Вавилон Золоте Місто
Що туристи бачать там сьогодні?
ПЯДЕСЯТЬ миль наполудень від міста Багдаду, Ірак, при колії, яка сполучує Багдад і Басра, стримується потяг для туристів. Збоку при дорозі стоїть деревяна таблиця із таким написом: “Вавилон зупинка. Потяги зупиняються тут піднімати пасажирів.” Ось таке вступне слово привітує туристів до Вавилону. Нічого не згадується про славу старинного світу, бо це так зване “золоте місто” не є навіть залізничим двірцем, а тільки зупинкою.
З камерою й окулярами туристи приходять сюди побачити залишки з колишнього “золотого міста.” Щоб турист міг зрозуміти краще, що його провідник має показати йому, то добре було б, щоб турист знав дещо про первісну історію Вавилону і що діялося в тому “золотому місті.” Тоді він не буде потребувати питати: “Як могло таке місто прийти до цього?”
Вавилон був збудований в часі, коли Ной іще жив. Німрод, “могутній ловець наперекір Єгові,” положив основи того міста. Німрод збудував його як головну столицю своєго царства; він бажав, щоб воно сталося світовою столицею. Хоч був столицею світової держави, то Вавилон не стався світовою столицею аж много століть пізніще, десь при кінці семого століття перед Христом. Протягом більше ніж сорок років царювання царя Навуходонозора, Вавилон сягнув вершка своєї слави й стався “красою царств” і “славою всієї землі.”— 1 Мойс. 10:9; Іса. 13:19; Ерем. 51:41, АП.
ЙОГО НЕПРИСТУПНІСТЬ І КРАСА
Будучи збудований у формі квадрату, Вавилон був поділений на величезні квадрати. Головні вулиці, прекрасно уложені, перетинали себе прямокутно. Велика ріка Евфрат розділювала те місто на дві дільниці. Для охорони був викопаний глибокий і широкий рів, напущений водою навкола міста.
Що за величезні мури Вавилон мав! Історик Геродотус відвідав Вавилон у пятому столітті перед Христом. Він зазначив, що Вавилонський мур сягав 300 ступні високо. А грубість його? Неймовірна, сягаючи від сімдесять пять до вісімдесять пять ступнів! І цей мур був 60 миль, по пятнацять миль з кожного боку. На верху муру знаходилося 250 веж з кімнатами для сторожів вояків. Так щоб вороги не могли підкопатися під муром тому він був запущений трицять пять ступні глибоко у землю. Добре то Навуходонозор хвалився, як про це напис каже: “Великий мур, непорушний як гора, я створив з вапна й цегли. Його основи спочивають на лоні підземної країни запущені глибоко, а верх його сягає високо як гора.”
Ради вигоди входу й виходу те місто мало сто бронзових воріт, двацять пять з кожного боку. Кожні ворота зачинялися подвійними важкими штабами і висіли на бронзових слупах, що були забудовані у мурі. Здовж обидвох берегів ріки був вимурований майдан і відділений від міста великим муром. Цей мур мав по двацять пять воріт з кожного боку, від кожного з них був схил, що провадив до води. Порони безнастанно плавали через воду в тих місцях, де сходилися вулиці. Одначе, одна вулиця провадила до склепінчастого моста, а друга до підземного тунелю під дном ріки.
Цар не щадив ні грошей ані праці, щоб зробити Вавилон найбільше чудовим містом який світ коли бачив. Храми і палати сияли від золота. Цар Навуходонозор хвалився як про це сказано в написах: “Величезні кедри з Лаванону я своїми руками зрубував, чистим золотом я обкладав їх, і клейнодами я окрашував їх. . . . Пороги, одвірки, ґзимси (випусти в мурі), двері святинь, я одягнув їх в ясне золото.” Вавилон справді був “багатий на скарби”.— Ерем. 51:13, ПС.
Але царською гордістю і втіхою була його палата. Це був чотирокутний будинок, окружений трократнім муром, що зробило його твердинню; зовнішний мур був сім миль в протягу. Внутрішній мур був обложений емалем (скляна полива) на котрому знаходилися ріжні зображення тварин. Навуходонозор називав свою палату “Подивом Людства”.
Та й недавно, що люди подивляли його! В загороді тієї царської палати знаходилося одно із сім чудес старинного світу — завішений город Вавилону. Цар будував такі завішені городи, щоб угодити своїй жінці. Королева, медіянська принцеса, походила з гористого краю, і маючи відразу до вавилонської низини, вона тужила за її гористим рідним краєм.
Ради неї цар збудував на чотирьох акрах високі склепіння, схожі до дуги, сягаючи до 300 стіп вгору. Ці всі гори він обложив достатньою почвою, щоб вони могли кормити високі дерева. На верхах їх цар збудував збірники для води, яку він помпував з ріки Евфрат гідравлічною шрубою — ужитою тут століття заки її винайшов Архімед. Щоб затримати воду в збірнику, він будував дно такого збірника з цименту і покривав його листками з олива. Цей висипаний город взносився вгору вище містового муру. Між деревами того городу він насівав рясні й найкращі цвіти. Струмки або маленькі ручаї бистро спливали по штучних скелях. Незрівняна краса! Гості з чужих країв вельми захоплювалися нею! З далека це чудо світу виглядало неначе дерева похилившись звисали з гір. Із зовна того городу поріг сходів провадив до вершка городу. Звідси пируючі гості царя могли бачити цілу панораму (великий вид) вавилонської слави, яка була розложена наче на образі. О, що за чудова сцена — мури, ріка, набережна, човна, чудові вулиці, якими проїжджали колесниці вельможів та князів, бронзові брами через котрі невільники сипалися звідусюди завоюваних країв! Проходжаючись на верху своєї палати і подивлючи це все, цар Навуходонозор запалав гордістю і сказав: “Чи ж не великий цей Вавилон, що я встроїв його на дім царства силою моєї потуги й на славу величності моєї?”— Дан. 4:30.
ДЖЕРЕЛО ФАЛЬШИВОЇ РЕЛІҐІЇ
Засновник Вавилону, Німрод, противився правдивому Богу, Єгові, і через те стався поклонником Сатани Диявола. Демонська реліґія виринула у Вавилоні. Там почали вихваляти золоті боги. Майже кожний великий квадратовий майдан мав реліґійний храм в якому перебували золоті божки. З між пядесяти храмами був один визначний високий храм в честь Мардука або Бела, що був їх народним богом. Будучи збудований у формі пираміди з восьми квадратових посад, що був схожий до новітних хмароломів, бо той храм підіймався вгору 480 стіп! Кручені сходи провадили аж до верху його. Тут стояв золотий божок Бел — сорок стіп високий! Два інші великі золоті божки окрашали храм разом із золотим жертівником і двома золотими левами. Із такими золотими богами, Вавилон справді був “золотим містом.”
Майже все і всі були опоганені демонською реліґією. Найславніша брама міста, Іштар Ворота, була названа імям богині плодовистоти, Іштар, що її називали “царицею небес” і “матірю богів.” Крізь ті Ворота Іштери простягалась славна Вулиця Процесії. Раз у рік крізь ті ворота і тією вулицею переходила мальовнича процесія з своїм срібними й золотими богами. Та Вулиця Процесії провадила до храму Іштари. Жертівники Іштери знаходилися не тільки в одному храмі, але вони були всюди, а було їх усіх що найменше 180 великих жертівників. Дивна річ, що ця “цариця небес” приймала більше пошани від тих поганських поклонників ніж їх головний бог Бель.
На верху храмів, халдейські астрономи гляділи на звізди й чертували (рисували) небеса. Оті демонські поклонники розділювали небеса на певні оселі з наміром дослідити дороги планет, у марній надії збагнути будучність і предсказати будучі події. Ось так вавилонські астрологи започаткували ідею про зодіяк з дванацяти своїми знаками — Вірґо, Скорпіон, і т.п. Довго перед тим, заки Вавилон стався світовою столицею, то восьмий місяць був знаний, як “місяць зорі Скорпіона.” Прикмети вавилонських богів впливали на вибір символу для місяця. І так Вірґо (правичка), шестий знак зодіяку, представляє Іштару, правлючу богиню шестого місяця.
Із цього лукавого міста Вавилону розійшлась демонська реліґія у всій її формі — магіка, ворожбитство, заклинання, почитання царя, почитання образів, почитання полу, почитання звірят, і т.д.— все це на зіпсуття людства аж до сьогодні.
Як цього можна було сподіватися, коли фальшива реліґія станеться народньою, моральні обставини стануть неймовірно зопсуті. Старинний історик Квінтус Куртіюс писав про Вавилон, що “ніщо не могло бути так зопсутим як його мораль, ніщо не було більше підхожим для побудження й принади до надмірної приємности. . . . Вавилонці вельми впивалися вином і іншим приємностям, а з цим росло піяцтво. Жінки були присутні при їх веселощах, зпершу до певної міри з пристойностю, але поступово вони погіршалися і нарешті відкидали геть їх скромність.”
І тут знову фальшива реліґія помогла їм статися такими. Релігійний закон уведений у Вавилоні був найбільш огидний в усій історії. Вона була звідником до найгірших пристрастей, принаджуючи іноземців у великому числі. Гіродотус розказує як кожна тамошня дівчина, раз у своїм житті, була зобовязана відвідати храм Миліттії, що була богинею місяця, жінка принципу ґенерації. Там жінка очікувала в загородженім місці для богині й приймала в обійми першого незнайомого, котрий кидав срібний гріш на її полу — ось так простетуція виконувалась в імя реліґії.
ЄГОВА ПРИЗНАЧАЄ СУДЬБУ ВАВИЛОНУ
Чи ж це дивне, що гріхи Вавилону нагромадилися аж до неба? “Його суд,” каже Єгова через пророка, “сягнув аж до неба і виріс аж за хмари.” Бог небесний, Єгова, призначив суд для Вавилону.— Ерем. 51:9, ПС.
Майже 200 років заки Вавилон був завоюваний Киром Перським, Єгова через свого пророка Ісаїю предсказав судьбу Вавилону: “Нагло одного дня прийде на тебе одно й друге — вдовицтво й бездіцтво; в повній мірі вдарять вони на тебе, дарма, що в тебе повно чародіїв та знахорів без ліку. Ти аж утомилась, слухаючи дорадників твоїх; нехай же виступлять ті дослідувачі небес, і звіздарі, й ті, що з нового місяця віщують; нехай вони врятують тебе від того, що невідклично прийде на тебе.”— Іса. 47:9, 13, АП.
Кого ж Єгова ужиє для знищення Вавилону? Як таке неприступноутверджене місто упаде? І знову майже 200 років заки Вавилон упав, Єгова предсказав хто мав завоювати те місто — навіть назвав його по імени — і точно як те непобориме місто мало впасти: “так говорить Єгова до помазанника свого Кира: Я піддержуватиму тебе за праву твою руку, щоб покорити тобі народи, й познімаю пояси з чересел у царів, щоб повідчинялись перед тобою брами й ворота не зачинялись.”— Іса. 45:1, АС.
Многі міста бувають знищені й знову відбудовані. Але не Вавилон! Ісаїя предсказав, що “там осадник не осяде з роду та й до роду,” “звірря пустинні будуть його залягати, а доми наповняться пугачами,” і Бог зробить його “пробутком їжа та болотом,” “І Вавилон, слава царств, гордощі Халдеїв, поверне Бог у ніщо, як Содом-Гоморру.”— Іса. 13:20, 21; 14:23; 13:19, ПС.
Після того яких пядесять роки перед упадком Вавилону, Єгова велів іншому пророку висказати його присуд: “Я розложив сіти на тебе, і ти спіймався, Вавилоне, і не подумавши про те.” Його кінець прийде дуже несподівано: “Несподівано впаде Вавилон.” Його вояки будуть вирізані: “Тим же молодики його поляжуть на вулицях.” “Невміраки Вавилонські позрікались воювати” і “побабіли.” А що сталося з великим муром Вавилону? Ось що присудив Єгова: “Широкі мури вавилонські будуть до самих основ розвалені, а високі ворота його спалені вогнем.”— Ерем. 50:24; 51:8; 50:30; 51:30, 58, АП.
Кілька годин перед упадком Вавилону Єгова знову предсказав судьбу Вавилонову. Цар Валтасар побачив рукописання на стіні; він не розумів значення його. Пророк Єгови, Даниїл, витулкував його цареві. Погибель була неминуча! “Розділено царство твоє й віддано Мидіям та Персам.”— Дан. 5:28, ПС.
Тієї самої ночі Вавилон упав у спосіб в який Ісаїя предсказав около двоє століть перед тим. Вавилонці обходили великі реліґійні празники, і тоді місто поринало в пиятику. В цім відповіднім часі Кир відвернув струю ріки Евфрат у канали і величезні збірники, які самі Вавилонці виробили. Вода в ріці почала приупадати без ніякого шуму. Галас виходив з палати царя Валтасара, де він “справив раз великий бенкет для тисяч вельможів своїх і перед очима тисячей пив вино.” (Дан. 5:1, ПС) Під час тієї бакханалії (бенкет в честь божка Бакха), Кирові вояки поспішно перейшли по майже сухому дні тієї ріки. Ну, а що сталося з брамою ріки? Чомусь проти звичаю, брами не були зачинені! А що про ворота, що провадили з ріки на вулиці? Вони також супроти звичаю були незачинені. Ну, але ж певно, що величезні двері до царської палати мали бути зачинені? Ні, вони також були відтворені. Ринувши у палату, банда Персів кинулась на царя й забила його; тіло його повалилося на долівку, і з чаши його розлилося вино. Пяні Вавилонці з переляку кинулись утікати на всі сторони, а Перси вбивали їх наче безоборонні баби. Це не була битва; це була різня.
Ось так у 539 році це не приступне місто Вавилон упало за одну ніч без битви. У своїх записках Кир зазначив: “Я Кир, цар світу. Без битви увійшло моє військо у Вавилон.”
Одначе Вавилон не зараз стався спустошений. Зчасом Перси знищили башту на храмі де вавилонці покланялися Сатані під імя Бель (Велес?) Опісля Александер Великий (Грек) завоював Медо-Персію, і він задумав зробити Вавилон столицею своєї східної імперії. В дійсності, Александер поставив там 10,000 робітників, котрі через два місяці прочищували розбитий храм Велеса. Але його пляни відбудувати храм і привернути назад славу Вавилону були перешкоджені наглою смертю. І так зі смертю Александра в палаті Навуходонозора, Вавилон помалу почав пропадати.
Від ранніх часів подорожні до Вавилону повідомляли, що те місто було спустошене руїною. От Венямин Тудела, жидівський подорожник з дванацятого століття, знайшов руїни Навуходонозорової палати, Ненарочно він найшов на те місце, і сказав, що “воно є неприступне з огляду на ріжні й злющі роди гадюк та скорпіони, що живуть там.” Лиярд, анґлійський археолог, відвідавши Вавилон у девятнацятому столітті, писав: “Місце, де колись був Вавилон, тепер нага й огидна пустиня.”
ЩО ТУРИСТИ БАЧАТЬ СЬОГОДНІ
У почині дванацятого століття німецькі археологи почали систематично (доцільно) розкопувати Вавилон. Що ж там подорожники побачили? Перед їх очима була величезна купа напівзруйнованих будинків і палатів. Неосталося майже і сліду з великого муру. Є там ставмочар в якому стоїт зелена вода, що з неї булькають жаби. Сови вилітають із розколин; скорпіони та шакали є єдиними мешканцями в палаті Навуходонозора. Замість відчувати красу, туристи відчувають, що ніяке місто не може бути гірше зруйноване. Коли порівнати з Вавилоном, то Римський Форум є ще гарним взором.
Відкопано мур Брами Іштари. В середині його знаходяться великі камянні плити, по три стопи квадратові. На кожній знаходиться напис: “Навуходонозор, цар Вавилону, я є. Бабель вулицю я виложив камянними плитами для процесії великого Господа, Мардука.” Ті плити іще там є, як вони і були в часі, коли Даниїл ходив по них.
Коли подорожний проходжається серед тих руїн, йому мимоволі пригадується минувшість: Сюди Навуходонозор, після знищення Єрусалиму в 607 році перед Хр., привів невільників з Юдеї. Тут є іще ріка Евфрат, що її голублять верби і пригадують псальму: “Над ріками Вавилона, там сиділи ми і плакали, як Сиона спогадали. На вербах їх повішали ми псалтирі наші.” (Пс. 137:1, 2, АС) Тут Даниїл, незачарований блиском навкола нього, остався вірним небесному Богу, Єгові. Тут писав палець Божий на стіні палати Валтасара пророкуючи судьбу, яка сповнилась за пару годин.
Заглиблений в думки, подорожник вертає до місця де пристає потяг. Тепер той напис зацікавив його: “Вавилон зупинка. Потяги зупиняються тут піднімати пасажирів.” Як відповідне, думає він! Що за відповідний напис про судьбу Вавилону — тільки зупинка тепер! Приготовляючись сісти в поїзд, він міркує, що тут добре б мати ще один напис побіч теперішнього. На ньому він осияв би пророчі слова Ісаїї й Еремії, котрі вони висказали коли Вавилонська слава була іще незатемнена: “Через гнів Єгови Вавилон обезлюдіє, зробиться пустинею; кожний, хто йти ме через нього, буде, здивований, посвистувати, позираючи на його рани.” “О, як же то Вавилон зробиться страховищем між народами!” “Ось не стало мучителя — скінчилося золоте місто!”— Ерем. 50:13; 51:41; Іса. 14:4, АС.