‘Будьте обережні як вужі’
БІБЛІЯ була дана, щоб всеціло взброїти христіянських міністрів Єгови для кожного доброго діла. Вона вказує їм, що вони мають робити, чому вони мусять це робити, і як. Вона показує нам нашу потребу студіювати Слово Боже, щоб мати сильну віру і щоб відповісти на все, що домагаєсь причини надії що в нас. Вона також вказує нам потребу ревности і пильности, відваги і свободи мови в проповідуванні, все це головно основано на нашій звершенній любові до Бога Єгови. Вона також підкреслює потребу нашого чистого життя так, щоб ми мали чисту совість, і не спотикалися більше через незгідний і тим самим гіпокритичний напрям діяння.
Є ще інша чеснота, що Слово Боже вказує, що ми мусимо мати, щоб властиво виконати наше припоручення, а це мудрість. Ми мусимо вживати тактики, обережности, розважливости, розсудности, мудрості; хіба ж ми не є амбасадорами Божими і Христовими у ворожому краю? Головно в часі небезпеки і коли зустрічаємось лице в лице з загрозою розворотності ми мусимо бути спокійні і тверезо розважати, що було б найлучше робити під такими обставинами. Тому й Ісус радив: “Оце ж я посилаю вас, як овечок між вовки: тим бувайте мудрі, як вужі, та тихі, як голуби. Та й стережіться людей.”— Мат. 10:16, 17.
Вартова Башта, з 15 липня, 1942 р., пишучи про Ісусові інструкції: “Коли вони переслідують вас в одному місці, йдіть до другого,” вказувала, що де опозиція повстає зорґанізована і все-охоплення, так що дальше свідоцтво неможливе, тоді свідок повинен полишити і йти деінде проповідувати. Вона вказувала, що це не значить утікання геть від загрози бунту, або щоб втікти від переслідування, але щоб наслідувати провід Єгови через відверненняся від негідного міста, якби й хто відвернувся від негідного дому, лишаючи його долі і йти там де роботу можна виконувати.— Сторона 217—220.
Ось не так давно, у числі з 1 лютого, 1951 р., Вартова Башта застановлялась над тим, що христіянин повинен робити, коли хто загрожений насильством. Вона вказувала, що в особистій справі ми даємо ще й друге лице і підчиняємось, що урядники вимагають від нас, та це “не значить що Свідки Єгови не обороняють справ Царства, їх проповідування, їх мітінґів, їх осіб, їх братів і сестер і їх власностей супроти нападу. Вони обороняють їх, коли вони нападженні, і є примушені обороняти такі інтереса, і то згідно з Писаннями. Вони не узброюються ані не носять тілесну зброю в надії або в приготованні до клопоту, щоб зустрінути напади. Вони стараються відперати удари й атаки в обороні тільки. Вони не бють з відплати. Вони не бються в офензиві, а тільки задля оборони. Вони не вживають зброї воювання в обороні себе або Царства справи. (2 Корин. 10:4) Хоч вони не відступають коли нападжені в їх домах, або в їх місцях мітінґів, то вони відступають в публичних або інших власностях і ‘стрясають порох з їх ніг’, щоб ‘не давати святого псам’ і ‘ані не кидати перел перед свині’. (Мат. 10:14; 7:6) Отже вони відступають, коли можуть це зробити, і оминають бійку або клопіт. Вони мають право апелювати і апелюють до уряду і закону, щоб прийшли на їх поміч і оборону проти нападу або несамовитости юрби.”— Сторона 75.
СЛУЧАЙ В ФІЛІПІНАХ
Хоч Вартова Башта зробила ясним, що коли юрба атакує нас в публичнім або іншім місці а не на нашім власнім, то добре відступитися, радше чим силувати спір і ризикувати фізичну шкоду, але як здається, то деякі христіянські місіонарі занедбали оціняти ці точки. І так певні рапорти надійшли до нас відносно акції юрби в Філіпінах, де напрям наших братів, хоч дуже зразковий щодо ревности і відваги, то здається, що їм бракує дещо тактики і мудрости.
В Ґерона, Тарлак, в неділю на 1 травня, 1953 р., Свідки Єгови мали вживати Публичної Авдиторії на їх публичну лєкцію, отримавши досить наперед написане позволення. Однак трохи пізніще те позволення уживати той будинок в тім самім часі, від 1 до 6 год. пп., був винаймлений Виконавчому Комітеті Ґерона Міста для цілі представити народні танки. Коли в неділю популудні довідались, що авдіторія була вжита фієста комітетом, змагання зроблено побачити майора. Він не був в місті в той час, але полишив слово з своїм секретарем, що Свідки мають перенестись з їх мітінґом до іншого місця, хоч вони й не були наперед повідомлені про таку зміну. З огляду на факт, що брати мали позволення на публичний мітінґ, вони почали приступати до авдиторії.
Прибувши там, вони знайшли, що вступ колєктовано і програма народних танків була в повнім розгоні, голосники були порозставлювані, і т.п. Свідки запитали одиниць, що були на чолі тієї програми, щоб вони закінчили їх програму і забрали їх знаряд, бо ж час наближався на публичний виклад, і показали перміт дозволу їм вживати той будинок. Предсідник вистави заявив, що й він також має перміт на програму з танками, але він не міг показати його. Коли він відмовився полишити сцену, придверникам Свідків Єгови сказав міністер, що мав промовляти, забрати знаряди і приготовити сцену для лєкції, що вони і зробили.
На цей момент прибув майор на цю сцену, дуже сердитий на те, що брало місце. Він дав коротку промову, що він є батьком міста, і тому всі повинні бути послушні йому, і тоді він сказав Свідкам перенести їх мітінґ до іншого місця. Завваживши, що Свідки рішились продовжати їх мітінґ, він витяг револьвер і вистрілив кілька стрілів в повітря і звернувся до Свідків і запитав: “Хто між вами сміє стати проти мене?” Одначе, він був зіґнорований, бесідник був представлений і почав свою промову. Капітан федеральної поліції прилучивсь до загрози бесідника з револьвером, машиновим крісом, який звернено проти бесідника, і містова поліція появилась з наладованими ґверами готові до ужиття. Та помимо всего того узброєння бесідник затримав своє довіря в рівновагу і продовжав лєкцію. Придверники Свідки перепиняли майора як рівнож і інші, котрі наближалися до бесідника, щоб примусити його спинити, а за їх зусилля вони отримали чимало ударів від тих, що мали нападати.
Нарешті дроти голосника були порозтинані, але бесідник тільки підніс свій голос і дальше промовляв. При закінченні промови майор приступив до бесідника і перепросив його, що він втратив свою рівновагу і вдарив одного з придверників. Він навіть сказав, що він був задоволений лєкцією. По цім Свідки повернулися до їх конвенційної зали на закінчення їх три дневної асамблеї.
За подібним випадком просимо побачити артикул під титулом “Філіпінські Люди Безсоромні Фанатики.”
Як здається тут було два випадки, де добре свідоцтво було дане через ревність й відвагу Свідків у вічі дуже серіозної загрози щодо тілесної ушкоди. Але ж навіть в цих особистих випадках вислід вийшов на користь, однак можна сумніватися, чи варта було брати ризику і обороняти свої конституційні права. Мало було потрібно, щоб насильство й кровопроляття вибухли, а тоді що? Чи може мертвий Свідок промовляти? А що сказати про лєґальні відшкодовання? Чи було б це мудрим непотрібно замішувати Товариство, лєґальне рамено Свідків Єгови, в судовій розправі і коштовні часом й грішми?
Що такі випадки не все виходять на користь, то видно ще з іншого рапорту недавно отриманого з Філіпінської Републики. В Барріо Сан Джос, Капіз, брати зійшлись на 12 листопада, 1952 р., на публичний мітінґ з три дневної асамблеї, коли то юрба, значно більша числом від Свідків, прийшла і домагалась, щоб мітінґ розігнати. Поліції там не було. Юрбу провадив брат майора, котрий дав дозволений мати мітінґ і в тій юрбі була особа, котра попередно умовилась із Свідками, що вони могли вживати його власність.
Не змігши переконати проводаря юрби, що Свідки Єгови неповинні бути нападжені, той, що мав давати лєкцію, намагався на його конституційні права, і почав свою промову. Побачивши, що Свідки несхотіли піддатися, юрба стала дикою, напала місце й вигнала їх, та не тільки з місця мітінґу, але також геть з міста і далеко в околичні гори. Там Свідки ходили через два дні, аж врешті вони дістались до іншого міста, Калібо. Юрба знищила всю літературу а навіть напала на доми місцевих Свідків і знищила їх меблі.
ЧАС НА ВСЬО
Дияволова ціль є, щоб кинути переслідування на слуг Єгови і примусити їх зробити компроміс, щоб цим чином вони втратили їх невинність. Ставши по стороні правди відважно і безбоязно, ви можете побідити цю ціль Диявола помимо того що може статись вам. Але його ціль є також, щоб стримати роботу свідоцтва, і коли ми не уживаємо доброго розсудку, тоді робота стає безпотреби перешкоджена. Чи в повищих випадках можемо сказати, що Єгова дав охорону в двох випадках а не в третьому? Або чи нам заключати, що Єгова сподіється від нас уживати духа здорового розуму і бути обережні як вужі, і якщо ми занепадемо в цім респекті, ми можемо сподіватися клопоту? Не що ми можемо оминути всі клопоти, всі переслідування. Зовсім ні, бо ж як ми вже зазначили, ми сподіємось цього. Але через уживання мудрости, тактики, обережности ми можемо затримати їх до найменшої міри, не тільки оминути терпіння, але щоб і робота не була здержана більше як потрібно. Свідки мертві або в шпиталі неможуть йти проповідувати. Тому й Ісус приказав, “Коли вони переслідують вас в одному місті, втікайте до другого.”— Мат. 10:16, 23, НВ.
В Його родиннім місті Назаретах на Ісуса нападала юрба що “вигнали Його геть з міста, і вони випровадили Його на верх гори на котрій їх місто було збудоване, щоб скинути Його вдолину головою. Але Він перейшов проміж ними і продовжав в Його подорожі”. Безсумніву, що при помочи скорого руху Він уникнув їх лапів. І коли опозиція сталась строга в Юдеї, Ісус не йшов там, аж доки не був зобовязаний йти там, “тому що Жиди шукали вбити Його.” Він знав, що Його година ще не прийшла.— Луки 4:28—31; Йоана 7:1, 8—10, НВ.
Підчас його місійної подорожі, Павло лишав одно місто по другім, коли переслідування робило дальше проповідування неможливим, в одному місці втік будучи спущений надолину в кошику через вікно. Під такими обставинами не було корисно наставати, що він був римським горожанином. Коли був арештований, і мав бути битий, він протестував на підставі свого горожаньства, як це він робив пізніще на суді. (Діян. 13:50, 51; 14:5—7, 19, 20; 22:25; 25:10—12; 2 Корин. 11:32, 33, НВ) Коли велике гонення повстало в Єрусалимі, ранні христіяни не чекали на мучення остаючись там, але порозсипались повсюди, окрім апостолів, і цим чином проповідування доброї новини розширилось широко й далеко.— Діян. 8:1.
Отже є час на все, і стояти на нашім ґрунті і час піддатися. (Еккл. 3:1—8) Коли нас нападають в нашім домі або Залі Царства, тоді час обстоювати за нашим ґрунтом, ‘битись за наших братів’. (Неєм. 4:14) Але і в таких случаях ми неповинні сподіватися клопоту і узброюватись тілесною зброєю, як рушницею, і т. п., але коли атаковані, ми повинні охоронятися від ударів як найлучше ми можежо при помочи того, що притрафиться під руками. Ми не можемо приймити відвічальности за стрілянину й вбивання напасника. Ісус підкреслив це в ночі Його зради.— Мат. 26:52.
Одначе, коли збираємось в інших пляцах, парках, публичних авдіторіях, або зайняті свідоцтвом по вулицях, тоді як юрба грозить і зусилля розсудку невдаються, тоді час забиратись десь інше радше чим стояти при нашім конституційнім праві коли виглядає, що юрбники не послухають розсудку. Напевно, коли атаковані, ми стараємось відбити удари, і воно властивим шукати протекції від сторожів публичного порядку, поліції. “Заздалегідь біди розумний стережеться, простак іде собі байдужен, і бідує.”— Прип. 22:3.
Ми мусимо розріжнити між розсудком, обережністю і компромісом. Під жадним услівям ми не будемо покланятися людям; ми не будемо покланятися сотворінню або представництві якій небудь. Коли нам скажуть перестати проповідувати, ми будемо слухати Бога радше чим людей, і так довго, як ми можемо стрічатись з іншими, ми будемо пильні на привилей дати свідоцтво слухаючим ушам. Коли заборонять йти від дому до дому, обережний Свідок Єгови йтиме від одного дому до другого в іншім бльоку а до другого дому в другім бльоку; де заборонені свідкувати на вулицях, вони будуть осторожно розмовляти з людьми при склепі, дивлячись у вікно; де публичного оголошення на мітінґ не дозволено, запрошення дається приватно. Ось так обережність вказує, що певні публичні форми в проповідуванні не уживається в таких Римо-католицьких краях як Ірляндія, Квебек, Італія, Ішпанія і Арґентина. При помочи пильної остороги Свідки Єгови можуть продовжати проповідування навіть в краях за Залізною Заслоною.
Отже нехай всі христіяни міністри Єгови всеціло вружаться для їх припоручення і покажуть ревність і безбоязність у сповненні його, як найлучше вони можуть. Але нехай вони також памятають, що коли зустрічаються з шаленою опозицією, такою як юрба, ми мусимо доказати себе обережними як вужі, щоб оминути непотрібного клопоту. Занехати це зробити значило б спокушувати Бога, а цього ми не повинні робити. (Мат. 4:7, НВ) Головно в такім часі, “Розсудність вашу нехай знають усі люди.”— Филип. 4:5, НВ.