Память Божа
“Не дивуйтесь цьому, бо прийде час, що всі в памятних гробах почують голос Його, і повиходять.”— Йоана 5:28, 29, НВ.
1. Яка є Божа остаточна ціль відносно роду людського, і як вона буде признана, сполягаючи на що?
ЗВЕРШЕНИЙ чоловік є досконале відображення його славного Творця. Це так було на початку людського життя на землі, і так буде знова коли, під керуванням “святого міста, Нового Єрусалиму,” Бог відновить своє мешкання з родом людським. Тоді, коли всі річи будуть зроблені новими, взірцеве життя кожної одиниці остаточно буде налічене зі всякої несовершенності, тоді знову кожний живучий на цій відновленій землі буде звершеним зеркалом свого Творця, як от чистий і тихий став води прикрасно відображує вечірній небосклін і кожну подробицю окружаючих гір й животин. Про той час добре собі уявляти й стриміти до нього, але це все залежить, між іншими річами, від памяті Божої.— Одкр. 21:2—5; 22:1—3, НВ.
2. Знаючи, що це день суду, то як він може нас дотикнути?
2 Не кажіть до себе, ‘ах так, але той день ще далеко, а вміжчасі я чуюсь дуже увязнений до теперішньої злої системи річей і її зіпсутого впливу.’ Ціль цього артикулу є помогти вам оціняти, що цей день є днем суду, і що це можливо і невідкладно тепер підкоряти ваш зразок життя відповідно з новими небесами і новою землею, як член товариства Нового Світу. Це є день рішення за або проти Божої справедливої, святої волі й цілі. Як Йоанові було сказано зараз по чудовім видінні згаданім повище: “Час бо близько. Хто зобіжає, нехай зобіжає, і хто поганий, нехай, ще опоганюється; і хто праведний, нехай ще оправдується, і хто святий, нехай ще освячується.”— Одкр. 22:10, 11.
3. Де ми знаходимо основи на наші студії, і як вираження “взірець життя” треба розуміти?
3 Чи ви ще скажете, що все лихо проти вас, і що ви замішані змістом, що все це залежить від памяті Божої? У відповідь, і щоб набути властивий вигляд цієї лєкції й дотичного предмету, ми приступім до його із точки апостола в його арґументі до Жидів в 11 розділі. Цей розділ є добре відомий багатьом читачам як чудове визначення і рекорд віри. І так воно справді є, але переплетене в цьому є сама суть нашого предмету відносно памяти Божої, і також відносно зразку нашого життя. Можливо ми повинні пояснити зараз, що під вираженням “зразок життя” ми просто розуміємо якою особою ви є і яким життям ви живете, і як поводитесь певними принципами, або, як це справа мається з багатьома, через брак принцину, вони тільки пливуть вздовж рікою з переможним потоком.
4. (а) В кого ми віримо? (б) Яка нагорода є згадана в Жидів голова 11?
4 Ви завважите в 11 розділі до Жидів, що апостол представляє кожну одиницю виразно: “Вірою. . . ” Тоді він наслідує це в кожнім случаї з записаним доказом свідкуючи про ту сильну віру одиниці. Так, але віра в кого і в що? Це питання обходить нас в цей момент, і Павло відповідає на його кажучи “хто приходить до Бога, вірувати мусить що Він є, і хто Його шукає, тих Він нагороджає.” (Жид. 11:6, НВ) Це значить признання не тільки факту, що Бог є, але також що Він все був, або все існує, Само-існуючий. (Пс. 90:2) Зєдинитись з цим, особа мусить також вірувати в обітування нагороди для тих, котрі щиро шукають Його. І що Бог існує вічно, то й льоґічно слідує, що радощі нагороди остануться навсегда для тих, котрі остануться в Божій ласці. Яка ж ця нагорода? Писатель розширяє про це трохи пізніще в тій самій голові, коли він каже як всі ті віруючі “лучшої вітчини бажають, це місце, що належить до неба,” і що Бог “наготовив їм город.” Ще пізніще в тім самім листі він ясно визнає, що той город — це город Бога живого (само-істнуючого) Бога, Єрусалиму небесного.” (Жид. 11:16; 12:22, НВ; гляди також Одкриття 21:2, НВ.) Це приводить наші думки прямо наперед до кінцевого вислову божественного зразку. В той самий час ми сполучені з далекою минувшістю, бо ж Павло описує Авеля як першого з тих, котрі виявили правдиву віру. Це сполучення разом далекої минувшості з далекою будучністю, ось де память і зразок приходять. Цих двоє слів є близько споріднені і ми маємо намір коротко дискутувати їх при цій нагоді.
ПАМЯТЬ
5, 6. (а) Як память виглядає бути чудовим уздібненням? (б) Як це є також й дорогоцінним даром?
5 Що це память? Память це умове уздібнення через котре ми утримуємо і пригадуємо минувші думки і враження. Ми не потребуємо журитися як память оперує в людськім умі; а навіть сумніваємось, чи науковців відповідь може бути бодай степенно певна. Коли більшість із нас сумує й стогне задля браку і несовершенності нашої памяті, і коли ми зустрічаємо когось добре знаного але не можемо пригадати собі імя, або даємо помилкове імя, то ми можемо подивляти страшенному розміру й можливості цього особлившого уздібнення. Воно в дійсності є непонятним, коли ми застановимось й подумаємо, скільки людський розум є здібний в цім взгляді, навіть хоч так недосконалий. Напримір, талановитий музикант запряже свій ум, разом із іншими здібностями, може сісти при піяні і грати годинами, памятаючи й видаючи акуратно найбільше помотану музику у всій її гармонії. Як здається, що коли чоловік буде привернений до досконалості він буде втішатись без границі здібністю памятати досконало все, що він бажає і вирішить памятати. Противно, він зможе добровільно забути все, що він бажає відкинути з його ума. Звершений чоловік ніколи не буде потребувати казати: ‘О! коли б я тільки міг памятати’ або ‘я хотів би забути.’ І нехай той день скоро прийде, це бажання нас усіх.
6 Опріч цього, що це чудовий дар, память є також дорогоцінна, якщо ми маємо дорогоцінні річи памятати. Навіть серед теперішніх обставин, ми здобуваємо велику приємність і втіху як при помочи памяті, ми пригадуємо і переживаємо знову деякі особливші й радісні досвідчення. Можливо це память з давна минулого, коли ми знайшли когось, з ким ми вперше зазнавали глибокозакоріненної радощі, яку правдиве товариство може принести. Багато з наших читачів памятають ясно, що це значило для них, коли вони вперше завважали, що вони прийшли до правдивого зрозуміння про чудові наміри Єгови і Його люблячу провізію. Так, така память є сильна, й ніжна, і зворушує нас до глибини серця і ума в їх надзвичайному заклику, викликує веселий усміх на наших устах або можливо непрошені слези до наших очей. Тим то за всяку ціну оціняймо і мудро уживаймо цей люблячий дар милостивого Творця.
7. Де ми знаходимо найлучшого провідника щодо Божої цілі даючи нам зрозуміння чого?
7 Але що про Божу память? Це було б зухвальством для людського сотворіння дискусувати над умом Творця, як він оперує і які його функції й здібності є, хіба, що самий Творець радий дати таку інформацію. Чи зробив Він так? Так він це зробив. Навіть видимі діла творення гучно свідчать про творчий ум безконечної здібності і мудрості, бо, каже апостол, “Невидиме бо Його від создання світу думання про твори робиться видиме, і вічна Його слава і Божество.” (Рим. 1:20) Але ж це при памяти Його написаного Слова, що Богу вподобалось дати більше вповні відкриття про свою ціль відносно роду людського, і, принагідно, дати нам до зрозуміння як Його ум оперує. Перше, в історії про створення чоловіка ми читаємо, що Бог сказав: “Сотворімо чоловіка в наш образ і відповідно до нашої подоби.” (1 Мойс. 1:26, НВ) Це напевно включає схожість в умовій здібності і процесі розсудку і памяті. В дійсності, перша часть записаної розмови в Біблії уміщала справу памяті. І каже змій до Еви: “Чи справді Бог сказав. . .?” Ева показала через свою відповідь, що вона памятає і могла повторити звершено те, що Бог сказав.— 1 Мойс. 3:1—3, НВ.
8. Що Біблія відкриває відносно Божої памяті, як це відноситься до Його цілей?
8 Тепер приступім до цього питання відносно Божої памяті із точки погляду цих річей, про які йде мова в одинацятій голові до Жидів. Там, ми памятаємо, подаючи довгий список імен чоловіків і жінок віри, Павло говорить про нагороду ради котрої вони всі практикували віру спільно. Ця нагорода зосереджувалась в городі небесного ориґіналу. Але чи було щонебудь сказано Авелю, першому чоловіку віри, про той город? Ні, але за днів Авеля Бог вже дав свою першу обітницю, про насіння жени, котре остаточно поторощить голову змія. (1 Мойс. 3:15; Рим. 16:20, НВ) Із студії цієї теми в Писаннях нічого не стоїть святіще як цей факт, що Бог тримає ту первісну обітницю в памяті. Не тільки це, але Він знав і акуратно вирішив як та обітниця була кінцево сповнена, бо ж Він самий проголосив: “що Я Бог, і нема іншого Бога нема мені рівні; й від давнезних давен говорю про те, що ще не сталось, . . . [і] кажучи, задуми мої сповняться, та й усе, що хочу, я вчиню.” (Іса. 46:9, 10) Це чудове твердження показує, що память Божа ніколи не оперує випадково, як це буває часто в нашім случаї, коли щось станеться що прискорить нашу память тільки тому, що якась близька спорідна річ приходить під нашу замітку. В протилежності, коли сказано, що Бог знав і визначив кінець від початку, то це значить, що Він все свідомий про це і вживає постійно і добровільно память відносно того ж. Воно також значить щось більше. Воно значить, що Він є цілеспрямований і плянуючий Бог. Ось тут приходить те друге слово в котрім ми заінтересовані, а іменно, “взірець.”
ВЗІРЕЦЬ
9. Як слово “взірець” ужите в Писаннях, і споріднене до котрого другого слова?
9 Взірець — це щось зформоване, щоб послужити як провідник або модель, який має бути перероблений. Він схожий в значінні до слова “тип,” котрий означає образ, або представляє щось, що має прийти. Слово “взірець” появляється кілька разів по всіх Писаннях. Добрий приклад його вживання знаходиться до Жидів розділ 8, де апостол говорить про ізраїльських священиків і розпорядок в наметі згромадження, й каже: “Котрі служать образу і тіні небесного, яко ж глаголено Мойсейові, як хотів зробити скиню. ‘Гляди бо’, каже, зроби все по взору’ [побічна заввага, тип] показаному тобі на горі.” (Жид. 8:5) Далі Павло поясняє про сповнення взірця, або типу, показуючи близьку схожість, однак, в той самий час, показує як сповнення є далеко лучше і більше. Майже цілий лист до Жидів є оснований на цій формі арґументу.
10. (а) Що взірець завжди натякає? (б) Як це стосується до предмету нашої студії?
10 Просимо завважити, що коли ми говоримо про взірець, або тип, то з ним є завжди злучена думка про особлившу ціль, або нарис. У першім случаї, самий взірець не є зроблений принагідно, але згідно з певною метою. Після того, у всіх подробицях, із бажанням осягнути намічену ціль, там мусить бути строга схожість з первісним взірцем. Додатки і побільшення можуть бути приведені, але всі вони мусять бути в гармонії з першим взірцем і з ціллю звязаною із ним. Побачте, як правдивим це є відносно тих річей, які ми щойно дискутували. В цім случаї, первісний взірець не був дійсний, матеріяльний предмет, але це була обітниця дана в Едені, обітуване насіння. Це була єдина обітниця яку Авель мав як підставу для віри, однак вона була достаточна. А що кожна додаткова обітниця дана Богом була гармонійно вироблена до тієї першої, тому Павло міг справедливо злучити разом в один і постійний ланцуг всі ті згадані і в 11 голові до Жидів як ті, що мають одну віру в одного Бога, котрий існує всегда і в ту чудову нагороду обітувану в повнім витворенні тієї первісної обітниці. Правда, що додоткова тема про “город” була зроблена на взірець із бігом часу, але гармонію можна легко бачити, бо ж Цар того города, який символізував Божу правлючу орґанізацію і уряд, є ніхто інший як обітуване “насіння,” Син котрого Божа жена породила, Цар, Ісус Христос.
11. Як ті христіяни близько сполучені із тими, що записані в Жидів 11 голові?
11 Також завважте це, постійний тяг не кінчиться з тими людьми віри, котрі жили і померли перед Христовим приходом, але є злучений з тими, що слідували після Христа, з самим Христом як центром і шпиль цілої ґрупи свідків. Ось тут ми застановляємось, як це було згадано раніше, як ця студія поможе нам оціняти потребу вирішення в цей день, щоб виробити наше життя після правого взірця, “як ми глядимо на провідника і звершення нашої віри, Ісуса,” зокрема на всі заохочення і застерігання одержані від того ланцуга і “тьму свідків кругом нас”. (Жид. 12:1, 2, НВ) Так, ми мусимо мати таку саму віру яку вони мали, й уживати її в такий самий спосіб, і глядіти до того самого города. Як й Авраам, Ісаак й Яков, ми мусимо доказати себе “іноземцями й тимчасовими мешканцями” між цією сучасною лукавою системою і її зопсутим впливом, “не маємо бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо.”— Жид. 11:13; 13:14, НВ.
12, 13. (а) Як Божа память і взірець про Його наміри стосується до Його імя, й Слова? (б) Чи Павлів арґумент справляє віру в один погляд тільки?
12 Так далеко, ми бачили як Павлова дискусія про предмет віри вивисшує непомильну память Бога і відповідний взірець його цілі, котру він завжди має у памяті. Його власне імя і Слово сильно підкреслює ці річи. Його імя, Єгова, дає початкову підставу для віри в роботі божественного взірця без відхилення, як це Він самий висказав: “Я бо — Єгова, я все той самий.” Він все памятає про свої угоди. Його Слово також відкриває Автора, котрий знає як взяти нитку за ниткою, тему за темою, й переплести їх в славний й гармонійний взірець, просто у визначенні, заплутаний в його тісно сплітні подробиці.— Мал. 3:6; 1 Мойс. 9:15, 16; 3 Мойс. 26:42, 45; Езек. 16:60, АС.
13 Але Павлів арґумент не тільки постачає підтримку будови для віри в память Божу відносно Його цілей. Він постачає також сильну основу для віри й рівночасно щось більше. Що це?
ВІРА У ВОСКРЕСЕННЯ
14. (а) Чи Ісус показав, що віра у воскресення вимагає дійсної віри? (б) Як навчення Христіянства нівечить цю доктрину?
14 Коли Ісус дав своє величаве проголошення що “всі ті, що в памятних гробах почують його голос й повиходять,” то це не без причини він дав вступні слова: “Не дивуйтесь цьому.” (Йоана 5:28, 29, НВ) Він добре розумів, що вірування у воскресення, як вчать Писання, становить єдину найбільшу спробу віри. Аджеж, так як Христіянство взагалі пояснює доктрину про воскресення, то це побільшості усуває потребу для дійсної віри, котра безсумніву пояснює чому її навчення є більше прийняті масами ніж правда з Біблії. Через прийняття загального навчення, що чоловік посідає безсмертну душу, і що смерть не значить зупинення або відрубання від життя, але це радше двері, котрі провадять до повніщого життя, тоді це нівечить значіння про воскресення до тільки зєдинення тіла і душі. Це не є наша ціль в цій студії, щоб предложити докази Писання, щоби опрокинути фальшиві навчення Христіянства відносно цього предмету, бож ця підстава була попередньо добре пояснена на сторінках цього журналу, як рівнож в іншій літературі Товариства Вартової Башти. Навпаки, наша ціль є скріпити віру у воскресення через лучше вирозуміння і оцінення про память Божу, і так побачити, як це сильно впливає на наш взірець життя.
15. Що показано через зміст Йоана 5:28, 29, і яка ріжниця між памятними гробами і Ґегенною?
15 Що самий Ісус мав необмежену віру у воскресення, то це поза всяким сумнівом. Це не було задля чогось, що виринуло з його власного започаткування, але Він признав, що всякий кредит належить до Його небесного Отця, включаючи право і силу піднести із мертвих, і так спричинити піднесення знову до життя, що є дійсним значінням слова “воскресення” (Грецьке анастасіс). Це можна ясно бачити із читання Йоана 5:19—27 (НВ). Потім приходить вершок у віршах 28 і 29. Завважте особливше відношення до “памятних гробів.” Це є в впрямій протилежності з тим другим місцем, “Ґегенна,” де кидали мертві тіла страчених кримінальників, тому що вони були надто негідні мати воскресення з мертвих і так мати гідне похоронення й памятний гріб.
16. (а) Як Ісус висказує згоду з Екклезіаста 9:5, 10? (б) Який його зміст в Йоана 11:25 є оправданий?
16 Цей факт що Ісус ужив вислів “памятний гріб” показує, що Він був у цілковитій згоді з натхненим змістом Екклезіяста 9:5, 10, (АС), котрий читаємо: “Бо живі знають що помруть, а мертві нічогісенького не тямлять, . . . нема роботи, ні роздумування, ні знання, ні мудрості, у щеол, де ти йдеш.” Так, шеол є звичайний гріб людський в котрий вони йдуть при кінці їх земного життя. Але Ісус мав таке довіря в його небесного Отця силу і здібність, що тримав у своїй памяті багато з тих котрих він вибрав, що Він добровільно уживав вислову “памятні гроби,” якого звичайно вживали в Його часі. Як пізніще доказано через найбільше переконуючий доказ, що Ісус був оправданий коли Він сказав: “Я воскресення й життя,” коли, при помочи Божої сили, Він підніс Лазаря із мертвих, котрий “вже був чотири дні у памятнім гробі.” Завважте дві причині чому Ісус був радий, що Він не був там в тому часі, щоб вилічити свого приятеля з його недуги перед смертю: Перша причина була, що це столося “для прославлення Бога, і щоб Син Божий міг бути прославлений через неї.” Друга причина була “щоби ви увірували.” Напевно є всяка причина чому ми повинні мати сильну віру у воскресення.— Йоана 11:4, 15, 17, 25, НВ.
17. З яким висказанням Йов висказав віру у воскресення?
17 Що така віра в Божу здібність затримувати в його памяті тих, котрі померли, не була нова в Ісусових днях, ясно показано через старинні записки відносно Йова. Що за чудові слова віри його, як це записано в Йова 14:13: “О, коли б ти та сховав мене в преисподній (шеолу) і там держав мене, аж покіль гнів твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!”
18. Яка є відповідь Писань щодо всіх мертвих, котрі остаються в памяті Божій?
18 Як вже вказано, Бог не замірив затримати у своїй памяті всіх тих котрі померли, без вийнятку. Як це Він навмисне памятає декотрих, Він також може і добровільно забути других. Божі власні Слова кажуть нам як Він вирішує ці справи. “Память про праведника остане благословенна, імя же безбожних огидне.”— Прип. 10:7.
19. Який Павлів арґумент за віру у воскресення, а головно у Жидів голові 11?
19 Що апостол Павло також мав необмежену віру в воскресення мертвих, немає сумніву. Він також знав, що ці доктрини були спробою віри, як це показано, напримір, через його досвідчення в Атенах. (Діян. 17:31, 32) В його писаннях цей предмет має визначне становище, як, наприклад, в тім сильнім арґументі поміщенім в 1 Коринтян 15. Знову, в Римлян 4:16—25 (НВ), дискусуючи віру отця Авраама, він показує як важливим є мати віру в Бога, “котрий, оживляє мертвих і зове речі неіснуючі, неначе існували.” Але ми особливше заінтересовані в апостоловій темі про віру і її споріднення до воскресення, як це він описує в Жидів 11. Тут знову він наводить взірець про Авраама й Сарру, перше як повагу їх віри в Божу силу, щоб привести обітуване насіння, навіть хоч вони були обоє так “за добрі як мертві” так далеко як людський вигляд в тім напрямі відносився. Тоді, включаючи всіх згаданих в цій голові, він каже: “У вірі всі оці померли” і пояснює, що “тим що Бог лучше щось про вас [христіянів] провидів, щоб не без нас осягли звершення.” (Жид. 11:12, 13, 39, 40, НВ) Отже заключення є, неминуче, що аби вони втішались сповненням того про котре було обітувано і котре ожидало їх в тім городі приготованім для них, то мусить з конечності бути воскресення мертвих.
20. Чому ми не повинні дивуватись зовсім відносно воскресення з мертвих?
20 Чи ви дивуєтесь цьому? Направду тут нема нічого нерозсудного або натягнутого про такі можливості. Воно не є нічим незвичайним для декого постарітись і не чути згадуючи імя, якого він не чув можливо відколи був в школі. Але зараз він може пригадати ту особу, і так сказати, відтворити його в своїх умових очах, як він зодягався, вигляд його лиця, і множество характерів і случаїв. Знову, подумайте про того музиканта, котрий може памятати і акуратно видати, не тільки один кавалок музики з всіма її нотами, але багато і з ріжними такими кавалками. Отже ми охочо признаємо, що мізерний чоловік, з його багатьома обмеженнями і упавшостями, має чудову здібність в обємі своєї памяті. Чому, отже, ми маємо думати, що всемогучий і безконечний Творець, Той котрий зробив ум чоловіка і знає акуратно як він робить, немає сили покликати назад із памятного гробу і перетворити всіх тих, що Він має затриманих в Його памяті, так, включаючи всі їх риси і умові імперії, які становлять кожну одиницю? Як Павло одного разу доречно запитав: “Що? невірним здається вам це, що Бог воскрешає мертвих?” Тут є тільки одна відповідь. “Не дивуйтесь цьому.”— Діян. 26:8; Йоана 5:28 НВ.