Відповідь на питання: Чи ти спасенний?
БУВ це похмурий і холодний день в суботу пополудні, пізно в осени. На тротуарі в бизнесовій дільниці в Брукліні, Ню Йорк, можна було бачити христіянських Свідків, як вони представляли людям журнали Вартову Башту і Пробудись! Якийсь незнайомий з щирою міною приближився і запитав: “Брате, чи ти спасенний?” Свідок старався вияснити, але йому перервано питанням: “Чи ти спасенний, так або ні?”
Такі люди взагалі указують напружність відносно судьби їх ближнього, тому що вони працюють під реліґійною обманою, що душа є безсмертна і що вічні муки є судьбою усіх неспасенних, коли ж Біблія виразно зазначує, що душа яка грішить та й умре, і що плата за гріх — смерть. Смерть, це відсутність життя. (Езекиїла 18:4; Рим. 6:23) Одначе, це не страх перед вічними муками, але любов до Бога, любов до праведности і любов до життя, що повинно заставити нас подумати чи ми спасенні або ні і заставити нас запитати себе: “Що мені робити, щоб спастися?”
Із Писань ми довідуємося, що тільки Бог Єгова має відповідь на наше питання. І Він має відповідь не тільки тому, що Він має правдиву й вірогідну інформацію про цей предмет, але також в тім, що Він має средство яким ми можемо спастися. Предвидівши бажання чесних людей спастися від теперішних лукавих обставинів і увійти в праведний новий світ, Він замірив дати те спасення нім ще дитина народилася Адамові й Еві. Оце ясно можна бачити із пророчої обітниці, яку Бог дав зараз потім, як наші перші родичі збунтувалися: “Я положу ворогування між тобою а жінкою, і між твоїм насінням і її насінням; воно рощавить тобі голову, ти ж будеш рощавлювати його пяту.”— 1 Мойс. 3:15, Кдж.
Коли Бог Єгова так замірив дати спасення ізза своєї любови і милосердя, то в першій мірі Він це зробив, щоб показати, що Він держить право до суверенности над цілим всесвітом і що його намірів ніколи не можна поконати. (Пс. 106:8; Іса. 55:11) Случайно, переступ наших перших родичів, що заставило виповісти те пророцтво, не був так незначучим як воно здається; бо він прикував правління Сатани до людства і допровадив до засуду й смерти їх потомків. Так, всякий смуток, зло і лукавство, яке бачила земля від тоді можна дослідити до нього.— Пс. 51:5; Рим. 5:12.
Тепер, на підставі всіх ознак предсказаних в Божому Слові і по подіям світових у сповнення їх, ми можемо бачити, що нарешті прийшов час для Бога цілковито сповнити ту обітницю в Едені через усунення з землі гноблючу орґанізацію вужа, Сатани, на оправдання Його всесвітної суверенности. Усуваючи з землі сатанську орґанізацію, не оставить Він ніякого порожного місця, тому що Бог постановив замість його поставити звершений уряд під Ісусом Христом. Отже це славне спасення жде усіх тих, що тепер шукають милосердя від Всемогучого Бога і Його ласки. А що воно так є, Отже питання, що ми мусимо чинити, щоб спастися, побільшило значіння й вагу для нас.
“Що мені робити, щоб спастися?” запитали Павла і Силу, двох христіянських місіонарів, певні вязничні у першому столітті нашої христіянської ери. Тих місіонарів поставлено в вязницю під опіку цього вязничника за те, що вони виганяли демонів із невільниці дівчини, яка безнастанно йшла за ними і викликувала до людей: “Ті мужі є рабами Всевишнього Бога.” В опівночі Павло і Сила співали хвалення Богу, коли то нагло великий землетрус потряс темницею й увільнив усіх вязнів із їх кайданів. В тих часах вязничник, що увільнив своїх вязнів, був караний смертю, і так цей вязничник, настрашившись, що всі вязні повтікали, був готовий поповнити самогубство, коли то Павло крикнув до нього: “Не роби собі ніякої ушкоди, бо всі ми тут!” Поспішивши до внутрішної кімнати, де Павло й Сила перебували, вязничник з вдячности приклякнув на коліна і благав, що йому робити, щоб спастися.— Діян. 16:16—30, НВ.
Павло і Сила сказали вязничникові: “Віруй в Господа Ісуса і ти спасешся.” Чому потрібно вірувати в Господа Ісуса, щоб спастися? Тому що Він є Насіння, вибраний знаряд Богом, щоб оправдав його суверенність і приніс спасення для людства. Він є Головний Чинник життя. Тим сказано нам, “нема спасення в нікому, бо нема іншого імя між людьми, яким би ми могли спастися.” Він єдине імя яким ми можемо прийти до Бога. Отже ні імя Мариї ні Магомета не потрібно для спасення.— Йоана 14:6; Діян. 3:15; 4:12, НВ.
Місіонарі вислані Христіянством до “поганських” країв кажуть їх нововірцям вірувати в Господа Ісуса і вони спасуться, неначе це все, чого вимагає Бог. Одначе, ми не можемо брати одного тексту а виключати інші. В случаї вязничника, завважте, що інше взяло місце: “І вони проповідували слово Єгови йому разом з усім домом його. . . . і всі вони, він і його були охрещені без вагання. І він привів їх у дім свій і розставив стіл перед ними і вельми радіючи з усім домом своїм, що він увірував в Бога.”— Діян. 16:31—34, НВ.
Щоб нам дістатись на дорогу спасення, то перше зі всього ми мусимо покаятися з наших гріхів і навернутися від напряму цього світа; ми мусимо це зробити тому, що ми чули Боже Слово і тому, що ми увірували в Його Слово відносно дороги спасення через Ісуса Христа. Тоді на основі цього вірування, ми мусимо посвятити себе Богу Єгові через Ісуса Христа і охреститися у воді, щоб нам явно визнати нашу віру і посвяту Богу.— Діян. 3:19, НВ.
Узявши ті кроки, чи ми вже цілком спасенні поза можливість утрати? Далеко від цього! Ті кроки привели нас на дорогу спасення. Одна річ, що ми мусимо взивати імя Єгови, а це значить більше чим тільки кликати Його визволення в часі недолі. Це значить визнавати нашими устами, бо “устами визнаємо прилюдно на спасення”. В дійсности, вже сама ціль ради якої приведено на дорогу спасення, щоб ми могли нести овочі через проголошення слави Божої. І ми також мусимо визнати Ісуса Христа перед людьми; інакше Він не визнає нас перед Його Отцем в небі.— Мат. 10:32; Йоана 15:8; Рим. 10:10; 1 Пет. 2:9, НВ.
ХТО МОЖЕ СПАСТИСЯ?
Те спасення не є так просте, як це многі в псевдо-Христіянстві бажають, щоб ми вірували, а це виднося з історії Ісуса про багатеря молодого, який запитав Його, що він мав робити, щоб наслідити вічне життя. На його смуток він знайшов, що навіть додержування всіх заповідей не вистачало, бо Ісус сказав до нього: “Ще одно бракує тобі: Продай все, що маєш і роздай убогим, і матимеш скарб на небі; і приходи і йде в слід за мною.” Почувши це багатий молодець “засмутився вельми, бо був дуже багатий. Ісус поглянувши на нього, сказав: Як важко для багатерів увійти в царство Боже! Справді, легше верблюдові перейти крізь ухо голки ніж багатереві дістатись до царства Божого.” Почувши ці слова деякі дивуючись, казали: “Хто може спастися?” Відказав Ісус: “Те що є неможливе в людей є можливе в Бога.”— Луки 18:18—30, НВ.
В цій справі завважте приклад, який Ісус поставив перед нами. З Його студії Писань Ісус ясно бачив дорогу, яку Бог визначив для нього. Коли Він сказав про це своїм апостолам, Петро старався відтягнути Його: “Помилуй себе, пане; не приймай тієї судьби ніяк!” Але Ісус докорив йому, кажучи: “Геть від мене, Сатано! Ти ставсь спотиканням для мене, бо думаєш не про Боже, а про чоловіче.” (Мат. 16:22, 23, НВ) І коли Він був розпятий, то навіть наруги, “коли ти Син Божий, зійди з дерева тортур”, не відвернули Ісуса назад. Його не була легка дорога: “За днів тіла Його Христос приносив благання і просьби до Того, що міг спасти його із смерти, з великим голосінням і слізьми, і Він був вислуханий за його страх перед Богом. Хоч Сином був Він навчивсь послушенства тим, що терпів.”— Мат. 27:40; Жид. 5:7, 8, НВ.
Та сама правда відноситься до Його послідовників. Взявши всі перші кроки покаяння, навернення, посвяти і хрещення, цим чином ми відрекаємося себе, ми мусимо взяти наше дерево, терпіти зневаги і муки за праведність, і наслідувати Ісуса Христа. І ми мусимо далі наслідувати Його, терпіти як Він, не шукати охорони для нашого життя або спасення наших земних душ. “Бо хто бажає спасти душу свою погубить її; хто погубить душу свою ради мене, той знайде її.”— Мат. 16:24—26, НВ.
Сатана Обманник є той, що відповідає за думку деяких христіянів, що коли вони раз увірували в Господа Ісуса, охрестилися і стали на дорогу спасення, то вони спасенні на всякий час без можливости втратити життя вічне через невірність. Одначе не той, що бере зброю, може хвалитися, але “той що видержить аж до кінця, той спасеться.”— 1 Цар. 20:11, АТ; Мат. 24:13; 2 Тим. 4:7, 8, НВ.
ПРИКЛАДИ ОСТОРОГИ
Якщо ми, взявши перші кроки, спаслися, то чому Бог Єгова велів записати у своїм Слові так много прикладів перестороги? Застановімся над Лотовою жінкою. Бог перестеріг Лота утікати і не оглядатися, і післав своїх ангелів випровадити його і його родину із засуджених містів Содоми і Гомори. Дарма Лот старався переконати своїх зятів, щоб вони йшли з ним. Для них це був жарт. Отже Лот, його жена і його дві дочки пішли за ангелами із тих засуджених містів. Так, Лотова жінка впустилась в дорогу, щоб спастися від гніву Єгови, але вона могла і остатися там, як її двох ругателів зятів, бо вона оглянулася й погибла. Ми не тільки не можемо повертати назад, але навіть поглянути назад може бути смертельним. “Ніхто поставивши свою руку на плуг і оглянеться назад не є здібний до царства Божого.”— 1 Мойс. 19:12—26; Луки 9:62; 17:32; Рим. 15:4, НВ.
Ще один приклад перестороги, який Бог велів записати як пригадку, що не всі почавши йти дорогою спасення дістануться до їх призначення, а ним є народ ізраїльський. Звиш “шість сот тисяч мужів пішки, опріч піддяглих” разом з великою товпою не-Ізраїльтянів полишили Египет, і навіть перейшли безпечно через Червоне море. (2 Мойс. 12:37, АТ) Відносно них апостол Павло сказав: “Не хочу, щоб ви не відали, брати, що батьки наші під хмарою були і всі через море переходили і всі в Мойсея охрестилися; і всі ту саму духову їжу їли і всі пили той самий духовий напиток. . . . Одначе, многих з них не вподобав Бог, бо вони погибли в пустині.” Між один до двох міліонів старших людей оставили Египет; а однак із цілого того числа тільки Йозуя і Калеб і Елеазар і можливо деякі Левіти увійшли в землю Канаан.— 1 Кор. 10:1—5, НВ.
Апостол Павло прийняв цю осторогу для себе і звернув увагу на неї своїм братам, щоб, ради браку контролі, вони не впали в ті самі спокуси, як ті Ізраїльтяни, і цим чином зруйнували їх вічне спасення. “Тимто, я біжу не як непевний; не бю на марно наче по воздусі; але я підневолюю тіло моє, як раба, щоб іноді проповідуючи іншим, я сам не стався нікчемним.” (1 Кор. 9:24—27, НВ) Так, хоч апостол Павло був апостолом до поганів; був один з дванацяти апостолів Агнця; мав привилей написати чотирнацять книг або посланів з Христіянсько-Грецьких Писань; і він творив великі чуда, то й тоді він знаходився в небезпеці, що він міг не осягнути цілковитого спасення через можливість не задержати самоконтролі.— Діян. 19:11; Рим. 11:13; Одкр. 21:14.
Та сама пересторога є правдивою для нас сьогодні. Маючи віру й посвятившися на службу Богу Єгові, ми неначе полишили Египет і знаходимося в дорозі до нового світа. Але ми є тілесні далі в цім світі хоч не є частю його. Отже спокуси, щоб бажати шкідливих річей, є завжди при нас. Які шкідливі річи? Ідолопоклонство або зажирливість, надмірність в їжі й напитку і інших приємностях, перелюбство, нарікання й миркотання. Це за ті річи, що всі ті Ізраїльтяни погибли в пустині. “Все сталося їм як приклади і були записані як остороги для нас на котрих прийшов остаточний кінець ладові.” (В Павловім часі й нашім) Отже нехай той, що думає твердо стоїть, нехай гледить, щоб не впав.”— 1 Кор. 10:11, 12, НВ.
Одначе, нехай ніхто не страхається, знеохочується або залишає, тому що спастися не є легка річ, але вимагає всієї нашої сили. Памятайте, що Ісус сказав: “Те що є неможливе в людей є можливе в Бога.” (Луки 18:27, НВ) Бо ж “ніяка спокуса не прийде на вас тільки звичайна для людей. Проте Бог є вірний і Він визволить вас із спокуси поза те що ви можете знести, але із спокусою Він дасть також дорогу виходу, щоб ви могли перенести її.” (1 Кор. 10:13, НВ) Отже ми можемо осягнути спасення.
Ось так ми маємо відповідь на наше питання: “Що мені робити, щоб спастися?” Якщо ми любимо Бога, праведність і життя, тоді ми не тільки приймемо знання про Бога Єгову і Ісуса Христа вірувати в них через посвячення себе Богові і символічно показати те посвячення через охрещення, але ми будемо раді прилюдно проголошувати імя Єгови і будемо відперати спокуси і переносити переслідування аж цей старий світ скінчиться. Аж до кінця нашої спроби ми не можемо припускати, що ми спасенні; і тому, коли хтось запитає: “Брате, чи ти спасенний?” ми не даємо катеґоричну (рішучу) відповідь, але обмежуємо нашу відповідь: “Поки що, так!”