“Ваш Противник Диявол”

“КНИЖКУ про Диявола заборонено для католиків у Римі.” Так звучить заголовок новинки з Риму в Ню-йорському Ворлд Телєґрам і Сан, із 4 січня, 1954 р. Книжка Іль Діяволо, яку написав Папіні, була заборонена Ватиканом через те, що вона містила предложення, що остаточно самий Сатана дістане Боже прощення й що чоловік може помогти Дияволові повернути до його першого стану між ангелами.

Книжка Папіні-я є виразною протилежністю іншій книжці під титулом Сатана, яку видано в 1952 р. (в анґлійській мові), предложуючи погляди трицяти римо-католицьких теольоґів, які вірують, що Диявол і його демони є засуджені жити відокремлено від Бога. Цей твір містить многі ілюстрації й огидні поняття про Сатану, які посідають ріжні реліґії із давних давен аж до теперішних часів.

Ще іншу теорію про Диявола видумав жидівський рабін, Бернард Й. Бамберґер з міста Ню Йорк, який зазначив, що по розумінні жидивських Писань, то “Сатана не є бунтівником, але слугою Божим з неприємним завданням” для виконування: складне завдання прокурора, детектива й ката, і що він трохи напружений, проте ніколи не помилковий.

Продовж минулих століть більшість із так званих христіян мали дуже живі ідеї про те, хто Сатана був і як він виглядає. Вони кажуть, що він був злим ангелом, якого Бог поставив дозирати вогняне озеро, щоб там мучити лукавих, одягнений в червоне убрання й узброєний в роги, хвіст і вила. Одначе, в новочасах більшість із так званих христіян роздягнули Диявола не тільки з червоного убрання, рогів, хвоста та рогів і вилів, але навіть заперечили його існування. Тепер вони нахилені погодитися із одним Яковом Довґлес, який одного разу написав в часописі Скотіш Дейлі Експрес, що “диявол є тільки усобленням нашого лукавства, які ми знаходимо в наших серцях і в серцях людей від віку до віку. Чоловік є диявол, а диявол є чоловік.”

Яка ж є правда про Диявола? З огляду на відсутність наукових доказів про його існування, чи є який небудь спосіб, щоб довідатися правду про нього? Так, є, бо ми як христіяни наслідуємо приклад Ісуса Христа, який завжди відносився до Писань, коли приходилось йому полагодити яке небудь спірне питання відносно науки. Він заявив до свого Бога: “Слово твоє правда,” і його правило було: “Написано є.”— Йоана 17:17; Марка 7:6—8, НВ.

Що Біблія відкриває відносно Сатани Диявола? Вкоротці вона каже нам, що він іство, невидима духова особа; лукаве сотворіння, котре, коли застановитись, є відповідальне за всі терпіння й лукавства, які рід людський коли зазнав; що він самий зробився дияволом; що Бог має добру причину оставити його живим аж до тепер, і що в призначенім Богом часі Диявол буде знищений.

Воно не повинно бути трудним для нас прийняти навчення Біблії відносно особистого невидимого Диявола. Ми знаємо, що Бог існує, хоч ми й не бачили його; він завжди існував і завжди буде існувати. (2 Мойс. 33:20; Пс. 14:1; 90:2) І чи Біблія не каже нам, що він має невидимі сотворіння, котрі служать йому? Напевно, що так. Самий Єгова сказав Йовові, що ті “ранні зорі співали разом, і всі сини Божі викликували з радості” в часі заложення основ землі, отже нім чоловік був сотворений. (Йова 38:5—7) Даниїл сказав, що він бачив тисячі тисяч, що служили Єгові і десять тисяч раз по десять тисяч, що стояли перед ним. (Дан. 7:9, 10) На Божий приказ духові сотворіння матеріялізувалися і являлися Авраамові, Мойсейові, Гідеонові, родичам Самсона, Петрові, Йоанові, Корнелеві і іншим. Опріч того в цих наших часах Божі слуги часто бачили доказ, що “ангел Єгови чатував навколо них, що бояться його, і визволяв їх.”— Пс. 34:7, АС.

ПЕРСОНАЛЬНІСТЬ ДИЯВОЛА

Тим що свідоцтво Писання є ясне щодо існування невидимих сотворінь, що співдіють з Богом Єговою, то це не повинно бути трудним для нас прийняти навчення Біблії, що деякі невидимі сотворіння збунтувалися й стались лукавими. І це що Біблія говорить.

В Єврейськіх Писаннях найраньше згадується про Сатану в перших двох розділах книги Йова, де показано, що він розмовляє з Богом Єговою і признаєсь, що він ходив сюди-й-туди по землі й приглядавсь Божому приятелеві Йовові. Певна річ, що тут Єгова не розмовляв із уявленою, з принципом, ані самий тільки принцип не міг наложити муки на Йова, як це історія показує, що Сатана зробив. Принагідно тут би згадати, що Йов був історичною особою а не видуманою, бо про нього згадує Ісус, що він існував, і також Ноя і Даниїл. (Езекиїла 14:14) Також Якова 5:11 указує, що він був прикладом витривалості. Коли б Йова ніколи не існував, тоді такий приклад був беззначіння.

Про Сатану також згадується в 1 Паралипоминон 21:1, як він вплинув на Давида порахувати сини Ізраїлеві, за що Єгова післав поразу на той народ; і в Захарії 3:2 (АС) він дальше показаний, як особа, в слідуючих словах: “І сказав Єгова до Сатани, Єгова докоряє тебе, О Сатано; бо Єгова вибрав Єрусалим.”

Про Сатану Ісус сказав, що він бачив його “як він упав блискавкою з неба.” Чи він бачив, що це падала ідея, або злий принцип? Висказуючи виразно персональність Диявола, Ісус звернувшись до духовенства його часу, і сказав: “Ви від отця нашого Диявола й ви бажаєте робити хотіння вашого отця. Він був душегубцем і в правді не встояв, бо правди немає в йому.” Чи принцип блуду був одного разу принципом правди? — Луки 10:18; Йоана 8:44, НВ.

Ті реліґійні провідники за Ісусового часу знали, що Диявол був, отже вони обвинувачували Ісуса, що він діяв силою князя демонів, на що Ісус відказав, не запереченням існування Диявола, але показав, що він має персональність. “Якщо Сатана виганяє Сатану, тоді він розділився проти себе; як же тоді царство його встоїть?” (Мат. 12:26, НВ) І дальше, відносно спокушення Ісуса в пустині, чи воно розумно заключати, щоб звершений лоальний і завжди послушний Син Божий був спокушуваний його власними думками? І коли Диявол був тільки принципом або усобленням лукавства в нас самих, то як він міг сказати до Ісуса: “Все це (т.є, царства цього світу і їх славу) дам тобі, якщо ти впавши, поклониш ся мені”? Чи це значило, що він мав почитати принцип? Ні, воно немає сенсу зрабувати Диявола, Сатану, з його особистості.— Мат. 4:9, 10, НВ.

Опріч того, Павло каже нам, що Сатана посідає силу смерті і що Ісус Христос знищить його; Петро каже нам, що “ваш противник, Диявол, ходить як лев рикаючий шукаючи щоб пожерти кого.” Юда каже нам, що Сатана суперечився із Михаїлом відносно тіла Мойсейового; і Йоан каже нам, що Сатана звів усі народи; що Сатана і його ангели були скинуті з неба, що вони будуть запечатані у безодні на тисяча років і що вони будуть увільнені на короткий час і нарешті будуть знищені у вогнянім озері, що є друга смерть.— 1 Пет. 5:8; Жид. 2:14; Юди 9; Одкр. 12:7—9; 20:2, 3, 7—10, НВ.

ПЕРСОНАЛЬНІСТЬ ДЕМОНІВ

Писання не тільки свідкують ясно й переконливо відносно існування Сатани Диявола, але вони також ясно говорять про існування демонів, або менших дияволів. Із 2 Мойсея 6:1—4 ми довідуємося, що певні ангели, “сини Божі”, прилучилися до Сатани у його бунті тим, що вони зійшли на землю й перелюбували з дочками людськими, яких потомки були гібриди, люди, але від ангелських батьків, і були великанами. Петро відноситься до них як “ангелів, що согрішили,” і вони, разом із їх велитнями потомками, безсумніву головно винуваті за те, що вони сповнили землю лукавством і насильством.— 2 Пет. 2:4; 1 Мойс. 6:5, 11, НВ.

Ось ми читаємо в Даниїла 10:12—21, що один ангел, якого Єгова післав з вісткою до Даниїла, був затриманий через три тижні через злого ангела, аж Михаїл, один із головних князів, прийшов на ратунок йому, помігши цьому післанцеві йти далі до Даниїла з його місткою. Той ангел приніс Даниїлові пророчу вість. З певністю, що все це не була тільки уява. Ізраїльтяни, що приносили жертви фальшивим богам, сказано, що вони приносили жертви демонам і апостол Павло звертає увагу на цю саму точку відносно пожертв для ідолів. Ісус признав існуання Вельзевула, володаря над дияволами, указуючи цим, що там були інші демони.— 5 Мойсея 32:17; Пс. 106:37; 1 Кор. 10:20, 21; Мат. 12:27.

Відносно Ісусової стичності з тими демонами, багато книжок написано в яких стараються пояснити обсесію демонами, як тільки умове захоплення, божевільність, або падалка, а однак уважне досліджування Біблії не піддержують такого заключення.

Коли б посілість демонами була тільки несамовитість або божевілля (Мат. 4:24, НВ), тоді ті божевільні особи не були б одна за другою свідкували, що Ісус був Месією, як це робили демонами посілі особи; ані ми не можемо заключити, що самий Ісус не знав лучше або що він добровільно був винуватий за обман і через те плекав делюзію ради впливу. Демони в тих особах самі були особами, як про це й читаємо: “Він виганяв многих демонів, і не дозволяв демонам говорити, бо вони знали, що він Христос.”— Марка 1:34, НВ.

Застановімся над історією чоловіка, що його посіли демони, який жив між сказами і котрого ланцуги не могли вдержати, і котрий на запит Ісуса, сказав: “Моє імя Лєґіон, бо нас багато.” Дальше та історія каже: “Пас ся ж там поблизьку гір великий гурт свиней. І благали його всі демони, кажучи: ‘Пішли нас у свині, щоб ми ввійшли в них.’ І він дозволив їм. І вийшовши нечисті духи, увійшли в свині; і гурт кинувся із кручі в море, було ж їх зо дві тисячі, та й потунули в морі одні за другими.”— Марка 5:6—13, НВ.

Як можна цю історію пояснити без признання, що демони існують? Чи Марко, Маттей і Лука, що записали цю історію, всі були зведені? Чи все це був тільки случай і чи Ісус був винуватий за обман? Або чи можемо уявити, що божевілля одної особи увійшло у дві тисячі свиней і загнало їх у море і потопило? Ні, коли заперечити ясно свідчення Писань відносно існування Диявола й демонів, то це не тільки заперечення правдивості Писання, але й розбудження більше проблєм чим заперечення може розвязати.

Звідки взявся Сатана? Певна річ, що Бог не сотворив його як Сатану, бо всі Його діла звершені. (5 Мойсея 32:3, 4) Сатана одного разу був звершеним ангелом і служив як сторож першої людської пари в Едені. Про нього написано є: “Ти був в Едені, Божому городі; . . . Ти був помазаний херувим, покровитель: тебе поставив я на святій горі Божій; . . . Ти був звершений на дорогах твоїх з того часу, як тебе сотворено, аж докіль не знайшлось у тобі беззаконня. . . . Високо неслось серце твоє задля краси твоєї.”— Езек. 28:13—18, АВ.

І що заставило його зіпсувати його мудрість? Його амбіція бути подібним до Всевишнього, Бога Єгови, що виявилося тисячі літ пізніще в цих словах: “Я зійду на небо й вивисшу престол мій над зорями Божими; і засяду на горі соборній, в найдальших частях півночі; я вознесуть вище хмар, і зроблю себе Всевишнім.” (Іса. 14:13, 14, НС) Коли взяти повищі писання і порівнати з добре-відомою історією, яка взяла місце в Едені, ми маємо образ ангела помазаного бути херувимом над першою людською парою, в якого голові прийнялась амбіція статися подібним Богу Єгові, і тому він почав відчужувати першу пару від їх Творця. Він зробив із себе обманника, противника і пожираючого Диявола.— 1 Мойсея 3:1—19.

Отже це не є видумка, що “Ваш противник, Диявол, ходить як рикаючий лев, щоб пожерти декого.”— 1 Пет. 5:8, НВ.