 10:39, НС) І зараз по установленню Спомину Ісус потвердив, що вони були в меті до царства небесного, коли Він сказав: “Ви ж пробували зі мною в досвідченнях моїх. І я завітую вам, як Отець завітував мені, царство, щоб їли й пили за столом моїм у царстві мойому, і сиділи на престолах, судячи дванадцять родів Ізраїлевих.” (Луки 22:28—30, НС) При закінченню Ісус молився до свого небесного Отця, щоб вони були з Ним у царстві.— Йоана 17:24.

(Дальше буде)