Додержуючи Спомин Христової смерти — Як довго?

СПОМИН Христової смерти є до обмеженого часу. До християнів за першого століття, апостол Павло написав: “Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж поки Він прийде”. (1 Кор. 11:26) З цього можна ясно бачити, що коли Господь Ісус Христос прийде, то вже не треба буде святкувати Господньої Вечері, щоб звіщати Його смерть.— 1 Кор. 11:20.

На Пасху 33 р. нашої З.Д., Господь Ісус Христос установив “Господню Вечерю”. Показуючи її намір, Він сказав Своїм вірним апостолам: “Це тіло Моє, що за вас віддасться. Це чиніть на спомин про Мене”. Також, “Ця чаша — Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити на спомин про Мене”. (Луки 22:19; 1 Кор. 11:23—25, Єрусалимська Біблія; Нова Англійська Біблія) Виливши Свою кров і віддавши Своє досконале тіло на жертву, Христос закінчив Свою особисту, живу присутність з Своїми земними учнями, особливо, коли Він вознісся назад до неба сорок два дні пізніше. Отже, кожного року в той самий час (нісана 14) учні мали святкувати Господню вечерю, щоб пригадувати собі, що Христос помер за них. Це підкріпить їхнє оцінення до Його жертви.

Маючи Свій надходячий відхід і поворот на думці, Ісус сказав Своїм учням, коли установив Спомин: “Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду, приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я — були й ви”.— Івана 14:2, 3.

Аж поки Ісус не вернеться взяти останнього учня до Себе на небесну оселю приготовлена для них, то святкування Спомину Його смерти продовжатиметься. Коли, на останку всі з’єднаються з Ним на небі, як священики і царі, то святкування Спомину на землі перестане.

Коли Христос буде царювати продовж тисячу років у небесній славі, тоді прийде час для Його земних підданців святкувати Його царювання, а не жертовну смерть на землі. Тоді настане час для людства радіти, тішитися з Ним з Його царської нагороди. Людство тоді буде вповні користати з Його страждання і смерти, які мусіли прийти перед Його прославленням на небі.

А скільки “будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років”? Це число є обмежене до 144.000 учнів. (Об. 7:2—8; 14:1—3; 20:4—6) Біблія показує, що вони є попечатані “печаткою живого Бога”. Апостол Іван говорить:

“І почув я число попечатаних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен Ізраїлевих синів: з племени Юдиного . . . Рувимового . . . Гадового . . . Асирового . . . Нефталимового . . . Манасіїного . . . Симеонового . . . Левіїного . . . Іссахарового . . . Завулонового . . . Йосипового . . . Веніяминового”. Ці були попечатані Божим святим духом. (2 Кор. 1:21, 22) Їхнє число є потверджене в Об’явленні 14:1—5, де говориться, що на їхніх чолах було написано ім’я Христа і ім’я Його Отця. Також, вони стоять з прославленим Агнцем Ісусом Христом на небесній, а не на земній горі Сіон на Середньому Сході де колись стояв стародавній Єрусалим.— Євр. 12:22; Об. 3:12.

У стародавньому тілесному Ізраїлі, священиків і Левіїв, які служили під ними у храмі Єгови, вибиралося лише з племени Левіїного. Але, не так з 144.000, які “будуть священиками Бога й Христа”. Так, як показує Об’явлення 7:4—8, то лише 12.000 з цих вибирається з племени Левіїного, а решта 132.000 будуть вибрані з одинадцятьох інших племен. Це доказує, що дванадцять племен про яких там згадується не є ті самі, як дванадцять племен тілесного Ізраїля.— 1 Кор. 10:18.

Ці “племена” з яких вибирається і печатається усіх 144.000 є духовні ізраїльтяни. Ті, що не були вибрані й попечатані є відкинені. Щось подібного сталося з стародавнім природним Ізраїлем у першому столітті нашої Загальної Доби. Лише “останок” природного тілесного Ізраїля був вибраний хоч “багато”, ввесь народ, були покликані і мали нагоду постачити 144.000 спільних священиків і царів для Ісуса Христа на небі. Решта невіруючий народ був відкинутий. Було рапортовано, що 1.100.000 з них загинуло від нестямної смерти, коли римляни знищили Єрусалим у 70 р. З.Д. Так само сьогодні, ті з духовного Ізраїля, що не є попечатані “печаткою живого Бога” не дістануть Його охорони протягом надходячої бурі, коли в Божому належному часі, чотири ангели випустять “чотири вітри”, щоб вони ‘пошкодили землі, морю і деревам’.

Ці непопечатані відкинені духовні ізраїльтяни будуть ‘пошкоджені’ до знищення. Вони не вийдуть з того “великого горя” живими, так як “великий натовп”, який є вибраний з кожного земного плем’я, народу, люду й язику.— Об. 1:1—14.

УСТАНОВЛЕННЯ ГОСПОДНЬОЇ ВЕЧЕРІ

Ісус Христос з’єднав ту Пам’ятну вечерю з Божим царством. І цілком правильно, бо Його вірна смерть була, по-перше, для освячення всесвітнього суверенітету Бога Єгови, “Царя вічности”. (Об. 15:3) Бувши вірний до самої смерти Він доказав себе гідним стати вічний Спадкоємцем Давида з яким Бог був зробив угоду на вічне царство. (2 Сам. 7:1—29; 2 Хрон. 13:5, 8; Луки 1:31—33; 22:29, 30) Цей факт можна ясно бачити з інформації про Пасху у 33 р. З.Д., так як про неї пише письменник Лука. Там ми читаємо:

“Коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним. І промовив до них: ‘Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму. Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона’. Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: ‘Візьміть її, і поділіть поміж собою. Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє царство не прийде’.

“Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: ‘Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене’. По вечері так само ж і чашу, говорячи: ‘Оця чаша — Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас, проливається”.— Луки 22:14—20.a

Дві чаші вина, яких Ісус уживав на цій оказії, так як вищеподана інформація показує були останні дві з чотирьох на тій Пасці у першому столітті З.Д. Отже там були 3-тя і 4-та чаші. З третьої чаші пили після того, як святкуючі з’їли пасхального агнця і прісний хліб. Вона називалася “чаша благословенства”, тому що благословенство було дане над нею. (1 Кор. 10:16) Ісус дав подяку Богові перед тим ніж Він дав чашу апостолам. Таким чином, Ісус святкував Пасху за тодішнім прийнятним звичаєм. Він не змінив того обряду і не представив нічого нового. В цей спосіб Він додержував Закон, як народжений єврей.

Проте, коли Пасха закінчилася згідно Мойсейовим Законом, Ісус був вільний представити нову вечерю на спомин Своєї наближаючої смерти того самого пасхального дня. На столі ще був прісний хліб з 4-ою чашою вина, і після пиття цієї чаші вони відспівали пісню “хвали”, яка знаходиться у Псалмах 115 до 118.— Побачте Вартова Башта (анг.) з 15-го березня, 1921 р., сторінки 88, 89, під заголовком “Чаша Хвали”; також, Меєревого Critical and Exegetical Handbook to the Gospel of Matthew, сторінки 45, 46, під віршом 27; також, The Jewish Encyclopaedia під Пасха, Седер, і Арба Косот (Чотири Чаші).

Апостол Матвій був з Ісусом тієї пасхальної ночі, і описує про те, що сталося після пиття “чаші благословення”:

“Як же вони споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: ‘Прийміть, споживайте, це — тіло Моє’. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм, і сказав: ‘Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Нового Заповіту”, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця’. А коли відспівали вони (Псалми 115 до 118), то на гору Оливну пішли”.— Мат. 26:26—30.

Коли вірні апостоли випили з четвертої чаші, “чаша після обіду” (Ферар Фентон), то так як Ісус сказав у символічному сенсі, вони пили Ісусову кров. (Луки 22:20, ФФ) Незважаючи на те, що вони були євреями під угодою Мойсейового Закону, то така думка не була огидна для них. (Пс. 16:4) Уже тим, що Ісус сказав їм Він приготовив їх для цієї оказії раніше. Це було перед Пасхою 32 р. З.Д. і другого дня після того, як Він розмножив кілька буханців хліба й риби і чудесним способом нагодував великий натовп. (Ів. 6:4) Апостол Іван каже нам:

“А Ісус відповів і промовив до них: ‘. . . Я — хліб живий, що з неба зійшов; коли хто споживатиме хліб цей, то повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світу дам’.

“Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: ‘Як же Він може дати нам тіла споживати?’ І сказав їм Ісус: ‘Поправді, поправді кажу вам: “Якщо ви не будете споживати тіла Сина Людського і пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя,— і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло моє — то правдива пожива, Моя ж кров  — то правдиве пиття. ... Як живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли манну і померли, хто цей хліб споживає, той жити буде повік’. . . . “А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: ‘Жорстока це мова. Хто слухати може її?’

“Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним”.

Але Апостол Петро не відступив від Ісуса, а сказав: “Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога живого”.— Ів. 6:43—69.

На тій оказії Ісус не говорив тим обрізаним ізраїльтянам про “вічне життя” на райській землі під Його тисячолітнім царством. Він говорив їм про таку саму нагоду, яку ставив перед апостолом Петром і його співапостолами через “слова життя вічного”. Це була нагода дістати успадковане життя з Христом на небі, життя “в собі”. (Ів. 6:53) Коли будуть царювати з Ним на небі, то зможуть передавати людству життя-даючі користі Його жертви.b

Ті євреї бажали “забрати Його, щоб настановити царем”, сидіти на Давидовому престолі. Замість цього Ісус вибрав, щоб Його Отець настановив Його Царем на небі. (Ів. 6:15, 61, 62) Ті євреї були під Закон-угодою, якої посередник був Мойсей. Намір Закон-угоди був привести євреїв до Христа і таким способом дати їм нагоду стати “царством священиків” разом із Ним.— 2 Мойс. 19:5, 6; Гал. 3:24, 25.

Отже, у дискусії записана в Івана 6:52—65, Ісус не говорив, що людство буде у символічному сенсі, пити Його кров і їсти Його тіло, під час Його тисячолітнього царювання. Він говорив про тих, які повірять і яких Він заведе у нову угоду. (Єрем. 31:31—34; Об. 20:4—6) Ці стануться духовні ізраїльтяни. Тому то, коли Ісус установив “Господню Вечерю”, то сказав Своїм ізраїльським апостолам: “Оця чаша — Новий Заповіт (угода), у Моїй крові, що за вас проливається”. (Луки 22:20; 1 Кор. 11:20, 25) Або, так як каже Матвія 26:27, 28: “Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів”. Тих вірних одинадцять апостолів, які споживали прісний хліб і пили чашу вина, яких Ісус подав їм цієї пасхальної ночі 33 р. З.Д. були забрані у нову угоду на свято П’ятдесятниці, п’ятдесят другого дня після Пасхи.

СПОМИН І ЦАРСТВО

Стара Закон-угода, з її наміром мати “царство священиків”, діяла, як опікун провадити лише малий останок до Христа, бо багато євреїв в Ізраїлі були покликані, але лише кілька вибрані. (Мат. 22:1—14; Рим. 9:27—29; 11:5) Але, нова угода видає те, що Петро назвав “вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої”.— 1 Пет. 2:9.

Через цей факт Ісус може забрати їх зі Собою у нову угоду про царство. (Луки 22:28—30; Об. 20:4—6) Отже “небесний Єрусалим” може веселитися ще більше від “земного Єрусалиму”, який був під Закон-угодою. А чому? Тому що Божа “жінка”, небесна “мати”, яка породжує духовних дітей для свого “Мужа”, видає всіх 144.000 співспадкоємців Христа, а не лише останок майбутніх спадкоємців Царства.— Гал. 4:21—31; Іс. 54:1.

Духовні сини Божі, духовні ізраїльтяни під новою угодою, мають обов’язок брати участь у Господній вечері на спомин Його смерти. Апостол Павло порівнює цих духовних ізраїльтянів з тим, що він називає “тілесний Ізраїль”. Матеріяльний жертівник на якому приносили Богові жертви називався “трапеза Господня”. Коли ізраїльтяни споживали частину спільної жертви Богові, то вони ставали учасниками з Ним, бо жертівник представляв Бога. (Мал. 1:7, 8) Подібно стіл на якому ставиться прісний хліб і чашу вина під час Господньої вечері також можна називати “трапеза Господня [Єгови]”. Духовні ізраїльтяни, які споживають символи на Спомині таким чином мають спілкування з Ним. Вони стають учасниками з Ним, як і один з одним.— 1 Кор. 10:18—21; 11:25.

Так само, на Спомині чаша вина, яка символізує “кров заповіту”, називається “чаша Єгови”. Коли духовні ізраїльтяни п’ють з цієї чаші, то стають учасниками з Єговою відносно крові Христа, яка стверджує нову угоду. Таким чином духовні ізраїльтяни показують, що вони поклоняються Єгові, як свому Богові, а не якомусь демонові. Єгова приймає Христову кров, яка стверджує нову угоду. Подібно ті, що п’ють з чаші на Спомині приймають Христову кров на символ життя, якого Він віддав на жертву за них, щоб Бог простив їм гріхи через ту угоду.

Навіть хоч чаша на Спомині символізувала Христову жертовну смерть, коли Він пролив Свою кров за них, то Ісус таки дякував Єгові за це. Крім цього, коли Ісусові учні пили з цієї чаші вина, то разом з Ним відспівали решта “Хвали”, а саме, з Псалмів 115 до 118. (Мат. 26:27—30) Отже, коли святкується Спомин, то ті під новою угодою благословлять цю чашу. Це є “чаша благословення”, тому що Ісус поблагословив її. Ми читаємо:

“Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота від тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне — нас багато, бо ми всі спільники хліба одного”.— 1 Кор. 10:16, 17.

СПОСТЕРІГАЧІ НА СПОМИНІ

Останок духовного Ізраїля, які є члени духовного “тіла” Христа, ще є тут на землі. У сучасних роках вони запрошували ще інших приходити на річний Спомин, як свідки або спостерігачі. Цих посвячених, покірних осіб зображав Йонадав, друг царя Єгу в Ізраїлі. (2 Цар. 10:15—23; Єрем. 35:1—16) Від 1935 р. З.Д. Ісус Христос, як Гарний Пастир привів “великий натовп” таких сучасних “Йонадавів” або “інших овець” у спілкування з духом-породженим отанком Свого духовного “тіла”. Але перший раз у журналі Вартова Башта (анг.), число з 15 лютого, 1938 р., появилося слідуюче запрошення:

“. . . Після 6-ої години, 15-го квітня, нехай кожний збір помазаних зійдеться і святкує Спомин, також їхні приятелі Йонадави. Нехай прісний хліб і дійсне червоне вино становлять символи”.— Ст. 50, під заголовком “Спомин”.

Ті “інші вівці”, які не є з тієї самої “отари” як “мале стадо”, прийшли на Спомин, як спостерігачі, а не як учасники.— Ів. 10:16; Луки 12:32.— Побачте Вартова Башта (анг.), з 1-го березня, 1938 р., ст. 75.

Відтоді, “інші вівці”, які тепер збільшилися до ‘великого натовпу’, приходили на річний Спомин Христової смерти. І чому ж ні? Хоч вони не п’ють з чаші, що символізує Христову кров, то однак Об’явлення 7:14 говорить, що вони “вимили одежу свою і вибілили її в крові Агнця”. Об’явлення 7:9, 10 також показує, що вони приписують своє спасіння Богові й Агнцеві Ісусу Христу.

Отже, цього року 23-го березня по заході сонця, всі посвячені, хрещені “інші вівці” зійшлися з останком, святкувати Господню вечерю у 1978 р. Тому що час наближається для прославленого Господа Ісуса забрати останок до дому до їхньої небесної оселі, то “великий натовп” з тих “інших овець” не буде мати нагоди робити це багато довше.

[Примітки]