Що мудрий чоловік мав на думці?
Що ви можете зробити у порівнянню з царем?
Цар Соломон дуже уважно дослідив людські справи. Він мав час, майно та прозорливість провести цілковите дослідження. Тому то особа може мати величезну користь, коли перегляне наслідки Соломонового дослідження, так як вони є записані в книзі Екклезіястова.
Звертаючи увагу на некористь зусилля інших провести подібне дослідження, мудрий чоловік пише: „І звернувсь я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!” (Еккл. 2:12) Так, маючи багато менше користей й запасів від царя, то що звичайна людина може зробити? Для неї старатися робити те, що Соломон уже був зробив, значить лише повторяти те саме, що Соломон, чинячи те, що люди вже чинили. Нічого нового не можна буде навчитися про те, що дійсно робить життя задовольняючим.
А що ж Соломон заснував? Він продовжує: „І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою”. (Еккл. 2:13) Мудрій особі справді краще поведеться від безумної. Мудра особа може краще подолати проблеми життя і більше доцільно вживати свою енергію та здібність. У світлі можна багато більше досягнути ніж у темряві.
„У мудрого”, писав Соломон, „очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить”. (Еккл. 2:14) Мудра особа тримає свої очі відкритими. Вони є в її „голові” у тому розумінні, що помагають їй думати. Отже вона може провести справу до кінця і не спотикається марним зусиллям добитися до якоїсь мети. Безглузда, проте, є в темряві; її очі закриті і не помагають їй пізнавати правильний шлях.
Незважаючи на це, перевага мудрости над безглуздям не значить, що людська мудрість приносить праведне щастя і тривале задоволення. Це є річ, яку Соломон тепер признає: „Та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться! І промовив я в серці своєму. Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце. Не лишається пам’яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім усе забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний”. (Еккл. 2:14—16) Щодо смерти, то посідаючий світську мудрість не має переваги. Всі його вчинки обертаються в ніщо. Наостанку живі забувають про померлого, не робить різниці який мудрий він міг бути.
Але чи немає користі, коли особа лишає спадок своїм дітям, тому що мудро вживала запаси. І про це ніхто не може бути певний. Соломон продовжує: „І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру. І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені, а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також. І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем. Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, то все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике.— Еккл. 2:17—21.
В дійсності неможливо знати, що станеться з спадком, якого хтось лишає позаді. Користаючі з такої спадщини, не трудившись на неї, можуть скоро розмарнувати її, бо не оціняють її вартість. Отже, яка буде користь із труду нагромаджувати майно? Стан гіршає, коли робітник дуже трудився, навіть не міг виспатися добре, бо журився про свої маєтки. Соломон ось як сказав: „Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона? Бо всі дні її — муки, а смуток — робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!”— Еккл. 2:22, 23.
Приймаючи це до уваги, то що ви можете зробити? Соломон відповідає: „Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога. Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього?” (Еккл. 2:24, 25) Людина повинна втішатися плодом своєї праці. Правда, це натурально для родичів також думати про своїх дітей. Християнський апостол Павло писав: „Не діти повинні збирати маєток батькам, але дітям батьки”. (2 Кор. 12:14) Проте, це не значить, що родичі повинні так нагромаджувати матеріального майна для своїх дітей, що самі будуть жити в недостачі. Родичі повинні пам’ятати що без різниці які добрі або розумні їхні діти можуть бути, то матеріальне майно може бути загублене, вкрадене, неправильно вжите або знищене. Отже, справді, це найкраще помірно втішатися добрими речами, коли ще є можливо, замість нагромаджувати майно дітям і не користати з нього у своєму власному житті.