Орґанізування для розширення в Ліберії
Продовження звіту про подорож в Африці, президентом Н. Г. Кнором з Вартової Башти, і його секретарем, М. Ґ. Геншел.
МІЛТОН ГЕНШЕЛ висів з Пан-Американського літака, якого ми взяли в Ню Йорку, щоб поробити стичности з Свідками Єгови в Сієра Леон. А що я плянував відвідати тих в Монровії, Ліберії, тому я остався в літаку й летів далі до Робертс Фільд, що є летничим портом 55 миль від столиці. Полишивши Декар, наш літак переходив через бурю й найбільш прекрасну появу сяєва блискавиць під нами, як яку коли я бачив. Широкі смуги блискавок скакали від одної хмари до другої і вогняні громи сходили зікзаком з хмар до землі. Це був чудовий вид, який тривав пів години. Обслуга літака твердила, що блискавки часто били в літак, але цей раз ми знаходилися 18,000 ступнів вище моря, отже вони не досягали нас.
Літак прибув намісце в півночі. Десять братів прибули зустрінути мене малим троком, якого вони найняли. Коли ми їхали через Файрстон ґумову плянтацію, ми могли бачити при помочи світла з троку маленькі чашки, що висіли при деревах і збирали латекс, сік із ґумових дерев. Дискусія з братами зробила подорож до Монровії цікавою, і туди ми прибули втомлені та сплячі о другій годині рано.
Конвенція розпочалась на другий ранок о девятій годині в Залі Царства, що є передні присінки місійного дому, із 36-ма особами присутними. Коли оці вийшли проповідувати на поле активности, я побачився з місіонарами, щоб застановитись над їх проблємами. Величезну роботу треба виконати в Ліберії, і ті місіонарі бажали виконувати її.
Ліберія це єдина Неґрів република в Африці, і всі її політики від президента вдолину є потомками американських Неґрів, які повернули до Ліберії по звільненню невільників в Зєдинених Державах, щоб установити свій власний уряд. В цім вони були успішні.
Завдяки місійної активности в навчанні аборигенів, реліґія відограє сильну часть в урядових справах. Самий президент є міністром, що ще проповідує свому соборі. Многі з урядників були міністрами нім вони взялись за теперішну відповідальність.
За минулих десять років зроблено поважний прогрес у місті Монровія. Деякі вулиці були вициментовані, і багато будинків побудовано. Один з найновіщих будинків будує уряд, а це Сентеніял Павіліон, прекрасний будинок, що був би добром для якої небудь суспільности.
Приближно шість років тому Товариство Вартової Башти післало колорових місіонарів до Ліберії, і від тоді робота почала розростатись. Тепер там є два добрих збори, один в Монровії, а другий в Кейп Пальмас, які разом мають 67 міністри, що активно проповідують добру новину. Продовж 1952 р., післано туди ще двох місіонарів, щоб помагали розширувати працю в Ліберії; і коли я був там, зорґанізовано відділовий офіс для Товариства.
Добра робота виконується в містах Монровія і Кейп Пальмас, але тепер наспів час, щоб розгалузитися в малі місточка, села й розширити вість Царства. Пороблено пляни, щоб це розвинути протягом надходячого року й опісля. Це вимагає вивчити туземні розговірки аборигенів, і ради цього заохочено місіонарів зробити сильні зусилля, щоб вони виучилися бодай одної головної говірки. Деякі із туземних повночасних міністрів знали ці говірки, але їм потрібно ще шість місяців вишколу з міністрами, щоб вони були дорослі в знанні про заміри Єгови і достаточно здібні проповідувати між тими племенами. Всі туземні брати бажають зробити це.
Вже в середу ввечері наша асемблея зросла від 36 до 76, так що ми мусіли уживати подвіря місійного дому для нашого зібрання. Час від часу конвенційна програма була перервана маленькими гуртками так званих христіян, які ходили вулицями і виспівували і колєктували. Ті гуки, тарабанення в баняки та бубни і та незрозуміла музика звучала більше як дике поганство чим христіянство.
ПРОПОВІДУВАННЯ ПУБЛИЧНО
Зорґанізування відділу для Ліберії разом із активностями асемблеї — все це пожвавило діяння 20 листопада. Для пополудневих та вечірніх зібрань ми уживали прекрасний столітний Павіліон. Воно приємно було чути, що так багато братів з Ліберії промовляли на програмі, і їх демонстрації були інтересні, забавні й поучаючі.
Тема публичної лекції, яка відбулась увечорі о 7:30, була: “Прийшов час застановитись над Божою дорогою”. Усі брати були раді довідатися, що 403 особі прибуло на публичну лєкцію, між котрими були кількох урядників. Одначе сорок пять із цих слухали голосника на дворі, хоч Зал й не був заповнений. Вони були надто смирні вступити до такого прекрасного авдіторіюм. Тут би згадати, що часом таке буває в часі зібрання в Залі Царства. По лєкції многі запитували питання і кільканацять із них подали свої адреси, щоб вони могли отримувати дальшу інформацію. Безсумніву, що многі студії будуть започатковані, як наслідок цього.
Влаштовано також для доповідача радіостації мати інтервю зі мною в пятницю ввечері, котра то радіостація належала до уряду. Він запитував мене кілька питань, як от яка була моя ціль приїзду до Монровії і до якої міри поступає наша робота. Його останнє запитання було відносно моєї промови в Столітнім Павіліон, і це дало мені нагоду вкоротці переказати, що людською єдиною надією було царство Боже. Ця стація сягає місцевости здовж побережа, і кажуть, що вона має багато слухачів. Після того я мав нагоду розмовляти з управителем тієї стації й розказав йому про роботу й вість, яку ми проповідуємо.
Тепер прийшов час виїзджати до Робертс Фільд. Я мав зловити літака, який прибув в опівночі й летіти до Йоганезбурґу. Новопризначений відділовий слуга, брат Клінк, і я поїхали до летничого порту возом. Прибувши там, ми дискусували многі подробиці відносно місійної роботи в Ліберії аж до опівночі, а тоді нас повідомлено, що наш літак запізнився три годині. Ми використали це запізнення тим, що проспалися, але літак ще запізнився був на півтора години.
О 4:30 рано, ми почули шум великого літака ДС-6 над нашими головами. Ми вийшли і бачили ясні зорі на небі й надіялись за годину бути в дорозі. Але нагло через голосник прийшла відомість, що цей літак не пристане, а полетить прямо до Аккра. Пізніше ми довідалися, що пятнацять ступні імла над летничим полем унеможливила літакові злетіти на цей порт. Другий літак мав прибути аж чотири дні пізніще.
Скінчивши свою роботу ради якої я приїхав до Монровії, я не бачив доброї причини чому я мав вертатися назад 55 миль, бо й не було в Монровії місця в готелю ані приміщення в місійнім домі для виконування моєї роботи. Отже я прийняв запрошення від Пан Американ (авіяційної спілки) остати в летничому порті на їх кошт. Там було тихо хоч гарячо, маючи ліжко, стіл і крісло, і я міг викінчити багато своєї роботи і вислав її додому.
У вівторок пополудні прибуло кількох братів побачитися зі мною при від’їзді. Це дало нагоду дискусувати кілька годин над будуванням нового місійного дому і Залу Царства. Протягом тих чотири дні брати шукали за відповідним місцем, обчислювали кошта і рисували пляни. Над усім тим ми застановлялися і пороблено остаточні пляни для збудування місійного дому і відділового офісу. Ми пообідали разом і в девятій годині ввечері вони поїхали домів. Я надіявся від’їхати в півночі. Цей раз літак міг осістися і ми від’їхали трицять хвилин по призначенім часі.
Із справдішньою радістю я бажав побачитися з братами в Аккра хоч власти не позволили мені остатися там, бо вони забороняють усім представникам Вартової Башти мати вступ до їх краю. Хоч брати там надіялися мене чотири дні раніше, то коли я прибув о 3 год. рано, відділовий слуга і кількох інших з офісу прибули туди. Через сорок пять хвилин я з великою приємністю розбирав з ними про обставини в Аккра.
Часописи помістили чимало історій, що п. Кнорові не дозволено вступу до краю і вони бажали знати чому. Радісно мені було почути, що вони мали чудову конвенцію помимо цього. Вісім тисяч братів зійшлися з усіх частей краю до Аккра й дали величезне свідоцтво. На публичне зібрання зійшлось 15,000 людей і відділовий слуга промовляв на ту саму тему, що я мав промовляти, отже вони чули, що Царство є єдиною надією світа. Повний звіт з Золотого Беріга (Ґолд Ковст), як його подав відділовий слуга, появиться в наступаючім числі цього журналу.