Вільний моральний чинник і слово
1. Як Бог полишив нас як вільними чинниками відносно Його Слова? Отже кому ми приписуємо наші благословенства і кому наші клопоти?
БОГ признає нас за вільні моральні чинники і позволяє нам прийняти Його Слово або оставити. Якщо ми додержуємо Його Слово і поступаємо з великими благословенствами Його, тоді ми можемо приписати ті благословенства Богу. “Всякий добрий і звершений дар приходить ізвиш, а приходить він від Отця небесних світил, в якого нема переміти ані тіни зміни.” (Якова 1:17, НС) Коли ми не зважаємо на Його Слово і йдемо за нашим самолюбним бажанням або за словом якого сотворіння, тому що воно погоджується з нашим самолюбним бажанням і тоді попадемо у клопіт, то можливо ми скажемо: “Диявол заподіяв це!” Так, Диявол зробив це, але памятайте, що це він зробив через нас, бо ви піддалися йому. Ви самі налізли в його руки. А так воно не повинно бути.
2. Із яких начерків Божого Слова наша трудність часто виринає у вирішенню нашої проблєми? Що це дає нам доказати?
2 Наша трудність у вирішенню Божої волі в наших особистих справах виринає часто тому, що Його Слово не було написане для кожного з нас окремо, але було написане для орґанізації Його людей. Отже порада і інструкції в Його Слові відносяться до всіх одиниць в орґанізації, або тих, що співтоваришать із нею. Воно не каже щось до одної особи а іншу річ для другої, щоб кожному угодити його особистому смаку. Бог не натягає ані не змінює свого закону, щоб угодити самолюбним бажанням або нахилам деяких одиниць. Його закон є теократичний і згідний з Його волею і правилом діяння. Його не вирішує ніяка самолюбна воля якого небудь сотворіння. Отже порада й інструкції дані є часто загальні, які установляють засаду поступовання, а однак оставивши кожній одиниці, як вільному моральному чинникові, рішати чи наслідувати ту вірну засаду або йти за самолюбними бажаннями. В цей спосіб Бог дозволяє кожній одиниці мати нагоду доказати скільки любови й довіря вона має до Бога Дателя Слова, і як пильна вона є виконувати Божу волю. Бог не накидає своєї волі на жадне сотворіння. Він бажає послушенства з любови.
3. Що апостол Павло каже про супружа, і яке питання полишено отворене для кожного христіянина?
3 Наприклад, Біблія дає чимало порад відносно подружа і споріднення між полами. Апостол Павло радить, що де неморальність переважує й христіянин є чутливий сексуально і горить пристрастю, то добре йому жинитися і мати свою власну законну жінку. Він також каже: “Розвівся єси з жінкою, не шукай жінки. Як же й оженишся, то ти ще не згрішив. Як і віддасться діва, не згрішила; та горе матимуть такі.” Опріч горя, їх свобода волі й рухів буде обмежена. Чоловік буде угаджати жінці, а жінка чоловіку. Обидвої будуть дещо тривожитись річами цього світа, щоб дістати признання одно другого. “Незамужня журиться про Господнє, щоб бути святою (цілком відданою) тілом і духом”. Гріху нема в законнім подруженню. Кожний христіянин є вільний жинитися, але “тільки в Господі”, себто, коли дружина є в єдності з Господом. Отже питання виринає який стан є лучший: самітний чи заміжній, Павло відповідає те питання як чоловік, що посідав духа Божого: “Тим же хто віддає свою непорочність в заміж, добре робить; а хто не віддає лучше робить.”— 1 Коринфян 7, НС.
4. Коли Христіянин молиться відносно подружа або радиться брата про це, то чого він може сподіватися а чого не може?
4 Подруга часом робить нездібним чоловіка для певної служби відносно Божої видимої орґанізації, тому що там потрібно нежонатого чоловіка. Та помимо того самітний чоловік залюблюється в дівчині, й бажання оженитися з нею вибухає в нім. Чи він виконає те бажання або ні? Тоді він запитує себе: Яка є воля Божа? Опісля він каже, я буду молитися до Бога, щоб Він показав мені свою волю. Одначе Бог не дає йому прямої і особистої відповіди в його справі. А далі він радиться і брата христіянина. Але ж Бог не дає богодухновення цьому братові бути пророком і дати йому виразну вість, чи запитуючий повинен або неповинен женитися. Все, що той брат може порадити, то це слідкувати Боже написане Слово, або він може сказати заколоченому братові, що воно каже. Цей брат стає розчарований і відходить невдоволений і ображений. Але ж він так не чувся б, коли він не позволив свому самолюбному бажанню запанувати над собою.
5. Чи Бог радить якомубудь христіянинові женитися, і яка є думка декотрих, коли вони шукають поради від інших чи женитися?
5 Бог не буде розказувати ніякій христіянській особі чи вона може або не може женитися. Нехай кожний один робить своє власне вирішення і тоді жне наслідки. Але думка деякої особи, що бажає подружитися, є така: З огляду на те, що многі подружа бувають невдатні в цих часах, отже вона бажає, щоб хтось інший запевнив її, що все вийде гаразд, якщо вона одружиться, і так взяти відповідальність за пораду відносно женячки. Коли ж таке подруження не вийде добре, тоді вона не мусить винувата себе за оженення; вона ж не виконувала своєї власної волі в цім кроку, але наслідувала пораду іншої особи і вона є винувата за це.
6. Чи це була Божа воля, щоб Ісаак женився? Як він дістав свою жену?
6 Бог не бере відповідальности за пряму пораду чи нам женитися і так бути оскарженим за наслідки. Ми мусимо памятати, що ми не є Ісааками і Ребеками. Ісаак не був той, що рішав своє подружа. Це для нього зробив його батько Авраам і післав представника або посередника вибрати жінку для Ісаака із родини його брата. Чи це була Божа воля для Ісаака женитися? Так; тому що Авраамове насіння або потомок мав бути покликаний з Ісаакової лінії і тому Ісаак мусів виховати дитину або дітей і мати законну жінку для цього. Вона ж мусіла бути жінкою з роду Семітів. Ісаак не вибрав собі жени. Він ніколи не бачив її нім той посередник представив її йому. Щоб знати хто була та незнана дівчина, то посередник при зустрічі при криниці предложив ознаку Богу. Через сповнення її, Бог указав хто та вибрана дівчина була. Так сталося, що тією дівчиною була друга кузинка Ісаака.
7. Яке біблійне поступовання є відчинене для христіянина, що не бажає зробити собі рішення про женячку? Що представляло вибір Ребеки?
7 Одначе сьогодні ми не підлягаємо такому розпорядку в західних демократичних краях. Ми не є Ісааками, що мали б женитися і виховувати дітей, щоб затримати рід потомків незламаний аж до приходу Христа, Насіння Обітниці. Супружа, це особисте діло про яке кожний христіянин мусить рішати самий. Нема на ньому Божої відповідальности це робити. Якщо він не бажає взяти відповідальности і рішитись у своїм умі чи женитися, тоді нехай він зробить так як в Біблійних часах робили і нехай його родичі або опікуни вирішують для нього. Якщо вони рішать, що він повинен женитися, тоді нехай вони виберуть дівчину для нього, хоч би він і ніколи не бачив тієї дівчини перед тим, і нехай вони зроблять контракт, який би вязав дівчину до нього. Ага! але це обмежило б його свободу у виборі дівчини. Цього він не любить! Тоді нехай бере на свої плечі відповідальність і рішає чи женитися і рішає якої дівчини він бажає. Це що Бог руководив у вибранню жени для Ісаака не було образом як Бог вибирає невісту для кожного христіянина, що бажає женитися. Це образ як Бог вибирає жену великого Жениха, Його Сина Ісуса Христа, і як Він посилає свого ангела і вибирає тих, що мають бути з кляси невісти.— 1 Мойс. 24:1—67.
8. Яку річеву інформацію Бог дає відносно самотности а супружа, і яка є Божа воля для тих, що женяться?
8 Отже, опріч того, що христіянин має женитися “в Господі”, Бог не уживає своєї волі у вирішенню, але дає христіянинові повну свободу волі в цій справі. Бог запевняє його, що він не грішить, якщо він жениться “в Господі”, але Він каже йому яка буде його порція коли останеться нежонатим, а яка коли ожениться. Він є вільний остатися нежонатим і втішатися ширшим колом служби і спеціяльними привилеями для якої його самітність робить його відповідним. Він є вільний женитися, і цим він не згрішить, і втішатися приємностю і привилеями супружества. Зате він мусить розстатися з контролею над своїм тілом і мусить надіятися “горя в тілі”. Нема гріху, коли він уживає свого бажання в цій справі. Чого він бажає? Божа воля тільки є така, якщо він ожениться, що він мусить любити свою жену, держати супруже життя неопоганене через поповнення чужолоства, і виховувати дітей в карності й повновласнім напоминанню Єгови і доказати свою невинність до Бога у сповненню своїх обітниць Богу.— Ефес. 5:22—33; Жид. 13:4; Ефес. 6:4, НС.