Речник Про Марні й Гідні Діла

“Бійся (правдивого) Бога й сповняй заповіді його; в сьому міститься все про чоловіка.”— Еккл. 12:13.

1. Ще від закінчення першої Світової Війни, які двоє зібрань творилось, і хто творив кожне з них?

ПРИ закінченні Світової Війни І, в 1918 році, політичні володарі й армії всіх народів зазнали згромадження разом, “до місця, що в жидівській мові називається Армаґедон.” (Одкр. 16:14, 16; Езек. 38:7, 13, АВ) Також почалось згромадження по всьому світі миро-люблячих чоловіків й жінок до місця дійсної безпеки. Вже тепер те згромадження поширилось по всьому світі, а однак щоденно много інших збираються разом до них. В цім заклопотанім періоді від першої світової війни, вони виділи більше й більше доказів, що цей світ, або система, не має будучності, але закінчиться універсальною війною в Армаґедоні. Вони оціняють, як марна й безцінна ця робота людей є цього старого світу. Вони вже більше не бажають марнувати їх життя в погоні за вітром. Вони бажають переживати від тепер в гідній роботі, котра дає радість й задоволення тепер й що виконує добро, котре не буде змитане Армаґедоном, але буде перенесене в ясний новий світ. Всі чинителі вартісної роботи є зібрані разом під силу відмінну від тієї, котра оперує над цим світом. Володарі й їх армії збираються до Армаґедону під впливом демонів і під контролею Сатани Диявола. Чоловіки й жінки, що виконують роботу гідну праведного й мирного нового світу бувають зібрані разом мудрим, Бога-боячімся речником, котрий повчає й провадить їх в користній роботі.

2. Як речник ототожнив себе, і чому він уживав титулу жіночого роду відносно себе?

² Хто це той речник? Це можливо знати хто він є. Він був зображений давно тому через мудрого володаря старинного часу, царем Соломоном, котрий царював через сорок років в місті Єрусалимі. Тисяча років перед христіянською ерою цар Соломон написав книжку про більшу мудрість як людська, звичайно-звісну книжку Екклєзіяста, й на самім початку цієї книжки він говорив про себе в цім обємі як речник, або збирач, кажучи: “Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського. ‘Марна марнота! — все марнота! Я, проповідник-речник царював над Ізраїлем в Ерусалимі.” (Еккл. 1:1, 2, 12) Фактом є, що мова котрою цар Соломон писав книжку названу Квогелет, що значить “речник.” Квогелет це слово женського роду, і це Єврейське слово на “мудрість”; однак цар Соломон, задля його Богом даної мудрості, був вжитий як символ мудрості, наче б він був уособлений як мудрість. Тимбільше, Той, кого цар Соломон зображав за днів його мудрості, є визначний як втілення небесної мудрості.— Прип. 8:12, 22—31.

3. Як цар Соломон був Речником, і до чого він збирав людей?

³ Але як цар Соломон був речником, й що він згромаджував? Він був речником як його людей, його підданих, й інших людей приязних й доброї волі. Він зібрав усіх для почитання Бога мира й щастя, Єгови. Через сім з половиною років Соломон занимався будуванням пишного храму для імени Єгови в Єрусалимі, докінчивши його одинацятого року свойого царювання. Для посвячення цієї святині почитання, цар Соломон скликав до купи всі люди, котрі особливше були заінтересовані. Історія про це каже: “В той час Соломон почав скликати докупи старші мужі Ізраїля, царя Соломона в Єрусалимі, щоб принесли ковчег завіту Єгова з міста Давидового, тоб то сказати, з Сиону. Тоді священики принесли в ковчезі завіту Єгови в його місце, в нутрішню кімнату дому, Святая Святих, щоб вкривали херувими.” (1 Цар. 9:1, 6; 2 Паралип. 5:2, 7) Ось так Соломон скликав своїх підданих до нової викінченої святині Єгови, щоб розпочинати почитання Бога в місці, де він поклав своє імя.

4. Пишучи свою книжку, чому він називав себе Квоголет-ом, і як нам помагає сьогодні його книжка?

⁴ Як речник своїх людей, Соломон діяв для їх найвищого добра, щоб провадити їх в почитанні Бога з котрим вони зробили угоду або урочисту умову любити, почитати й служити йому. Пізніще, пишучи книжку Екклєзіяста, він говорив про себе як Квогелет або “речник.” Тут він називав себе так, не тільки тому, що він перший зібрав своїх людей й їх товаришів доброї волі для посвячення нового храму, але тому, що він через його нову книжку написану, старався зібрати своїх людей геть від марноти, безовочних діл цього світу до гідних діл Божих, котрому вони, як народ були посвячені. Ціль його книги Квогелет мала бути, щоб тримати людей від відпадання геть, або щоб привернути їх від матеріялістичних змагань цього світу. Цей факт є поданий в останнім розділі тієї книжки, де він каже: “ ‘Марнота над марнотами!’ ” сказав речник! Й опріч того, що речник стався мудрим, він також навчав людей знання. Він розвідував і розбірав, і зложив много приповістей в порядку. Речник старався добірати гарні вискази, й слова правди списав вірно.” (Еккл. 12:8—10) Через студіювання книжки Когелет й її пророчих приповістей написані добре вибраними словами й з такими коректними виразами правди, ми самі сьогодні маємо поміч наближитися до Бога Єгови й до кращого оцінення його доброї служби.

5. Опріч книжки Квогелет, що іншого важного ми маємо, і чому воно так важне, щоб ми слухали тепер?

⁵ Однак, сьогодні не тільки ми маємо книжку Квогелет, котру грецькі перекладачі помилково назвали Екклєзіяста, але ми маємо Речника більшого як цар Соломон. Він — Господь Ісус Христос, котрий був представлений царем Соломоном. Це було дуже важне, що люди слухали Ісуса Христа, коли він був на землі, бо, як він і сказав, “полуднева цариця встане на суд із кодлом цим та й осудить його: бо прийшла з найдальших країн землі слухати премудрості Соломонової; а ось тут більший від Соломона.” (Мат. 12:42) Сьогодні ще більше важне, щоб ми слухали Ісуса Христа тепер в небі, котрий царює по правій руці його небесного Отця, Єгови Бога. Ми ґенерація роду людського, що живемо в “часі кінця” цього старого світу. Для нас видимі докази про його розпочаття царювання побільшаються більше й більше кожного дня від 1914 року. Ми знаходимося в часі суду, не тільки собору святих, котрих Цар Ісус Христос є Головою, але також народів цього світу, котрі зібрані до місця битви Армаґедону.

6. Як ми можемо знати чи цариця Шеба була лучша за нас сьогодні, і кого особливше вона представляла?

⁶ Вірний приклад цариці Шеби із сходу осудить нас сьогодні, якщо ми не будемо оціняти Більшого Соломона в небі й не прийдемо до нього навчатись мудрості й про його благородні діла. Вона, хоч не Жидівка, була лучша за більшість Жидів Ісусового часу, задля її оцінення Соломона. Чи є вона лучша ніж ми сьогодні? Так, якщо ми занедбуємо оціняти Того, котрий є далеко більший ніж цар Соломон. Велику громаду з людей доброї волі, представлені через царицю Шебу, збирає докупи сьогодні, Речник, Ісус Христос, щоб він міг бути царським Пастиром цих “інших овець.” Це він робив від коли він зібрав останні члени на землі з “малого стада,” собор із 144,000 овець, з котрих він самий є небесним Головою. Всі такі подібні до овець послідовники його в цім часі він збирає на бік Божого царства й до духового храму Божого почитання. Відносно цього написано: “А щоб і діти Божі розсипані зібрати в одно.”— Йоана 11:52; Одкр. 7:1—17; Йоана 10:16.

“ВСЕ МАРНОТА”

7. Викликуючи, “Все марнота!” то що цар Соломон включав і не включав в цім?

⁷ До собору під Царем Ісусом Христом, апостол Павло пише: “Тимже, брати мої любі, бувайте тверді, стійкі, надто збагачуючись у ділі Господньому завсіди, знаючи, що праця ваша не марна перед Богом.” (1 Корин. 15:58) Але на самім початку книжки Екклєзіяста цар Соломон викликує: “Марнота над марнотами! Все марнота!” (Еккл. 1:2) Тепер, якщо цар Соломон є пророчим типом на Царя Ісуса Христа, то чому він це робить? Цар Соломон тут не робить відношення до роботи про служення Єгові Богу й його помазаному Цареві. Він не заключав це в своїм загортаючім виразі “все.” Під словом “все” він розумів все, що він бере під огляд, все, що він прямо вказував в своїй книжці одним прикладом по другім. Ці речі мають до чинення з цим світом, а не з царством Божим, царством небесним, котре буде правити вічно в Божім новім світі праведності. Як Божий помазаний цар, сидячий на “престолі Єгови” і котрий особливше просив Бога про мудрість, щоб судити людей Єгови, Соломон був в найбільш гідній позиції студіювати поводження людей, навіть випробувати їх для себе. Він самий каже нам:

8. Що він каже нам про його відданність маєткам, і до якого заключення він прийшов?

⁸ “Я проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі; І віддавсь цілим серцем тому, щоб слідити та мудро вивідувати все, що діється під сонцем. Тяжка це праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались! Видів я все, що робиться під сонцем: — що ж? усе марнота й мука для духа. Чого б ні забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймив мому серцю ніяких радощів; серце бо моє веселилось усіма трудами моїми, й це був мій пай з усіх трудів моїх. Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдав я собі клопоту, працюючи,— бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і ніякої з того користі під сонцем. Не у власті людській і це добре, щоб їсти та пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересвідчив, що це з руки [правдивого] Бога [Єгови, Сирійська Версія; Тарґун]. Бо хто може їсти краще ніж я?”— Еккл. 1:12—14; 2:10, 11, 24, 25.

9. Чому Соломон, розказуючи все те, не мав на думці храму ані сердечного почитання Бога?

⁹ Коли він сказав, що його особисте випробування ріжних речей показалось, що “все марнота й намагання за вітром,” цар Соломон не включав свого будування храму для Єгови нагорі Морія в Єрусалимі. Це було найбільше діло яке він коли зробив. Він не згадує його, коли говорить про більше ширшу роботу в котрій він був зайнятий, доми будував, виноградники садив, городи й парки насаджував, й стави він робив для цілей наводнення, численні слуги й служниці, які він набув, все це було, як він сказав, “для себе,” а не для Єгови Бога й його почитання. Оці речі цар Соломон бачив як інші люди занималися й втішалися, але жадний інший чоловік в його часі не будував храму для імя Бога Єгови як цар Соломон. Будуючи цей храм, він не копіював і не пробував того, що інші мужі робили. Ця його найбільша робота конструкції не була “найбільшою марнотою,” бо будування храму Соломоном було предсказане Богом й було виконане за поміччю й провідництвом Божим. Воно також послужило замірам Єгови, бо так довго як йому подобалось вживати цей матеріяльний храм, то він був типом на більший духовий храм. (2 Сам. 7:12, 13; 1 Цар. 8:15—21) Отже говорячи, що все марнота й погоння за вітром, Соломон немав храму й сердечного почитання Богу на умі; ані ми не повинні мати цього на умі.

10. В книзі Екклезіяста, що Соломон каже є Божий дар для нас?

¹⁰ Єгова Бог Творець бажає, щоб його людські сотворіння були щасливими й втішались життям на землі. Це його дар для нас, якщо ми приймемо його. Завважте, як цар Соломон звертає ввагу на цей дар Божий: “Зрозумів я, що їм нема нічого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх. І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній праці своїй, то й це дар Божий.” Також: “Ось що здавалось мені добрим: їсти й пити та солодко вживати добра з праці своєї під сонцем через увесь час життя свого, що Бог дав йому: бо ж це доля його. І коли дав кому Бог багатство й достаток, і дозволив ними користуватись та брати з них свій пай, так це (правдивий) дар Божий. Не довго буде він памятати дні життя свого, тим то (правдивий) Бог і надоложив йому радощами серця його.” І знову: “От і хвалив я веселощі; бо нема нічого лучшого чоловікові під сонцем, як їсти, пити й веселим серцем уважати; це ж супроводить його в праці в днях життя його, що дав йому Бог під сонцем.”— Еккл. 3:12, 13; 5:18—20; 8:15.

11. Як ми можемо втішатись цим “даром Божим” тепер, і чи це заперечує, що Бог дав “нещасне зайняття” людям?

¹¹ Ми можемо втішатися цим “даром Божим” тепер, як вірні й послушні піддані царюючому Цареві Ісусу Христу, Речникові, діяти згідно з небесною мудрістю, якою він наділив покірних й навчаючих. Отже, чому Соломон каже, що він шукав дослідити й набути мудрість згідно з “нещасним зайняттям, яке Бог дав синам людським в котрих бути зайнятими?” Чи нема тут заперечення? Отже, як Бог дав “нещасне зайняття,” й кому?

12. Що каже Соломон, що положило основи для “нещасливих пригод”, і як Бог дав їх людям?

¹² Самий Соломон пояснює це, кажучи: “Тільки це я знайшов, що Бог сотворив чоловіка правим, та люди пустились на всякі вигади.” (Еккл. 7:29) Близько 6,000 років тому, в городі Еден, Бог Єгова сотворив чоловіка Адама правим, звершеним, в образ й подобіє звершеного Бога. Він також дав Адамові жінку. Під спокусою через первісного Змія, Сатани Диявола, вони шукали інших плянів зробити себе “мудрими як Бог”, несмертельними. Навіть коли Бог Єгова знищив старий світ потопом за днів Ноя, він схоронив живу й праведну родину, Нойову жену й їх три подружені сини, щоб рід людський мав новий початок в праведності й побожності. Але з бігом часу рід людський знову шукав многих плянів супроти Божої волі й приказів. Для тієї причини, тільки через виконання його присудів проти грішного, заблудшого людства, Бог привів, що показалось бути нещасливим в їх самолюбнім життю. Він поінформував Адама, що кара за гріх буде смерть; й коли Адам согрішив, засуд смерти прийшов також на його ще ненароджені потомки в його поясниці. (1 Мойс. 2:16, 17; Рим. 5:12) Вони почали вмирати як звіря вмирають.

13. Як Соломон показує, що люди є схожі до звірів в цім респекті?

¹³ Сказав Соломон: “І сказав я в серці мойому, про дітей людських, що Бог випробовує їх, нехай знають, що й вони звіря. Доля бо людська й доля звіряча одна; як ті вмирають, так і ті вмирають, і одно дихання у всіх, людина не переважує звіря, бо все марнота. Все йде в одно місце: взялось із персті й усе вернесь у порох. Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи звірячий дух йде вниз, у землю?”— Еккл. 3:18—21.

НЕЩАСТЯ

14. Чому люди не могли втішатися користю своєї праці, і як ми помремо, то ми повинні тепер доказати як гідні чого?

¹⁴ Смерть це нещастя, але Адам міг схоронити себе й своїх потомків від цього через страх Божий й затримання його приказів. Смерть — це ворог (1 Корин. 15:26), але Адам міг затримати нас від нігтів того ворога через залишенняся бути приятелем Божим, через любляче послушенство йому. Задля смерти жадний чоловік або жінка не могли втішатись користями своєї персональної праці на все, без перешкоди. Увесь рід людський був би вимер на віки, як звіря, коли б це не задля факту, що Бог, через Речника, Ісуса Христа, з любови постачив спосіб для знесення кари смерти й для воскресення всіх, що померли в памятних гробах. (1 Корин. 15:17—24) Ті що, в любові до гріха, вибрали непослухати Бога Єгову добровільно, будуть знищені як злющі звіря. Як звіря, вони вибрали їсти й пити й жити згідно з їх звірячим бажанням в прямім матеріялізмі, без думання або пошани до Бога. Коли ж вони воліють жити як звірята, навіть не послуживши цілі як звіря, то нехай вони пропадають як звіря. Чому ми маємо бути схожі до звірят й вмирати з ними? Якщо ми ще вмираємо, то чому не пробувати тепер доказати гідність воскресення до життя в Божім новім світі й цим чином бути зарахованими лучше як звірята?

15. Як може статися нещасна пригода відносно наслідства для сина, і як ми можемо розумніще передати спадщину?

¹⁵ Не потрібно й казати, що наїзд смерти між рід людський допровадив до многих нещасливих й насмішливих річей для тих, котрі не знають або воліють не знати Єгови Бога. Матеріяльного-ума батько може працювати тяжко, щоб зложити наслідство для свойого сина, як от, гроші в банку або інше майно. Але часом банк банкретує або якесь інше нещастя паде й батько тратить все й не має нічого передати свойому синові. Чи земний чоловік не глядів би на це як на нещастя? Каже Соломон: “Гине це багатство через нещасливі пригоди; в його родиться син, і йому нічо не допадеться в руки.” (Еккл. 5:13, 14) О, як швидко пропадають земні багатства, й як нагло вони можуть бути втрачені, а навіть духово статись шкідливими для їх власника, або для дітей, котрим він лишає спадщину таких багатств! Отже далеко краще й мудріще було б, шукати передати нашим дітям духові багатства, котрі є тривалі, добре імя, вірний приклад побожності як й родичі, добру дисципліну — все це провадить до мужества й жіночої зрілості, домашнє вивчення в правді про Бога й теократичного вивчення як служити правдою іншим як міністри Божі. Матеріяльне нещастя не може обрабувати нас з цих духових цінностей й, хоч ми помремо, то не лишаємо за собою дітей, що не мають насліддя дійсного багатства.

16. Як Соломон описує ще іншу нещасну пригоду яка паде на багатих, отже чому людина не повинна робити себе рабом Багатства?

¹⁶ Матеріяльно багаті люди повинні памятати друге нещастя, яже напевно трапиться їм. Соломон описав його от в цей спосіб: “Це ж велике лихо: яким прийшов з матерного лона таким і відходить! Яка ж йому тоді користь, що завдавав собі праці на вітер? А він увесь вік свій їв у потемках, у великій журбі, і досаді та прикростях!” (Еккл. 5:15—17) Чому, ж тоді, хтось мав би робити себе рабом для самолюбного багатства, мамони, зі всією темрявою відносно замірів Божих, всіх сварок, всіх незадоволень, всіх спокус й полапок, й всіх завдаючих болів, яких це спричиняє для людини? Ми не можемо бути рабами Божими й в той самий час рабами Багатства або Мамони. (Мат. 6:24) Чоловік самолюбно може статись найбагатшим міліонером, а при його смерти можуть положити в його гріб всякого рода домашнє устатковання, й цінні клейноди й убрання, й славні судна, й навіть мертві тіла рабів, котрих побили, щоб похоронити з ним, а однак він не може взяти нічого з собою, щоб втішатись. Він нічого не приніс в цей світ й не може взяти нічого. Він умер як жорстокий звір, й він не положив основи для дійсного життя й свободи у новім світі, який приходить. Що за нещастя для такого чоловіка, котрий не був рабом Божим! “Що бо за користь чоловікові, хоч би світ увесь здобув, а душу свою занепастив? або що дасть чоловік у замін за дущу свою?” Це питання Ісуса Христа відповідається само собою.— Мат. 16:26.

17. Про яке нещастя згадує Соломон відносно само-вдоволення, і як його зображено в справі Новоходонозора?

¹⁷ Соломон продовжає список нещасть: “Ще одно лихо бачив я під сонцем, а його не трохи між людьми: Буває такий чоловік, що Бог дає йому достатки, скарби й честь, та й не знає душа його недостачі в нічому, чого бажає, та не дав йому (правдивий) Бог розуму, хіснуватись тим, а чужий тим користується; і це марнота, це сумна річ!” (Еккл. 6:1, 2) Отримати посілість чогось й не втішатись нею — це розбиття серця, якщо чоловік думає тільки про себе. Мати смачну поживу, але через якесь шлункове або кишковий непорядок чоловік не може втішатись нею — це наче глузування з його. Бог Єгова дозволив Новоходонозорові статися володарем світу у Вавилоні; а однак коли Бог впокорив його за його гордість, хвальбу й само-вивисшення й він стався божевільним, думаючи, що він стався звірем, багата пожива й напитки його царської палати не пасували йому. Він волів їсти траву як віл. Що за нещасна хвороба це було для Новоходонозора через сім років! — Дан. 4:28—37, АВ.

18. Лучше ніж то, каже Соломон, є ненароджена дитина, і від чого те все приходить?

¹⁸ Довге життя без особистої втіхи із того, що чоловік набув, й коли чоловік навіть прагне гробу, лишає чоловіка незадоволеним, розстроєним, із многими бажаннями. “Коли б у такого чоловіка була ціла сотня дітей, і він жив літа многі,— тай й ще умножились дні життя його, а як душа його не втішається добром, то не було б йому похорону, то я скажу: щасливий над його плод, перед часом народжений; Цей бо нагло прийшов та й віддійшов у темряву, й не знає імя його; Він навіть не видів і не знав сонця і він спокійний, ніж той, хочби прожив дні тисячі років, не веселившись добром своїм,— хіба ж не все йде в однакове місце?” (Еккл. 6:3—6) Без жадної іншої надії, як тільки в цім життю, то лучше було б це народитися й розпочинати в цім світі матеріялістичнім, ніж як пережити через довге життя й не мати дійсного задоволення з його, тільки терпіти розчарування й досаду. Це все приходить через некористання інших річей як матеріяльних, або самолюбні надбання цього світу.

19. Яке нещастя відносно уряду Соломон описує, і чому це принесе нещастя для прихильників такого уряду в Армаґедоні?

¹⁹ Ще інше нещастя яке Соломон описав, приходить коли чоловік або постать уряду дістане контролю краю. Тоді вона береться за відвічальність розказувати людям й тримає їх геть від Бога, провадить людей на помилкову дорогу. Люди піддані таким фальшивим провідникам, слухають їх радше ніж Бога й приймають відвічальності для урядового промаху й урядової битви проти Бога. З їх володарями вони сталися відвічальними до безглуздя в уряді. Каже Соломон: “Є одно зло, яке я бачив під сонцем, це — наче облуд у володаря: Невіжу виноситься високо вгору, а багаті розумом сидять внизу. Бачив я рабів — їдуть верхи, а князі йдуть пішки, наче раби.” (Еккл. 10:5—7) В цім “часі кінця” народи цього світу є на суді перед установленням царства Божого. Отже його порада через його Слово й його свідків була для політичних володарів й суддів діяти мудро, боятися Єгови й поцілувати його Сина в послушенстві. Але володарі й провідники людей дальше поступають безумно до Бога Єгови, і тому їх уряди будуть поторощені на куски в Армаґедоні Сином Єгови, Ісусом Христом. Це зазначить світове нещастя не тільки для урядів й їх володарів, але також для людей, котрі підтримували ложні помилки їх урядів в битві проти Бога Єгови й його царства через Христа.— Пс. 2:1—12.

20. Тому що смерть є звичайним кінцем усіх, то який є стан серця людського, і як вони ставлять себе в безпомічній та невигідній позиції?

²⁰ Тому що люди не мають надії на воскресення з мертвих, але думають, що смерть кінчить все для всіх, вони продовжають нещастя під сонцем: “Це ж то й біда в усьому, що діється під сонцем, що доля однака всім; тим то й серце в людей повне злості, й безум у серці їх, поки живота їх, а потім — прилучуються до мертвих.” (Еккл. 9:3) Демократичні уряди Заходу глядять на Мадярщину й називають те, що сталося від 1956 році як страшне нещастя. Але є опресії і в інших краях також. Бідні люди є безпомічні самі в собі. Однак, коли вони не звертаються до Бога Єгови й його царства, то яке інше джерело помочі для них тоді? Старинний речник зазначив таку нещасну ситуацію, кажучи: “І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що діється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утішителя; а тут у руках гнобителів — сила, за тих же ніхто не заступиться. І вважав я тих, що померли, щасливими над живих,— тих, що вже нема на світі над тих що живі ще; А над цих і тих нещаслившими — (Ще) ненароджених на світ, що не бачили того зла яке діється під сонцем.”— Еккл. 4:1—3.

21 Чому Соломон міг помічати обставини під людськими урядами, котрі не почитали Єгову?

²¹ Цар Соломон не описував тут те, що мало діятись в його царстві, в типічнім царстві Божім на землі. Так довго як він володів як мудрий цар, там не було урядової опресії: Вони “їли й пили й веселились,” живучи “в безпеці, кожен під виноградиною своєю, від Дану та й до Берсабиї.” (1 Цар. 4:20—25) Царство старинного речника відзначилось в ріжних забарвленях від гноблючих урядів людей, котрі не почитали Єгову. Тому Соломон міг гаразд дати завваги про нещасливі обставини під ними.

22. З причини якого знання свідки Єгови під тими гноблючими урядами не жаліють себе, і як вони виражують свій жаль до тих, що в жалюгіднім стані?

²² Але свідки Єгови, котрі сьогодні живуть під такою опресією урядів безвірних, матеріялістичних людей, не жалують себе. Вони мають утішителя. Вони знають, що Єгова помагає їм щоденно. Вони розуміють, що їх невинність до Єгови, котрого свідками вони є, є тепер на суді під гноблючими обставинами. Вони знають, що старинний речник сказав: “Як побачиш у якій країні, що тіснять убогого та суд і правду насилують, то не дивуйся тому, бо над високим стоїть висший, а над ними, ще висший.” (Еккл. 5:8) Ми знаємо, що над Верховною Президею або Найвищим Судом, або те, що люди називають найвищим на землі, є безмежно вищий Бог Єгова, Всевишний, і його Цар Ісус Христос, котрий царює по його правиці. Вони є Божественні Судді, котрих Залізна Заслона або Бамбу-заслона не може заслонити, щоб вони не гляділи й не бачили, їх суди будуть виконані проти всіх гнобителів в Армаґедоні. На акцію цих Суддів найвищого Суду універсу пригноблені свідки Єгови чекають з довірочною терпеливістю. Підтримані Божим Словом й духом, і сповнивши серця свої Божою любовю, вони жалують бідних людей, котрі знаходяться безпомічні під такими нещасними обставинами. Тим, що мають уха до слухання, вони відважно проповідують добру новину про Боже царство як тільки єдину надію й єдину поміч для роду людського.

НЕНАВИДНЕ ЖИТТЯ

23. Через яку непевність відносно будучности Соломон виразив ненависть до життя через ріжні нещастя?

²³ Маючи на умі всі людські нещастя поза царством Божим, й не знаючи навіть якого наступника він, наймудріший чоловік тоді на землі, міг мати на своїм престолі, цар Соломон сказав: “І зробилось мені життя ненавидним, і огидло мені все, що діється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа. І зненавидів я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по мені. А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однак він буде панувати над тим усім, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось — марнота! І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем; Інший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нічого в тому, як коли б воно йому належалось. Це марнота, це річ вельми сумна!”— Еккл. 2:17—21.

24. Як гіндуси задивляються на життя, і коли життя зазнає стільки нещасть, то яке відношення ми можемо мати до життя?

²⁴ Гіндуси кажуть, що ненавидять життя задля того, що вони по реліґійному думають, що життя серед матеріяльного, фізичного світа значить нічого лиш постійне терпіння. Тому вони шукають, щоб бути стертими з існування і бути взятими у вічне ніщо, нірвана, і в той самий час вони думають, що вони є в їх найлучшім й мають найбільші заслуги. Якщо життя в цім старім світі не має нічого більше як тільки нещастя, як це Соломон описав, тоді він мав причину ненавидіти таке світське матеріялістичне життя. Тут не було б цілі жити. Ніякої вічної вартости не було б в житті чоловіка. Чоловіче існування на землі, з повторюючими малими нещастями одного рода або другого, закінчиться великим нещастям, як кожний інший, й як звіря; гріб стається звичайним місцем до котрого тіло йде. І що той гріб, звичайний гріб або Шеол, має для мертвих? Слухайте:

25. Як Соломон відріжняє між живими а мертвими, і що Шеол має для померших?

²⁵ “Живому собаці лучше, ніж мертвому леву; Бо живі знають, що помруть, а мертві нічогісенько не тямлять, і нема їм уже заплати, бо й память про них пішла в забуток; І любов їх і ненависть і боротьба їх минулась, і не буде їм вже ніякої частини ні в чому, що діється під сонцем. Все що маєш снагу робити, роби руками твоїми; бо в могилі, куди ти йдеш, нема вже роботи, ні роздумування, ні знання, ні мудрості.”— Еккл. 9:4—6, 10.